Характеристика чинної Конституції України.

Ключова термінологія теми: конституція, структура конституції, преамбула, порядок внесення змін до розділів конституції.

Зміна суспільних відносин (політичного режиму, реформування державного механізму, створення нових державних органів, перерозподіл державно-владних повноважень тощо) стала причиною того, що Конституція УРСР 1978 р. фактично перестала діяти. Зрозуміло, що прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України мало цілу низку передумов. Основні нормативні акти, які покладені в основу Конституції України, - це Декларація про державний суверенітет України від 16.07.90 р., яка проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки та Акт Проголошення незалежності України від 24.08.91 р., який проголосив незалежність України та створення самостійної української держави – України.

Використовуючи критерії класифікації (див. лекція 2) Конституція України є постійною, писаною - кодифікованою, народною-парламентарною, жорсткою, республіканською, демократичною, унітарною. Складається з: 1) преамбула (вступ), яка закріплює, що Конституція приймається від імені Українського народу; визначає історичні та політичні передумови прийняття Конституції, мету її прийняття. 2) основна частини, яка складається з 13 розділів, об’єднаних 159 статей; 3) Прикінцеві та Перехідні положення. Прикінцеві положення (розділ XIV статті 160-161) – встановлюють, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття, а також, що день прийняття Конституції України є державним святом. Розділ XV (Перехідні положення) передбачає процедуру та строки приведення у відповідність з Конституцією України законів та інших нормативних актів, прийнятих до набуття нею чинності. Встановлює порядок та строки формування органів державної влади або порядок їх функціонування до прийняття законів, які визначать їх правовий статус, тощо.

Важливо запам’ятати, що соціальна цінність Конституції України полягає в її особливому політико-правовому та ідеологічному значенні для усього суспільства, усіх суспільних інститутів, держави, а також для кожного громадянина України.

Конституція України закріпила форму правління (ст. 5, 6, 76, 87, 103, 111, 115 та ін.), форму державного устрою (ст. 2, 73, 132, 133, 134-139), політичний режим ( ст. 1, 3, 5, 6, 19, 21-64, 69, 72, 76, 103 та ін.) України.

Окрему увагу при вивченні теми необхідно звернути на розділ ХІІІ Конституції України, який визначає порядок внесення змін до Конституції України. Важливо пам’ятати, що Конституція України передбачає два способи її зміни: внесення змін до розділів І, ІІІ, ХІІІ та інших розділів (крім І, ІІІ, ХІІІ), які дещо відрізняються один від іншого.

Загальні засади конституційного ладу україни Поняття конституційного ладу та його засади. Пряма та представницька демократія в управління державою.

Ключова термінологія теми: вибори, виборчий процес, демократія, державний апарат, державний устрій, державне управління, конституційний устрій України, конституційний лад, плюралізм, державний суверенітет, суспільний устрій, народний суверенітет, національний суверенітет, політичний режим, власність, політичний режим, референдум, дорадче опитування.

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Тому слід розкрити, що уявляє собою конституційний лад за своєю суттю, змістом і формами.

За своєю суттю конституційний лад України є перехідним, що зумовлено насамперед відповідним характером суспільства, держави та права, які поєднують риси різних соціально-економічних формацій і відповідно різних типів держави і права.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує передусім передбачені та гарантовані Конституцією державний та суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

За формою конституційний лад, являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією. Насамперед конституційний лад опосередковує передбачену Конституцією форму держави за характером державного устрою, державного правління та політичного режиму. За формою держави Україна визнається демократичною державою, парламентсько-президентською республікою, унітарною державою з автономним утворенням

Встановлення конституційного ладу починається з визначення принципів організації держави в її співвідношенні з особою та громадянським суспільством. Ці принципи як раз і становлять зміст гл.1 Конституції України "Загальні зсади". Принципи організації держави закріплюються тут у самій загальній формі, вони як би утворюють фундамент конституційного ладу, а конкретно розкриваються у наступних розділах Конституції.

