Тема 7. Суспільно-політичний лад і право України у XIX - на початку XX ст.

Державно-правовий розвиток України, після ліквідації української державності, відбувався у складі імперських дер­жав. Більшість українських земель перебувала в складі Російсь­кої імперії (Лівобережжя, Правобережжя, Південь), а Західноук­раїнські території були окраїнами Австрійської імперії (Галичи­на, Північна Буковина та Закарпаття).

Розповідь про організацію управління та розвиток правової системи на західноукраїнських землях треба почати із загарбання цієї території Австрією. Далі необхідно дати характеристику ор­ганізації управління на загальнодержавному І місцевому рівні (до і після утворення дуалістичної Австро-Угорської імперії), вивчи­ти джерела та систему права на західноукраїнських землях під час австрійського панування (аж до розпаду імперії в 1918р.). При цьому треба охарактеризувати реформи "освіченого абсолю­тизму" та їх вплив на західних українців, з'ясувати реальне місце українців у механізмі державного управління, звернути увагу на виборчу систему до австрійського парламенту та місцевих сей­мів, дати характеристику пам'яток австрійського права І його ос­новних галузей (Конституція Австрії 1867р., Закон Цивільний 1811р., Кримінальний Закон 1852р., Устав процесовий карний).

Досить принциповим є питання про політичну ситуацію в західноукраїнських землях наприкінці XIX ст., коли на зміну не­достатньо згуртованим народовцям і москвофілам прийшли орга­нізаційно оформлені політичні партії та виникли сприятливі умо­ви для продовження боротьби за наступний розвиток української державної ідеї (Русько-Українська радикальна партія, Українська соцІал-демократична партія, Українська національно-демократична партія). Зауважимо, що поступово Галичина пере-

творилася на твердиню українського національного руху.

З початком першої світової війни всі українські партії Захі­дної України свідомо стали на бік Австро-Угорщини й Німеччи-1 ни, бо сподівались на те, що нарешті настав сприятливий момент^., для реалізації ідеї самостійної України. Лише поодинокі політич­ні сили зайняли протилежні позиції.

Щодо розгляду особливостей державно-правового розвит­ку українських земель у складі Російської імперії, то слушно по­чати його із загального Історичного огляду. Україна була вклю- ' чена в російську політичну систему із закріпленням у ній росій­ського територіально-адміністративного устрою. У першій поло­вині.XIX ст. феодально-кріпосницька система залишалася пану­ючою, але вже торували собі шлях товарно-грошові відносини, здійснювався розвиток промисловості та торгівлі. Переломним етапом у соціально-економічному та соціально-політичному жит­ті Російської імперії та її українських земель стали роки рефор­мування (60-70 рр. XIX ст.), хоча воно й не було доведене до кін­ця. Буржуазні реформи започаткувала селянська реформа 1861 року.

Студентам слід зосередитися на причинах і передумовах скасування кріпосного права, розкрити правове становище украї­ нського селянства за реформою (майнове, особисте становище селян, селянські управління і суд), проілюструвати сприятливі умови пореформеного періоду для розвитку економіки України, зазначити й негативні наслідки цього процесу. ^ч

Крім селянської реформи проводились також фінансова, військова, судова, земська, міська, поліцейська. Але всі ці зру- ■ шення не змінили суті абсолютистської монархії, хоча й розхита- ^: ли її, створили умови для розвитку демократичної думки І націо- ' нального світогляду.

У міжнародному плані значний вплив на події в Росії та

Іс-

.1

24

25

Україні XIX ст. мали: епоха Наполеона (ліквідація старого соціа­льного устрою, скасування кріпацтва, встановлення нової право­вої системи, політика війни); жорстока реакція в Європі після по­разки Наполеона; виникнення революційних організацій з плана­ми боротьби проти абсолютизму, кріпацтва і національного гніту: війни Росії з Туреччиною; польське повстання у Варшаві.

Кінець XIX - початок XX ст. започаткував масовий націо­нально-визвольний рух в Україні. Це був час пробудження наці­ональної української інтелігенції, чіткого визначення питання української державності в суспільно-політичному русі, виник­нення політичних об'єднань у Наддніпрянській Україні. У цей же час наростає загальний революційний настрій в суспільстві, а се­ред українських робітників поширюються ідеї марксизму. Від "Братства тарасовців" і українських громад шляхи перетворень вели до політичних партій, розбурханих революцією 1905-1907рр. РІайзначнішими з них були: Революційна Українська партія - РУП (1900р.), Українська соціалістична партія (1905р.), Українська демократично-радикальна партія (1905р.), Українська соціал-демократична партія (1905р,). Одні з них захищали ідеї автономії України у новій демократичній Росії, інші перебували на націонал-радикальних позиціях з цього питання. Крім того, в Україні було чимало різноманітних російських політичних партій (Союз руського народу, кадети, октябристи, РСДРП, есери).

