10. Ідеї конституційно-державного ладу у творчості українських мислителів хviii ст.

Розвиток української політичної думки в ХVІІІ ст. неминуче поєднувався з ідеями та принципами демократизму.

У Конституції Пилипа Орлика, написаній 1710 р., вперше на теренах слов'янських народів була відображена в юридичному оформленні українська державна ідея, сповнена демо­кратизму та волелюбноісті. Неапробована на практиці, вона, однак, стала індикатором того, як саме повинні здійснюватися державні реформи в Україні. Конституція фактично про­довжила соціальні традиції Запорізької Січі – козацької республіки. У ній пріоритетною соціальною фігурою було козацтво, що уособлювало реальну збройну силу, адміністративний устрій і виконавчу владу.

Вжливу роль у розробці ідей державно-політичного ладу, що відображав би інтереси козацьких низів і селянських мас, відігравав козак С. Климовський – поет і письменник, філософ, гуманіст і просвітитель. Центральною проблемою в розробленій ним концепції держави була тема визначення ролі монарха в політичному житті країни, його ставлення до народу. У ре­­лігійній формі він синтезував ідеї обмеженого й освіченого абсо­лютизму з ідеями суспільного договору та природних прав людини. Цей неординарний мислитель використовував аб­страктну категорію істини. У його тл­умаченні соціально-політичні та морально-духовні аспекти правди вирішально впливають на внутрішньодержавні зв'язки та взаємини людей у суспільстві.

С. Климовський визначає три типи взаємин у суспільстві:

 Бог – він має абсолютну силу та вплив, йому підвладна вся реальна дійсність;

 Бог-Правда – йому підвладні царі й усі володарі, котрі без правди стають недієздатними;

 народ – він підкоряється Богу та підвладному йому Богу-Правді.

Звертаючись до Бога та посилаючись на Святе Писання, С. Климовський не згадує церкву та її авторитет, а розвиває концепцію соціального розвитку, близьку до ідей Просвітни­цтва. Досить актуальною в системі поглядів цього мислителя стала проблема смиренності найвищих правителів. Вона базувалася на ідеї рівності усіх людей перед Богом-Правдою за при­родою. Сутність смиренності правителів полягала в обмеженні влади монарха законами, що регулювали б його взаємини з підданими. Свою соціальну місію монарх мав виконувати, прагнучи правди, закону та справедливості. Ці поняття мислитель підніс до рівня божественної святості, вони мали перетвори­тися на категоричний імператив для правителя. За соціальним змістом ця концепція була суспільним договором між монархом і народом.

Згідно з ідеями С. Климовського, заради добра та справедливості, всі члени суспільства, незалежно від їхнього соціального стану, були зобов'язані дотримуватися законів, які спиралися на правду, й повністю відповідали за це перед Богом абсолютом влади та правди.

У політичній ідеології Я. Козельського, С. Десницького, В. Каразіна, П. Лозія чільне місце все ще належить теорії суспільного договору.

У тлумаченні цих представників Просвітництва, в Україні перетворення людей на громадян кріпосницької держави не позбавляє їх природних прав, людина не перестає бути людиною та зберігає всі свої природні вольності як правову основу держави. Народ і правителі – рівноправні договірні сторони, тому цілком припустимим є розірвання угоди з боку народу й укладення нового договору.

Ідеї просвітників не виходили за межі реформістського способу розвитку суспільства. Всі соціальні лиха, на їхній погляд, є породженням недостатнього розуміння людьми одне одного. Просвіта, стверджували вони, може привести до змін у свідомості дворянства, і це примусить самодержця провести реформи. Просвіта та моральний осуд суспільною думкою деспотичного ладу стануть двома способами боротьби за утвердження су­спільного договору.

Суспільний ідеал просвітників декларував три основні першо­елементи буржуазного демократичного суспільства – свободу, рівність і право на приватну власність. Він нагадував формулу громадянських прав, висунуту Дж. Локком. Громадян­ська свобода сприймалась як вільна конкуренція приватних інтересів і не суперечила просвітницькому розумінню проблеми рівності людей. Вона трактувалась як рівність людей перед законом, але не як рівність власне класів.

Згідно з твердженнями Я. Козельського, громадянський стан дарує людині моральну та законну рівність замість втраченого природного права. Власність же визначали як третій першо­елемент суспільного життя та сприймали як щось священне, як природне право, котре ніким не було дароване й не могло бути відібране в людини.

Вітчизняні мислителі в своїх ідеях впритул наблизилися до розуміння стабілізаційної ролі середніх верств населення в суспільстві. На їхню думку, помірний достаток є засобом припинення розшарування суспільства до крайніх соціальних полюсів – необмеженого панування одних і рабства інших.

Політична думка XVIII ст. в Україні заклала основи демо­кратичного світогляду, в центрі якого були ідеї особистої свободи та рівності як передумови розвитку громадянина. Такий підхід був опозиційним до тогочасного монархічно-кріпосницького ладу, але був співзвучний ідеям європейських мислителів.