Література

1. Виленский М.Я., Внуков А.П. Формирование потребности в физическом самосовершенствовании у будущих учителей. – М.: МГПИ им. В.И. Ленина, 1982. – 21с.

2. Глухов В.И. Физическая культура и формирование здорового образа жизни. – К.: Здоров’я, 1988. – 78 с.

3. Гоноболин Ф.Н. Книга об учителе. – М.: Просвещение, 1965. – 260 с.

4. Завьялов А.И., Макаревич С.В., Рейзин В.М. Методические рекомендации по совершенствованию учебного процесса по физическому воспитанию в вузе. – Минск, 1987. – 82с.

5. Колбанов В.В., Зайцев В.Г. Валеологія в школе. – Спб.: Гос. ун-т пед-мастерства, 1992. – 51 с.

6. Лищук В.А., Мосткова Е.В. Технология повышения личного здоровья / Под ред.В.И.Покровского. – М.: Медицина, 1999. – 320с.

7. Локк Д. Про виховання // Локк Д. Соч.: У 3-х т. Думка, 1988. Т.1. С.413.

8. Моль А. Социодинамика культуры. – М.: Мир, 1974. – 350 с.

9. Мудрик А.В. Социализация и воспитание подрастающих поколений. – М., 1990. – 39с.

10. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. Для студ.пед.вузов / Под ред. В.А.Сластенина. – М.: «Академия», 1999. – 184с.

11. Муравов И.В. Оздоровительные эффекты физической культуры и спорта. – К.: Здоров’я, 1989. – 272 с.

12. Муравов И.В. Физическая культура и активный отдых в разные возрастные периоды. – К.: Здоров’я, 1989. – 272с.

13. Пирогова Е.А. Совершенствование физического состояния человека. – К.: Здоров’я, 1989. – 168 с.

14. Решетников П.Е. Нетрадиционная технологическая система подготовки учителей: Рождение мастера: Кн. Для преподават.высш.и средн.пед.учеб.заведений. – М.:ВЛАДОС, 2000. – 304с.

15. Сицинский А. Проблема стиля жизни. Определения понятия, вопросы исследования // Проблемы методологи исследования образа жизни в социалистических странах. Цит.изд., 149с.

16. Сластенин В.А. Формирование личности учителя советской школы в процес се профессиональной підготовки. – М.: Просвещение, 1976. – 160с.

17. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. – К.: Рад.шк., 1976. – Т.1. – С.192.

18. Танков С.И. Проведение занятий по физическому воспитанию летом и зимой на местности // Теорія и практика физ. Культуры. – 1957. - №12. – С.27-32.

19. Тригуб Н.А. Формирование валеологической культуры педагога: Автореф.дис. …канд.пед.наук. – Казань, 1999. – 20с.

20. Формування здорового способу життя молоді: проблеми і перспективи: Навч.посібн.для слухачів курсів підвищення кваліфікації державних службовців / О.Яременко, О.Вакуленко, Л.Жаліло, Н.Комарова та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – 232с.

Тема 5. Створення здоровязберегаючого середовища у дошкільному закладі.

Робота батьками

1.Оформлення батьками паспортів здоров’я дітей, родинного дерева.

2.Оформлення для батьків папки-пересувки „Спосіб життя і здоров’я”, „Фізична культура особистості”, „Музика і здоров’я”, „Лікарські рослини”, „Сонце, повітря і вода – наші найкращі друзі”, „Часник сім хвороб лікує”, „Перша медична допомога”.

3. Оформлення батьками разом з дітьми альбомів „Ми і наше місто”, альбом рецептів „Українські народні страви та оздоровчі напої”.

4.Рекомендації в батьківському куточку „Режим дня і темперамент дитини”, „Виховання в дітей дисципліни”, „Екологія і здоров’я”, „Великі права маленької людини”, „Валеологічні традиції, обряди, звичаї”, „Допоможи собі без ліків”.

