Лекція №5

Лекція №5

Походження і розвиток трагедії.

Драматургія Есхіла.

План.

1. Грецьке суспільство і культура VI –Vст. до н.е .

2. Джерело походження трагедії.

3. Розвиток драми та театр. Структура давньогрецької трагедії.

4. Есхіл як «батько трагедії»:

а) «Перси»;

б) «Прометей закутий»;

в) трилогія «Орестея».

1. Грецьке суспільство і культура VI –V ст. до н. е. Встановлення демократичних порядків в Афінах і перемога греків у війнах з персами в першій половині V ст. до н. е., у яких Афіни зіграли чільну роль, привели до нового економічного, політичного і культурного розвитку усієї Греції.

До цього часу завершуються формування полісів. Специфікою Афінської демократії було її зосередженість у межах одного класу – вільних рабовласників, так що, щоб уникнути ідеалізації суспільної свідомості і порядків того часу, таку демократію треба називати – рабовласницька демократія.

У V ст. до н.е Аттика (область Греції з центром в Афінах) (тому зазначений період у деяких підручниках називається аттичний) стала найважливішим торгово-ремісничим центром всієї Греції. Для цього часу характерна перевага вільної праці у сільському господарстві та співіснування вільної та рабської праці у ремеслах.

Часом найвищої політичної і економічної могутності Афін були 450-430 рр. до н.е. Загалом, V ст. до н. е. увійшло в історію як століття Перікла, коли на чолі держави стояв правитель, якого греки вважали втіленням державної мудрості. Ім'я Перікла стало уособленням афінської демократії. У цей час було збудовано кращі архітектурні споруди греків – Храм Парфенон і Єрехтейон в афінському Акрополі, прикрашені скульптурами робот Фідія та його учнів.

2. Джерело походження трагедії. Проблема виникнення трагедії залишається і донині досить складною і до кінця невирішеною. Їй присвячено десятки наукових досліджень, у яких висувались найрізноманітніші гіпотези щодо походження трагедії. Серед них найбільш імовірними вважаються наступні:

А) народні свята на честь бога родючості й виноградарства Діоніса. Про важливість цього джерела свідчіть те, що пізніше ім'я Діоніса нерозривно поєднують театром, і саме цей бог стає його покровителем. Вочевидь, тут головну роль гімни на честь Діоніса – діфирамби.

Б) Народні свята на честь богині плодючості Деметри, культ якої щороку відзначався у місті Елевсін. З її культом пов’язують елевсінівські містерії. Після закінчення містерії починалася друга відкрита частина свят, у якій брали участь усі бажаючі.

В) Надзвичайно поширений культ героїв, які глибоко шанувалися по всій Греції, бо їх вважали засновниками багатьох міст. Святкування їх культів також передбачало виконання ритуальних сцен і танців.

Г) Суворий культ померлих, відправа якого супроводжувалася заупокійним плачем – тренами (ще френами або френосами), що перейшли в трагедію. Вона і закінчувалася, як правило, спільним плачем хору і акторів.

3. Розвиток драми та театру. Структура давньогрецької трагедії. Грецьке слово «драма» перекладається як «дійство». Арістотель у своїй поетиці дає таке визначення цього жанру: «Трагедія є відтворенням прикрашеною мовою … важливої й закінченої дії, що має певний обсяг, відтворення не розповіддю, але дією, яка через співчуття і страх сприяє очищенню подібних почувань» («Поетика», V). Белінський так визначав сутність драми: «Драма представляет совершившиеся событие как бы совершающимся в настоящие время перед глазами читателя или зрителя».

Першим кроком на шляху створення театру стало введення першого актора. Сам термін «актор» означає буквально «той, що відповідає». Це говорить про те, що від самого початку роль актора зводилась до того, що актор мав «відповідати» хорові. Згодом, після введення першого актора, трагедія вийшла за коло вузьких сюжетів, пов’язаних з Діонісом і стала використовуватися без обмежень. Драма цього етапу розвитку була дуже простою: на сцені завжди була одна дійова особа. Кожне дійство складалося з 4 частин – тетралогія – трагічна трилогія та сатирична драма. Акторами могли бути лише чоловіки, які використовувала полотняні маски для створення яскравого образу. Хор виконував роль коментатора та розповідача.

Структура давньогрецької трагедії: Трагедія починалася пародом – піснею хору. Керівник хору мав назву корифей. Пізніше цей виступ хору змінився прологом. Потім йшов стасис – це пісня хору, що стоїть, та епісодій – поява актора. Епісодій закінчувався комосом – піснею, яку рзом виконували хор та герой. Заключним етапом трагедії є ексод – її співали усі. Згодом кількість акторів збільшилась до 3. Хор знаходився в оркестрі (спочатку круглий, а потім підковоподібний майданчик, що доходив майже до першого ряду місць глядачів) та складався з 12, пізніше з 15 хоревтів, разом із заспівувачем – корифеєм. Хор водночас спів і танцював. На початковій стадії розвитку трагедії він відігравав велику роль – був колективним актором, його пісні займали значне місце у трагедії, він віддзеркалював думки автора.

