Тема 4. Формування готовності майбутнього вихователя до створення здоровязберегаючого середовища та забезпечення здорового способу життя дітей дошкільного віку.

План.

1. Принципи формування здорового способу життя.

2. Формування валеологічної культури педагога.

3. Професійно-валеологічна компетентність майбутнього педагога.

4. Компоненти психолого-педагогічної готовності майбутнього вихователя до забезпечення здорового способу життя дошкільників.

1. Як свідчить аналіз психолого-педагогічної літератури, педагогічна практика вищої освіти головною метою вищого навчального закладу є професійна підготовка майбутніх фахівців до виконання відповідних до спеціальності обов’язків.

Невід’ємної складової загальної та професійної культури майбутнього вихователя є забезпечення здорового способу життя, збереження і зміцнення особистісного здоров’я студентів, а також їх готовності до забезпечення здорового способу життя дітей дошкільного віку.

Досліджуючи процес підготовки майбутнього педагога у вищій школі, науковці перш за все прагнуть розв’язати питання, які пов’язані з визначенням показників ефективності тієї підготовки, що пропонується (Н.Н. Завидівська, В.В.Нестеренко, В.О. Сластьонін, Ф.М. Гоноболін, Н.В. Кузьміна, О.І.Щербаков та інші.). В одних випадках для визначення таких показників підставою є професіограма або модель майбутнього фахівця, що складається із системи вимог до його діяльності і переліку знань та вмінь, особистісних якостей, що можуть їх задовольнити (В.О.Сластьонін). В основі цієї моделі покладено якість підготовки майбутнього педагога у вищій школі. Результати готовності співвідносяться з показниками професіограми.

В інших дослідженнях (Ф.М.Гоноболін, Н.Н.Книш, Н.В.Кузьміна, О.І.Щербаков та інші) якість підготовки студентів до професійно-педагогічної діяльності визначається наявністю та розвиненістю навичок і вмінь, що забезпечують готовність майбутніх педагогів до педагогічної діяльності, а саме: конструктивного, комунікативного, організаційного, гностичного, прогностичного та інших. Якість підготовки майбутніх педагогів буде тим вищою і кращою, чим більше сформовано в них відповідних умінь і навичок.

Структура професійної діяльності педагога іноді визначається через його функції, до яких відносять інформаційну, виховну, розливальну, дидактичну, орієнтаційну, методичну, дослідницьку та інші (О.І.Щербаков). Наявність та кількість умінь і навичок, що забезпечують виконання виокремлених функцій також є показниками якості підготовки майбутнього педагога. Подекуди показником якості підготовки майбутніх вихователів до професійної діяльності обираються такі психологічні якості як, когнітивний, операційно-дієвий і мотиваційний компоненти (Н.Н.Завидівська, В.В. Нестеренко, А. Сицинський та інші).

Так, у дослідженні Н.Н.Завидівської уперше розроблено, експериментально перевірено та запроваджено у навчально-виховний процес модель професійно-прикладних основ формування здорового способу життя студентів вищих навчальних закладів економічного профілю, основними складовими якої є принципи формування здорового способу життя, оптимальний режим рухової активності та педагогічні умови управління. Причому, ці складові виявлено на основі вивчення та аналізу мотиваційних чинників і потреб щодо ведення здорового способу життя економістів-практиків. На матеріалі експериментальних даних визначено оптимальний режим рухової активності, види фізичних вправ професійно-прикладного та оздоровчого спрямування для майбутніх працівників економічного профілю із метою формування здорового способу життя та підтримки високої працездатності. Головним засобом формування здорового способу життя у студентів використовувалась фізична культура. На цієї основі розкрито суть педагогічних умов управління процесом формування здорового способу життя студентів вищих навчальних закладів, поглиблено класифікацію принципів формування здорового способу життя.