5. Валеологічна реклама „Спосіб життя і здоров’я”, „Рух-це життя”, „Дорослі курять, страждають діти”, „Вчить мене трудитися”, „Де мої вітаміни?”, „Займайтесь спортом всією родиною”

Робота в дошкільному закладі

1.Оформлення плакатів про здоровий спосіб життя („Наше тіло”, „Природа і здоров’я”, „Що таке гарно, що таке погано”, „Гігієна і здоров’я”, „Моє здоров’я”, з безпечної поведінки на вулиці, вдома, в природі)

2.Підбір ілюстрацій до теми „Здоровий спосіб життя”.

3.Виготовлення атрибутів до сюжетних і дідактичних ігор.

4.Робота з книгою.

5.Виготовлення календарів настрою.

6.Оформлення виставок творів

7.Виготовлення сувенірів, подарків, сімейних газет

8.Малювання вражень, родинного дерева

9.Оформлення альбому дитячих малюнків „Як доглядаю за своїм тілом”, „Я особистість”

Одним з реальних ресурсів, який сприяє підвищенню морального рівня, розширенню духовної активності дітей є формування здорового образу життя, впровадження фізичних вправ у родину. З дитинства людина знаходиться під постійним впливом природи та соціального середовища - сукупності матеріальних та ідеологічних факторів, які впливають на особистість в процесі формування і розвитку. Серед факторів соціального середовища родині належить одне з провідних місць у вихованні підростаючого покоління. Вона цілеспрямовано і систематично впливає на зростаючу людину, прищеплює їй певні якості, передаючи накопичений досвід, знання і навички , формуючи певний світогляд, риси характеру, розвиваючи естетичні смаки і фізичні здібності. Безперечно, перший і глибокий вплив на людину справляє родина.

Родина – важливий фактор у виробленні світогляду, системи соціальних настроїв і формування життєвих планів. Суспільні правила поведінки вперше усвідомлюються у родині, культурні цінності суспільства споживаються через родину , пізнання іншої людини починається теж із родини. Однак цей процес виявляється ефективним лише в тому випадку, якщо система настанов і ціннісних орієнтацій батьків відповідає ідеологічним і моральним цінностям суспільства.

У конституції України , зазначається що держава , родина і суспільні організації спільними зусиллями забезпечують виховання підростаючого покоління , підкреслюється необхідність тісного зв’язку родини, дитячого садка, школи і громадськості відображається новий, широкий підхід до навчання і виховання молоді.

Положення про необхідність єдності всіх виховних зусиль нашого суспільства випливає з марксистсько-ленінського вчення про суспільну сутність людини та ролі соціального середовища в її розвитку. Тут методологічне значення має висновок К. Маркса про те, що сутність людини “є сукупність всіх суспільних відношень”.

У цей час родини виявляють здібності закласти в дітях фундамент тієї високої естетичної культури, яка повинна бути притаманна членам сучасного суспільства. Як зазначає В. Г. Афанасьєв, людина - неодмінний компонент соціальної системи , її “центр”, її “фокус”.

Людина – член родини, трудового колективу, належить до певного класу, нації, громадянин певної держави. Він компонент економічної і політичної системи, системи культури.

Вирішальним фактором формування людини, її якостей , властивостей є оточуючий людину світ предметів і явищ. Цей світ “несе людині людське”, породжуючи при цьому різноманітність індивідуальностей. Важливою причиною різноманітності індивідуальностей є та обставина, що кожна особистість зростає і розвивається в умовах даного загального соціального середовища (суспільства в цілому), так і в умовах мікро середовища , тобто безпосереднє оточення : родина, дитячий садок, певний колектив і т.д. Цілком розуміло, що це мікро середовище і є тією призмою через яку відбивається вплив на особистість загального соціального середовища.

Звідси нагальна необхідність вивчати емпіричні обставини життя конкретної особистості, її мікро середовище; важливо домагатися щоб вона працювала в одному напрямку із загальним соціальним середовищем.

Серед факторів соціального середовища родині належить одне з провідних місць у вихованні підростаючого покоління. Неабияку роль у вирішенні цього виховного завдання має ставлення батьків до виховання дитини засобами фізичної культури, як фактора, що визначає в подальшому моральний та фізичний потенціал людини , його трудова і виробнича діяльність.

