Тема 20. Держава і право України в період перебудови (1985-1991рр.).

Важливо розпочати з показу згуртування демократичних сил в умовах перебудови. У квітні 1985р. на Пленумі ЦК КПРС уперше було заявлено про необхідність змін в усіх сферах життя суспільства. М.Горбачов і його команда спочатку розглядали "перебудову" як метод прискорення соціально-економічного роз­витку країни. Але виявилось, що існуюча політична система не піддається глибокому реформуванню (бо зберігалися адміністра­тивно-командні методи управління та диктат центру). І все ж пе­ребудова, з її гласністю, обмеженим плюралізмом думок і курсом реформування, стимулювала опозиційний процес "знизу", тобто на місцях.

В Україні відбувалось формування демократичних сил, виникнення громадських об'єднань і політичних партій. На перших порах боротьба національно-демократичних сил України була спрямована на оновлення соціалізму, досягнення суверенітету України на основі нового союзного договору, гарантування прав людини. З часом демократичні об'єднання почали виступати за проведення докорінних перетворень у політиці, економіці, національно-культурній сфері. З кінця 1989р. по грудень 1991р. в Україні виникли нові політичні партії, почала формуватися багатопартійність, радикалізувалися демократичні сили під гаслами відновлення української державності, розпочалася відкрита політична боротьба з компартією. Бажано простежити роль різних иаціонально-демократичних структур у цьому процесі (Український культурологічний клуб, Товариство Лева, Спілка письменників України, виникнення й еволюція Народного Руху України., відновлення і діяльність Української

96

відновлення і діяльність Української Гельсинської спілки), поси­лення національного церковного руху, показати вплив на суспі­льство політичних масових акцій, позацензурної преси тощо.

Особливої уваги заслуговує проблема відродження багато­партійності та ставлення політичних партій до державного стату­су України. Студенти мають знати причини І вияви глибокої кри­зи КПРС (КПУ), дати оцінку скасуванню ст.6 Конституції СРСР (1990р.) про керівну роль КПРС у суспільстві, прокоментувати Постанову Верховної Ради України "Про порядок реєстрації гро­мадських об'єднань", простежити процес становлення багатопар­тійності в Україні. Послідовно незалежницьку позицію займали Українська республіканська партія, Демократична партія Украї­ни, Партія зелених (за певних умов), Народний Рух України, Українська міжпартійна асамблея. Деякі політичні сили були прихильниками інших платформ: помірковано-державницька (самостійність України, конфедерація суверенних держав); "суве­ренні комуністи" (суверенна республіка і самостійна компартія); група захисту принципу "радянського федералізму" (розширення прав України в єдиному Союзі); представники так званого сло­в'янського відродження (державна незалежність України, а в майбутньому - утворення міжнародної організації слов'янських держав).

Необхідно показати, що всі ці бурхливі події в Україні при скорили політизацію суспільної свідомості і політичне розмежу­вання широких верств населення, посилили протистояння в полі­тичній боротьбі за владу. Ситуація, що склалася в республіці, сві­дчила про виникнення можливості для національного відроджен­ня. Важливо зазначити ряд принципових подій на шляху до суве­ренітету України: прийняття Верховною Радою 27 жовтня 1989р.

97

Закону України "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР'¹ (демократизація виборчої системи, розширення повноважень Голови Верховної Ради, фактичне ви­ведення судової і прокурорської системи України із підпорядку­вання центру); прийняття тоді ж закону "Про мови в УРСР" з на­данням українській мові статусу державної, а російській мові -міжнаціонального спілкування і створення умов для розвитку мов інших національностей; проведення в березні 1990р. виборів до Верховної Ради та місцевих органів влади на новій демократич­ній основі.

