14.2. Творчість Юрія Нарбута й Олександра Мурашка

Геніальним українським графіком XX ст. був Юрій (Георгій) Нарбут (1886-1920) з старого козацького роду на Чернігівщині, народився на хуторі Нарбутівці біля Глухова. Графікою Нарбут захопився ще у глухівській гімназії, студі­юючи письмо і прикраси старих українських рукописів і го­тичні шрифти. 1906 року він переїхав до Петербургу, де ро­сійський графік І.Білібін увів його до кола мистців "Мира искусства". Студіював у майстернях, відвідав Мюнхен, захоп­лювався старою німецькою графікою й А.Дюрером. Нарбут працював над оформленням книг: ілюстрацій до казок Андерсена, байок Крилова. Знайомство з Г.Лукомським і В.Модзалевським та ознайомлення з гравюрами Г.Левицького і А.Козачковського поглибили увагу Ю.Нарбута до старого українського мистецтва і геральдики.

Від початку своєї творчої праці він відразу виявив нахил до рідної тематики. Незрівняно чітка й затійлива графічна лінія та виїмково й ідеально згармонізований колорит. Виконав безліч гербів, оформив "Малороссийский гербовник" (1914, обкладинка, фронтиспіс, 60 гербів), "Старинная архитектура Галиции" Г.Лукомського (1915), "Старинньїе усадьбьы Харьковской губернии" (1917). До петербурзького періоду на­лежать також "Українська абетка", з якої збереглося 14 ар­кушів і обкладинка. Нарбут ніколи не поривав своїх зв'яз­ків з Україною. Свій герб підписав 1912 року: "Мазепинець, полку Черниговского, Глуховской сотни, старшинский сьін и гербов и змблем живописец".

Революція застала мистця в Петербурзі, але її перс­пектива відкрила йому шлях на батьківщину. Київський період - найактивніший у творчості Ю.Нарбута. Із жовтня 1917 року - професор Української Академії мистецтв, з груд­ня 1918 - її ректор. Він виконав цикл державних паперів: банкноти, поштові марки, печатки, грамоти.

Перші українські банкноти, що вийшли зпід Ю.Нар­бута, виявили, наскільки арсенал декоративних елементів старої української графіки був для нього доступний і до тонкостей самозрозумілий. Що більше, Нарбут не тільки зумів продовжити нитку традицій, нав'язану В.Кричевським, але надихнув свою графіку духом індивідуальної творчості. Його заставки для "Нашого Минулого", "Мис­тецтва" та інших книжок і журналів, комплект української удекорованої абетки, самостійні композиції й ілюстрації, наприклад, до "Енеїди" І. Котляревського - це вже твори расового українського графіка. Ю.Нарбут залишив по собі величезну графічну спадщину, та, крім неї, ще й учнів, що довго ще надихували українську графіку "нар-бутівським" духом.

Його сучасником був Олександр Мурашко (1875-1919). Малярську освіту він здобув у свого дядька Миколи Му­рашка, керівника заслуженої рисункової школи в Києві, згодом у Петербурзі, у робітні Іллі Рєпіна. Як пенсіонер Академії мистецтв, перебуваючи у Парижі й Мюнхені, він отрясається впливів Академії й Рєпіна, здобуває свій стиль, сміливість техніки, ясність форми й живий, собі тільки пи­томий колорит. Від його картин починає "віяти чимсь сві­жим, молодим, а заразом таким простим і глибоким, як це буває тільки в творах високого мистецтва". Ім'я О.Мурашка стає голосним в Европі. Року 1912 об'їздив Мурашко з са­мостійною виставкою Берлін, Кельн, Дюссельдорф. Коли ж почалася війна, а по ній революція, відроджена Українсь­ка Держава покликує його в склад комісії по організації Академії Мистецтв. На становищі ректора Академії заги­нув О.Мурашко від рук московських чекістів. По собі він полишив яскраву спадщину малярських композицій - порт­ретів, жанрових робіт і натюрмортів.