Ефективність фізичного розвитку дітей в значній мірі залежить від організації фізичного виховання в родині, використання фізичних вправ у побуті. У фізичному вихованні важлива роль особистого прикладу батьків. “ Не тільки мати і батько спостерігають за дитиною – писала Н. К. Крупська, але й дитина спостерігає за ними під час спокою, праці, задоволень, спостерігає за їх ставленням до інших людей і дуже швидко дізнається, що вони люблять, що вважають поганим, що вважають добрим”

Неабияку роль у вирішенні цього питання має ставлення батьків до занять з фізичної культури. Термін “ставлення” позначає одну з логіко-філософських категорій марксистсько-ленінської філософії і визначається як “необхідний момент взаємозв’язку явищ, обумовлених матеріальною сутністю світу. “

З точки зору фізіології ряд учених визначають ставлення як домінантний стереотип коркової діяльності. Вони підкреслюють, що психічне відношення людини – їх здобуті тимчасові умовно-рефлекторні зв’язки, які мають тісну взаємозалежність з безумовними рефлексами, але перейшли у другу сигнальну систему. Відношення, засноване на індивідуальному особистому досвіді людини, реалізується в системах другосигнальних процесах (мислення, уявлення, пам’ять емоції і т.д.). Вони і ті, що лежать в їх основі нервово–психічні і нервово-психічні утворення нерозривно пов’язані із свідомою волею людини і в значній мірі регулюють їх поведінку і діяльність.

У процесі виховання дітей у батьків неодмінно виступають дві його важливі і тісно пов’язані між собою сторони: пізнання дійсності у процесі виховання і відношення до неї.

І якщо пізнання складає головний зміст виховання батьків, то формування відношення до дійсності – основу виховання дітей. Суб’єктивне відношення батьків до фізичної культури й заняття фізичним вправами й спортом дітей визначається як детермінант їх фізичної активності у сім’ї й важлива умова, визначаюче оптимізуючи фізкультурно - спортивну діяльність дітей.

У сфері виховання значущості фізичної культури відношення визначається й у процесах, і в станах , і у властивостях особистості, й дуже часто - одночасно.

Своє вираження відношення знаходить у потребі рушійної (діяльності ) активності , й в особливостях взаємовідношень людей, й в оцінці (взаємодії) впливу фізичної культури на організм, у специфічному напряму фізичної діяльності яки однієї із сторін особистого життя людини , й в оцінці подій спортивного життя як в країні так і за кордоном. Все це характеризує багатобічність і складність проблеми, що вивчається. Так В. И. Жолдак(109) встановив, що місце фізичної культури і спорту у бюджеті вільного часу сім’ї визначається, головним чином, відношенням до цього людей. Це відношення, яке регулюється ціннісними орієнтаціями, має подвійний характер. Вербальне відношення властиве більшості людей, не відповідає реальному, тобто такому, яке мало виражається у активній фізкультурно-спортивній діяльності.

Звідси необхідність формування такого рівня відношення , яке виражалось би в активних заняттях фізичною культурою.

Особливої уваги заслуговують питання, що стосується становлення відношень батьків до викликання інтересу і звички до занять фізичною культурою і спортом як основному фактору укріплення здоров’я дітей. За образним висловом А. С. Макаренко , “батьки повинні обладнати спортивний шлях своєї дитини”.

В наш час вклад сім’ї у фізичне виховання дітей недостатній. Мабуть багато пояснюється недооцінкою значущості фізичних вправ , слабою інформацією батьків про значення занять фізичною культурою, недостатнім знайомством з нормами й законами гігієни, низьким рівнем організації роботи школи і сім’ї . Виховання дошкільників треба починати з виховання батьків. “Сімейне виховання для батьків є насамперед самовихованням”. – відмічала Н. К. Крупська. У процесі виховання дітей у батьків незмінно виступають дві його найважливіші й тісно пов’язані між собою сторони: пізнання дійсності в процесі виховання та відношення до неї і якщо процес пізнання складає головний зміст освіти батьків, тоді формування відношення до дійсності - основа виховання дітей.