Принципово важливим кроком на шляху до незалежності республіки стало прийняття 16 липня 1990р. Декларації про дер­жавний суверенітет України. У ній йшлося про верховенство, са­мостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території. Крім того, наголошувалося, що земля, ЇЇ надра, повіт­ряний простір, водні та інші природні ресурси є власністю наро­ду. На основі Декларації повинні були функціонувати банківська, фінансова, митна та податкова системи, формуватися власний бюджет, запроваджуватися національна грошова одиниця. Респу­бліка передбачалась як незалежна і рівноправна у зовнішніх від­носинах, з нейтральним позаблоковим статусом. У Декларації констатувалася необхідність захисту й охорони національної державності на базі власних збройних сил, внутрішніх військ та органів Державної безпеки. Декларація фактично створювала ос­нову для самостійної законотворчості республіки. Викладені в ній принципи мали бути використані при можливому укладенні. Союзного договору. Декларацію про державний суверенітет України логічно продовжив закон "Про економічну самостійність України" (серпень 1990р.).

Далі необхідно прокоментувати боротьбу національно-патріотичних сил України зц, відмову від підписання нового сою­зного договору і надання українській Декларації" статусу Консти­туційного акту; оприлюднення (жовтень 1990р.) спеціального Звернення Асоціації демократичних рад народних депутатів та демократичних блоків у радах відносно даних питань; масові мі­тинги й маніфестації протесту; політичну голодовку студентів українських вузів; прийняття (жовтень 1990р.) Закону про зміни і доповнення до Конституції Української РСР (скасування ст.6 про керівну роль компартії; закріплення правової основи діяльності республіканських громадських організацій, рухів і політичних партій; проголошення верховенства законів України на її терито­рії; надання Верховному Суду УРСР права вищого судового кон­тролю); виявлення волі українського народу на республікансько­му референдумі в березні 1991р., коли 80,3% громадян республі­ки, які взяли участь у референдумі, фактично підтримали прин­ципи Декларації про державний суверенітет України; адекватну реакцію демократичних сил України на падіння тоталітарних ре­жимів у східноєвропейських країнах, на розпуск Організації Ва­ршавського Договору, на вихід із складу СРСР прибалтійських республік, на силові методи центру по утриманню контролю над республіками; шахтарські виступи кінця 1990р. і весни 1991р. з висуненням уже політичних вимог (від відставки уряду до неза­лежності республіки); утворення Всеукраїнської організації солі­дарності трудящих (квітень 1991р.) і республіканського страйко­вого комітету з подібними політичними гаслами; тактику україн­ської делегації на Ново-Огарьовських переговорах керівників де­в'яти республік з Президентом СРСР М.Горбачовим щодо суті нового союзного договору (від підписання спільної заяви учасни-

93

99

ків до відкладення розгляду проекту договору Верховною Радою і відсутності наміру брати участь у його підписанні); негативне ставлення в Україні до партійно-військової хунти в Москві, яка в спробі реанімації СРСР здійснила 19-21 серпня 1991р. спробу вчинити державний переворот (утворення і крах Державного ко­мітету з надзвичайного стану); історичне рішення позачергової сесії Верховної Ради від 24 серпня'1991р. щодо проголошення Акту про державну незалежність України; волевиявлення народу на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991р., де понад 90% його учасників віддали свої голоси за незалежність України, а понад 61% виборців обрали на альтернативній основі Президента України в особі Л.М.Кравчука.

Студентам слід визначити своє відношення до проблеми утворення Співдружності незалежних держав (СНД) 8 грудня 1991р. у Біловежській Пущі. Мова йде про денонсацію союзного договору 1922р., утворення СНД, фактичне усунення від посади Президента СРСР М.Горбачова, розширення складу СНД (від З до 11 незалежних держав колишнього СРСР). Розгляньте об'єктивні причини розпаду СРСР. Головну увагу приділіть пи­танню ставлення України до СНД (ратифікація угоди про її ство­рення, заперечення можливості існування наддержавних струк­тур, власна відкрита економічна система, діяльність України як суб'єкта міжнародного права).

