14.3. Творчість братів Михайла і Тимка Бойчуків

Михайло Бойчук (1882-1937), як В.Кричевський, Ю.Нарбут і О.Мурашко, зумів перебороти "недокровність" цілого попереднього XIX ст. з його нівелюючими московськими впливами і відновити монументальне мистецтво. Йому довелося виводити національних мистців із неволі композиційного хаосу, позбавленого будь-якої мистець­кої композиції і форми у творах художників передвижниць­кого "направленія" до ладу форм і композицій, площинно організованих в Оранті Софії Київської, на мозаїках свя­тих Михайлівського собору, у творах часів Предвідрод-ження Джотто. Спираючись на названу мистецьку спадщи­ну та українську народну творчість він поєднав традиційні форми з сучасністю.

Постать Михайла Бойчука - засновника монументаль­ної школи в Україні - унікальна й трагічна (став жертвою московських репресій). Основні фрескові композиції, ство­рені ним і його учнями, знищені. Казарми Луцького полку в Києві, розмальовані 1919 року, зруйнували денікінці. Більшість творів й архівних матеріалів М.Бойчука та його учнів втрачено. І все ж за 1980-90-ті роки знайдено і опуб­ліковано ряд документів, спогадів, композицій.

Народився Михайло Бойчук 1882 року в селі Романівці Теребовлянського повіту на тернопільській землі. Шістнад­цятилітнім юнаком М.Бойчук виїздив на мистецькі студії до Львова. Завдяки допомозі Наукового товариства ім. Т.Шев­ченка та митрополита Андрея Шептицького, він здобуває фахову освіту в Відні, закінчує Краківську Академію мис­тецтв (1905 року, із нагородою). Бажаючи поглибити свої мистецькі знання, продовжує удосконалюватися у Мюнхе­ні, мандрує до Далмації і Парижу, де виступає на вистав­ках з 1908 року. Проте молодого українця цікавить не стіль­ки бурхливе монпарнаське життя, скільки класична спад­щина, передусім зібрання паризького Лувра. З 1910 року М.Бойчук виставляється разом з учнями. Відомий фран­цузький поет і критик Г.Аполліонер дав таку оцінку: "... ця школа, що відроджує візантинізм, має значну кількість при­хильників. Вони становлять нині групу незалежних, де недовершені роботи сусідують з канонічними малярськими творами, створенням яких керує М Бойчук".

Вихованці майстра вивчали твори протовідродженецької доби в Італії, знайомилися з технікою фрескового малювання, займалися питаннями реставрації. Михайлу Бойчуку доручають реставрацію іконостасу церкви в с. Ле­меші на Чернігівщині.

З 1917 року знаний маляр-монументаліст очолює майстерню в Українській Академії мистецтв. Він надавав великого значення створенню колективу мистців - мону­менталістів. Відчуваючи реальні запити на твори монумен­тального малярства, він покладав великі надії на взаємо­зв'язок і спільні творчі пошуки нового цілою групою мо­лодих майстрів фрески.

Творів самого Михайла Бойчука збереглося дуже мало. Відомі лише невеликі малюнки голів і композицій постатей, виконані з великим відчуттям ритму в змішаній темперній техніці старої італійської школи. В його роботах присутнє деталізоване малювання з натури з наступним узагальненням форми за принципом творів давньоукра­їнських фрескістів.

Творчість М.Бойчука і педагогічна праця охоплює го­ловну частину його діяльності вже під диктатом совєтської влади, в умовах великої "дискусії" 1920-х років і московсь­кої інквізиції 1930-х років. На київський період праці при­падає 20 років творчості й життя в умовах постійного гонін­ня, "критик", погроз і лайки у висловах "формаліст", "націо­наліст", "агент Ватикану" і т. п., аж до арешту і розстрілу 1937 р.

Серед його учнів найталановитішим був, безумовно, молодший брат Михайла Бойчука - Тиміш (1896-1922). Вірний принципам брата-вчителя, засвоївши ці принципи, які власне були рідні всій його натурі, встиг сформуватися у видатного майстра, що в майстерні брата вже оказував примітний вплив на молодших товаришів, будучи їх товаришем-учителем поруч з своїм братом-професором. До ви­датних творів Тимка Бойчука відносяться такі твори: "Жін­ки біля яблуні", "Хлопець і дівчина", "Торгують насінням". Дані твори наповнені глибинно філософським змістом. До Тимкових шедеврів відносяться також "Садять картоплю", "Коні на пасовиську". Ще 1967 року видатний український пись­менник Валерій Шевчук писав: "Тішить око своєю глибин­ною продуманістю "Дівчина і хлопець" Т.Бойчука. Це кар­тина якогось епічного спокою, м'якої погідності - все тут перейняте неповторним колоритом: обличчя модельовані просто і разюче точно". На другій звітній виставці Укра­їнської Академії мистецтв мистець Тимко Бойчук експо­нував темперу "Баби на городі" й акварель "Етюд дерева". Все це речі якогось одного ряду, де загальмовано худож­ній час, де настрій філософський, поетичний. Твори ці тяжіють до вічності.