§60. Полтавська битва та її наслідки для України

Спостерігаючи за розвалом шведського війська, старшина, яка пішла за І. Мазепою, почала повертатися до московського царя, схиляючи голову перед його милістю. Шведи змушені були взяти старшину під варту, навіть біля самого І. Мазепи виставили «почесну варту», бо Карл XII уже не довіряв нікому. У цей час, як описують історики, у гетьмана І. Мазепи визрів новий план. Він пообіцяв захопити Карла XII і привести його до табору росіян. Петро І майже повірив гетьманові, але російська варта перехопила посланця І. Мазепи до Станіслава Лещинського, який віз лист з проханням ударити в тил російському війську. Намагаючись виправити ситуацію, Карл XII наказав захопити м. Полтаву, де в той час були розташовані нечисленні російські війська й українські загони. У цьому місті зберігалася значна кількість провіанту, фуражу й одягу, які були дуже потрібні шведському війську. І хоч шведський король хвалькувато заявляв, що «Полтава — нікчемна фортеця», здобути місто його піддані так і не змогли. Під час шведської облоги до Полтави підійшла армія Петра І. Військо Карла XII спробувало прорватися до Польщі, але для цього потрібно було здолати росіян. 27 червня 1709 року відбувся генеральний бій під Полтавою, який вплинув не тільки на весь подальший хід Північної війни, а й на розподіл сил у Європі. Сили сторін були нерівними: у шведів було 16 тис. вояків і лише 4 гармати; а в росіян — 38 тис. солдатів і 72 гармати. До кількісної л. переваги росіян додавалася й моральна. Російський цар перебував у доброму здоров'ї, а отже, міг вільно керувати своїм військом, на відміну від Карла XII, який напередодні битви був поранений у ногу і міг лише спостерігати за боєм, сидячи на ношах. Українські війська в складі російської армії в цій битві очолював Семен Палій, якого Петро І звільнив із Сибіру та зробив символом вірності царю. Спочатку битва йшла з перемінним успіхом, але досить швидко далася взнаки кількісна перевага російської армії, особливо в артилерії, та ліпший вишкіл військ. Під тиском російської піхоти шведи почали відступати. У розпалі бою від вибуху перевернулися ноші, на яких був Карл XII. Усім здалося, що король загинув, тому шведи в розпачі стали тікати. Кардові XII й І. Мазепі разом з невеликим загоном козаків удалося переправитися через Дніпро й утекти в турецькі володіння. Під час Полтавської битви вбито 9 тис. шведів та 1 345 російських бійців, а також узято в полон 3 тис. підданих Карла XII. Усіх українців, які брали участь у битві на боці шведів і потрапили в московський полон, люто мордували: їх садили на палі, вішали, їм ламали руки й ноги, а покалічені тіла виставляли на привселюдний огляд для залякування народу. Смерть І. Мазепи Карл XII, І. Мазепа та їхні прибічники потрапили до Бендер (Туреччина), де шведський король одержав листа від російського царя з пропозицією миру на умовах, якщо Швеція: • поступиться землями в Балтії на користь Росії; • визнає польським королем Августа; • видасть І. Мазепу російському цареві. Покровитель І. Мазепи відмовився від такої ганебної угоди. У цей самий час російська дипломатія здійснювала різноманітні ходи, щоб захопити гетьмана. Так, наприклад, туркам обіцяли 300 тис. злотих за те, що вони видадуть Івана Мазепу, але султан відмовився. Хворий та слабкий, гетьман не витримав усіх цих трагічних подій і 22 серпня 1709 року помер. Його тіло відвезли в м. Ясси, і там, у присутності Карла XII, поховали в церкві, що стояла над містечком. Поразка І. Мазепи стала для України величезною катастрофою: · самодержавство після всіх подій 1708 року стало на шлях ліквідації автономного устрою Гетьманщини; · Україна зазнала величезних людських утрат та економічних збитків. Різні погляди Постать І. Мазепи історики висвітлюють неоднозначно. Йому дають зовсім протилежні характеристики, одні змальовують І. Мазепу тільки як «зрадника», інші характеризують його тільки як одного з найвидатніших борців за українську справу. Н. Полонська-Василенко побачила в І. Мазепі «одного з найвидатніших діячів України, людину виняткових адміністративних та дипломатичних здібностей, який прагнув створити з України незалежну державу західноєвропейського типу з абсолютною владою гетьмана чи князя... Зла доля поставила його проти Петра І, що також прагнув піднесення своєї держави, і в цьому двобою останній вийшов переможцем».