Після загального аналізу соціально-економічної і політич­ної ситуації в період перебудови треба з'ясувати проблеми рефо­рмування державного апарату. Спочатку ця робота почала розго­ртатися на союзному рівні. Мається на увазі запровадження ін­ституту президентства, заміна назви Ради Міністрів СРСР на Ка­бінет Міністрів СРСР, реформування судової системи (основи за-

конодавства про судоустрій, статус судів, відповідальність за не­повагу до судів, кваліфікаційна атестація суддів, відкликання і дострокове звільнення суддів та народних засідателів судів), створення Комітету Конституційного нагляду СРСР, спроба здій­снення докорінної реформи організації місцевої влади (режим мі­сцевого самоврядування).

На цій союзній основі відбувалось реформування держав­ного апарату УРСР: реальна альтернативність висунення канди­датів у депутати; більш чітке визначення компетенції Верховної Ради і предметів її виключного ведення; розширення повнова­жень Голови Верховної Ради як вищої посадової особи республі­ки; передбачення функціонування комітету конституційного на­гляду УРСР; обрання народних суддів районних народних судів обласними Радами народних депутатів; обрання всіх суддів стро­ком на 10 років (див. Закон "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 27 жовтня 1989р.); ряд постанов Верховної Ради того ж року про вибори народних депу­татів всіх рівнів, парламентський режим роботи Верховної Ради і встановлення порядку її роботи спеціальним документом - Тим­часовим регламентом; нова редакція конституційної статті про принцип демократичного централізму з наголосом на виборність всіх органів державної влади і підзвітність їх народові; скасуван­ня конституційної статті про керівну роль компартії; надання найвищого судового контролю і нагляду за судовою діяльністю судів республіки Верховному Суду Української РСР; призначен­ня, відповідальність і. підзвітність Генерального Прокурора УРСР тільки на рівні Верховної Ради УРСР; організація й порядок дія­льності судів та органів Прокуратури УРСР визначаються лише законами республіки (див. Закон "Про зміни і доповнення Кон-

*

100

101

ституції (Основного Закону) Української РСР" від 24 жовтня 1990р.); заміна .посади Голови Ради Міністрів посадою Прем'єр-міністра, а назви Рада Міністрів на Кабінет Міністрів (див. Закон "Про зміни і доповнення статті Конституції"" від 21 травня 1991р.); запровадження інституту Президента УРСР (див. Закон Верховної Ради від 5 липня 1991р.); відповідні зміни, викликані створенням Кримської Автономної Республіки (див. Закон Укра­їни від 19 липня 1991р.); визначення засад місцевого самовряду­вання з утворенням повноти народовладдя на відповідних адміні­стративних територіях (див. Закон України "Про місцеві Ради на­родних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990р.). Зверніть увагу на Закон України "Про мі­ліцію" від 20 грудня 1990р., в якому визначались основні завдан­ня міліції.

У роки "перебудови" сталися істотні зміни в усіх галузях права. Перш за все процес оновлення законодавства спостерігав­ся в тих галузях, які регулювали економічні відносини (бо почав змінюватися економічний фундамент суспільства). Посилилось значення цивільного права як основного регулятора нових рин­кових відносин. Базою цивільно-правової сфери були старі Осно­ви цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік та Цивільний Кодекс УРСР зі змінами і доповненнями, прийняті нові закони союзного та республіканського рівня (про підприємс­тва, про кооперацію, про власність, про оренду), нові Основи ци­вільного Законодавства Союзу РСР і союзних республік (1991р.), правові акти щодо посилення підприємницької діяльності (про загальні засади підприємництва громадян, про інвестиційну дія­льність, про банки і банківську діяльність), видані Основи зако­нодавства Союзу РСР і союзних республік про землю (1990р.).