Усі ролі у виконували чоловіки, як ми вже казали. Перший актор (протагоніст) виконував головні ролі. Другий актор (девтерагоніст) та третій актор (тритагоніст), введені згодом Есхілом та Софоклом, виконували менш значні ролі. Акторам треба було донести до глядачів певний настрій, що досягалося за допомогою трагічних масок. Зникаючи на мить зі скени, актор змінював маску.

Щоб поновити порушені пропорції між тілом та великою маскою, Есхіл увів котурни – черевики на дуже товстій підошві, що збільшувало зріст актора. Актори та хор з’являлися в традиційному одязі – хітоні (сорочці) і хламиді (плащ) з пряжкою на правому плечі. Певний колір хламиди визначав соціальну приналежність, вік і стать героїв.

4. Есхіл як «батько трагедії». Есхіл (525-456 рр. до н.е.) відомий давньогрецький поет доби афінської рабовласницької демократії. Найталановитіший серед сучасників він настільки вдосконалив трагедію, увів настільки багато нового, що у його творчості вона оформилась як жанр. Есхіл увів формулу трагічного мовчання, що створювала напруження, утворив на сцені атмосферу жаху, що викликала тривогу, чекання чогось страшного. Саме з цієї причина александрійські вчені вважають його батьком трагедії. Есхілом було написано близько 70 трагедій і 20 сатир, з яких повністю до нас дійшло лише 7 і кілька десятків фрагментів. Теми для своїх творів він брав із міфології, винятком стала його трагедія «Перси».

Проблематика трагедій Есхіла: людина і світ, моральний обов’язок людини перед державою, провина і відповідальність, демократичне правління державою. Матеріалом для творів Есхіла служать міфи, героїчні легенди, оповіді. Міфологічні мотиви дозволили автору глибоко та яскраво аналізувати поведінку і дії людини в трагічних моральних ситуаціях, ситуаціях вибору і розплати за такий вибір.

а) «Перси». Трагедія написана за гарячими слідами війни греків з малоазійськими племенами, яких об’єднав Дарій. Його син на ім'я Ксерокс пізніше повів об’єднані племена на Аттику. Есхіл акцентував увагу в трагедії не на поразці ворога греків, а на причинах людських вчинків, які призвели до цієї поразки.

Так, в появі тіні царя Дарія звучить пряма вказівка на те, що перси разом зі своїм вождем порушили божественну справедливість – hybris, яка на думку Есхіла символізує певна канонізацію у природі: грекам належить панування на морі, а персам на суходолі. Тому, як тільки Ксерокс вирішує порушити волю богів – вони карають його за це.

Проте сам воля богів не є чимось злим, тим більше – злочинним. Про це драматург відкрито заявляє словами Ксерокса у кінці драми: боги тільки покарали тих, хто спробував порушити закони світобудови. Але водночас, вони винагородили сміливих переможців – співвітчизників Есхіла і його самого, як учасника відсічі агресору.

Велич драматургії Есхіла в «Персах» є в полягає в тому, що як громадянин, воїн і поет, він умів в рамках героїчної драми сумістити міфологічні сюжети й реальні обставини, утвердитися у вірі в кінцеву людську і вищу справедливість.