Практичне значення проведеного дослідження полягає в експериментальній апробації та впровадженні у навчально-виховний процес розробленої автором моделі професійно-прикладних основ формування здорового способу життя; виявленні принципів формування здорового способу життя, котрі, на відмінну від нині існуючих, мають професійно-прикладну спрямованість; визначенні оптимального режиму рухової активності, видів вправ оздоровчого спрямування та відповідних умов управління для студентів вищих навчальних закладів. Автор відмічає, що врахування індивідуального підходу до студентів сьогодні стає основою навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах освіти. При цьому, безумовно, прогресивною тенденцією є прагнення до цілісного пізнання людини.

В основі системного підходу до пізнання особистості студента, педагогічного управління її розвитком, вважає Н.Н.Завидівська, лежить індивідуальний підхід. При цьому індивідуальність людини, вона розглядає як само розвиваючу і само організовану систему, яка складається з відносно замкнутих підсистем або ієрархічно організованих рівнів індивідуальних властивостей. “Це не сукупність якихось якостей однієї людини, яка відрізняє її від іншої сукупності якостей іншої людини. Це особливий характер зв’язків між усіма властивостями людини, що відносять до різних ступенів розвитку матерії – біохімічними, фізіологічними, психологічними, особистісними, соціально-психологічними і т.п., тобто це цілісна характеристика індивідуальності ”. (Н.Н.Завидівська).

Дослідження доводить, що індивідуальні властивості, які відносять до різних підсистем (різнорівневі), на відміну від однорівневих, що належать до однієї підсистеми і перебувають у жорсткій однозначній залежності один з одним, пов’язані між собою статистично і багатозначно. Такий тип зв’язку має місце між будь-якими ієрархічними рівнями властивостей інтегральної індивідуальності, наприклад, між нейродинамічними і особистісними. У зв’язках між різнорівневими властивостями в інтегральній індивідуальності завжди є одна або декілька опосередкованих ланок. На достатньому фактичному матеріалі, автор показує, що становлення цих ланок дуже важливе, тому що шляхом створення умов для виникнення тієї чи іншої ланки викладач отримує можливість цілеспрямовано впливати на розвиток індивідуальності, тобто, усуваючи протиріччя між окремими різнорівневими властивостями, він сприяє гармонізації системи в цілому.

Цікавими є виявлені автором види активності студентів: моторна, сенсорна, інтелектуальна, емоційна, вольова, соціальна і т.д. Очевидно, не всі вони є рівнозначними для розвитку особистості людини. Вірогідно, у кожному виді діяльності якийсь один (або одночасно декілька) видів активності є провідними.

Саме індивідуальні особливості моторної, вольової та емоційної активності будуть опосередковувати зв’язки між різноманітними підсистемами особистих якостей студента, який займається активно фізичною культурою: нервовою системою і темпераментом, нервовою системою і особистістю, темпераментом і особистістю, тобто головними рівнями індивідуальних якостей людини.

Керуючись зазначеними аспектами, закономірностями та враховуючи все вищесказане, можна визначити принципи формування здорового способу життя, педагогічні умови управління, використання котрих сприятиме формуванню здорового способу життя.

Ось, ми прийшли до висновку, що фізичне виховання у навчально-виховному процесі вищих закладів освіти сприятиме оптимізації процесу формування здорового способу життя лише тоді, коли базуватиметься на певних принципах: безперервність процесу навчання; запровадження нових технологій навчання, оскільки життя постійно змінюється; навчання повинно приносити задоволення; оцінювання – це процес навчання, а не його наслідок; кінцева мета – вміння використовувати у майбутньому систему набутих знань і навичок.

Виділені принципи розглядаються однією з професійно-прикладних основ і, фактично, базисом усього процесу формування здорового способу життя, саме вони дали змогу розробити педагогічні умови управління. Суть цього управління полягає у взаємодії професіоналізму викладача із психічним станом студента. Звичайно, обов’язковим фактором тут є врахування емпатії – зворотної реакції студента на педагогічні впливи педагога (Н.Н.Завидівська).

