Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КПУ.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
11.11.2018
Размер:
583.68 Кб
Скачать

Ііі. Опорні конспекти лекцій. Поняття і предмет конституційного права як провідної галузі права України

Ключова термінологія теми: закон, джерела конституційного права, конституційний закон, конституційно-правові норми, конституційне право України як галузь права, конституційне право України як наука, конституційно-правові відносини, методологія науки, пряма дія конституційних норм, юридичний факт.

Провідна галузь права України, яка являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя, а через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.

Приступаючи до вивчення цієї теми, насамперед необхідно з’ясувати суть і роль конституційного права в сучасних умовах. Слід чітко визначити, яке коло суспільних відносин становить предмет конституційного права, що для них характерне (сукупність ознак). Аналіз предмету і методу надасть змогу зрозуміти співвідношення конституційного права з іншими галузями права, визначити його місце в системі національного права України.

Розгляд предмета правового регулювання передбачає розв’язання таких питань, як: сутність і зміст суспільних відносин, що охоплюються цією галуззю; якісна відмінність і специфічні ознаки таких відносин; роль і значення цих відносин у життєдіяльності суспільства тощо.

Предметом галузі конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні - державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме; стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета галузі конституційного права України складають: відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності і механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування. Таким чином, конституційне право є одним із найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Це виняткова прерогатива конституційного права, оскільки ні одна з галузей права не закріплює суспільні відносини, що складаються в процесі державного управління. Специфіка і характер предмета регулювання, визначають сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання. Специфічною рисою методу, що розглядається, є поєднання безпосереднього, прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою (опосередкованою) дією всієї Конституції, її інститутів та окремих норм.

Конституційному праву властиві й інші методи встановлення і застосування правових норм (методи загального регламентування, установчі методи, методи декларацій, встановлення принципів, цілей і завдань організацій і діяльності суб’єктів конституційного права.

Треба мати чітке уявлення про основні напрямки подальшого розвитку та удосконалення конституційного законодавства в умовах конституційної реформи і розбудови правової держави. Конституційне законодавство повинно допомагати впровадженню економічних методів управління, дієвому контролю за дотриманням прав і свобод особи, забезпеченню в суспільстві режиму законності, втіленню в життя принципів соціальної справедливості.

Запорукою успішного оволодіння матеріалами цієї теми є повторне з’ясування загальнотеоретичних положень щодо поняття норми права і правовідносини, структури правової норми і змісту правовідносин, видів юридичних норм, їх дії та реалізації, видів правових відносин і підстав їх виникнення, зміни та припинення, поняття й видів джерел права, систематизації джерел права.

Вивчення даної теми передбачає необхідність розгляду характеристики конституційно-правових норм у їх тісному зв’язку з колом тих суспільних відносин, які врегульовані конституційним правом. Тому необхідно з’ясувати поняття і особливості конституційно-правових норм, їх класифікацію за різними критеріями: за характером врегульованих ними суспільних відносин, за формою вираження встановлених у них правил, а також структуру конституційно-правової норми. Конституційно-правова норма – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, яке встановлено або санкціоновано державою як регулятор суспільних відносин, що становлять предмет конституційного права, і забезпечуються усіма юридично обґрунтованими заходами і засобами державного впливу.

Кожна конституційно-правова норма діє в системі інших норм галузі. Тільки в такій взаємодії всі вони виявляють свою справжню природу і зміст. Конституційно-правові норми містяться в різних джерелах, головним з яких є конституція.

Конституційно-правові норми різняться внутрішньою структурою. Інколи вони не мають чітко виражених типових елементів такої структури. У багатьох конституційно-правових нормах відсутня гіпотеза. Суттєву особливість конституційної норми обумовлює санкція. Санкція, як відомо, являє собою частину правової норми, що містить примусові заходи або інші несприятливі наслідки особистого, майнового чи громадського характеру, які держава може застосувати за порушення диспозиції цієї або інших норм. У конституційному праві санкції мають свою особливу роль. Часто в них встановлюються загальні принципи відповідальності та підпорядкованості. У деяких випадках в конституційних нормах містяться посилання до інших законодавчих норм з приводу конкретної санкції за невиконання чи неналежне виконання тих чи інших конституційних приписів. Однак у більшій своїй мірі санкції конституційних норм є неконкретними, нечіткими, розмитими, і якщо тягнуть за собою якісь наслідки, то швидше політичного, а не юридичного характеру.

За функціональною направленістю конституційно-правові норми можна класифікувати, як установчі, регулятивні чи охоронні. Переважна їх більшість належить до установчих і регулятивних.

