11. Кирило-Мефодіївське товариство про державно-політичний устрій України

Винекниння такого суспільно-політичного явища, як Кирило-­Мефодіївське товариство, зумовлювалося, насамперед, пригніченим становищем України в складі Російської імперії. Криза феодально-кріпосницької системи та визрівання в її надрах капіталістичного устрою породили в 40-х рр. XIX ст. потребу в демократизації суспільства, ідей, суспільно-політичних поглядів. Наприкінці 1845 – початку 1846 рр. в Україні виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Його ініціаторами були М. Костомаров, М. Глак, В. Білозерський. До товариства належали також Т. Шевченко, П. Куліш, О. Маркович і багато інших відомих громадських діячів, письменників та науковців. Головною метою кирило-мефодіївців було об'єднання всіх слов'янських народів у єдину федеративну республіку. Основні ідеї товариства було викладено в "Книзі буття українського народу ", а шляхи та способи досягнення цієї мети – у "Статуті Слов'ян­ського товариства святих Кирила і Мефодія ".

Ці документи були першою спробою глибокого аналізу всієї попередньої політичної історії України, котрий базувався на по­рівняльно-історичному методі. У системі відносин Україна–Польща–Росія, зазначалось у "Книзі буття…", український народ був народом-рабом, який зазнавав подвійного гноблення. Тож саме Україні призначена історична роль авангарду всіх слов'ян­ських народів у справі їх об'єднання в слов'янську федера­цію. Програмна частина "Статуту..." наголошувала, що ця мета є історичним покликанням і долею кожного слов'ян­ського народу. При цьому власне об'єднання не розглядалось як спрощений механічний процес, а кожна слов'янська народність або нація мала право на збереження своєї самобутності, самостійності державного управління та принципу рівності громадян.

У майбутній федерації передбачалася рівноправність усіх віросповідань, обов'язковість освіти народу, відміна кріпосницького ладу й тілесних покарань. Представницька влада мала оформитися в Загальнослов'янський Собор представників усіх народів. Члени товариства прагнули створити слов'янські демокр­атичні держави-республіки, об'єднані на принципах федералізму в слов'янський союз.

Микола Костомаров у своїй праці "Автобіографія" дав детальний опис внутрішньої структури федеральної влади та складових частин федерації. Це докладний перелік повно­важень сильного федерального центру та прерогатив самостійних державних утворень у його складі (варто зауважити, що принцип федералізму він розробив не настільки ґрунтовно, як американські творці Конституції США). Шляхи реалізації цього ідеального проекту – проведення реформ, мирна про­паганда, виховання молоді, літературна діяльність тощо – мали утопічний характер. Політичні події в Західній Європі того часу переконливо довели, що панівні класи відчайдушно відстоювали свої інтереси та йшли на реформи тільки тоді, коли їх до цього підштовхували силовим шляхом народні маси.

Особливу позицію з цього питання займав Тарас Шевченко. Як єдиний спосіб встановлення демократичної республіки він розглядав лише народне повстання. У республіканському ладі США народний поет вбачав зразок демократизації суспільства й асоціював послідовну боротьбу за незалежність і демократію з першим президентом США – Джорджем Вашингтоном. Із цього приводу Т. Шевченко навіть ставив риторичне за­питання своїм співвітчизникам: "Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?".

Отже, теоретична діяльність товариства була закономірним етапом в еволюції вітчизняної політичної думки. Уперше в Україні було теоретично розроблено конкретний проект демократичного республіканського федеративного державного устрою. Це був крок уперед порівняно з попередниками.