Простежте певні реформаторські зрушення в трудовому за­конодавстві: новий порядок розробки й укладання колективних договорів, розширення пільг, і гарантій трудових прав жінок, за­кріплення за громадянами виключного права розпорядження сво­їми здібностями до праці, визначення в трудовому договорі три­валості випробування при прийомі на роботу, стимулювання су­міщення професій, запровадження контрактної форми прийняття на роботу та ін. Проте в цілому трудове законодавство не відпо­відало вимогам часу (пріоритетна орієнтація на виробництво, ни­зький рівень умов праці, незахищеність розмірів зарплати, слаб­кість економічних методів регулювання тощо).

Прокоментуйте нормативні акти в соціально-культурній сфері (про пенсійне забезпечення громадян, про державну моло­діжну політику, про мови, про свободу совісті та релігійні органі­зації).

Зміни і доповнення в Кримінальному законодавстві були зумовлені процесами, які відбувалися в житті суспільства. Серед них - посилення боротьби з пияцтвом та одержанням нетрудових прибутків. Простежте суть змін, що відбулися в порядку помилу­вання (смертна кара на позбавлення волі). З'ясуйте своє ставлення До союзних законів "Про кримінальну відповідальність за держа­вні злочини" (1990р.), "Про кримінальну відповідальність за бло­кування транспортних комунікацій та інші незаконні дії, які пося­гають на нормальну і безпечну роботу транспорту" (1990р.), до прийнятих у 1991р. Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік. Після завершення аналізу змін у зако­нодавстві зважте на те, що в цілому потік законодавчих актів не міг дати бажаного результату- Престиж законодавства зменшува­вся (горезвісний "вал" за рахунок якості законів; значне збіль-

102

103

шення декларативних положень; протистояння союзних і респуб­ліканських законів тощо).

Нарешті розгляньте зміни в статусі УРСР як союзної, республіки. У період перебудови ставала очевидною необхідність заміни сталінської моделі союзної держави (в її основі була так звана ідея "автономізації") на дійсно федеративну країну. Дайте оцінку документам щодо розширення"повноважень республікан­ських органів влади: Програма ЦК КГТРС "Національна політика партії в сучасних умовах" (1989р.), Постанова з'їзду народних де­путатів СРСР "Про основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики СРСР", а також Закон СРСР "Про розмежування повно­важень між Союзом РСР і суб'єктами федерації"" (1990р.). Звер­ніть особливу увагу на неоднозначність останнього документа (суверенність союзних республік; об'єднання в СРСР добровіль­не, на основі вільного самовизначення народів і рівноправності; констатація права вільного виходу з СРСР; предмети виключного підпорядкування Союзу РСР; сфера спільного підпорядкування Союзу РСР і союзних республік з пріоритетним становищем центру; право прийняття Кодексів у республіках на базі Основ законодавства Союзу РСР в усіх галузях законодавства). Студен­ти повинні довести, що тенденція розширення повноважень рес­публіканських органів була, але перетворення СРСР у дійсно фе­деративну демократичну державу не відбулося. Більш того, сою­зний центр всіляко гальмував національно-демократичні процеси в державному будівництві, вишукував шляхи врятування імперії: проекти нових союзних договорів; відмова IV з'їзду народних де_г путатів СРСР підтримати декларації про державний суверенітет республік; формальне доповнення Конституції СРСР розділом "Рада Федерації"; Постанова Верховної Ради СРСР про прове-

дення на території Союзу 17 березня 1991р. референдуму з пи­тання . збереження СРСР; "Новоогарьовський процес." М.Горбачова. На цьому фоні рішучі кроки союзних республік по забезпеченню реального суверенітету були закономірними, а умови періоду "перебудови" сприяли вирішенню даної проблеми. Події розгорталися таким чином, що 24 серпня 1991р., піс­ля невдалої спроби державного перевороту в СРСР, Верховна Ра­да УРСР прийняла знаменну Постанову і Акт проголошення не­залежності України. Союз РСР розвалювався. Чи думав про таке перший і останній президент СРСР М.Горбачов, коли висловлю­вав свою популярну на той час тезу "процес пішов". Наступне створення СНД остаточно закрило проблему Союзу РСР. Поча­лася нова історія України в умовах незалежності.

■к.

104

105