Батьки в своїй виховній практиці використовують той же набір методів що й педагоги. На відміну від методики шкільної виховної роботи, яка направлена на дитячий колектив і особистість в колективі; батьки виховують як правило одного двох, дітей різного віку.

Саме це впливає на дитину індивідуалізацією і активізує необхідність у виборі батьками методу та прийомів виховання дітей. Як правило використання методів виховання в родині набуває відтінку особливої емоційності, батьківського піклування, любові, пристрасті до власної дитини. Між іншим, дитина – це не лише об’єкт, на який впливають батьки як вихователі. Він є особистістю , яка має свої погляди, переконання, інтереси. Для того, щоб настанови вихователя збігалися з бажаннями допитуваного, необхідно знати його інтереси. Бажання та прагнення, цілі та ідеали, нахили до діяльності певного виду, і нарешті вольові зусилля, що направлені на здійснення своїх прагнень. Все це окремі компоненти інтересів. Глибокий та сталий інтерес є важливою умовою діяльності, яка удосконалює самого носія цієї діяльності та дає можливість використовувати певну виховну методику. Н. К. Крупська, підкреслюючи тісну єдність методики з тими цілями, які стоять перед батьками – вихователями, писала: “ Методика органічно пов’язана зі знанням об’єкту впливу, тобто тієї людини , яка росте, розвивається, до якої вона прагне, а методи виховання та навчання повинні змінюватись в залежності від фізичних зусиль, життєвого досвіду, запасу знань та вмінь учня, його навичок та відстороненого мислення, таке інше.”

Мабуть в тій же мірі і сучасна методика сімейного виховання повинна витікати з головних завдань формування особистості, досягнень педагогіки та психології, спиратися на всебічне знання про дитину, враховувати її вікові особистості і те, як вони виявляються в родині.

Ефект впливу факторів навколишнього середовища залежить від їх сили. Слабкі впливи не викликають суттєвого впливу на організм, сильні можуть припинити розвиток. Найбільш оптимальними є впливи середньої сили. Цілком зрозуміло, що заради того , щоб залучити до фізкультурно-спортивних занять дітей у певному аспекті має значення не їх власне відношення до фізичної довершеності ( вона ще не сформувалася, або знаходиться на початковому етапі), а відповідні цінності орієнтації дитячого садка та батьків, які мають великий чисто вирішальний вплив на виховання дітей засобами фізичної культури.

У життєдіяльності дитини , в якій під впливом суспільства, соціально-родинної мікро сфери формується соціальна сутність людини на базі природних біологічних задатків і одночасно психо - фізіологічних якостей, які розвиваються, виключно велика роль останніх у становленні особистості в цілому в усіх її різноманітних проявах.

У нас у державі десятки мільйонів сімей. Кожна – це свій маленький колектив. Саме з родини бере свій початок шлях, що веде до самостійного життя, саме в родині людина отримує початкові знання, вміння та навички оволодіння фізичною культурою.

Фізкультурна грамотність батьків, вміння правильно організувати виховання дітей та здоров’я, змістовний образ життя – необхідні умови для того щоб діти росли духовно та фізично довершеними, щоб фізична культура займала гідне місце в побуті родини та суспільства в цілому.

Однак реально існуюча дійсність не завжди дає можливість для реалізації цих намірів. Нерідкі випадки, коли бажання батьків не збігається з дійсністю. На це є як суб’єктивні, так і об’єктивні причини. До них можна віднести різні матеріально-побутові умови, духовну моральність інтересів її членів, розподіл побутових ролей, завантаженість виробничими та домашніми справами (особливо матерів), незнання батьківської методики виховання та, отже, невміння широко використовувати їх у родинній практиці.