Педагогічні умови управління є однією з педагогічних засад формування здорового способу життя, а їх вміле поєднання та використання у навчально-виховному процесі сприятиме досягненню кінцевої мети – оптимізації процесу формування здорового способу життя студентів вищих навчальних закладів освіти.

Особливе значення у професійній підготовці майбутніх вихователів до забезпечення здорового способу життя дітей має їх компетентність в цієї діяльності. Багато дослідників вважають основою такої компетентності валеологічну культуру.

Так, Н.А. Тригуб у своєму дослідженні розглядає процес формування валеологічної культури педагога. На думку автора валеологічна культура особистості – це інтегральне особистісне утворення, що характеризується цілісною єдністю здібностей, знань, навичок, ціннісних орієнтацій, що детермінує формування здорового способу життя. Автор доводить, що формування валеологічної культури педагога буде ефективним за умов: розроблення і впровадження структури і змісту валеологічних дисциплін у підготовку і перепідготовку педагогів; використання форм і методів підготовки викладачів з організації оздоровчих заходів у навчальному закладі; навчання само діагностиці та корекції соціально-психологічного й емоційного стану самих педагогів. Структуру і зміст валеологічної культури представлено у трьох компонентах: когнітивному компоненті, компоненті особистісних і професійних ресурсів та компоненті стратегій функціонального поводження і навичок. Заслуговує уваги модель формування валеологічної культури педагога, яка базується на навчанні майбутніх педагогів у діяльності, самонавчанні і взаємо навчанні. Автор наголошує на тому, що здійснювати валеологічне виховання учнів може лише той педагог, який сам усвідомленно ставиться до свого здоров’я и має навички формування здорового способу власного життя.

Важливе значення у професійній підготовці вихователів до виховання навичок здорового способу життя дошкільників має формування в них професійно-валеологічної компетентності. Так, у дослідженнях В.В.Нестеренко досліджувалася підготовка майбутніх педагогів з дошкільної освіти до виховання у дошкільників навичок здорового способу життя на засадах соціально-психологічної моделі здоров’я (В.В.Нестеренко). У дослідженні визначено сутність, компоненти, показники і рівні прояву професійно-валеологічної компетентності майбутніх педагогів щодо виховання навичок здорового способу життя у дошкільників.

Структурними компонентами, як вважає автор, - є, по-перше, база знань – когнітивний компонент, тобто обізнаність із сучасними моделями здоров’я, ознаками його прояву і чинниками, що впливають на здоров’я; обізнаність із сутністю здорового способу життя людини, його показниками та особливостями прояву навичок здорового способу життя дітей дошкільного віку; обізнаність із шляхами і засобами виховання в дитини здорового способу життя. По-друге, це система дій, що забезпечує їх практичну реалізацію – операційний компонент. Він включає уміння визначати стан здоров’я дитини за ознаками його прояву; уміння контролювати, коригувати та використовувати чинники, що впливають на здоров’я дитини; уміння розробляти і впроваджувати форми і методи виховання у дитини навичок здорового способу життя.

Автор вважає, що визначення педагогічних умов формування професійно-валеологічної компетентності може здійснюватися за різними теоретичними концепціями на засадах різних механізмів. У дослідженні ці умови обґрунтовувалися відповідно до психологічного механізму саморегуляції, єдності свідомості і діяльності у процесі набуття особистістю певних якісних рис і характеристик, до яких віднесено саме професійно-валеологічна компетентність майбутнього педагога щодо виховання у дошкільників навичок здорового способу життя.

Цікавим є підхід В.В.Нестеренко до визначення критеріїв професійно-валеологічної компетентності студентів. При цьому автор тлумачить як найбільш загальну властивість, що об’єднує в собі ряд показників. Виявлення критеріїв, відмічає вона, може рухатись від загального до конкретного, а може розглядатись у зворотному напрямку, коли найбільш загальний критерій ніби “збирається” на основі даних, одержаних за допомогою більш конкретних критеріїв.

