Страховий фонд суспільства

Держава

Суб’єкти господарювання

Страховик

Рис. 1.1. Організаційні форми існування страхового фонду [5, 20]

Розрізняють три основні форми страхових фондів:

1) самостійна форма (фонди самострахування) – передбачає, що кожний окремо взятий господарюючий суб'єкт накопичуватиме необхідні матеріальні засоби і фінансові ресурси, які могли б покрити можливий збиток, не перериваючи на довгий час процес нормального функціонування, тобто базується на індивідуальній відповідальності.

Дана форма найбільш поширена у банківській сфері, де вищий ступінь ризику і встановлено досить високий рівень відповідальності.

2) централізована форма (централізоване страхове забезпечення) - створюється за рахунок державних ресурсів, які резервуються у централізованому порядку в натуральній і грошовій формах. Частина цих коштів виділяється в окремі фонди, зокрема в резервний фонд Кабінету Міністрів, який формується у розмірі до 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету. Головною метою створення страхових державних резервів є покриття непередбачуваних витрат у зв’язку із настанням надзвичайних подій.

3) страхова форма (колективна форма) - створюється за рахунок внесків численних юридичних та фізичних осіб, що виявили бажання застрахувати свій можливий збиток від будь-яких непередбачених обставин і базується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Кошти цього фонду, які збирають спеціалізовані організації – страхові товариства, призначені для відшкодування своїм страхувальникам збитків, яких вони зазнали у результаті стихійних лих, нещасних випадків або інших непередбачених обставин, обумовлених у договорах страхування [6, 62].

Існування різних форм організації страхових фондів призводить до наявності певних методів їх формування:

1) метод формування страхового фонду за рахунок державних коштів;

2) метод самострахування, тобто створення децентралізованих страхових фондів безпосередньо на підприємствах та в організаціях;

3) метод страхування за рахунок внесків окремих господарств і населення [2, 87].

Ризиковий характер життєдіяльності – головна причина хвилювань кожного власника майна і товаровиробника за своє матеріальне благополуччя. Це зумовило виникнення ідеї відшкодування матеріального збитку за допомогою створення страхових фондів, за допомогою яких можна істотно зменшити наслідки непередбачуваних та випадкових подій.

Отже, в ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу та благополуччя людей, а з іншого – видом підприємницької діяльності, що приносить прибуток. Займаються такою діяльністю відповідні організаційні структури – страховики (страхові компанії), що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Джерелами прибутків страхових компаній є доходи від страхової діяльності та від інвестування тимчасово вільних коштів в об’єкти виробничої та невиробничої сфер діяльності, акції підприємств, банківські депозити, цінні папери тощо.