Основні історичні етапи розвитку Українського конституціоналізму

Ключова термінологія теми: конституція, конституційний процес, конституційна реформа, політична реформа

При розгляді цієї теми необхідно згадати історію розвитку конституціоналізму в Україні, та його основні етапи.

Дорадянський період (1710-1905 р.): 1710 р. – перший конституційний документ України – “Конституція прав та Вільностей Війська Запорізького”, який був розроблений за участю українського гетьмана Пилипа Орлика. Цей документ втілив найпрогресивніші ідеї конституційної теорії та практики, напрацьовані на той час: поділ влади, самоврядування міст, незалежність Генерального суду. Конституція закріплювала пануюче становлення православ’я в українській державі. Визнавалися природні права людини; 1743 р. – кодифікований збірник “Права, за якими судиться малоросійський народ”. Цей документ обґрунтував автономність Гетьманщини, закріплював її самоврядування. Прийнято цей документ не було, він залишився лише проектом; 1850 р. – конституційний проект Георгія Андрузького. Цей документ передбачав створення слов’янської держави, до складу якої мали входити Україна, Польща, Бессарабія, Болгарія та інші держави; 1884 р. – конституційний проект Михайла Драгоманова. Закріплював широке коло політичних та громадянських прав, їх судовий захист, самоврядування територій; 1905 р. – конституційні ідеї Михайла Грушевського. Передбачалося проведення загальних виборів до національних сеймів, депутати яких мали формувати загальнодержавний парламент. Мали створюватися національно-територіальні самоврядні області; проект Конституції, підготовлений групою членів Української народної партії, - “Основний Закон “Самостійної України” Спілки народу українського”. Проголошувалися особиста свобода та права громадян; запроваджувався поділ влади; передбачалося формування органів влади прямими виборами.

Період національно-визвольного руху (1917-1918 роки): 1917-1918 рр. – передконституційні акти Центральної Ради. І Універсал (23.06.1917 р.) – закріплював необхідність конституювання системи державних органів України, обрання Всенародної Української Ради (Сейма), яке буде видавати закони. Закріплювалися демократичні права і свободи. ІІ Універсал (16.07.1917 р.) – проголошувалася автономія України у складі Росії. ІІІ Універсал (20.11.1917 р.) – оголошувалось про створення УНР, “яка не відокремлюється від Російської Республіки, а, зберігаючи її єдність, бажала допомогти всій Росії стати федерацією вільних і рівних народів”. IV Універсал (22.01.1918 р.) – проголошував УНР самостійною, незалежною, суверенною державою; 29.04.1918 р. - Конституція Центральної Ради – закріплювала Україну самостійною, суверенною, незалежною державою. Закріплювалися широкі демократичні права людини, а також повновладдя народу, самоврядування, децентралізація, поділ державної влади. Ця конституція залишилась тільки на папері; 13.11.1918 р. – прийнято Конституцію “Тимчасовий основний Закон” ЗУНР, яка закріплювала створення парламенту шляхом виборів, запроваджувала інститут президентства.

Радянський період розвитку українського конституціоналізму (1919-1978 рр.): Березень 1919 р. – прийнято Конституцію УСРР, яка закріпила диктатуру трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства, за якими було закріплено усі права. За багатьма положеннями копіювала конституцію РСФРР 1918 р.; 15 травня 1929 р. – прийнято Конституцію УСРР, яка визначала УСРР суверенною, договірною державою, за якою зберігалося право вільного виходу зі складу СРСР. Закріплювало право національних меншин на створення національно-територіальних одиниць; 30 січня 1937 р. – прийнято Конституцію УРСР, яка проголошувала приналежність влади трудящим, а соціалістичну систему господарства – панівською; 20 квітня 1978 р. – прийнято Конституцію УРСР, яка проголошувала УРСР соціалістичною загальнонародною державою, закріплювала основні цінності соціалістичного суспільного ладу. Діяла зі змінами і доповненнями до 27 червня 1996 р.