У дослідженні зроблена спроба створити систему критеріїв професійного становлення та розвитку професійно-валеологічної компетентності студентів. Увага зосереджувалася на загальних критеріях, до яких віднесені: мотиваційно-спонукальні, нормативно-регулятивні та діяльнісно-продуктивні.

Мотиваційно-спонукальні критерії характеризують “емоційно-вольовий тон” (М.М.Бахтін) і ґрунтуються на соціально-психологічному досвіді сприйняття та спілкування з довкіллям. Проявляються вони як здатність до емоційно-емпатійних реакцій в педагогічних ситуаціях; нетерпимість до професійних недоліків, здатність до самопізнання, педагогічної рефлексії; здатність контролювати свій емоційний стан у ситуації професійного педагогічного спілкування, зважено керувати ситуацією, спрямовуючи її на вирішення поставленої мети.

Нормативно-регулятивними критеріями автор рахує ті, що дають можливість оцінити дію механізмів (понять, норм, оцінок), які характеризують потенційно-регулятивні можливості професійного становлення майбутніх педагогів. До них вона відносить: настанову на психолого-педагогічне тлумачення педагогічних ситуацій; рефлексію власного знання і досвіду, вирішення завдань навчання і виховання; здатність до розуміння смислу і логіки розгортання конкретної педагогічної ситуації.

Діяльнісно-продуктивні критерії спрямовані на розвиток професійно-валеологічної компетентності та самовдосконалення. Насамперед, це прагнення до професійного самовдосконалення, яке реалізується у конкретних кроках до вершин педагогічної майстерності; послідовні дії, спрямовані на вироблення особистісних стратегій у вирішенні нестандартних професійних проблем; цілеспрямованість як уміння визначити мету і дотримуватися її у процесі реалізації, використовуючи весь арсенал професійно-валеологічних знань, умінь і навичок; прагнення до творчої самореалізації виховної та навчальної діяльності.

Процес професійної підготовки майбутніх вихователів до валеологічного виховання дітей дошкільного віку у вищих закладах освіти розглядається в роботі Т.В.Книш. Мета дослідження полягає у визначенні змісту, форм і методів валеологічної підготовки студентів – майбутніх вихователів дошкільних закладів.

Автор довів, що лише третина студентів-майбутніх вихователів дошкільних закладів сьогодні можуть уважатись як такі, що обізнані з основами валеології. Тільки чверть з них володіє валеологічними знаннями та навичками здорового способу життя, що виявляються в його основних елементах (відпочинок, сон, руховий режим, харчування, гігієна розумової праці). Майже у всього загалу обстежених поширено шкідливі звички. У третини респондентів є погіршення стану здоров’я.

Спостереження за дітьми дошкільного віку, які були проведені Т.В.Книш у дошкільних закладах та сім’ях, довели, що недосконалість програм валеологічного виховання і недостатня професійна обізнаність із цих питань педагогів дошкільного виховання не забезпечують формування у дітей перед вступом до школи необхідних валеологічних знань, умінь і навичок щодо дотримання здорового способу життя, зміцнення здоров’я.

Факти, які спостерігала Т.В.Книш, свідчать, що існуюча система професійної валеологічної підготовки майбутніх вихователів у вищих навчальних закладах освіти не ефективна як із точки зору формування у майбутнього педагога валеологічного світогляду, валеологічної поведінки, здорового способу життя, поліпшення власного здоров’я, так і здатності до здійснення на належному рівні валеологічного виховання дітей дошкільного віку і потребує радикальних змін з урахуванням виявлених недоліків. Зважаючи на це, автор пропонує програму курсу “Валеологія”, яка містить у собі шість розділів, а саме:

• місце і мета валеології в системі професійної підготовки педагогічних кадрів;

• людини та її здоров’я;

• природні умови та здоров’я;

• соціальні умови та здоров’я;

• етносоціальні особливості суспільства і здоров’я;

• індивідуальне здоров’я.

