Лекція №2

Лекція №2.

Творчість Гомера. «Іліада» та «Одіссея»

План

1. Поняття епосу та його соціально-історична основа.

2. Гомерівське питання.

3. Сюжетна основа гомерівських поем, їх композиційна єдність.

4. Образи героїв поем.

5. Художні особливості.

6. Народність творів Гомера. Значення поем Гомера для європейської культури.

1. Поняття епосу та його соціально-історична основа. Епос - (від давньогрецького epos) — слово. Це оповідна форма літератури. Це літературний рід, для якого характерні масштабність художнього зображення дійсності, сюжетність, розповідність, наявність характерів-персонаів, у вчинках яких розкривається динаміка. В епічних творах життя змальовується як щось зовнішнє по відношенню до автора і персонажів. Здається, що автор стоїть збоку і розповідає про те, що знає, бачив. З того, як письменник описує події, характери, можемо зробити висновок, як він ставиться до зображуваного.

Про соціально-історичну основу епосу мова йшла у першій лекції, коли розповідалося про епічну поезію.

2. Гомерівське питання. Це питання про авторство Гомера та про походження відомих творів «Іліада» та «Одіссея». Питання це стоїть в науці вже кілька століть і дуже важке для вирішення, а дехто вважає, що його не можливо вирішити. Існує багато точок зору на це питання, але основними є

1) «Теорія малих пісень» - ділить твори Гомера на окремі мало пов’язані між собою пісні, об’єднані лише пізніше якимось невідомим редактором. Роль цього письменника чи редактора тк само розуміють по різному, починаючи від механічного склеювання і до підведення усіх пісень під якусь власну творчу концепцію.

2) «Теорія зерна» визнає Гомера автором однієї невеличкої поеми і приписує розвиток та завершення поем багатьом іншим авторам. Деякі дослідники налічують більше десятка авторів. Їх дослідження ґрунтуються на різного роду суперечностях у поемах і вважають, що різні частини поем, які суперечать одна одній, мають належати різним авторам.

3) Теорія абсолютної одноосібності – автором цих двох поем є Гомер.

3. Сюжетна основа гомерівських поем, їх композиційна єдність.

«Іліада» - епічна поема Гомера, написана близько VII ст.. до н.е. і названа так за грецьким містом Іліон (Троя). У поемі, яка була побудована на троянському циклі міфів і яка складалася з 24 книг розповідається про 49-й (існують версії, що про 51-й або 53-й) денний період наприкінці 10-річної боротьби греків (ахейців, данайців) за Трою, що відбувалася, правдоподібно, наприкінці ХІІІ або на початку ХІІ ст. до н.е.

Ця поема складається з ряду епізодів, які розгортаються послідовно у часі та мають цілком самостійних і завершений характер. Цілісність поему досягається підпорядкуванням матеріалу двом організуючим моментам:

1) Гнів Ахілла дає можливість, зберігаючи його головним героєм, висувати на перший план ряд інших постатей, які діють за час його відсутності.

2) Рішення Зевса мотивує неуспіх грецьких вояків й урізноманітнює перипетії боротьби введенням нового плану дії:сцен богів на Олімпі.

Проте далеко не весь матеріал входить у ці рамки. Рішення Зевса, яке було прийнято у І пісні, забуто аж до VIIІ пісні: зрадницький постріл Пандара передбачає зовсім і інший перебіг подій т.п.

«Одіссея» була написана через кілька десятиріч після «Іліади». Існують версії, що цей твір було написано кимось з учнів Гомера і, що виникла вона на підставі поетичних легенд різних періодів: від мікенської доби до VII ст.. до н.е.. У 24 книгах оспівуються 10-ріні мандри Одіссея, який повертається після завершення Троянської війни на рідний острів Ітаку, де його чекає вірна і любляча дружина Пенелопа. Безпосередньо події, які охоплює поема, тривають 40 днів.