Конституція України не тільки об’являє положення розділу І основами конституційного ладу, але й закріпляє неможливість їх зміни інакше, як в ускладненому порядку, встановленому цією Конституцією.

За Конституцією основними принципами конституційного ладу є такі принципи: суверенності і незалежності держави, демократизму держави, соціальної і правової держави, унітарності держави та республіканської форми правління, верховенства права, народовладдя, економічного, політичного та ідеологічного багатоманіття (плюралізму), принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Державний суверенітет це одна з найважливіших політико-юридичних властивостей державної влади, яка означає її верховенство всередині держави та незалежність у зовнішніх зносинах. Конституція закріплює, що Україна є суверенна і незалежна держава. Її суверенітет поширюється на всю територію України в межах існуючого кордону. Територія держави є цілісною і недоторканою. Гарантіями державного суверенітету виступають економічні, політичні, військові, дипломатичні, юридичні.

Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава бере на себе обов’язок піклуватися про соціальну справедливість, добробут громадян, їх соціальну захищеність (ст..1). Соціальний характер держави полягає у внутрішньо зумовленій єдності двох напрямків її діяльності: з одного боку, держава створює умови, при яких кожна дієздатна людина може забезпечити достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї, а з другого – держава бере на себе обов’язок турбуватися про соціально незахищених та найменше соціально захищених осіб (безробітні, непрацездатні тощо).Найбільш повно соціальний характер держави виявляється в системі соціальних прав і свобод людини і громадянина, передбачених і закріплених Конституцією (ст.43-51).

Правовий характер нашої держави виявляється насамперед у передбаченому Конституцією верховенстві права (ст.8). Верховенство права означає пріоритет права щодо до держави, політики, економіки, культури та інших інститутів держави, а також щодо інших соціальних норм. Принцип верховенства права означає, що право як певна юридична, політична та моральна категорія посідає визначальне місце в житті держави та суспільства, які організовані та діють відповідно до правових приписів. У конституційній державі влада перестає бути фактичним пануванням певних ідей і підпорядковується пануванню правових норм.

Принцип світської держави полягає в тому, що в Україні згідно (ст. 35) кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Церква і релігійні організації в Україні відокремлени від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Принцип економічної багатоманітності закріплений у ст. 15 покладено в основу економічної системи українського суспільства – це сукупність основних форм власності та господарювання, а також відносини, що складаються в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Цей принцип обумовлюється існуванням в Україні декількох форм власності: державної, приватної, комунальної, власності Автономної Республіки Крим та власності Українського народу. Крім цього Конституцією (ст..42) закріплюється право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; заборона зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції; забезпечення державного захисту прав споживачів; закріплення засад організації фінансової, бюджетної, податкової систем.

Політична багатоманітність означає реальну можливість існування в суспільстві різноманітних політичних інституцій, що мають різні політичні програми.

Ідеологічна багатоманітність означає реальну можливість існування в суспільстві різноманітних систем політичних, правових, релігійних, філософських та інших поглядів на соціальну дійсність. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура заборонена..

Конституція закріплює, що державною мовою в Україні є українська мова (ст. 10). Державною мовою прийнято називати мову, яку визначено конституцією або законом як основну в державі та яка є обов’язковою для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України. Органи державної влади зобов’язані використовувати в своїй діяльності українську мову; діловодство, освіта, назви органів влади, підприємств, установ, організацій здійснюються українською мовою.

Важливе місце при розгляді цієї теми є питання суверенітету Українського народу – це повновладдя українського народу, реальне народовладдя, здійснення народом влади безпосередньо або через законно обраних представників. Конституція України визнає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст..5).

Демократія – участь народу в управлінні державними справами яке обмежено правом. Демократія проявляється в двох формах: пряма (безпосередня) – громадяни безпосередньо реалізують свою волю в управління державою шляхом виборів та референдуму та представницька – здійснюється народом через представників, які від імені всього народу приймають рішення ( наприклад, Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, місцеві ради). Проміжне положення між двома різновидами демократії займає народна законодавча ініціатива - це право громадян запропонувати проект загальнодержавного закону або рішення на місцевому рівні, відповідно представницький орган зобов’язаний цей проект розглянути, але рішення приймає народ. В Україні народна законодавча ініціатива реалізується через народних депутатів та депутатів місцевих рад.