Така програма дійсно важлива, й впровадження її у навчальний процес вищих навчальних закладів може використовуватись з метою подальшого удосконалення професійної підготовки майбутніх вихователів в формуванні здорового способу життя дітей дошкільного віку.

На думку автора, обізнаність майбутніх вихователів щодо сутності здоров’я, його чинників, уміння свідомо ставитися до свого здоров’я є достатніми для того, щоб вони плідно працювали у цьому напряму з дітьми. Показовим з цього приводу є таке твердження автора: “Впровадження розробленої програми виявило її соціальну ефективність: підвищення рівня теоретичних знань, практичних умінь з валеології; зростанні кількості студентів, професійно готових до викладання предмету у дитячих дошкільних закладах; покращення показників власного способу життя”.

Психологічні та мікро соціальні фактори успішності навчання і якості валеологічної освіти майбутніх вихователів свідчать, що недоліки в організації навчального процесу у вищих навчальних закладах освіти (перевищення тижневого навантаження, нерівномірність розподілу його протягом тижня, розірваність дисциплін валеологічного циклу) призводять до суб’єктивного відчуття розумового навантаження як надмірного у переважної більшості студентів. Ці фактори негативно впливають на мотивацію навчання, породжують невпевненість у правильності обраної професії. Негативні зміни мотивацій корелюють з динамікою ціннісних орієнтацій студентів. У динаміці навчання знижується рейтинг професійних і культурних цінностей студентів. Хоч рейтинг здоров’я в шкалі цінностей високий, рівень валеологічних знань студентів є недостатнім для виховання дітей.

Спосіб життя і здоров’я студентів як об’єктивний показник формування валеологічних знань і світогляду розкриває особливості реального способу життя студентів. Нераціональне харчування, низька фізична активність, порушення режиму сну і відпочинку, поряд з поширеністю паління, вживанням алкоголю вказують на те, що спосіб життя переважної більшості студентів нездоровий. Наявний рівень валеологічних знань носить формальний характер і не забезпечує формування валеологічної поведінки і валеологічного світогляду у переважної більшості студентів.

Цей стан у суспільстві підтверджує також аналіз стану здоров’я і функціональних систем організму студентів. 58% студентів мають дисгармонійний фізичний розвиток. Рівень захворюваності студентів досить високий, особливо рівень хвороб нервової системи і органів чуття. Характер і ступінь реакції окремих систем організму, зокрема, серцево-судинної, свідчать про накопичення втоми за час навчання, що може бути зумовлено як впливом навчального навантаження, так і нераціональним способом життя.

Узагальнюючи матеріали педагогічних досліджень і методичних розробок, маємо констатувати, що недостатньо уваги приділяється валеологічному вихованню дітей, особливо у зв’язку з навичками психічної саморегуляції поведінки по відношенню до оточуючих та до самого себе.

Аналіз досліджень свідчить, що, незважаючи на широкий спектр досліджуваних напрямів, проблема підготовки педагога-вихователя до виховання у дітей дошкільного віку здорового способу життя вивчена недостатньо, що негативно позначається на якості розвитку дітей дошкільного віку. Відсутність спеціальних методичних розробок, навчальних програм, підручників і посібників гальмують організацію валеологічного процесу і реалізацію на практиці тих завдань, які визначені Концепцією безперервного валеологічного виховання в Україні. До останнього часу поза увагою дослідників залишилися педагогічні умови, за яких підготовка вихователів до забезпечення у дошкільників здорового способу життя має стати ефективною.