На відміну від «Іліади», дія якої розгортається в Трої та довкола неї та викладається як послідовна оповідь, в «Одіссеї» місце дії часто змінюється. Читач переноситься з Трої в Єгипет, потім опиняється в Північній Африці і на Пелепонесі, після чого потрапляє на Ітаку та на далекий захід Середземномор’я. З точки зору автора героїзм Одіссей полягає в його нестримному бажанні побачити рідну землю: «побачити хоча б дим з рідного краю». Героя нічого не лякає на його шляху повернення на Ітаку.

4. Образи героїв поем. У центрі уваги поета герої-напівбоги. Характери їх не повторюються, кожен з них має свої індивідуальні риси, з поміж яких виділяється домінанта, яка демонструється у детально описаних вчинках героя та постійним використанням епітетів (прудконогий Ахіл, шолом осяйний Гектор, велемудрий Одіссей). Поет ще не може розкрити складність людської душі та психологічні спонука вчинків героїв. Часом поем забуває про необхідність пояснення умотивування дій людей, тому вдається до волі богів. Навколо головних героїв завжди є ореол трагічності, вони стоять перед моральних вибором.

5. Художні особливості. Художній світ «Іліади» та «Одіссеї» - двоплановий – земній (людський) та олімпійський (світ богів). Чисельні епізоди в яких викладається основний перебіг подій показують героїв у важких боях, виводять їх походження від богів. А останні беруть участь у запеклих боях, причому, з обох боків. Тут слід зазначити, що багато сцен, головними героями яких є боги, мають характер бурлеску. З одного боку, боги у зображенні Гомера є «вищими істотами», що правлять світом, легко перетворюються на будь-яких істот та явища природи, спроможні правити діями людей та скеровувати їх бажання, але з другого боку, вони часто змальовані приземлено – іронічно за подобою звичайних людей. Богів від вояків відрізняє лише надзвичайна фізична сила та неземна краса, вони також безсмертні. Але подібно до людей боги сваряться і ворогують.

Поетичне зображення Гомером богів відповідає його героїчному стилеві. Боги є художніми персонажами творів.

Якщо казати окремо про художній світ «Одіссеї» по він населений

Епічному, монументально – патетичному стилю притаманний композиційний прийом – ретардація, який широко використовується Гомером у поемах. Поет повільно розповідає про події, зупиняючись на деталях (у дрібних подробицях описує щит, меч, келих), а також докладно описує явища природи, знайомить читача з красномовними, багатослівними промовами головних героїв. Поет використовує повтори, порівняння часом досить складні.

6. Народність творів Гомера. Значення поем Гомера для європейської культури. Образи гомерівських героїв стали зразками поведінки людини: як їй необхідно знаходити щоразу своє місце у світі, як слід вірно служити батьківщині, тощо. Деякі життєві ситуації набули символічного значення. Проте сприйняття творчості Гомера не завжди було однозначно схвальним. Так, деякі філософи, зокрема Ксенофант, Платон, закидали Гомеру те, що він буцімто прищепив грекам не зовсім вірні уявлення про богів.

Та попри всі зауваження поеми Гомера вважаються справжньою скарбницею різноманітних знань, насамперед історичних та географічних. В Александрії дослідження текстів Гомера породило таку науку як філологія. Щоб там не казали, але у жанрі епосу «Іліада» та «Одіссея» залишають зразками найкращих поетичних творів ось уже понад 3000 років. Гомера вважають найбільш популярним автором навіть сьогодні.

Ставши еталоном для поціновування будь-якої поеми античності, героїчний епос Гомера став водночас поштовхом для подальшого розвитку художньої літератури в цілому. Так, римський поет Вергілій, щиро прагнув досягти рівня гомерівського епосу. У західній Європі Гомер знову став популярним починаючи з часів Петрарки: перше видання його поем датується 1448 роком. У ХVIIІ ст. поезія Гомера визнається як неперевершений зразок художнього слова, а Гомер генієм. Відтоді його твору мають неабиякий вплив на світову художню літературу.

Творчість Гомера надихала не лише письменників на створення нових творів, але і художників (наприклад, Дж. Тернер «Одіссей та Поліфем», П. Рубенс «Суд Паріса» та багато інших) та скульпторів, а згодом і кіномитців.