Сучасний період розвитку українського конституціоналізму складається з п’яти періодів: І період (16.07.1990 – 26.10.1993): 16 липня 1990 р. – прийнята Декларація про державний суверенітет України. Уперше закріпила назву держави Україна, є основою нової Конституції України; 24 жовтня 1990 р. – Верховною Радою утворена Комісія з розробки нової Конституції УРСР (перша Конституційна комісія). Проект Конституції, який Постановою ВРУ від 1 липня 1992 р. було винесено на всенародне обговорення; проект Конституції від 26 жовтня 1993 р. втілив результати всенародного обговорення. Формально проіснувала до 10.11.94 р.; 19 червня 1991 р. – схвалено Концепцію нової Конституції України, яка закріпила методологічні принципи, які повинні бути покладені в основу нової Конституції, а також визначила її структуру та основний зміст; 26 жовтня 1993 р. – цей етап фактично завершився після обнародування доопрацьованого проекту Конституції. ІІ період (10.11.1994 – 24.11.1995). Етап розв’язання конфлікту між гілками влади: 10 листопада 1994 р. – затверджено новий склад Комісії з опрацювання проекту нової Конституції (очолювали комісію Президент України Л. Кучма і Голова ВРУ О. Мороз; 18 травня 1995 р. – ВРУ схвалила Закон України “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”, який мав виконувати роль так званої “Малої Конституції”. Але продовжувала діяти Конституція 1978 р.; 8 червня 1995 р. – укладено Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції. ІІІ період (24.11.1995 – 28.06.1996) 24 листопада 1995 р. – створення Конституційною Комісією з числа своїх членів нової робочої групи по доопрацювання проекту Конституції у складі 10 осіб; 11 березня 1996 р. – Конституційна Комісія схвалила і передала на розгляд ВРУ черговий доопрацьований проект Конституції; 5 травня 1996 р. – Постановою Верховної Ради України створено Тимчасову спеціальну комісію з опрацювання проекту Конституції України; 28 червня 1996 р. – Верховна Рада України прийняла і ввела в дію нову Конституцію України; ІV період (16.04.2000 – 01.01.2006): 16 квітня 2000 р. – проведення всенародного консультативного референдуму, на який винесено питання про запровадження парламентсько-президентської республіки, двопалатного парламенту, зменшення складу парламенту, позбавлення принципу недоторканості депутатів; 27 квітня 2001 р. було видано Розпорядження № 73 щодо підготовки проекту Концепції реформування політичної системи України; 26 грудня 2002 р. – Верховна Рада України утворила Тимчасову спеціальну комісію ВРУ з опрацювання проектів законів України про внесення змін до Конституції України; 6 березня 2003 р. – Указ Президента України “Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України “Про внесення змін до Конституції України”. Основні пропозиції: запровадження парламентсько-президентської республіки; двопалатний парламент; зменшення складу парламенту; зміна суб’єктів законодавчої ініціативи та ін.; Серпень 2003 р. – Президент України зняв пропозицію про введення двопалатного парламенту. Структуру парламенту, включаючи кількісний склад – 450 народних депутатів, залишено без змін, інші новели, запропоновані в проекті Закону, було сприйнято як доцільні; 19 вересня 2003 р. – до Верховної Ради України внесений законопроект «Про внесення змін до Конституції України», який передбачав вдосконалення механізму функціонування державної влади, розподілу повноважень між Президентом України та органами державної влади, забезпечення балансу між гілками влади, ефективної співпраці парламенту та Уряду, їх взаємної відповідальності за здійснення державної політики; 8 грудня 2004 р. Верховна Рада схвалює законопроект «Про внесення змін до Конституції України». Тим самим було змінено конституційний статус Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України, трансформовано форму правління від президентсько-парламентарної до парламентарно-президентської республіки.; 7 вересня 2005 р. Конституційний Суд України визнав законопроект таким, що відповідає положенням Конституції. 1 січня 2006 р. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» вступив в юридичну силу. В країні розпочалась політична реформа, першим етапом якої було прийняття Закону України «Про Кабінет Міністрів України» 21.12.2006 р. Другим етапом політичної реформи стало реформування законодавства України про місцеве самоврядування, метою якого є посилення повноважень місцевих органів влади в регіонах і звуження повноважень голів держадміністрацій, які призначаються на посаду Президентом України.

Наступним знаковим поворотом в історії права України є рішення Конституційного Суді України від 23 жовтня 2010 року за поданням 252 народних депутатів щодо конституційності закону "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року. Конституційний Суд визнав неконституційним закон № 2222-IV та відновив дії норм Конституції в редакції 1996 року в повному обсязі.