Але сім’я – не єдина ланка організації самостійних занять з фізичної культурою. Фізична культура призвана бути пріоритетним напрямком всіх організацій, які займаються різними сторонами виховання учнів, дітей та молоді. Але сучасний педагог не завжди знає вікові та типологічні особливості дітей, не вміє диференціювати засоби та методи виховання в залежності від індивідуальних можливостей дітей. Педагогічний фактор, який включає сучасні засоби та методи тренування організму є вирішальним у рості рухової підготовки дітей. Але фундаментом для наукового підходу до використання всіх арсеналів педагога повинні бути закономірності соціального та біологічного розвитку людини.

Оздоровчій вплив занять фізичним вправами на організм дітей багато в чому залежить від кваліфікованої та вміло здійснюваної педагогічної роботи вихователя, лікувально-педагогічного контролю, а також активної поведінки санітарно-просвітницької роботи серед педагогів, дітей та їх батьків.

Принципово важливим у рішенні цієї проблеми є й дозування фізичних навантажень із врахуванням морфо - функціональних особливостей організму дітей. Між іншим, підвищення фізичної підготовки, укріплення здоров’я і фізичний розвиток дітей тісно пов’язані з фізичними можливостями дитячого організму на різних етапах його вікового розвитку.

Ріст і розвиток відбуваються лише в одному напрямку та полягає в послідовному та незворотному “проходженні” окремих фаз (періодів) життя. Періоди прискореного розвитку чергуються з періодами уповільнення та відносної стабілізації.

П.Ф. Лесгафт звертав увагу на те, що фізичне виховання не може зводитись лише до оздоровлення та укріплення організму чи виробленні спортивних навичок та вмінь, а повинно бути підкорено задачам розумового, морального, трудового та естетичного виховання.

Все ще актуальною залишається проблема розробки такої системи виховання в школі, в тому числі і фізичного, яка б працювала сама по собі, без прикладу неймовірного ентузіазму окремих видатних вчителів і яка б прищепила смак до рухів.

Проблема впровадження фізичної культури, як невід’ємної частини здорового образу життя в повсякденний побут здебільшого пов’язана з вихованням дітей. Через дитячий садок проходить уся молодь нашої країни, і якщо б під час навчання сформувати потребу у фізичних заняттях у дітей, тоді ця проблема була б майже вирішена. Але досвід говорить про інше. Ми спостерігаємо байдуже відношення до проблеми укріплення здоров’я дітей, їх фізичної підготовки у багатьох керівників дошкільних закладів, органів народної освіти, співробітників інших організацій.

Зневаження до фізкультури й в багатьох педагогічних колективах і у батьків, недостатньо цілеспрямовано організуються пропаганда в дитячому садку здорового образу життя, гігієнічних знань, яка сприяє формуванню матеріалістичного світогляду школярів, упровадженню до їх образу життя матеріальних та духовних цінностей суспільства. Робота проводиться без урахування фізіології вікових груп учнів, поза педагогічним колективом та батьками, недостатньо активно ведуться пошуки шляхів здолання втомленості дітей та розширення меж їх рухової активності, перебування на повітрі.

Вкрай низька фізична грамотність вихователів: в багатьох випадках вони не є зразком для дітей в питаннях систематичних самостійних занять фізичною культурою.

Задача педагогічних колективів – підвищити чуття моральної відповідальності за здоров’я дітей, збільшити профілактичну направленість оздоровчої роботи.

Концепція дошкільного навчання передбачує об’єднання сучасних методів навчання, безпосередньо звернених до першої сигнальної системи й залучаючи до процесу пізнання якомога більше органів почуттів (око, вухо, м’язи, нюх, смак) з емоційною активізацією діяльності дітей.

На сучасному етапі, на думку Ю.К. Бабанського, Б. С. Гергіунського, навчання адресується, головним чином, до пізнавальної діяльності дитини, але не ставить за свою мету збудження позитивних почуттів-радощів, задоволення зробленим, досягне ним, захоплення пізнанням. Позитивні емоції, які виникають внаслідок занять фізичними вправами, рухливими іграми, – одне з фізіологічних засобів підвищення рівня працездатності головного мозку. Об’єктивні наукові дані підтверджують, що позитивні емоції покращують нервову діяльність дітей, негативні – пригнічують.

