§43. Гетьманування Юрія Хмельницького

Переяславські статті. У жовтні 1659 року в Переяславі в оточенні російських військ під командуванням О. Трубецького козацька старшина знову обрала гетьманом Юрія Хмельницького. Юрія примусили підписати невигідний для України договір, так звані Переяславські статті, за яким: • російські загони мали право розташовуватися в усіх великих містах України; • російські воєводи мали право перебувати в Києві, Переяславі, Ніжині, Умані, Брацлаві; • козакам заборонялося здійснювати походи й вести зовнішню політику без дозволу царя; • обрання гетьмана, призначення старшин і полковників відтепер могло відбуватися тільки з царського дозволу; • новообраний гетьман мав присягати на вірність московському цареві; • козаки були зобов'язані вирушати в похід за наказом царя; • українська церква підпорядковувалася московському патріархатові (За «Довідником з історії України»). Юрій Хмельницький (бл. 1641—?)

Молодший син Б. Хмельницького, слабкодуха особа з психічними вадами. Народився на хуторі Суботові, деякий час навчався в Києво-Могилянській колегії. У квітні 1657 року на старшинській раді, скликаній Б. Хмельницьким, 16-річний Юрій був проголошений гетьманом України, а по смерті його батька на козацькій раді в Чигирині козаки підтвердили свій вибір. Та Юрій не тільки не мав хисту до військової та державної справи, а й був слабкою особистістю без чітких переконань, людиною, якою було легко маніпулювати. Це не залишилося непомітним для іноземних загарбників, які стали вміло використовувати його як маріонетку для досягнення своїх політичних цілей. Неодноразово він то підкорявся Московському царству, то повертався в бік Польщі, то ставав васалом Османської імперії. Урешті-решт, це й занапастило Ю. Хмельницького: його вбито за невідомих обставин, і навіть точна дата смерті гетьмана невідома. (За «Довідником з історії України») Польсько-російська війна за українські землі 1660 року У 1660 році розпочалася нова війна між Польщею і Московщиною за українські землі, у якій узяли участь і українські війська, очолювані Ю. Хмельницьким. Воєнна кампанія московських військ під командуванням В. Шереметева, до яких, за наказом Ю. Хмельницького, приєднався козацький корпус під проводом Т. Цецюри, завершилася нищівною поразкою під Чудновом. У світлі таких подій 27 жовтня 1660 року гетьман Ю. Хмельницький оголосив про свій перехід на бік поляків та уклав з Польщею Слободищенський трактат. Слободищенський трактат. 27 жовтня 1660 року між гетьманом України Ю. Хмельницьким і Польщею в містечку Слободищі біля м. Чуднова був підписаний Слободищенський трактат. Провідну роль у виробленні його умов з української сторони відіграли козацькі старшини Г. Гуляницький, Г. Лісницький та митрополит Д. Балабан, а з польської — коронний гетьман С. Потоцький і польний гетьман Ю. Любомирський. Цей договір скасовував невигідні для України Переяславські статті 1659 року. Згідно з його умовами: • Гетьманщина розривала союз з московським царем і відновлювала державний зв'язок з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору 1658 року; • залишаючи в силі більшість пунктів договору І. Виговського з королівським урядом, польська сторона не погодилася на створення Великого князівства Руського, яке входило б на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федеративного державного утворення — Речі Посполитої; • українські землі, що були у складі Московської держави, одержували тільки автономію з гетьманом на чолі; • українські війська зобов'язувалися брати участь у воєнних діях польської армії проти Московського царства й не нападати на Кримське ханство. Козацька рада в Корсуні схвалила Слободищенський трактат, але лівобережні полки (Ніжинський, Чернігівський та Переяславський) на чолі з Я. Сомком і В. Золотаренком не погодилися з умовами договору й висловилися за збереження союзницьких відносин з Москвою. Це започаткувало поділ Гетьманської держави на Правобережну й Лівобережну частини. Кілька походів Ю. Хмельницького в 1661-1662 pp. на