За призначенням у механізмі правового регулювання конституційно-правові норми можна поділити на матеріальні і процесуальні. Процесуальні норми встановлюють порядок застосування норм конституційного матеріального права, адже містять правила поведінки суб’єктів права, яких вони мають додержуватися при реалізації належних їм прав і обов’язків. Особливість процесуальних норм полягає у забезпеченні регламентування процедур реалізації прав і обов’язків, встановлених відповідними нормами матеріального права. Приписи процесуальних норм мають процедурний характер, тобто їх зміст полягає у визначені порядку здійснення встановлених нормами матеріального права прав і обов’язків тих чи інших його суб’єктів. Приписи процесуальних норм в більшості своїй спрямовані на тих суб’єктів, які тією чи іншою мірою наділені певними владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права. Наприклад, норми, що встановлюють порядок реалізації повноважень Центральної виборчої комісії, пов’язані здебільшого з діяльністю із забезпечення організації проведення виборів Президента України і народних депутатів України. Однак це не означає, що конституційно-процесуальні норми не поширюються на окремих громадян. Наприклад, норми виборчого права, що регламентують порядок реалізації громадянами свого активного виборчого права.

За територіальною дією їх можна поділити на норми, що діють на всій території України, норми, що діють лише на території Автономної Республіки Крим, норми, що діють лише на території певної адміністративно-територіальної одиниці.

За часом дії поділяються на постійні, тимчасові, виключні.

За характером регулятивних приписів, що містяться в нормі: а) уповноважуючи (дозвільні) – норми, що вказують на певний спосіб здійснення юридично значущих дій, певний спосіб реалізації суб’єктів належних їм прав і обов’язків; б) зобов’язуючі – норми, що вказують на необхідність здійснювати певні дії у певний чітко визначений спосіб; в) заборонні – норми, що виключають можливість здійснення певних дій у певний спосіб.

За сферою дії: а) загальні – їх дія поширюється на всіх суб’єктів; б) спеціальні – орієнтовані на певну групу однорідних суб’єктів ( наприклад державних службовців); в) виняткові – у передбачених законом випадках усувають дію норм щодо певних суб’єктів.

Норми конституційного права за своїм змістом об’єднуються в певні групи, які складають внутрішню структуру конституційного права, або, іншими словами, систему конституційного права України. Система конституційного права – це цілісна та взаємопов’язана сукупність складових елементів – конституційно-правових норм і конституційно-правових інститутів. Вона складається з наступних елементів: конституційно-правової норми, та конституційно-правового інституту.

Інститут конституційного праваце відносно самостійний і об’єктивно відокремлений комплекс конституційних норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Виділяють три типи конституційних інститутів: а) загальні(генеральні)мають комплексний характер і складають значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери суспільних відносин (наприклад, законодавчий або виборчий процес); б) головні – в межах загальних інститутів об’єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин (наприклад, порядок ухвалення законопроекту, порядок ведення передвиборної агітації); в) початкові(субінститути) – в межах головних інститутів об’єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин (наприклад, перше читання законопроекту).

Норми конституційного права діють лише у тому випадку, коли вони реалізуються на практиці. Під реалізацією норм конституційного права розуміють здійснення суб’єктами конституційного права належних їм юридичних прав і обов’язків. У процесі реалізації цих прав і обов’язків виникають конституційно-правові відносини – врегульовані нормами конституційного права суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації встановлених нормами конституційного права суб’єктивних юридичних прав суб’єктивних юридичних обов’язків, носіями яких виступають учасники цих відносин.

У структурі конституційно-правових норм виділяють наступні елементи: суб’єкти, об’єкти, зміст. Суб’єкт конституційно-правових відносинце індивідуальні та колективні суб’єкти права, які використовують свою конституційну правосуб’єктність для реалізації належних їм суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків, визначених нормами конституційного права. Суб’єктами конституційно-правових відносин можуть бути: а) фізичні особи (індивідуальні суб’єкти - громадяни України, іноземці, особи без громадянства; б) юридичні особи (колективні суб’єкти – державні органи, підприємства, установи, організації; органи місцевого самоврядування; громадські об’єднання); в) держава власне держава, державні утворення, адміністративно-територіальні одиниці; г) соціальні спільнотинароди, нації, етнічні групи.

Особливість суб’єктів конституційно-правових відносин полягає в тому, що вони мають різні за обсягом права та обов’язки (неоднакові права і обов’язки мають народ України і держави України; громадяни України і іноземці та особи без громадянства тощо). Іншою особливою рисою є особливий механізм реалізації їх правосуб’єктності. Специфіка деяких суб’єктів конституційно-правових відносин полягає в тому, що вони виступають лише як учасники конституційно-правових відносин і не можуть бути суб’єктами інших видів правовідносин (наприклад територіальні утворення). Слід відзначити, що держава та соціальні спільноти, якщо говорити про них, як про суб’єктів права, не можуть вважатися безпосередніми суб’єктами конституційно-правових відносин.