Саме тому, наприклад, спортивні змагання вихователі повинні зробити справжнім святом для дітей, викликати в них потяг показати свої досягнення, перевірити свої можливості.

Проведення різноманітних спортивно-масових заходів розвиває в дітях самодіяльність і самоуправління, виховує волю, виробляє норми моралі. Змагання можна перетворити в справжні масові ігри, в яких отримують підкріплення дружба й товаришування, підковується воля і стійкість.

Організаторами й суддями повинні стати самі діти. На думку В.К. Бальсевича, однією з основ морального виховання дитини повинен стати принцип всебічного розвитку й фізичної досконалості дитини. Між іншим, у більшості дитячих вправ просто виявляється рівень рухливої підготовленості дітей і забувається виховання турботливого ставлення до їхнього здоров’я, фізичної досконалості. Фізичні вправи необхідні не лише для підвищення рівня рухливої підготовленості, але й для його підтримки. Фізична досконалість тісно пов’язана з розвитком особистості, вихованням духовних потреб дітей.

Як справедливо відзначають Д.Ф. Колесов і Г.Б. Мейсон, одна з причин даного явища знаходиться в проблемі підготовки вихователів, у прищепленні фізкультурної грамотності педагогам. Молоді вихователі не мають педагогічних навичок і вмінь, не володіють сучасною технологією й методикою навчання й виховання, часто безпорадні в елементарних питаннях організації дітей і колективу, мають слабку підготовку в питаннях вікової фізіології й шкільної гігієни.

Із станом здоров’я дитини тісно пов’язані його психічний розвиток, можливості для формування й досконалості інтелектуальної діяльності, примноження й поглиблення знань про навколишній світ. Різноманітність фізичних вправ, рухливих ігор, передбачені в рухливому режимі дітей, не тільки підвищують рівень фізичної підготовленості й здоров’я, але й помітно сприяють розумовому, моральному, естетичному розвитку дитини, стимулюють його творчу уяву, закріплюють волю, здібність долати труднощі, виховують стійкість, почуття колективності, пам’ять, швидкість орієнтації, намагання до самовдосконалення, а також інші цінні психологічні й інтелектуальні якості.

Фахівці одностайно відмічають фізичне виховання як важливий компонент формування всебічної, гармонійно розвиненої особистості, як підготовку до трудової діяльності, трудового виховання. Оволодіння фізичною культурою – це не лише оволодіння спеціальними вміннями (бігати, скакати, лазити, метати тощо), а в першу чергу придбання загального вміння керувати своїм тілом, підкоряти своїй волі психічний стан, бути координованим, зібраним, призвичаєним до гігієни й естетики. До того ж тут існує діалектичний взаємозв’язок: з одного боку, фізична підготовка, сприяючи зміцненню здоров’я, створює психофізіологічну основу для засвоєння елементарних трудових навичок, устремління й звички до посильної праці; з іншого, – трудова діяльність, навіть в елементарних її проявах, закріплює м’язову систему, виховує витривалість, терпіння, волю, тобто формує якості, які необхідні для занять спортом.

Зростаюче значення фізичного виховання дітей у формуванні всебічно розвиненої особистості майбутнього громадянина робить особливо актуальною в сучасних умовах тему даного дослідження. На думку деяких авторів, важливою метою роботи, структурно почленованої з усіма вищевказаними цільовими настановами, є забезпечення необхідної направленості мотивації особистого самовдосконалення. У системі цілей початкової фізкультурно-спортивної підготовки особливе місце займає орієнтації дитини. Сутність такої орієнтації...

Необхідність у систематичних фізичних вправах може бути здійснена, по-перше, через пошук цінностей (здоров’я, фізичну довершеність, зовнішню привабливість і т.д.).

У молодшому дошкільному віці діючим є перший спосіб, тобто для них щоденні заняття фізкультурою є обов’язковими; у середніх та старших групах можливий і другий спосіб.