Лівобережжя з метою домовитися завершилися невдачею. Лівобережні полки зберегли вірність Москві й обрали навесні 1662 року наказним гетьманом переяславського полковника Якима Сомка (За «Довідником з історії України»). Україна поділилася на дві частини: Правобережну, де старшина була налаштована пропольськи, та Лівобережну, де козацька верхівка визнавала зверхність Москви. Це неминуче призвело до міжусобиць серед прибічників двох гетьманів. Подальша доля Ю. Хмельницького. У січні 1663 року, відчуваючи власну неспроможність опанувати ситуацію, Юрій зрікся булави й постригся в ченці під іменем Гедеона. Деякий час він жив у монастирях Києва, Корсуня, Сміли й Чигирина. Упродовж 1664-1667 pp. був ув'язнений у Марієнбурзькій тюрмі за наказом польського уряду. Після звільнення жив в Уманському монастирі. На початку 70-х pp. Юрія захопили в полон кримські татари й відправили до Стамбула, де його утримували в Едичкульській в'язниці, а через якийсь час — в одному з грецьких монастирів, де колишній гетьман був архімандритом. Персоналії Яким Сомко (?-1663) Народився в родині міщанина в м. Переяславі. Його сестра Ганна була першою дружиною Б. Хмельницького. У 1656 році обіймав посади сотника Переяславського полку та наказного переяславського полковника. У вересні 1654 року їздив до Москви з дипломатичним дорученням гетьмана Б. Хмельницького. Восени 1659 року разом з В. Золотаренком допоміг московським військам під командуванням О. Трубецького захопити Лівобережну Україну й присягнув на вірність царю. Був противником укладення в 1660 році Слободищенського договору з Польщею, а коли Ю. Хмельницький усе ж таки підписав його, Сомко виступив за збереження союзницьких відносин з Москвою. 1660 року на козацькій раді в Переяславі його обрали переяславським полковником і наказним гетьманом Лівобережної України. За свого гетьманування намагався розширити привілеї старшини, що призвело до зростання соціальних суперечностей серед козацтва, і як наслідок — до невдоволення козацької бідноти. У відносинах з Московською державою домагався дотримання «Березневих статей» 1654 року, а також збереження самостійності та неподільності Гетьманщини, чим викликав невдоволення московського уряду. У боротьбі за гетьманську булаву вступив у конфлікт із частиною лівобережної старшини на чолі з В. Золотаренком та ніжинським протопопом М. Филимоновичем, яка беззастережно орієнтувалася на Москву. В опозицію до Я. Сомка, як представника інтересів козацької старшини, перейшов кошовий отаман Запорізької Січі І. Брюховецький. Навесні 1662 року на старшинській раді в Козельці Я. Сомка обрано гетьманом усієї України, але цар не затвердив його. У червні 1663 року під час остаточного обрання гетьмана на Чорній раді 1663 року в Ніжині він разом з В. Золотаренком та І. Брюховецьким був одним з реальних кандидатів на гетьманську владу. Однак, використовуючи соціальну демагогію та активну підтримку московського уряду, гетьманом Лівобережної України став І. Брюховецький. За наказом новообраного гетьмана Я. Сомко був схоплений, звинувачений у таємних зносинах з П. Тетерею, Річчю Посполитою та Кримським ханством й у вересні 1663 року страчений разом з В. Золотаренком у Борзні. Василь Золотаренко (?-1663) У 1654—1655 pp. разом з братом І. Золотаренком брав участь у поході українських військ у Білорусь, під час якого призначався наказним гетьманом. Деякий час підтримував І. Виговського, але у вересні 1659 року він, зрадивши гетьмана, приєднався до частини промосковськи налаштованої старшини, яка готувала змову проти І. Виговського. Восени 1659 року разом з Я. Сомком допоміг московським військам, очолюваним князем 0. Трубецьким, захопити Лівобережну Україну, після чого в Ніжині склав присягу на вірність цареві Олексію Михайловичу. Намагаючись захопити гетьманську булаву, разом з ніжинським протопопом М. Филимоновичем надсилав доноси до Москви на наказного гетьмана Я. Сомка. Був одним з кандидатів на гетьманство на Чорній раді 1663 року, але у вересні цього ж року був страчений разом з Я. Сомком.