Діяльність суб’єктів конституційно-правових відносин з реалізації наданих їм прав і обов’язків пов’язана з об’єктами цих відносин. Об’єкти конституційно-правових відносинце соціальні явища, з приводу яких суб’єкти конституційно-правових відносин вступають у відносини з приводу реалізації їх взаємних прав і обов’язків, визначених нормами конституційного права. Конституція України до переліку таких об’єктів відносить: конституційний лад, народний та державний суверенітет, громадянство, державну територію, державну символіку, мову, політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність, землю, державний бюджет, природні об’єкти права власності народу тощо. Специфічним об’єктом конституційно-правових відносин є публічна влада і способи її здійснення. До об’єктів конституційно-правових відносин нематеріального (духовного) характеру належать найвищі соціальні цінності, гарантовані Конституцією – людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а також історична свідомість , традиції і культура української нації, етнічна, культурна, мовна, релігійна самобутність корінних народів і національних меншин України, спільна культурна спадщина, національно-культурні і мовні потреби громадян тощо.

Важливу роль у правовому регулюванні здійснення державної влади відіграють джерела конституційного права. Важливо пам’ятати, що у сучасній правовій доктрині відсутня єдина точка зору щодо цього питання. Домінуючим є визначення джерела права як зовнішньої форми виразу правової норми. Джерелом конституційного права України є правові акти, за допомогою яких встановлюються та набувають юридичної сили конституційно-правові норми.

Важливо пам’ятати, що джерелами конституційного права України є тільки чинні правові акти. Класифікувати їх можна за різними ознаками: за територіальною сферою дії (чинні на всій території України загальноукраїнські) та локальні, що чинні лише на території певної територіальної одиниці); за юридичною силою (нормативно-правові акти України та ратифіковані міжнародні договори).

Нормативно правові акти України слід класифікувати наступним чином: Конституція України; акти, прийняті шляхом всеукраїнського референдуму; закони (конституційні, органічні, звичайні, надзвичайні); підзаконні нормативні акти (нормативно - правові акти Глави держави, Уряду, міністрів і керівників різних відомств, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим); акти органів судового контролю (тут необхідно звернути увагу на те, що рішенням Конституційного суду, як актом конституційного судочинства, по-перше, визначається правова політика, якої повинні додержуватися при прийнятті нових нормативно-правових актів правотворчі органи держави; по-друге вносяться певні зміни до чинної системи національного законодавства (при прийнятті рішень з питань визнання неконституційними законів, інших правових актів; офіційного тлумачення Конституції та законів), уточнюється зміст і межі правового регулювання); декларації; конституційний договір; нормативні акти колишнього Радянського Союзу з питань що не регулюються чинним законодавством України (наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 2.07.1988р.). Щодо міжнародних договорів як джерела конституційного права України, то ст. 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного права України. Але важливо пам’ятати, що для того, щоб міжнародний договір став джерелом конституційного права України він повинен регулювати питання, що є предметом конституційного права України (Наприклад, Конвенція про права дитини, Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення та ін..).

При розгляді теми особливу увагу слід приділити особливостям конституційно-правової відповідальності. Ця форма юридичної відповідальності не пов’язана лише з порушенням конституційно-правових норм. Підставами притягнення до відповідальності можуть бути порушення норм інших галузей права, зокрема кримінального, а також вона може існувати і за умов, коли норми права взагалі не порушуються, але мають місце дії, які розцінюються як негативні в політичному плані (наприклад, політична відповідальність уряду).

Види конституційної відповідальності: позитивна (настає в разі виконання суб’єктами конституційно-правових відносин своїх повноважень), ретроспективна (настає в разі вчинення суб’єктами конституційно-правових відносин конституційного правопорушення).

Суб’єкти конституційної відповідальності – державні утворення, органи, посадові особи, юридичні та фізичні особи, діяльність чи бездіяльність яких може спричинити притягнення їх до конституційно-правової відповідальності (наприклад, держава в цілому, органи державної влади, органи влади АРК, об’єднання громадян, органи місцевого самоврядування). Об’єктом відповідальності є матеріальні та нематеріальні блага, посягання на які чи неналежне ставлення до яких може спричинити притягнення до конституційно-правової відповідальності (наприклад, конституційний лад, суверенітет народу, державний суверенітет, політична влада, державна територія).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.