Науковці (Н.Ф.Денисенко, О.Е.Іванашко, Л.П.Сущенко, С.Юрочкіна та інші) вказують на залежність рівня сформованості здорового способу життя дітей від професійної підготовки до цієї роботи педагогів. Так, Л.П.Сущенко відмічає що, серед студентської молоді нажаль підхід до питань зміцнення здоров’я і здорового способу життя є досить спрощеним, а часто взагалі носить помилковий характер. Дехто вважає, що зосереджувати свою увагу навколо цих питань не варто, адже поки організм молодий, він знаходиться в стадії розвитку і відносно здоровий, а “всі хвороби приходять тільки до старих людей”.

Сучасна медицина проводить досить чітку межу між здоров’ям і хворобою. Якщо межа переривається, то частіше в сторону знаходження хвороботворних явищ буквально в кожної людини. Недаремно існує оцінка “практично здоровий”: при диспансерному обстеженні не має майже жодної людини без якого-небудь діагнозу.

Традиційний підхід у формуванні здорового способу життя студентів не дозволяє успішно здійснювати педагогізацію навчального процесу, досягати підвищення соціальної активності та вирішувати основне завдання – завдання гармонійного всебічного розвитку особистості.

Неефективна в педагогічному плані і одностороння констатація дій викладача, вважає Л.П.Сущенко, якщо особистісні зміни студентів не фіксуються та не співставляються між собою. В практичній роботі про якість навчально-виховного процесу судять за планами, конспектами і не уточнюють чи відвідують студенти заняття і чи відповідають ці плани рівню розвитку особистості студентів, коли робота по них ведеться традиційно з року в рік без обліку специфіки того чи іншого потоку чи навчальної групи.

Говорячи про особистісний підхід необхідно, перш за все, мати на увазі ставлення студентів до цілей занять, їх змісту, застосовуваним засобам, результатам тощо. Повертаючись до досліджень кругового методу проведення навчального заняття з фізичної культури та інших форм, автор висловлює сумнів в тому, що всі студенти приймають їх позитивно і відверто говорити про ставлення студентів до тих чи інших занять не можливе.

Практика показує, що на низькому рівні серед студентів проводиться антиалкогольна і антинікотинова пропаганда. Недостатньо ефективно використовуються форми і методи ранньої профілактики відхилень у поведінці студентів. Ці питання, в основному, розглядаються як необов’язкові і другорядні, а тому перші негативні прояви у поведінці студентів кваліфіковано не ліквідуються. Профілактика, як правило, зводиться до епізодичних бесід та лекцій, які навіть не викликають у більшості студентів інтересу та породжують до них неактивне ставлення. Так, 57% відмічає непотрібність таких лекцій тому, що вони нецікаві і не сприяють залученню студентів до здорового способу життя.

Спроби вирішення цих проблем шляхом залучення студентів до щоденних самостійних занять фізичною культурою (ранкова гігієнічна гімнастика, фізкультпаузи, фізкультхвилинки, загартовуючи процедури) успіху не приносять.

Такий досвід не знайшов масового поширення у більшості вищих навчальних закладів освіти і не прижився в побуті студентів. Цей факт можна пояснити недоліками контролю, відсутністю у студентів відповідних знань, умінь та навичок, недостатнім стимулюванням. Ці та інші причини породжують у студентів негативне ставлення до фізичного виховання, не сприяють формуванню здорового способу життя.

О.Е.Іванашко відмічає високий рівень тривожності, який формується на фоні розвитку важко вирішуваних особистісних конфліктів між дітьми. Обумовлений між особистісним конфліктом, цей стан проявляється в ситуаціях фрустрації чи стресу, як результат нереалізованих бажань, надій, зіткнення ціннісний орієнтацій дитини з фактами які їм протирічать і не сприяє формуванню активної позиції дитини, спрямованої на здоровий спосіб життя. Порушення між особистісних взаємин в сім’ї чи дитячому дошкільному закладі спричиняє підвищення тривожності дитини. Емоційні стани, які переживає дитина при підвищеній тривожності, можуть стати особливим видом особистісних функціональних порушень здоров’я дитини як психічного так і фізичного. Як наслідок впливу тривожності на дії і вчинки дітей є недостатня активність та самостійність в усвідомленні здорового способу життя. Дітям конкретно-усвідомлюваного та ситуативно-усвідомлюваного недійових рівнів, які за результатами методики мають високий рівень тривожності, характерна залежність від оточуючих, невпевненість у власних позиціях, що призводить до коливання останніх і формує невизначений спосіб життя. Це, в свою чергу, не сприяє формуванню цілеспрямованих дій на збереження здоров’я й об’єднання цих дій в систему внутрішніх установок щодо здорового способу життя.