За Маніфестом царя від 17 жовтня 1905 р. проголошувала­ся свобода особистості, слова, зібрань та союзів. Була заснована Державна Дума з законодавчими повноваженнями, до якої вхо­дили і депутати від України. Культурно-національний рух в Україні російський уряд вважав державним сепаратизмом.

Перша світова війна (1914-1918 рр.) стала трагедією для українців, які опинилися по різні сторони барикад, зазнали вели­ких втрат, а їхня територія стала ареною воєнного протистояння.

Затягування війни, воєнні поразки, величезні людські втрати, розруха, масове зубожіння народу привели до Лютневої револю­ції 1917 року. На хвилі цих подій в Україні виникла Центральна Рада і почався новий етап української історії.

Після загального історичного огляду подій XIX - поч. XX ст. необхідно розглянути суспільний лад України, який фактично впроваджувався відповідно до суспільного ладу Росії. В Україні були такі ж чотири стани (дворянство, духовенство, селянство-сільські обивателі та міські обивателі). Буржуазія рекрутувалася з різних соціальних станів, і процес її формування був складним і довготривалим. Якщо дворянство залишалося політичним фун­даментом суспільства, то буржуазія стала його економічною ос­новою. Згодом роль буржуазії в політичному житті почала зрос­тати (участь в органах державної влади, представницькі організа­ції). Але в цілому російська і українська буржуазія були політич­но слабкими, залежали від царизму і побоювалися радикальних вимог народних мас. Зрозуміло, що дворянство і буржуазія за­ймали привілейоване становище в суспільстві.

Православне духовенство в значній мірі було опорою імпе­рії, звільнялось від особистих податків та тілесних покарань; во­но одержало дозвіл на вихід із духовного стану (при праві інших станів вступати в духовенство). Уніатська церква на Правобере­жній Україні з часом була ліквідована. У цілому виявлялися тен­денції посилення підпорядкування церкви І духовенства державі та русифікації української церкви.

Найчисельнішу групу жителів міст складали міщани. Окрім них тут проживали купці, духовенство, поміщики і робітні люди (дайте їх характеристику).

Радикальні зміни відбулися у правовому становищі селянс­тва. Реформа 1861 р. дала поштовх соціальній диференціації селянства. Цей процес посилився після проведення столипінської

V'

_ч

_*

26

27

аграрної реформи 1906- 1910 рр.

Щодо козацтва, то в XIX ст. завершилося його розшару­вання. За верхівкою козацтва влада визнала дворянські права, а рядове козацтво за правовим становищем зрівнялось с селянст­вом.

При вивченні державного ладу ХІХ - початку XX ст. треба з'ясувати тенденцію зміцнення пбліцейсько-бюрократичної сис­теми, підкреслити запровадження російського територіально-адміністративного устрою на українських землях, проаналізувати систему управління російського царату в Україні. У першій по­ловині ХІХ ст. було завершено перетворення намісництв у губер­нії: в Україні їх стало дев'ять; вони поділялися на повіти. Губернії об'єднувалися в генерал-губернаторства.

Центральне управління Україною здійснювали безпосеред­ньо імператор і міністерства. Адміністративний апарат на місцях очолювали генерал-губернатори (мали військову і громадську влади) і губернатори, які спиралися на свої структури, губернські установи галузевого управління (казенна палата, рекрутська при­сутність, поліція, суд та ін.) й дворянські збори. Система повіто­вого управління, підпорядкована губернському апарату, охоплю­вала земський суд (адміністративно-поліцейський та судовий ор­гани), повітове казначейство, митні установи, правління держав­них маєтностей.

Після проведення реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. у системі управління імперії відбулися значні зміни і перш за все - ство­рення органів місцевого самоврядування. Так, громадське селян­ське управління забезпечували сільський схід, сільський старо­ста, збирач податків, доглядачі (хлібних складів, лікарень, учи­лищ), сільські писарі. Органи волосного управління складалися з волосного сходу, волосного старшини і волосного селянського суду. За земською реформою в губерніях і повітах створювалися

виборні земські установи (земські збори і земські управи для ви­рішення питань місцевого значення). Міська реформа призвела до створення органів місцевого самоврядування (міські думи і міські управи), які за своєю компетенціек» були подібні до земсь­ких.

