3. Специфіка філософського знання

Філософія є світоглядом, але особливим – теоретичним, тобто заснованим на розумі. Однак філософія наділена властивістю, яка виводить її за межі світогляду. Вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає його, її пояснення грунтуються на пізнанні. Релігія, напр., не займається спеціально пізнанням світу, щоб потім давати йому своє пояснення. ЇЇ вихідні засади пояснення задані у священних книгах (Біблія, Коран). Для філософії світ завжди є проблемою. Вона постійно перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання невідомого, просякнута пафосом пізнання. Зрештою, світ як невідоме, як проблема постав лише перед філософією. Для незрілого мислення проблем не існувало. Виникнення філософії засвідчило зрілість духу, його мужність не тільки порушувати проблеми, а й утримувати їх протягом певного часу нерозв язаними. На цій підставі можна стверджувати, що однією з особливостей філософського знання є його спрямованість на подолання проблем, усвідомлення незавершеності процесу пізнання.

1. Філософія і наука – їх споріднює пізнавальний пафос, оскільки обидві засновані на розумі, тобто передбачають аргументи і сумніви; й є загальними теоретичними знаннями. Тобто побудовані на узагальненнях, правилах логіки, що дає підстави розглядати філософію як науку.

Однак, між філософським і науковим знанням існує і принципова відмінність. Філософія має справу з найбільш загальними поняттями, які, по-перше, застосовуються у всіх науках, а часто і за межами наук (поняття простору і часу функціон. і в мистецтві, техніці, юриспруденції); по-друге, зміст цих понять, вони і використовуються в науках, не є предметом їх спеціального дослідження; по-третє, ці загальні поняття не можна звести до емпіричного досвіду (фактів) чи зв язати математичною формулою, що властиво науковим поняттям. Поняття “причина”, “матерія”, “ідеал”. не мають фактичних відповідників. По-четверте, надзагальний характер філос. понять надає їм ще одну особливість – В їх інтерпретації виражається ціннісне відношення людини до світу. Скажімо, в розумінні причини можна стверджувати, що у світі все запрограмовано і від людини нічого не залежить, а можна доводити, що світ – це різні можливості, реалізація яких залежить від людини. Це і є ціннісне ставлення до світу. Наукове ж знання – об єктивне, воно не залежить від переконань та ідеалів вченого, а філософське пройняте суб єктивністю. Воно, будучи світоглядним, охоплює оцінювальне і практичне ставлення людини до світу. Це є знання певного суспільства і певної особи, яка сповідує певні цінності.

Нестрогість, надзагальний характер філософських понять, їх незводимість до фактів становлять сутність філософського мислення. В ньому є свої недоліки, але є й переваги. Філософське мислення є більш вільним, ніж жорстко прив язане до фактів природничо-наукове. Ця “вільність” змісту філос. понять дає змогу їм бути теоретичною базою, до якої звертається і наука при переосмисленні своїх термінів

2. У ХХ ст. актуальною стала проблема співвідношення філософії та ідеології. Марксизм, напр., однозначно зводив філософію до ідеології, інші течії перебувають на протилежних позиціях.

Ідеологія у вузькому значенні – сукупність ідей, цінностей і практичних настанов, які виражають і захищають інтереси певних соц. спільнот – націй, класів, груп. За ідеологією приховані інтереси певних соц. сил. В такій ситуації – це фактично світська релігія де віра домінує над розумом. Філософія не має нічого спільного з такою ідеологією. Проте ідеї філософії можуть використовуються в політ. боротьбі – марксистська філософія в СРСР, що призвело до виродження філософії як такої.

Ідеологія у широкому розуміння – дух епохи, нації, залежність ідей від соц. буття, тобто залежність, яка складається об єктивно, поза інтересами людей. За такого розуміння ідеологію значно важче відмежувати від філософії. Вона не зводиться до неї також. Філософські ідеї завжди вкорінені в певний соціум, тому говорять про китайську чи українську філософію. Вони визначаються і етапами розвитку суспільства. При цьому аксіологічний і праксеологічний аспекти філос. світогляду однозначно передбачають соц. залежність, а отже, ідеологічність. У пізнавальному ж аспекті, згідно з яким філософія виступає як освоєння світу розумом, вона фактично втрачає ідеологічний характер. Філос. розуміння простору, часу, логіки мислення не є відтворенням соц. відносин даного суспільства - апеляція до наукового пізнання виводить її за межі ідеології.

3. Філософія, будучи багато в чому спорідненою з мистецтвом, суттєво відрізняється від нього. Мистецтво оперує художніми, чуттєвими образами. Художній образ – це загальне у чуттєвій формі, це узагальнення на рівні відчуттів, яке лише “проглядається”, а не чітко фіксується. Якщо у науці загальне (теорія) чітко прив язане да фактів, то у філософії цей зв язок більш вільний. У мистецтві ступінь свободи між загальним і чуттєвістю значно більший. отже, філософія є проміжною ланкою між наукою і мистецтвом.

Ця свобода дала можливість митцям першими відчути екологічну кризу - в певному одиничному несприятливому факті “побачити” загальне – чорну перспективу людства. Після виявлення деяких закономірностей – за проблему взялися філософи, і лише тоді, коли криза стала реальним фактом, який можна вивчати емпірично – вона стала предметом наукового дослідження.

Отже, специфіка філос. знання полягає у тому, що, будучи надзагальним, воно, на відміну від науки, не має чіткого укорінення у факти. А на відміну від мистецтва – грунтується на засадах розуму, передбачає певну, хоч і не чітку, відповідність дійсності.