§30. Формування українського козацтва

Козаки — найдивовижніша нація у світі.

Вольтер Причини та джерела виникнення козацтва Історики вважають, що слово козак — тюркського походження, а означає воно вільна людина. Деякі дослідники відносять появу козацтва ще до часів Київської Русі (ХІ-ХІІ ст.), коли князі посилали невеликі загони для охорони своїх кордонів від ворогів. Перебуваючи на «окраїнах» князівських земель, далеко від влади князів, його воїни самостійно влаштовували своє життя, побут, займалися ремеслами, промислами та полюванням, але головне — виконували військові функції. Проте більшість істориків уважає, що козацтво з'явилося в XV ст. (приблизно 1490 року), саме з цього часу дійшли до нас перші писемні згадки про козаків. Причини виникнення козацтва: • соціальна — посилення феодального та релігійно-національного гноблення українського народу після утворення Речі Посполитої; • економічна — захоплення польськими та литовськими феодалами українських земель, нестача власної орної землі, переселення селян та міщан на нові землі для подальшого їх господарського освоєння; • лицарська — наявність героїчних постатей, які, нехтуючи своїм життям, були готові скласти голову, захищаючи свій народ від польсько-литовських феодалів, кримських татар і турків; саме вони згуртовували озброєні загони народних месників, що виступали на захист честі й волі України. Джерелами формування козацтва стали: • селяни-втікачі від польської сваволі; • селяни й міщани (уходники), які переселялися на нові, вільні землі «Дикого поля»; • частина української шляхти, позбавлена іноземцями власності; • різноманітні категорії служилих людей. Усіх, хто опинився в межах «Дикого поля», життя примусило згуртуватися в могутню військову організацію — адже тільки так можна було захиститися від феодалів, турків і татар. Так виникла Запорізька Січ. Довідка. Козак — вільна людина, прикордонник, охоронець. Перша згадка про козаків датована 1492 р. Козаками називали вільних людей, що ходили в степи на лови й билися з татарами. Запорізька Січ — козацька республіка Хортиця (колишня Велика Хортиця) — острів на Дніпрі нижче від дніпрових порогів. Був важливим стратегічним опорним пунктом козаків. До 1775 р. входив до запорізьких володінь. З 1965 р. державний історико-культурний заповідник. Запорізька Січ була заснована на острові Хортиця Дмитром (Байдою) Вишневецьким у 1552-1554 pp. Тут почали збиратися втікачі не тільки з України, а й з Польщі, Білорусі, Молдови, Росії. Дуже скоро Запоріжжя перетворилося на могутню фортецю, оточену високим частоколом з гарматами. Поступово запорожці розділилися на різні козацькі верстви: • січових козаків (практично увесь час перебували на Січі, належали до певного куреня); • реєстрових козаків (перебували на службі польського короля, одержували платню та землі за виконання службових обов'язків, а також звільнялися від сплати податків); • паланкових козаків (сімейні козаки, які проживали на хуторах і зимівниках, належали до певної паланки); • нереєстрових козаків (не внесені до реєстрів козаки, найбідніша та найактивніша під час соціальних виступів частина козацтва). Незалежно від того, до якої верстви вони належали, козаки завжди боролися за свої одвічні права та привілеї — вільності; • вільно обирати старшину; • мати власний суд; • не сплачувати податків; • проживати на всіх державних і приватних землях; • у походах отримувати безкоштовні харчі та порох, а також не сплачувати за утримання під час постоїв війська; • полювати та рибалити в пониззі Дніпра; • варити пиво й виробляти горілку, не сплачуючи за це державних податків; • вільно ділити спадщину померлих козаків; • ходити в морські та сухопутні походи проти турків і татар; • найматися на службу до іноземних монархів. Життя запорізького козацтва ґрунтувалося на основних демократичних принципах: • рівності в правах володіння землями; • праві вільного вступу до лав козацького товариства незалежно від соціальної та національної належності; • участі в козацькому самоврядуванні. У військово-адміністративному плані Січ поділялася на 38 куренів, а в територіальному — на 5-10 паланок. Як правило, курені виникали за принципом земляцтва. Так, наприклад, були курені: Полтавський, Батуринський, Канівський, Переяславський, Уманський, Корсунський та ін. Наприкінці XVI ст. налічувалося 5-6 