Задля попередження дій багатьох негативних факторів на здоров’я дітей необхідно співвідносити програми з гігієнічного та фізичного виховання з рядом соціально-організаційних та економічних мір, показником успішності цих програм буде те, що діти зможуть здійснювати правильний вибір чи рішення у ситуаціях, які впливають на їх соціальний статус та рівень, вплинути на їх здоров’я та своєчасно попереджати їх.

Принципово важливим при залучені таких програм у побут дитини є необхідність рекомендувати найбільш оптимальний для нього вид діяльності, як зауважує І.Я. Леднєв, фізкультурно-спортивна орієнтація в значній мірі залежить від того, що людина завжди найкращим чином обирає вид фізичної діяльності, враховуючи свої анатомічні, фізіологічні та психологічні особливості.

Ще Ф. Бекон у XVI ст. Казав, що щасливими є ті, чия природа знаходиться у взаєморозумінні з їх заняттями. Таким чином, перед тим як людина обере собі якійсь рід занять, треба визначити, до чого здатна його “природа”.

Як зважує Петровський, педагогічний процес – це очевидна взаємодія між педагогом і дітьми. У педагогічній діяльності одним з найважливіших моментів є існування однієї людини в іншій людині. Адже особистість – суб’єкт впливу на інших людей і суб’єкт перетворення їхньої життєдіяльності. І буття однієї людини може проникати у буття іншої людини, диффундирувати у ньому і визначати його якості.

Як організувати вплив учителя на учнів? Потрібен тонкий психологічний аналіз тих впливів, які здійснює особистість сучасного вчителя на дітей. Тут особливо виразно виступає проблема людського фактора у педагогічному процесі. Між іншим, і сьогодні доречні слова А.С. Макаренка, який свого часу говорив, що “мета виховання у нас перетворилася у категорію майже забуту”. Повинна бути гармонія людини з природою, культурою, людьми і самою собою.

Гармонію душі або серця не можна вважати лише раціональністю. Вона у єдності різного: мудрості і розуму, громадянства і людяності, любові і праці, естетичних, фізичних та духовних даних людини, її загального і професіонального розвитку.

Розроблені видатними педагогами минулого принципи виховання потребували, щоб освіта ні в якому разі не руйнувала зв’язків дитини з природою і культурою, працею і мистецтвом, мудрістю народу і рідним словом. Ці зв’язки повинно бути в основі змісту освіти. Ця течія знайшла широке відображення у демократичній педагогіці і виявилася найбільш результативною у конкретному науковому і практичному відношенні, так як і у методологічному. Цю парадигму педагогічного пізнання відрізняє орієнтація і на науки про людину, і на філософію, і на мистецтво.

Представники цього напрямку – раціоналісти, які застосовували і теоретичні, і власне експериментальні, і дослідно-емпіричні методи дослідження. Даний напрямок вважає педагогіку і наукою, і мистецтвом, прагнучи всебічної фундірованої наукової теорії практичної майстерності. Напрямок об’єднує у собі і природно-наукове, і соціальне мислення про людину в ході її виховання.

У тих самих обставинах можуть формуватися різні особливості психіки дитини. Її розвиток передусім залежить від того, у яких стосунках із середовищем знаходиться сама дитина. Для сучасної науки характерно все більше проникнення антропоекологічного підходу у вивчені онтогенетичного розвитку людини, який дозволяє виділити вплив на організм різноманітних природних і штучно створених факторів і умов життя. При цьому під факторами розуміються окремі умови, елементи середовища, а під умовами життя – сукупність факторів, необхідних для розвитку та існування організму.

Між іншим, сукупність факторів, необхідних для розвитку організму, не завжди співпадає з умовами життя, існування. Відсутність будь-яких необхідних для повноцінного розвитку факторів в умовах існування людини, як правило, призводить до дефектів розвитку.