Засвоєння навичок здорового способу життя відбувається у процесі соціалізації особистості. Тобто формування здорового способу життя здійснюється на протязі всього життя і багато в чому залежить як від зовнішніх факторів, так і від особистісної орієнтації у соціумі.

Підготовка до здорового способу життя у людини може відбуватися двома шляхами. Перший шлях, найбільш типовий, проходить стихійно та неусвідомлено, через накопичення знань та віддзеркалення певних форм, норм поведінки і життєдіяльності, які стають цінними для особи. Саме тому особистість викладача слід розглядати як важливий взірець для студента. А пізніше вихователь буде взірцем для дитини. Другий шлях – цілеспрямований та усвідомлений, здійснюється через створення людиною власної системи життєдіяльності, основу якої складає поважне ставлення до свого здоров’я. Цей шлях залежить від тієї роботи, що здійснюється у вищому навчальному закладі під керівництвом педагогів.

Навички здорового способу життя як у майбутніх вихователів, так і у дітей дошкільного віку набуваються як відтворення тих зразків ставлення до свого здоров’я, праці, інших людей, довкілля, які щоденно вони бачать перед своїми очима у поведінці й діяльності інших людей. Тобто навички здорового способу життя складаються під безпосереднім впливом навичок, що відтворюють спосіб інших людей.

Готовність майбутнього педагога до забезпечення здорового способу життя дітей є важливою ланкою теоретичної і практичної підготовки до професійної діяльності, пов’язаної вихованням і навчанням дитини.

Соціальне значення вищої школи полягає в тому, щоб створювати ситуації, в яких буде формуватись особистість, здатна до саморозвитку і повноцінного виконання професійної діяльності. Але ця творча функція вищої школи, як відмічають вчені, зазнала девальвації: відбулася переорієнтація з освітньої цілі на навчальну, що означає засвоєння студентами великого обсягу інформаційного матеріалу без його свідомого застосування у майбутній професійній діяльності, житті.

Але як вважають А.Д.Дубогай, Н.Н.Завидівська, В.В.Нестеренко та інші, без свідомого ставлення до цих знань не можливо сформувати у студентів звичку вести здоровий спосіб життя, що є запорукою творчого довголіття та здоров’я. Виникає гостра необхідність у проведенні наукових досліджень з проблем формування здорового способу життя, починаючи із дошкільного віку.

Важливою складовою у вихованні здорового способу життя є залучення студентів до впровадження в повсякденне життя науково обґрунтованих рекомендацій щодо раціонального режиму праці, відпочинку, харчування, рухової активності. На сьогодні спостерігається погіршення функціональних резервів організму, зменшення рівня фізичної працездатності і підготовленості майбутніх фахівців до формування здорового способу життя у своїх вихованців. Знання залишаються мертвим тягарем, якщо вони не реалізуються в способі життя людини.

Психолого-педагогічна готовність майбутнього вихователя до забезпечення здорового способу життя дошкільників включає три компоненти:

• емоційно-мотиваційний (ставлення студента до проблеми, мотивація його діяльності, виявлення пізнавального інтересу, розуміння значимості здорового способу життя для особистого здоров’я);

• когнитивно-змістовий (оволодіння валеологічними та психолого-педагогічними знаннями, які використовуватимуться в подальшій професійній діяльності майбутніх вихователів);

• процесуально-дійовий (вміння планувати, організовувати з дітьми та їх батьками роботу у цьому напрямку).