тис. запорожців, десята частина яких постійно змінювалася й була січовою залогою, у той час як інші брали участь у походах або займалися промислами. Козаки були хліборобами, рибалили, розводили худобу, коней, збирали мед, виварювали сіль. Устрій Січі нагадував лицарські ордени в Західній Європі, тому запорожці іменували себе «лицарським товариством». Жінок (дружин, дітей, сестер) на Січ не пускали — тут навіть існував закон, за яким той, хто привів жінку на Січ, мав бути скараний на смерть. Суспільні відносини на Січі мали демократичний характер: функції законодавчого органу належали загальній козацькій раді, виконавча влада — кошовому отаманові та старшині. Характерною особливістю процесу формування коша була виборність його членів: під час роботи військових рад, які збиралися регулярно — 1 січня й 1 жовтня, — відкритим демократичним шляхом козаки висували кандидатури, обговорювали їх і більшістю голосів обирали керівників на ту чи іншу посаду. До компетенції козацької ради входили такі питання: • оголошення війни та підписання миру; • організації військових походів; • кари злісних злочинців; • розподілу господарських угідь тощо. Кіш, керуючись рішеннями загальної ради, утілював у життя напрями політики Запорізької Січі в межах своїх вільностей. На Запоріжжі поступово склалася своя адміністрація: • військові начальники — кошовий отаман, військовий суддя, військовий отаман; • військові чиновники — булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; • похідні й паланкові начальники — полковник, писар, осавул. Довідка. Січ — укріплене місто козаків, лежало за дніпровими порогами на островах. Перша Січ виникла на о. Мала Хортиця. Заснована Дмитром Вишневецьким. Дмитро Вишневецький (Байда) (?-1563) Перший з достовірно відомих козацьких гетьманів (1552—1563 pp.). Походив зі старовинного волинського роду Гедиміновичів, володів земельними маєтками в Кременецькому повіті. У 1550—1553 pp. майбутній гетьман був старостою Черкаського й Канівського повітів. Близько 1552 року (за іншими даними 1554—1555 pp. або навіть 1556 року) згуртував кілька сотень козаків для боротьби з татарами й збудував на острові Мала Хортиця замок, який став прототипом Запорізької Січі. 1554 року Сигізмунд II Август знову призначив Д. Вишневецького старостою канівським і черкаським. У 1557 — 1558 pp. Байда відбивав напади кримських татар, очолюваних ханом Девлет-Гіреєм І, на Хортицю. У жовтні 1557 року під проводом свого гетьмана козаки здобули турецьку фортецю Іслам-Кермен, звідки вивезли всі гармати на Хортицю. Д, Вишневецький спробував організувати союз держав з Польщею та Московією для боротьби проти Туреччини й Кримського ханства. На початку 1559 року під його проводом був здійснений вдалий похід у Крим, у результаті якого визволено з полону кілька тисяч українських бранців. У червні того ж року запорожці під проводом Байди напали на турецьку фортецю Азов. 1563 року втрутився в боротьбу за молдовський престол. У бою під Сучавою очолюваний ним 4-тис. козацький загін зазнав поразки від військ іншого претендента Стефана IX Томші. Д. Вишневецький був узятий у полон і виданий турецькому урядові. За повідомленням «Хроніки Мартина Бєльського», після жорстоких катувань Байду за наказом султана Сулеймана II скинули з вежі на залізні гаки, вмуровані в прибережну стіну в Константинополі, на яких він і помер. Але в народних піснях і думах, які склав український народ про свого улюбленого отамана, Байда живе й донині. (За «Довідником з історії України») Козацьке звичаєве право Як військово-політичне утворення, Запорізька Січ розвивалася на основі своєрідних традицій і звичаїв, що склалися серед козаків протягом десятиліть. Уся військова старшина обиралася Генеральною військовою радою терміном на один рік кожного 1-го січня. На Запорізькій Січі був і такий важливий інструмент військово-адміністративної влади як правова система. Якщо загалом на території України на той час діяли різні джерела права («Руська правда», Литовські статути, акти королівської влади, магдебурзьке право), то на Запорізькій Січі найважливішого значення набуло козацьке звичаєве право, яке ґрунтувалося на засадах колективізму, побратимства та взаємодопомоги. На підставі звичаїв і традицій чітко регламентувалися права та обов'язки старшин. Норми козацького права стверджували ті суспільні