Нові зміни в державному ладі Російської імперії відбулися під впливом революції 1905-1907 років: створення Державної Думи (законодавчий орган на основі загального виборчого пра­ва), реформування Державної Ради, проголошення громадських свобод, видання виборчих законів, доопрацювання Основних за­конів Російської імперії тощо.

До речі, у першій Думі Україну представляли 102 депутати; була створена Українська парламентська громада, видавалася га­зета "Український вісник", захищалася позиція автономії Украї­ни. У другій Державній Думі також діяла громада, видавався ча­сопис, пропагувались ідеї автономії, місцевого самоврядування, розвитку української мови (школа, суд, церква), створення в уні­верситетах кафедр української мови, літератури та історії. У тре­тій Державній Думі, скликаній на основі антинародного виборчо­го закону (надав пільги великим землевласникам і зменшив число депутатів від селян та робітників), вносились Індивідуальні депу­татські проекти про українську мову у початкових школах і в су­дах, критикувалося свавілля адміністрації в Україні. У четвертій Державній Думі вже не було представників селянства України, тиск царизму на "українське питання" значно посилився. З ціло­му російська державність у той період пройшла декілька етапів (абсолютна монархія, конституційне самодержавство, бонапарти­стське самодержавство, держава періоду воєнного часу і держав­но-монополістичного капіталізму).

Щодо суду І процесу, то слід проаналізувати особливості судоустрою в Україні першої половини ХІХ ст., розглянути осно-

$

Н

29

вні положення судової реформи та впровадження її на українсь­ких землях. Треба пам'ятати, що судова реформа була найбільш радикальною з усіх реформ: проголошувався принцип незалеж­ності судів; суди відокремлювались від адміністрації; судові засі­дання проводились публічно; затверджувався принцип змагаль­ності сторін; запроваджувалися суд присяжних і адвокатура; за­знала реорганізації прокуратура/ На жаль, скасування деяких прогресивних перетворень під час проведення контрреформи зменшили ефективність судової реформи. Слід розібратися у фу­нкціях земських дільничих начальників, місцевих судів, повіто­вих членів окружних судів, нових судових і слідчих посад у шта­тах окружних судів і судових палат. Треба прокоментувати ство­рення в Україні воєнно-польових судів (з 1906 р.) та доповнення в роки першої світової війни Воєнно-судового уставу спеціаль­ним розділом "Про суд у воєнний час".

Аналізуючи правову систему на українських землях в умо­вах Російської імперії, важливо торкнутися питання джерел та кодифікації права в Україні першої половини XIX ст., показати розвиток права у пореформений період. Студенти мають проко­ментувати "Собрание малороссийских прав" (1807р.), литовський Статут російської редакції (1811р.), "Свод местньїх законов запа-дньїх губерний" (1837р.) та "Свод закоаов российской империи". У цивільному праві слід звернути увагу на 10-й том Зводу Зако­нів та першу частину "Сільського судового Уставу" (регламента­ція норм сімейного і цивільного права в цілому, регулювання права власності і володіння, спадкове і зобов'язальне право, скла­дання договорів тощо), появу фабрично-заводського законодав­ства, посилення охорони приватної власності, розширення умов для підприємництва (промислового і фінансового), розширення цивільної правоздатності селян.

У кримінальному законодавстві окресліть джерельну базу

(III Литовський статут, норми магдебурзького права, 15-й том Зводу Законів Російської Імперії, Уложення про покарання кри­мінальні та виправні), а потім дайте трактування злочину і про-вини, покажіть розширення переліку складів злочинів, прокомен­туйте нову систему покарань (35 видів, у тому числі смертна кара тільки за державні й карантинні злочини), зверніть увагу на по­карання в сільських і волосних розправах, дайте оцінку нових ре­дакцій "Уложення про покарання", "Військово-морського статуту про покарання", нового кримінального кодексу - "Кримінальне уложення" (1903р.), акцентуйте увагу на посиленні карної полі­тики царизму.

Адміністративне законодавство почало формуватися у дру­гій половині XIX сторіччя. Воно базувалось на "Положенні про заходи до охорони державного порядку та іромадського спокою" (1881р.) і відзначалося обмеженням прав особи ("Тимчасові пра­вила про пресу", "Тимчасові правила про товариства та спілки", "Тимчасові правила про зібрання").

V.

V

ЗО

31