Умови існування поряд з дією екологічних факторів, у значній мірі визначаються дією різноманітних програм соціального розвитку. Залежність онтогенетичного розвитку від дій соціальної програми являє великий науковий і практичний інтерес, бо дозволяє виявити ступінь впливу соціальних факторів на онтогенез дитини, оцінити значущість різних соціальних програм розвитку і сформувати уявлення про доцільність їх вдосконалення. Складовою частиною соціальної програми є педагогічна направленість впливу на особистість дитини.

На думку Б.М. Бім-Бад, характерним для усіх наших суспільних наук і специфікою для педагогіки є втрата педагогічним пізнанням цілісного предмета “людини як предмета виховання”. Втрата відбулася давно – у 1930 роках – і до сьогодення не відновлена. Вікова і педагогічна психологія, яка узяла на себе значну частину інтегративної функції наук про виховання людини, всупереч усім спорадичним проривам до цілісної людської психіки відійшла від людини як предмета виховання і зайнялася в основному вихованням без людини.

У сучасному житті виховання людей набуває якості соціально-організова6ної та цілеспрямованої діяльності, яка передбачує всебічний гармонійний розвиток та здорову особистість.

Однією з складових виховання – є фізичне виховання. Саме фізичне виховання здатне дати людям необхідне здоров’я, яке формується за допомогою спеціальних фізичних вправ, природних факторів навколишнього середовища та спеціального впливу на свідомість людей різних вікових груп в тому числі і на школярів. Фізичне виховання дітей здійснюється у формі відношень між дитиною та батьками, дитиною та однолітками.

Таким чином, фізичне виховання – це педагогічний процес цілеспрямованої дії, який допомагає регулювати зміни фізичних та духовних можливостей дітей. Але це не означає, що фізичне виховання зводиться лише до спрощеної функції – оздоровчого ефекту. Як вважав В. І. Глухов, фізичне виховання на сучасному рівні розвитку нашого суспільства повинно відображати нову сходинку у формуванні особистості. Тому ставлення до фізичного виховання як необхідного боку гармонійного розвитку особистості сьогодні набуває вигляду цілеспрямованого впливу дитячого садка та родини на конкретну дитину, передбачаючи далі його активне свідоме ставлення до свого здоров’я в інтересах всього суспільства.

Література

1. Баевский Р.И. Прогнозирование состояний на грани нормы и патологии. – М.: Медицина, 1979. – 298 с.

2. Бех М.Д. Психологические основы нравственного развития личности: Автореф. дис. … д-ра псих.наук. – К., 1993. – 43 с.

3. Братусь Б.С. Аномалии личности. М., 1988.

4. Воробейчик Я.Н., Гюклитар Е.А. Основы психогигиены. – К.: Здоров’я, 1989. – 184 с.

5. Выготский Л.С. Сбор.соч.: В 6 т. – М.: Педагогика, 1983. Т.1. – 516с.

6. Захаров Л.И. Неврозы у детей и подростков. Л., 1988.

7. Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника: Автореф. Дис. ... д-ра псих.наук. –К.,2001. – 37 с.

8. Кононко Е.Л. Чтобы личность состоялась. – К., 1991.

9. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М.: Изд-во МГУ, 1981. – 584с.

10. Лісова О.С. Психологія здоров’я: Навчально-методичний посібник. – Чернівці: Рута, 2001. – 122с.

11. Люблинская А.А. Детская психология. –М.: Просвещение, 1971. – 415 с.

12. Марьясис Е.Д., Скрипкин Ю.К. Азбука здоровья семи. – М.:Медицина, 1992. – 208 с.

13. Никифоров Г.С. Психология здоров’я. Учебное пособие. –СПБ.: Речь, 2002. – 256с.

14. Нравственное воспитание дошкольников / Под ред. В.Г. Нечаевой. – М.: Педагогика, 1972. – 20 с.

15. Основы дошкольной педагогики / Под ред А.В.Запорожца Т.А. Марковой. – М.: Педагогіка, 1980. – 272 с.

16. Пиаже Ж. Избранные психологические труды. – М.: Просвещение, 1969. – 659 с.

17. Симонов П.В. Мотивированный мозг. – М.: Наука, 1987. – 237 с.