відносини, що склалися серед козацтва, закріплювали військово-адміністративну організацію Запорізької Січі, установлювали правила військових дій, діяльність судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визначали види злочинів і покарань. Козацьке право визнавали іноземні держави, а козаки всіляко захищали його, побоюючись, що писане право може обмежити козацькі вільності. Існування Запорізької Січі як самостійної сили було визнане на міжнародній арені. Кіш Війська Запорізького: • приймав представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Речі Посполитої, Московської держави, Кримського ханства; • укладав міжнародні угоди; • вів переговори з іноземними дипломатами; • підтримував, коли йому було вигідно, окремі держави та їхні коаліції. Джерела Спогади французького інженера Гійома де Боплана про козаків Вони дотепні й проникливі, вигадливі й щедрі, без хитрості й не прагнуть до великих багатств, але найбільше шанують свою вільність, без якої не хочуть і жити. Ось чому вони такі схильні до заколотів і повстань проти державців країни, коли почувають себе гнобленими з боку тих; через це рідко минає 7 або 8 років без того, щоб вони не бунтували або не повставали проти державців... Вони мають дуже міцну будову тіла, легко переносять спеку й холод, голод і спрагу; невтомні на війні, відважні, мужні чи, скоріше, сміливі настільки, що не бережуть свого життя. Найбільше вони виявляють спритності й відважності під час бою табором, під прикриттям возів (бо вони дуже влучно стріляють з рушниць, які є їхньою звичайною зброєю) і при захисті укріплень; непогані вони й на морі. Військове мистецтво козаків Інтерес іноземних монархів до запорізького козацтва був не випадковим. На думку О. Апанович, у першій половині XVII ст. воно піднялося до рівня найкращих європейських армій, а своєю активною наступальною тактикою ведення бою значно перевершувало їх. Запорізьку піхоту справедливо вважали найбоєздатнішою в Європі. Вона героїчно й майстерно билася з ворогом на суші, шикуючись, як правило, у три шеренги: перша стріляла, друга подавала рушниці, а третя заряджала їх. Козацька кіннота була менш численною, але не менш боєздатною, ніж піхота. Ведучи наступ півколом («лавою»), козацькі вершники атакували ворога не лише з фронту, а й з флангів, заходячи в його тили. На високому рівні на Запоріжжі були сторожова й розвідувальна служби. Запорожці створили оригінальну систему сигналізації, яка складалася з «маяків», або «фігур», що були своєрідним світловим телеграфом. Щойно помітивши ворога, козаки запалювали перший маяк, який стояв на кордоні, за ним спалахував другий, третій і так далі. Чорний густий дим та яскравий вогонь попереджали населення про наближення ворожих загонів. Найпоширенішим видом бойового порядку в козаків був так званий табір (від турецького thabour — табір) — чотирикутне рухоме укріплення, що складалося з кількох рядів зсунутих і скріплених між собою возів, усередині якого й розташовувалося козацьке військо. Табір використовували і в боях, і в переходах. Під час оборони вози ставили щільно один до одного, їхні колеса зчіплювали ланцюгами. У випадку тривалої облоги ворожої фортеці або кругової оборони козаки іноді засипали вози землею, створюючи міцний вал, а довкола копали шанці («вовчі ями») із загостреними кілками на дні. За свідченнями очевидців, у такому таборі запорожці успішно боронилися від тисячі й більше татар, а також легко відбивали атаки польських панцирних вершників. Запорожці уславилися штурмом ворожих фортець і були вправні в морських походах. Козаки сміливо атакували не тільки окремі судна, а й цілі турецькі флотилії. Цікаво знати

Козацькі гармати

Перші гармати в Україні з'явилися в 1394 р. у Львові. Їхня довжина не перевищувала 1 м. Мали широке дуло. Кулі були кам'яні або обковані залізом. Реєстрове козацтво на початку свого існування 1568 року король Сигізмунд II Август видав універсал про прийняття на державну військову службу 300 козаків, які мали бути поіменно занесеними до спеціального списку — реєстру — і називатися реєстровими. Організація цього війська велася під проводом коронного гетьмана Юрія Язловецького. Платня одного козака становила 10 злотих щорічно, а крім того, вони забезпечувалися сукном на одяг. 1572 року це військо було сформоване. «Старшим і суддею» (гетьманом) над реєстровими козаками став Іван Бадовський. Відтепер польський уряд визнавав козаками лише реєстрових козаків, які офіційно називалися Низовим, або Запорізьким Військом. 