3. Реформація.

1) Франческо Петрарка (1304-1374) – “батько гуманізму”. Його програма полягала у визначенні причин “безбожності” сучасного світу.

Причини це: агресивний 2натуралізм” та панування діалектики та логіки.

Протиотрута: не поверхневе знайомство з природою, а повернення до себе, до власної душі, перевага гуманітарних наук.

Метод Петрарки: істинна мудрість – це знання шляху (методу) її досягнення, який полягає у мистецтві бути вільним. “Яка користь знати природу тварини, але не знати чи не турбуватися про знання природи людини (хто ми, звідки, куди ми йдемо).

Данте Алігьєрі: зоря Ренесансу - представник влади поетів, істориків та ораторів, які єдині могли підносити та принижувати, звеличувати та знищувати заслуги й славу людини. Данте у своїй “Божественній комедії” оспівує Ад, повновласно населяючи його як поетичний суддя світу.

Якщо Середні віки вшановують святих, та Ренесанс – великих та знаних, видатних своїми духовними поглядами людей. Ренесанс схиляється перед їх могилами: “Место, где покоится хороший человек, - священно; сто лет спустя его слова и подвиги напоминают о себе его внуку». Це така глибока зміна людського самовідчуття, що вона викликала до життя “сучасну людину”, змінила розвиток науки та досліджень, які все підкорюють через свій розум.

Отже, філософія Ренесансу створює умови переходу від Середніх віків до нової філософії.

2). М.Монтень – “скетпицизм як основа мудрості”.

«Опыты» (1533-1592). Філософська програма Монтеня – “людина, пізнай саму себе”, вислів висічений на Дельфійському храмі. Ціль його “Досвіду” – досягнення щастя. Істинною ж мірою філософії є мудрість, яка визначає, як треба жити для того, щоби бути щасливим.

Як же досягнути цих цілей, якщо йдеться про скептичне питання Монтеня, звернене до всього і кожного: “Що я знаю?”

Скептики вирішували проблему щастя, відмовляючись пізнавати істину. Секст Емпірик дає такий приклад: художник Апелес, коли не зміг намалювати необхідним чином піну на губах коня, кинув брудну губку, яка і залишила безформну пляму, яка й нагадувала піну. Себто, відмовою досягнено цілі, як напр., призупиняючи судження, можна знайти спокій.

Скепсис Монтеня інший. Людина нещаслива? Ну так піймаємо сенс нещастя. Обмежена? Знайдемо значення обмеженості. Вона посередність? схопимо сенс цієї посередності. Але якщо ми зрозуміємо це, зрозуміємо і те, що велич людини і полягає саме в її посередності.

Світ – це вічна гойдалка ... Навіть рівновага – ослаблене й уповільнене коливання. Я не маю сили закріпити цей предмет. він бреде навздогад, хитаючись, хмільний від народження, бо ж таким створений природою. Я беру його таким, яким він є переді мною у ту мить, коли цікавить мене.” Предмет рухається, змінюється, так як змінюється і автор опису, навіть іноді породжуючи протиріччя стосовно самого себе, але істині автор не суперечить ніколи.

Принцип Монтеня: говорити життю “Так” за будь-яких обставин. Мудрець має відхиляти будь-які аргументи проти життя і повинен говорити безумовне “Так” життю і всьому тому, що складає життя – скорботи, хвороби і смерть. Зокрема, що є вмирання, як не останній акт життя, і, тому вміти помирати – це частина життя.. Уміти жити означає не відчувати нестатку ні в чому, окрім як в акті наявності життя. Мудрець живе в теперішньому, і воно для нього – тотальність часу. “Мудрець сам себе пов язує обіцянкою ніколи не проклинати життя, і він живе так, щоби додержуватися клятви. Мудрець – той, хто послідовний, він уміє жити, не суперечачи своєму рішенню жити”.