Лекція 1. Тема: оСновні положення про мистецтво. СПецифіка мистецтва, формування технічних систем та історичних послідовностей

Навчальна мета: вивчити основні найбільш суттєві етапи розитку мистецтва та архітектури. Закріпити лекційний матеріал. Навчитися працювати з додатковою літературою, зарисовувати пам’ятки архітектури, їх декор, конструктивне рішення, а також відтворювати обємне зображення споруди.

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Навчальні питання:

1. 20 хв.

2. 20 хв.

3. 30 хв.

4. Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповідні на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення: література, фото матеріали тощо.

Література:

1.  Всеобщая история архитектурьі. - Москва, 1958. - Т. 1. - С. 11-38.

2. История искусства зарубежньїх стран. - Москва, 1962. - Т. 1. - С. 9-16.

3.  История зарубежного искусства: Учебник для средних худож. заведений. - Москва, 1971. - С. 12-18.

4.  Лобановський Б. Б. На скелях та в глибині печер. - К., 1971.

5.  Мириманов В. Б. Первобьітное и традиционное искусство. -Москва; Дрезден, 1973. /Малая история искусств/.

6.  Глазьічев В. Л. Зарождение зодчества. - Москва, 1983. - С. 77-85.

7.  История зарубежного искусства: Учебник для средних худож. заведений. - Москва, 1971. - С 5-10.

8.  Білецький П. О. Мова образотворчих мистецтв. - К., 1973. - С. 3-21.

9.  Антонович В. Три національні типи народів // Старожитності. -К., 1992. - Число 3. - С. 11-12.

ПЛАН

1. Основні поняття про мистецтво. Природа та специфіка мистецтва.

2. Мистецтво, як єдність ідейно-художніх завдань. Стилі, жанри та техніки.

3. Мистецька діяльність первісної людини. Формування тектонічних систем та історична послідовність розвитку мистецтва.

Основні поняття про мистецтво

Мистецтво - естетичне пізнання дійсності за принципами краси. Історично виникло і розвивалося як особливий вид естетичної діяльності. Художній твір, як і будь-яке людське творіння, втілює ідею у певній формі. Особливість мистецтва у тому, що ідея втілюється у такій формі, активізує уяву людини, викликає особливі переживання, які звуться естетичними. Естетичне переживання підносить людину, розвиває її уяву та інтелект. Якщо наука оперує абстрактними поняттями, в яких узагальнено формулюються пізнані закони природи та людського суспільства, то мистецтво оперує через специфічний засіб - художній образ.

Види мистецтва. До мистецтв відносяться: просторове, образотворче, народне і ужиткове (промислове).

Слово "архітектура" виникло в античні часи. Походить воно від грецького слова "архітектор", що означає "головний будівничий". Тоді ж склалося і поняття, що ми вкладаємо у термін "архітектура". Давньоримський архітектор Вітрувій написав відомий трактат "Десять книг про архітектуру", в якому визначив, що при будівництві всіх споруд треба завжди мати на увазі їх міцність, корисність і красу. Архітектура задовольняє матеріальні й духовні, зокрема естетичні потреби суспільства, і таким чином, являє собою єдність матеріальної культури та мистецтва.

Містобудування (другий вид просторового мистецтва) - це теорія і практика планування та забудови міст, що охоплює великий комплекс соціально-економічних, санітарних, технічних й архітектурних проблем. Містобудування як вид архітектурної й будівельної діяльності визначається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, культурою, національними особливостями і природно-кліматичними умовами.

Образотворчого мистецтва - це скульптура, графіка і малярство - мають свою специфіку, користуються різними матеріалами. Для скульптури основним засобом художньої виразності є співвідношення обсягових форм у реальному просторі. Визначна роль належить пропорційності, ритму й врахуванню освітленості. Графіка базується на рисунку, головними елементами якого є лінія, штрих і пляма. За технікою виконання графіку поділяють на рисунок твердими матеріалами (олівець, вугіль, крейда, пастель, сангіна), малюнок - рідкими (чорнило, туш, акварель, соус) та друковану графіку (гравюра, літографія, офорт тощо). Графіка має багато жанрових різновидів. На відміну від скульптури та графіки малярство для світовідтворення оперує фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері, стіні тощо). Найважливішим зображальним та емоційним засобом у малярських творах є колір, гармонійна система - колорит і передача світло-повітряного середовища (тон, вальор, пленер).