1578 року Стефан Баторій збільшив кількість реєстрових козаків до 600 осіб і надав їм ряд привілеїв: • право власної військової, адміністративної та судової юрисдикції; • звільнення від податків та повинностей; • право на землеволодіння; • право займатися промислами и торгівлею; • право одержувати держплатню; • право розміщувати в Трахтемирові арсенал та шпиталь для поранених і старих козаків; • право самостійно обирати гетьмана й козацьку старшину на козацькій раді. Реєстрове військо одержало кілька гармат і військові клейноди (булаву, печатку з гербом, хоругву та литаври). Під час війни з Росією платня реєстрових козаків була збільшена до 15 злотих на рік, але по закінченні війни знову зменшена. Головним начальником козаків мав стати Михайло Вишневецький, а його помічником (гетьманом) — Іван Оришевський (для порівняння: він отримував платню розміром 400 злотих); першим писарем цього війська був Янча Беґер. За своєю організацією реєстрове військо в цей час нагадувало угорську піхоту. Але згодом платню реєстрових козаків все ж збільшили, і 1583 року вона становила 20 злотих щорічно та 5 ліктів сукна. У 1590-1591 pp. кількість реєстрових козаків становила 1 тис. осіб. 28 жовтня 1617 року гетьман Петро Сагайдачний уклав з польським військовим командуванням Вільшанську угоду, за якою: • козацький реєстр установлювався в розмірі 1 тис. осіб, проте остаточну кількість реєстрових козаків мав визначити польський сейм; • козакам надавалося право обирати гетьмана, якого затверджував польський король; • за службу реєстровим козакам польський уряд зобов'язувався виплачувати платню; • реєстровики мали право жити тільки на Запоріжжі; • реєстровому війську заборонялося здійснювати походи на Крим і Туреччину; • з козацького війська виключали тих міщан, які вступили в козаки протягом останніх 5 років; • нереєстрові козаки поверталися під владу старост і шляхти. 1619 року П. Сагайдачний підписав ще одну угоду з польським урядом — Роставицьку. Ця угода передбачала, що: • козацьке реєстрове військо, яке налічувало 10,6 тис. осіб, скорочувалося до 3 тис. Усі інші козаки, що вступили до війська протягом останніх 5 років і не увійшли до реєстру, мусили повернутися під владу старост і панів; • реєстрові козаки повинні були протягом 9 місяців виселитися з маєтків шляхти й духівництва, інакше перетворювалися на їхніх підданих; • козаки мали право жити на Запоріжжі та охороняти кордони, за що їм з державної скарбниці виділялася платня в розмірі 40 тис. злотих (на все військо), але їм суворо заборонялося здійснювати походи на Кримське ханство й Туреччину; • крім Запоріжжя, козаки могли перебувати тільки в королівських володіннях; • козацька старшина зобов'язувалася знищити човни, покарати учасників останніх морських походів і погодитися на кандидатуру гетьмана, якого призначить польський король. Проте чисельність реєстрового війська весь час коливалася: 1625 року вона становила 6 тис. осіб, 1630 року — 8 тис. осіб, 1635 року — 7 тис. осіб, а за «Ординацією Війська Запорізького реєстрового, що перебувало на службі Речі Посполитої» 1638 року — 6 тис. осіб. Поступово реєстр з формального списку козаків для польського уряду перетворився на перепис, який вівся на Запорізькій Січі для власного порядку. Спочатку за переписом стежив особисто гетьман, але згодом цей обов'язок перейшов до генерального обозного. Узагалі, ревізія реєстру — попис — проводилася старшиною для контролю козаків. Якщо число козаків у реєстрі було неповним, проводився припис нових козаків. Дозвіл на затяг, або набір, давала рада, набір проводив гетьман з полковниками, а на Січі — кошовий. Якщо чисельність війська потрібно було зменшити, проводився випис. Упорядкований реєстр називався компутом. Довідка. Клейноди — відзнаки козацького війська, що використовувалися в XVI—XIX ст. Уперше клейноди Військові Запорізькому надав польський король Стефан Баторій у 1576 р. Серед них була хоругва, бунчук, булава та печатка з гербом, на якому зображено козака з самопалом. Згодом до клейнодів зарахували також перначі, значки, палиці, литаври та ін. Найвищою ознакою влади була булава, яку носив український гетьман та отаман Запорізької Січі.