Перестрахування. Необхідність перестрахування для забезпечення сталості страхових операцій

В. Д. Базилевич вважає, що перестрахування – це страхування особливого виду, яке полягає у передачі частини ризику (ризиків) у відповідальність іншому спеціалізованому страховику, тобто перестраховику [2, 38].

В. Й. Плиса стверджує, що перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) [9, 38].

За О. Д. Вовчаком, перестрахування – самостійна галузь страхування, котра захищає безпосереднього страховика від можливих фінансових втрат у тому випадку, коли він був би змушений здійснити виплати за укладеними договорами страхування, не маючи перестрахувального покриття [4, 275].

Відповідно до Закону України “Про страхування”: Перестрахування – страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

У декларації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати інформацію про ризики та предмет договору страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів - перестраховиків та про перестраховиків брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України.

Уповноважений орган може проводити тематичні перевірки страховиків на підставі аналізу поданих декларацій [1].

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, – ретроцесіонарієм.

Перестраховуючи дорогі ризики часто звертаються до послуг брокерів. За свої послуги (представлення клієнта; консультування; ведення переговорів; розподіл ризиків) брокер отримує комісію (10-15% нетто-премії).

Стра­ховик передає перестраховику частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди.

Існують такі види комісій:

1) оригінальна комісія – відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії;

2) перестраховувальна комісія – відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії;

3) брокерська комісія – відрахування з премії на користь брокера [17, 298].

Методи перестрахування поділяються на такі:

1. Факультативний метод перестрахування характеризується пов­ною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідаль­ності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особ­ливість цього методу перестрахування полягає в можливості індиві­дуальної оцінки ризику. Характерною особливістю факультативного перестрахування є можли­вість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

2. Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору. У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визнача­ються ліміти відповідальності, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер.

В Україні більш поширеним є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

3. При факультативно-облігаторному перестрахуванні факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність – для перестраховика [9, c.39-41].

За 2009 рік було сплачено страховиками на перестрахування 8888,4 млн. грн., з них перестраховикам-резидентам було сплачено 7784,1 млн. грн., перестраховикам-нерезидентам – 1104,3 млн. грн. Виплати, компенсовані перестраховиками склали 967,9 млн. грн. (перестраховиками-резидентами – 680,8 млн. грн., перестраховиками-нерезидентами – 287,1 млн. грн.).

Отримані страхові премії від перестрахувальників-нерезидентів склали 242,1 млн. грн. Виплати, компенсовані перестрахувальникам-нерезидентам склали 1050,4 млн. грн.

За 3 квартали 2010 року було сплачено страховиками на перестрахування 4546,7 млн. грн. При цьому перестраховикам-резидентам було сплачено 4047,6 млн. грн., перестраховикам-нерезидентам – 499,1 млн. грн. Крім того, виплати, компенсовані перестраховиками склали 233,8 млн. грн. (перестраховиками-резидентами – 145,2 млн. грн., перестраховиками-нерезидентами – 88,6 млн. грн.).

Отримані страхові премії від перестрахувальників-нерезидентів склали 116,8 млн. грн. Виплати, компенсовані перестрахувальникам-нерезидентам склали 408,1 млн. грн [19].

Отже, перестрахування на страховому ринку України займає вагоме місце при здійсненні страхових операцій, що особливо актуально у нинішній нестабільний період.