лекція №3

ГЕСІОД ТА ДИДАКТИЧНИЙ ЕПОС.

ЛІТЕРАТУРА ПІСЛЯ ГОМЕРАВСЬКОГО ПЕРІОДУ.

ПЛАН

1. Кіклічні поеми.

2. Гомерівські гімни.

3. Пародійний епос.

4. Життя та творчість Гесіода: поема «Роботи й дні», поема «Теогонія».

1. Кіклічні поеми. «Іліада» та «Одіссея» не були єдиними зразками героїчного епосу. Вже в самих цих творах є натяки на існування інших таких текстів. На превеликий жаль до наших часів не зберіглося жодного уривку таких творів. Ці поеми досить часто використовувалися різними письменниками давнини,а згодом ці ж автори склали їх стислий переказ, тому сьогодні ми маємо змогу довідатися про їх зміст.

Олександрійські вчені зробили спробу встановити послідовність змісту цих творів та розподілити їх за географічними центрами, навколо яких відбуваються події. Оскільки кожна група створює замкнуте коло, або давньогрецькою «кікл», вони увійшли в історію як «кіклічні поєми».

Найбільш об’ємні та відомі поеми є поеми Троянського та Фіванського кіклів.

У Троянському кіклі мова йде про причини та події Троянської війни («Кіпрії», «Іліада», «Ефіопіда», «Мала Іліада», «Знищення Іліона», «Поверенення», «Одіссея»).

У Фіванському кіклі мова йде про історію міста Фіви та пов’язані з цим містом міфи («Едіподія», «Фівіада», «Алемеоніда»).

Багатий зміст циклічних поем став джерелом натхнення для творчості ліриків, драматургів,а також для художників образотворчого мистецтва.

2. «Гомерівські гімни». Під назвою Гомерівські гімни є відомою збірка з 34 коротких епічних творів, які збереглися в рукописах візантійського періоду. Назва «гімни» є суто умовною, під нею мається на увазі твори, що прославляють богів. Вони описують пригоди богів та пов’язані зі становленням різних культів. Час їх написання дуже різниться перші близькі до гомерівської поезії, інші ж написані набагато пізніше, у VII –VІ століттях до н.е. Написані вони у різних місцях, різними говорами та пов’язані з місцевими культами. Таким чином, вони не можуть бути написані однією людиною.

3. Пародійний епос. 3. Пародійний епос. З давньогрецьких грецьких часів відомі два пародійних епоса «Магріт» та «Війна мишей та жаб» («Батрохаміомахія»). Як відомо пародія (від давньогрецького пісня навиворіт) – це переробка чогось на смішний лад. Це один з фольклорних жанрів чи художніх жанрів, в якому імітується манера письменника задля осміяння її як такої, що не відповідала новим мистецьким запитам.

З поеми «Магріт», яку Арістотель помилкова приписував Гомеру, збереглося лише 6 рядків, в яких зображується зустріч аеда з головним героєм: «Багато справ він різних знав, та всіх їх знав погано». Магріт уміє рахувати, але тільки до п’яти, він не знає як з’явився на світ чи від батька чи від матері. Інакше кажучи він типовий герої навиворіт. У творі осміяна сама сутність героїчного епосу. Твір створений на початку VII ст. до н.е.

«Батрохаміомахія» збереглася майже повністю. Окремі місця поеми відверто пародіюють «Іліаду». Повторюються навіть імена (Болотник – гр. Пелей, співзвучно з ім'я батька Ахілла). До речі, відомий барельєф з ІІІ ст. до н.е. «Апофеоз Гомеру», де біля ніг обожню вального Гомера зображено мишай та жаб. У давнину авторство цієї поеми приписували Гомеру, але все ж таки переважала думка, що справжнім автором її є Пігрет, брат цариці Артемісії, що жив на початку V ст. до н.е.

Мишеня Крохоїд, син царя Хлібогриза, забігло на болото попити води. Там воно зустрічає царя жаб Товстоморда, сина Болотника, який так розхвалював життя у болоті, що мишеня саме вирішило впевнитися в цьому. Коли жаба везе мишеня на своїй спині через калюжу, несподівано з’являється змія, жаба пірнає, щоб урятуватися, а мишеня тоне. Мишине царство вирішило помститися жабам за смерть мишеняти.

