Ш.А. Амонашвілі

Народження будь-якої дитини не є випадковістю.

Неповторність людини я розумію не у вузькофізичнному сенс: що ця людина більше не народиться; що мати вдруге не народить її і її не воскресити. А в тому розумінні, що саме вона була необхідна людям. Люди, що оточують її, мали потребу в ній. Можливо за нею ціле покоління, ціле суспільство, навіть минулі й майбутні покоління. Людина потрібна людині, і люди народжуються один для одного. Людина є підмогою для іншої людини. Саме життя, що вирує за своїми законами, викликає народження потрібної людини. Ось вона і народжується зі своєю місією.

Активність у дитині закладена споконвічно, Природою, тобто дитина сама у собі несе джерело руху, енергію активності, діяльності. І ця енергія, ці імпульси функцій, на мою думку, самі надають руху потрібним процесам, не чекаючи заклику середовища. Природа народжує не пасивні людські суті, а такі, які споконвічно вже активні, вже рухаються, вже перебувають у процесі цілісного розвитку. Ініціатива активності належить самій дитині, самій Природі в дитині. Є, так сказати, досередовищна пошукова активність, коли задатки самі починають шукати відповідне середовище й не чекають, чи наступить щаслива випадковість. Своєю здатністю вести пошукову діяльність функція створює дитині більше шансів на успіх, чим на невдачу. Функції починають прощупувати середовище, начебто вирішуючи для себе питання: чи будемо ми потрібні нашій дитині для її життєзабезпечення й досягнення успіхів? І якщо середовище заохочує їх спроби, то у дитини в результаті такої взаємності почнуть інтенсивно розвиватися ті або інші задатки.

Повертаюся до проблеми розвитку. Хочу загострити Вашу увагу на винятковій важливості цілеспрямованості педагогічного процесу на розвиток і тому наведу для порівняльного аналізу два приклади. Обидва вони відомі в психологічній літературі.

Перший приклад. Французький вчений-етнограф Веллар у джунглях Парагваю розшукував плем'я гуайкилів. Це плем'я – саме відстале серед відомих у цей час древніх племен. Харчується воно в основному медом диких бджіл, у пошуках їжі веде кочовий спосіб життя, не вступає в контакт зі сторонніми, має вкрай примітивну мову.

На стоянці, покинутій плем'ям, учений знайшов дворічну дівчинку. Хочу, щоб Ви, шановний Учитель, звернули увагу на вік дівчинки - дворічна. Він привіз її у Францію й віддав на виховання своїй матері. Через двадцять років, у 1958 році, вона нічим не відрізнялася у своєму розвитку від інтелігентних європейських жінок, стала етнографом, вивчила французьку, іспанську, португальську мови.

А тепер спробуємо провести такий уявний експеримент. Якби Веллар привіз не дворічну, а 16-літню дівчину племені гуайкилів і віддав би її на виховання своїй матері, як Ви думаєте, могла б вона досягти успіху? (Міркування про гуманну педагогіку.)

А.С. Макаренко

Людина погана тільки тому, що вона перебувала у поганій соціальній структурі, у поганих умовах. Я був свідком численних випадків, коли найважчі хлопчики, яких виганяли із всіх шкіл, вважали їх дезорганізаторами, поставлені в умови нормального педагогічного суспільства, буквально на інший день ставали гарними, дуже талановитими, здатними йти швидко вперед. Таких випадків маса...

Десь у моїй книзі сказано, що найкращі хлопчики в умовах погано організованого колективу дуже швидко стають дикими звірятами. Це так і є. Зберіть найкращих дітей, поставте біля них поганих педагогів, і через місяць вони рознесуть і колонію, і дитбудинок, і школу, і цих педагогів. («Прапори на вежах»).