2.Основні духовні джерела філософії: міфологія, релігія

Виникнення філософії мало і певні ідейні передумови. Воно стало можливим лише на певному ступені розвитку культури, за певного рівня інтелектуального розвитку. Історично, як зазначалося, філософії передувала міфологія. Пам ятки культури Давньої Греції дають змогу поетапно простежити перехід від міфологічного мислення до філософського, до логосу, значенням якого є думка, поняття, розум, смисл. А індійська філософія взагалі формувалась у лоні міфології (у Ведах), тому розмежовувати їх буває важко.

Міфологія не просто передувала філософії, вплинула на її формування. Вона, як пізніше і релігія, була загальним тлом, на якому складалась філософія. Справді, міфологія та релігія є первинними культуротворчими чинниками, серцевиною культури. Світогляд грека гомерівських часів, його мораль, право, мистецтво грунтувалися на міфологічних засадах. І хоча філософія, на відміну від міфології та релігії, не так міцно укорінена в міф, однак первісні філософські погляди на космос, необхідність, людину, загальне світовідчуття походять з філософії.

Філософія тільки підносила до рівня понять те, що давній грек відчував серцем. Це ж стосується і пізнішої європейської філософії, яка розвивалася в загальному культурному контексті, витвореному християнством. Стиль мислення, проблематика, світовідчуття філософів, навіть філософів атеїстів, укорінені в світоглядну проблематику християнства. Щодо цього вплив міфології, а потім і релігії на виникнення та розвиток філософії є неоціненним.

На становлення філософії, особливо в її європейському варіанті, відчутно вплинули зародки наукового знання. Не випадково перший етап давньогрецької філософії прийнято називати натурфілософією, філософією природи. Особливе значення мала математика, її поняття та логічна побудова часто слугували взірцем для філософії. Перші філософи, Фалес (625- 545 до н.е.) і Піфагор (580-500 до н.е.) були й відомими математиками. Тільки на основі певного досвіду, набутого науковим мисленням, можна було аналізувати поняття, логіку та категорії.

Зрештою, виникнення філософії потребує й певного рівня духовної культури загалом. Це насамперед моральні сентенції, які закріплюють життєвий досвід, розвинута система загальних понять у мові, певний рівень усвідомлення світоглядних позицій (правда і кривда, добро і зло). Філософія як вершина духу може постати тільки на певному фундаменті. На бідному, недорозвинутому духовному грунті вона не проросте.

3. Засоби і форми буття філософії (філософський напрямок,

філософські – течія, школи, вчення, ідеї)

Вивчаючи історію філософії, ми звертаємо увагу на різноманітність філософських вчень, шкіл, течій, напрямків.

Первинною, висхідною одиницею історико-філософського процесу є філософське вчення – це система певних, логічно між собою пов язаних поглядів того чи іншого мислителя. Оскільки вчення, створене окремим філософом, знаходить своїх послідовників, то формуються філос. школи. Послідовники Платона – платоніки, Августина – августинці, Канта – кантіанці і т.д.

Філософські школи – це сукупність філос. вчень, об єднаних певними базовими ідейними принципами.

Сукупність різноманітних модифікацій одних і тих же ідейних принципів, які розвиваються різними, нерідко конкуруючими школами. прийнято називати течіями. Напр., у сучасній філософії такою течією є позитивізм, персоналізм. і т.д.

Найбільш великі і значні утворення в історико-філософському процесі називаються філос. напрямками.. Вони являють собою сукупність філософських течій (а значить вчень і шкіл), які навіть розходячись одне з одним, відстоюють деякі спільні, такі, що мають принципове значення, положення. Філос. напрямки , як правило, існують протягом тривалого історичного періоду, протягом декількох епох.. Як приклад можна назвати матеріалізм та ідеалізм, емпіризм та раціоналізм, радикалізм та іраціоналізм.

Екзистенційно-персоналістський напрямок.

Якщо в марксизмі філософія розглядається як одна з форм суспільної свідомості, то представники цього напрямку виступають проти тлумачення філософії як виразу будь-яких сторін абсолютної ідеї чи суспільного буття. Філософія, на їх думку, специфічна не своїм предметом, а способом ставлення людини до буття. Отже, сутність філософії створює не якийсь особливий предмет розгляду, а саме філос. мислення, філософування. Філософування – це відображення буття у формі проблеми, а філософія перетворює наявну дійсність у проблему: проблематизація дійсності й одночасно спроба її депроблематизації, тобто вирішення цієї проблеми в міркуванні.

В екзистенційно-персоналістичній інтерпретації підкреслюється, що філософія – це не наука, а духовно-практична форма освоєння дійсності. На відміну від науки, вона являє собою не просто теоретичне знання, інтелектуальну конструкцію, я є виразом основних переконань людини, його моральної позиції.. Філософування – це духовний акт, в якому діє не лише інтелект, але уся сукупність духовних сил людини. Це означає, що в основі філософії лежить досвід людського існування у всій його повноті.

Представники цього напрямку настоюють на особистому, суб єктивному характері філософії, на присутності особистості філософа у всьому його вченні. Філософія – це спрямованість особистості встановити згоду з самим собою й з оточуючим світом, це форма реалізації його власної сутності. Кожна особистість створює свою філос. систему. Скільки особистостей, стільки ж може бути й філос. систем. Тому й необхідно навчитися вести філософський дискурс, себто вміти слухати один одного.