(Действие начинается на площади перед дворцом в Сузах, откуда видна гробница Дария, хором. Хор рассказывает о том, что персидское войско ушло в Элладу, за ними последовали великие цари Амистр, Артафрен, Мегабат, Астасп, одним словом, вся Азия взялась за оружие и двинулась в Грецию. Поется о силе, непобедимости, бесстрашии войска и о страхе, что войско потерпит крушение. В эписодии первом появляется Атосса, мать Ксеркса, и обращается к хору с просьбой рассказать ей, что значат сны, которые ей приснились. Ей привиделись две нарядные женщины: одна в персидском платье, а другая - в дорийском уборе: обе сестры. Одна живет якобы в Элладе, другая - в варварской стране. Однажды они повздорили и Ксеркс, решив их унять, впряг их в колесницу и надел на шею обеих женщин ярмо. Тут упал Ксеркс, а рядом, скорбя, стоит Дарий, отец его. Увидав отца, Ксеркс рвет на себе одежду. Хор объясняет этот сон таким образом: если приснился недобрый знак, то молить богов, советуют они Атоссе, чтобы они себе, сыну, державе и друзьям даровали благо; просить Дария, чтобы он сыну и ей послал добро, а "недоброе упрятал во мраке черном дольних недр". Затем, немного утешившись, Атосса расспрашивает о далеком крае, Элладе. Входит на сцену Гонец. Он рассказывает о беде, о поражении персов, о смерти великих и сильных царей Артембара, Лилея, Арсама, Аргеста, Арктея, Арея и т.д. у греков было 300 кораблей напротив 1000 у Ксеркса. Какой-то грек приходит к Ксерксу и говорит, что как только наступит ночь, греки убегут куда подальше на кораблях, спасая свою жизнь. Поверил Ксеркс коварству грека и приказал войску окружить Аянтов остров. Простояли корабли всю ночь и только тогда, когда солнце засияло, услышал Ксеркс шум и крики греков. Греки окружили их, и персы потерпели поражение. Пришлось Ксерксу пуститься в бегство из Саламина острова, увидев как грек вторгся на этот остров, покуда не истребил он всех дочиста. Да по дороге к Родине потеряли они людей, кто погиб от жажды, кто-то от голода, кто от мороза. Осталась только малая часть войска вместе с Ксерксом. Вот что рассказывает Гонец. Послушав его, Атосса, ошеломленная и опечаленная его новостью, уходит вместе с прислужницами, вместе с ней уходит и Гонец. Во второй эписодии Атосса в сопровождении прислужниц несет жертвенные дары и просит хор призвать тень Дария. Появляется тень Дария. Его пугают страх жены, стоявшей у могилы, скорбь и печаль присутствующих. Поэтому спрашивает: "Какая персов новая печаль гнетет?". Атосса рассказывает о случившемся. Хор спрашивает у Дария, как лучше выйти из такой беды персидскому народу. Дарий советует не идти больше войной на греков, так как "сама земля с ними заодно в бою". Затем, приказав жене вынести одежду сыну, который вот-вот появится весь в лохмотьях, тень Дария исчезает. В эксоде появляется Ксеркс с небольшим числом воинов. На нем рваная одежда, которую изорвал он сам себе. Хор жалеет его и вопрошает, где остальные воины, где он их оставил. А оставил он их на вражеской земле и сберег один только колчан. Скорбное шествие по домам.)

б) «Прометей закутий». «Прометей прикутий» (грец. Προμηθεύς Δεσμώτης, в деяких перекладах «Прометей закутий»), написана в 444–443 роках до н. е. Входила в тетралогію, до якої також належать драми «Прометей звільнений», «Прометей-вогненосець» та ще одна невідома п'єса, яка була втрачена. За основу сюжету був взятий давньогрецький міф про Прометея, титана, який подарував людям вогонь.

Драма починається з того, що Гефест, бог ковальського мистецтва та вогню, за наказом Зевса, владики богів, приковує титана Прометея до скелі. Воля Зевса зумовлена тим, що Прометей розгнівав його. По-перше, титан викрав вогонь у богів і віддав його людям. По-друге, Прометей знав і не хотів виказувати Зевсу таємницю про те, у чому полягає загроза його пануванню. А саме: що від Зевса у Фетіди може народитися син, який буде сильнішим за батька, а отже зможе скинути його з трону. У ході вистави з ув'язненим розмовляє Гермес. А також Океан — титан, який на відміну від Прометея, таки скорився Зевсові, та царівна Іо, коханка Зевса, обернена ревнивою Герою на телицю, яку у вигляді ґедзя переслідує тисячоокий Аргус. Вистава супроводжується співом хору, який складається з німф-океанід.

П'єса закінчується тим, що нескорений Прометей рішуче повідомляє Гермесу, що не збирається принижуватися перед Зевсом і розповідати йому будь-які таємниці. За це Громовержець під акомпанемент грому і блискавок скидає скелю, до якої прикутий титан, у безодню.

в) трилогія «Орестея». Третій етап творчості Есхіла представлений трилогією «Орестея» («Агамемнон», «Хоефори», «Евменіди»), з їх більш складною композицією, наростанням драматизму, введенням численних другорядних героїв та використанням 3 акторів. У цій трагедії Есхіл розробляє трагічні долі роду Пелопідів. Пролита кров викликає нову кров, бо над скоєним тяжіє родове прокляття, яке лягає на Артея, Агамемнона, Еліста, Ореста. Всі вони стають жертвами первісного злочину, скоєного їхнім пращуром Пелопом.

У першій частині «Агамемнон» показана доля вождя ахейського війська. Переможний цар Агамемнон, якому пощастило уникнути загибелі під Троєю, стає жертвою помсти своєї дружини Клітемнестри, якій допомагає коханець, Егіст. Але за смерть батька помститися своїй матері вирішує син царя Орест (друга частина.)

Вбивцю матері за пролиту кров переслідують богині помсти Іринії (третя частина). Рятуючись від них, Орест тікає до Афін, де богиня Афіна засновує особливий суд – ареопаг. Останній виносить Оресту оправдальний вирок. Іринії заспокоєні Афіною, перетворюються на Евменід, благочинних богинь-покровительок. Використаний Есхілом міфологічний сюжет про виправдання Ореста відображає боротьбу між відживаючим материнським та наступаючим батьківським правом. Малюючи перемогу прогресивної принципів у моралі, у праві та державному устрої, Есхіл відображає основні тенденції свого часу.

У його трагедіях зображалася боротьба й зміна політичних та моральних систем: його персонажі є представниками моральних і навіть космічних сил.