Вибори є не тільки формою реалізації ідей представницької демократії і способом формування такого органу, як парламент, а й виступають у ролі однієї з визначальних характеристик природи самого народного представництва. Водночас вибори є способом формування інших вищих органів держави, зокрема, в республіках обирається глава держави -президент.

Вибори бувають прямими і непрямими. Прямі вибори відбуваються за умов, коли виборці безпосередньо виявляють свое ставлення до кандидатів шляхом голосування. Прямими, як правило, є парламентські вибори і вибори глави держави у переважній більшості президентських республік і республік із змішаною формою правління. На непрямих виборах волевиявлення виборців опосередковується спеціальною колегією вибірників (президентські вибори у США) або самим парламентом чи створеним на його основі зібранням (президентські вибори в парламентарних республіках).

Детально розглядаючи визначення поняття виборів, необхідно правильно визначити і поняття виборчого права, яке має два значення: 1) сукупність юридичних норм, які регламентують участь громадян України у виборах представницьких органів влади, організацію проведення виборів, взаємовідносини між виборцями, депутатами і представницькими установами; 2) право громадян обирати (активне виборче право) і право бути обраними (пасивне виборче право), тобто іншими словами це суб’єктивне право громадян.

Норми виборчого права встановлюються Конституцією України, законами про вибори народних депутатів, депутатів Верховної Ради Автономної республіки Крим місцевих Рад, міських, селищних голів та про вибори Президента України.

Визначальним для характеристики парламентських виборів як форми реалізації ідей представницької демократії є поняття виборчої системи

Виборча система - це порядок формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, обрання їх посадових осіб.

Курсантам (студентам, слухачам) необхідно вміти класифікувати різновиди виборчих систем, кожна з яких має багато конкретних варіантів. Це мажоритарні, пропорційні і змішані виборчі системи.

Якщо вибори - є головним чином, формою народного державотворення, то референдуми - є вищою формою безпосередньої демократії.

Порядок проведення референдумів встановлено Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року з подальшими змінами та доповненнями.

З метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами в Україні проводяться референдуми.

Референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

Відповідно до Конституції України проводяться всеукраїнські референдуми, референдуми Республіки Крим та місцеві (в межах адміністративно-територіальних одиниць) референдуми.

Закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної Ради України, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, підзаконних актів міністерств і відомств України ,рішень місцевих Рад. Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень місцевих рад, на території яких він проводиться.

Закони, інші рішення, що прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише у порядку, передбаченому діючим законодавством.

Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про реалізацію права народу України на самовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід з них.

На всеукраїнський референдум не виносяться питання, віднесені законодавством України до відання органів суду і прокуратури; питання амністії та помилування; питання про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров'я та безпеки громадян; питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.

Виключно місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницях вирішуються питання про найменування або перейменування сільрад, селищ, міст, районів, областей; питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр; питання про зміну базового рівня місцевого самоврядування у сільських районах; питання про реорганізацію або ліквідацію комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами.

На місцеві референдуми не виносяться питання про скасування законних рішень вищестоящих органів державної влади і самоврядування; питання, віднесені до відання органів суду і прокуратури; питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідної місцевої Ради народних депутатів та її виконавчих і розпорядчих органів.

У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18 років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району в місті, селища, сільради.

У референдумах не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними, та особи, які тримаються в місцях позбавлення волі.

Громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах. Кожний громадянин має один голос.

Референдум є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо.

Голосування під час референдуму є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

Новий всеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведено не раніш як через 5 років, а місцевий референдум - не раніш як через рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України, Президентом України, та проголошується Президентом України за народною ініціативою.

Місцеві референдуми призначаються відповідними місцевими радами.