Народне мистецтво як вид традиційної творчої діяльності народу виявляється у різноманітних видах, формах; матеріалах і техніках - у вишиванні, ткацтві, килимарстві, гончарстві, художній обробці дерева, металу, скла, кістки, у різних видах малярства і графіки, у вбранні і прикрасах. Народне мистецтво пов'язане з побутом (звідси його утилітарність), воно вносить у предметне середовище естетичні функції.

Ужиткове (промислове) мистецтво охоплює ряд галузей творчості, пов'язаних із створенням на промисловій основі художніх виробів для побуту. їх поділяють за призначенням (меблі, тканини, вбрання, прикраси, різне начиння), за матеріалом (текстиль, метал, порцеляна, фаянс, майоліка, скло, дерево), за технікою виконання (художнє різьблення, розмалювання, ткачування, литво, карбування, інтарсія). Протягом сторіч народне й ужиткове мистецтво як дві галузі духовної творчості народів постійно одна одну запліднюють.

Жанри образотворчих мистецтв. Залежно від тематики, сюжетів, об'єктів виображення визначають такі жанри: портрет - зображення певної особи, пейзаж - краєвиду, натюрморт - предметів, квітів, битої дичини, історичний -подій минулого, батальний - військових сцен, побутовий -сцен з народного життя, анімалістичний - тварин, релігійний - богів, міфологічний - героїв міфів, алегоричний - постатей, що уособлюють загальне поняття.

Маленькі за розмірами малярські твори називаються мініатюри.

Стиль. В мистецтві стиль визначають як стійку спільність системи, засобів і прийомів художньої виразності при певній єдності змісту. При цьому стиль є виявом світогляду, творчого методу і майстерності мистця. Назви стилів здебільшого походять від історичних періодів (наприклад, стиль єгипетської, античної архітектури), від назв історичної доби (приміром, стиль Відродження), від політичних формацій (стиль ампір, поширений за наполеонівської імперії) або навіть і від імен правителів (стиль Людовіка XIV). У добу Відродження середньовічне мистецтво звали готичним, варварським, бо вважали, що готи зруйнували античний Рим. Тому й стиль, що виник у середньовічних містах другої половини XII і XIII ст., звуть готичним, готикою. Назва стилю бароко, яким позначають мистецтво та архітектуру XVII - XVIII ст., досі викликає суперечки щодо свого походження.

У XIX ст. західноєвропейські вчені під впливом німецького філософа Г.В. Гоголя випродукували т. зв. теорію "історичних стилів", виходячи зі штучного поділу народів на історичні і неісторичні. За їхніми умовиводами, повноцінним нібито є лише мистецтво західноєвропейських народів, а величезні надбання всесвітньої культури, яким є Індія, Китай, Японія, слов'янські, арабські, середньоазійські, африканські мистецтва, віднесені до "неісторичних". Безглуздість таких поглядів очевидна. Досить згадати такі шедеври, як арабську мечеть Омейядів у Дамаську, мавзолей Тадж-Махал в Агрі, храм Неба в Пекіні, перські мініатюри, кераміку Туреччини, без яких ми не можемо уявити собі світове мистецтво та його історію. Врешті, середньовічні японці називали європейців "південними варварами"; в світлі такого визначення питання "цивілізованості" одних і "дикості" інших постає досить умовним.

Вивчення національних мистецтв народів світу, з'ясування закономірностей їхнього плину, ґрунтовне ознайомлення з визначними пам'ятками і найбільш характерними творами - необхідна передумова для молодого мистця. Без серйозного знання мистецької спадщини неможливо формування естетичних уподобань, фахової майстерності.

Витоки мистецтва як виду духовної діяльності людини сягають сивої давнини. Наскельні мальовила, статуетки, візерунки на оленячих рогах зачаровують нас, бо вони неповторні свіжістю сприйняття, яскраві за силою виразу. Класифікація прадавнього мистецтва провадиться за матеріалом, з якого виробляли предмети праці й зброю: палеоліт (давньокам'яний вік, приблизно до XII тисячоліть до н. е.), мезоліт (середньокам'яний вік, XII - VIII тисячоліть до н. е.), неоліт (ново-кам'яний вік, VIII - IV тисячоліття до н. е.), доба бронзи (III -II тисячоліття до н. е.) і доба заліза (І тисячоліття до н. е.).