4. Життя та творчість Гесіода. Гесіод перший поет після Гомера, чиє існування не викликає жодних сумнівів. Ця впевненість базується на тих відомостях, що залишив після себе поет.

З історичної точки зору поява такого поети була зумовлена розпадом общино-родового суспільства. Дедалі все більше поглиблюється конфлікт між аристократією та селянством. У самій громаді почався соціальний розподіл. Розвиток землеробства породжував зміни у психології селянства, яке вже було міцно пов’язано з власною земельною ділянкою. Тепер йому не були торішні твори, що розповідали про далеких героїв, його цікавили розповіді про мирне побут та працю, тобто твори, які практично допомагали б йому у повсякденному житті.

Виразником цих нових запитів став Гесіод, засновник дидактичного або, інакше кажучи, наставницького повчального епосу.

Найбільш вірогідно Гесіод жив наприкінці VII ст. до н.е. Ще з дитячих років він вивчав мистецтво рапсода і навіть брав учать у поетичному змаганні та виборов почесний приз – бронзовий триніжок.

На відміну від Гомера, Гесіод вже більш відчутно присутній у власних творах: «Праці та дні», «Теогонія». Наприклад у «Праці та дні» він скаржиться на і наставляє, іноді згадує епізоди з власного життя (плавання морем), а міфи викладає не для того, щоб справити враження на слухача, а щоб висловити почуття, що бентежать його душу.

«Теогонія» вважається першим кроком античного релігійно-філософського мислення, що розвивалось у двох напрямках: у бік переходу від релігійної міфології до метафізичної космології та у бік морально повчально використання окремих міфів. Наприклад: З соціально-історичної точки зору Гесіода цікавий Прометей тим, що він змальований з позиції землероба. Прометей зображений дурисвітом і автор не приховує свого негативного ставлення до нього (Цей образ використовується і у «Праці та дні» і у «Теогонія»). Продовженням «Теогонії» вважається генеалогічно поема «Каталог жінок» (це перелік смертних жінок, які народили від богів героїв). До нашого часу збереглося лише кілька уривків. Поема «Теогонія» є своєрідним універсальним довідником з генеалогії давньогрецьких богів.

«Праці і дні» - дидактична поема, складана з практичних порад стосовно різноманітних робіт (здебільшого землеробських), викладу дат хліборобського календаря – звідси і назва твору. Поема пронизана негативним ставленням до земельної аристократії. Погіршення економічного стану селян знайшло відображення в цій поемі у формі песимістичного міфу про 5 віків: від золотого до залізного. Виклад пожвавлює особистий характер окремих моральних умовлянь, які адресовані братові автора твору – Персу. Поему умовно можна розділити на 4 частини:

• Гесіод розповідає брату кілька притч й одну байку, що доводять той факт, що у світі існує несправедливість та неправда;

• поради, які прославляють Правду, без якої не можливо жити на землі. На думку поета лише за рахунок праці можна домогтися статку;

• основна частина присвячена роботі, яку селянин повинен виконати протягом чотирьох сезонів року. Ця частина також містить ряд повчально афористичних сентенцій;

• заключна частина пояснює другу частину назви «дні». Посилаючись на народній досвіт, Гесіод визначає щасливі і не щасливі дні для того, щоб починати ту чи іншу роботу.

Характерні риси дидактичного епосу: плавна епічна розповідь переривається невідомими Гомерові драматичні міфологічні розповіді, у мові з’являються простонародні елементи, традиційні формули оракулів, цілком прозаїчна мораль.

Творчість Гесіода сповнена суперечностей як і у ідеологічному плані, так і в художньому стилі, і цілком зрозуміло, якщо зважати на добу бурхливого розпаду родової общини, хоча сприймаються його твори все таки як органічне ціле. Для нас вони є важливим культурно-літературним джерелом, оскільки ми тут маємо справу з першим історично реальним поетом Давньої Греції.