Тема 1. Рабовласницькі держави і право на території

Північного Причорномор'я (середина І тис. до н.е. - V ст. н.е.)

Висвітлення проблеми зародження і розвитку державо­творчих процесів на території України треба починати з по­яви кочових племен у Північному Причорномор'ї, які пер­шими стали на шлях державотворення в середині І тис. до н.е.

Насамперед зазначте, що першим народом Східної Європи, спра­вжнє ім'я якого зафіксовано у відомих нам писемних джерелах, були кіммерійці. їх первинне державне об'єднання мало назву Кіммерія (IX-VII ст. до н.е.) зі столицею Кіммерик у Криму. Ця протодержава досить часто воювала зі своїми сусідами, захоп­люючи багато полонених, яких згодом перетворювали на рабів. На півдні Криму існувала протодержава таврів - Таврика (ІХ-Ї ст. до н.е.)- Влада в ній належала родовій аристократії. Для боротьби із загарбниками таври споруджували навколо своїх поселень мо­гутні фортифікаційні укріплення.

На межі VI - IV ст. до н.е. відбувається поступове станов­лення класового суспільства та формування рабовласницької держави у Скіфії: могутнім скіфським царем був Атей, який за­хопив владу, об'єднав усю країну від Азовського моря до Дунаю і перетворив Велику Скіфію в могутнє царство. Влада царя стала спадковою і необмеженою. Правова система у Скіфії грунтувала­ся на звичаях, рішеннях народних зборів і постановах царів. Но­рми права захищали життя, майно і привілеї царської сім'ї та всієї рабовласницької верхівки. Більш удосконаленим державним утворенням стала Мала Скіфія у Криму.

Надалі мова повинна йти про грецькі міста-держави Півні­чного Причорномор'я (VII ст. до н.е. - III ст. н.е.). За формою правління вони були рабовласницькими демократичними або

аристократичними республіками. Органами державної влади тут виступали народні збори, рада міста і виборні колегії (магістра­тури). Право за своїм змістом і формою було подібне до правової системи афінської полісної демократії. Найбільш чітко регламен­тувалися право власності, право володіння, зобов'язальне право. Найтяжчими злочинами вважались злочини проти держави, ра­бовласників, посягання на приватну власність. За правопорушен­ня призначалися штрафи, конфіскація майна, смертна кара.

Державний устрій Боспорського царства (V ст. до н.е. - VI ст. н.е.) поступово втрачав демократичні традиції і трансформу­вався в монархію. Джерелами права тут виступали нормативні акти грецьких полісів-міст, закони Боспора, звичаї місцевих пле­мен. У степовому Причорномор'ї виникло (III ст. н.е.) ще одне протидержавне об'єднання - Гетика. Столиця цієї феодальної держави готів знаходилась поблизу одного з порогів Дніпра - так зване "Дніпрове місто".

Всі вищеназвані держави стали першими державними утвореннями, що виникли на території сучасної України. Вони не були суто українськими, але певною мірою вплинули на розвиток українського державотворення.

■V,

V

Тема 2. Держава і право Київської Русі (уі-хіІст.)

Відлік українського державотворення розпочався з раннього середньовіччя, коли на основі східнослов'янських племен виникла Київо-Руська. держава. Процес державотво­рення визначався розвитком продуктивних сил і виробничих від­носин. Слід наголосити на тому, що зародками державної влади були такі інститути публічного управління союзів племен, як: князі, рада старшин, віче, дружина. Треба також простежити хро­нологію і сутність етапів політичної консолідації східнослов'ян­ських племен. У цілому формування єдиної Києво-Руської дер­жави було тривалим і складним процесом. Бажано проаналізува­ти концепції походження Київської Русі (норманська, антинор-манська, пантюркська та сучасний погляд науковців на цю про­блему).

Значної уваги потребує вивчення суспільного ладу, основу якого складали феодальні майнові відносини, і категорії населен­ня (вільні, напіввільні, невільні). Верхівку вільних людей стано­вили князь та його дружина ("княжі мужі"). В XI ст. злилися в одну групу княжі мужі і земська знать. Так з'явилося боярство, яке брало участь у боярських радах, адміністраціях, вічі. Бояри мали особисту власність; їх життя охоронялося подвійною вірою (кримінальний штраф); при відсутності синів вони мали право передавати спадщину дочкам; бояри були звільнені від сплати податків. Боярство не було замкнутою кастою. До вільних людей належало також духовенство, яке поділялося на чорне (ченці) і біле (священики, диякони, дяки, паламарі, причетники). Середня група вільних людей в основному мешкала у містах (але вільні і рівноправні мешканці міст вже залежали від великих феодалів). Нижчу групу населення становили селяни-смерди, які володіли

землею і худобою, платили певні податки, відбували військову повинність із власною зброєю і кіньми. Закон охороняв особу та господарство смерда. З розвитком феодалізму число незалежних Л смердів зменшується.

Численну групу напіввільних людей становили закупи. Це були смерди, які тимчасово втратили свою волю, взявши у госпо­даря "купу" в борг (гроші, зерно, худобу тощо). Але, повернувши борг, вони знову могли стати вільними. Закуп міг жити і працю­вати на землі свого хазяїна, а міг мати і власне господарство, двір і майно. Закон якоюсь мірою захищав його. А за крадіжку або втечу перетворював його на холопа.

Невільні люди спочатку називались челяддю, а потім холо­пами. Холоп фактично не мав ніяких прав і особистої власності. За нього відповідав господар. За певних умов холоп міг стати ві­льним (викупитися на волю, бути звільненим господарем). Осно­вними джерелами холопства були полон, шлюб з невільною осо­бою, народження від холопів, продаж у неволю при свідках тощо. З холопів походила основна маса ізгоїв (ті, хто вибув зі своєї со­ціальної групи населення, але ще не вступив остаточно до Іншої). Отже, суспільство було феодальне, різнополюсне, строкате. Воно мало цілу низку суперечностей І мало перспективи розгортання класової, антифеодальної боротьби. Аналіз державного ладу Ки­ївської Русі розпочніть з визначення типу держави і форми прав­ління. Це -ранньофеодальна монархія. Великий князь мав необ­межену владу (монарх). Він був воєначальником, очолював адмі­ністрацію і суд, мав пріоритет у законодавстві, впливав на церко­вні справи, визначав зміст дипломатичних стосунків.

Важливою ланкою княжого управління стала Боярська Рада - дорадчий орган влади. Феодальні з'їзди (снеми) збиралися Ве­ликим Князем і вирішували ключові питання суспільства. Своє­рідним і найстарішим за віком органом влади було віче. У Київ-

-,

■А

ь

1

ській Русі віче не мало визначеної компетенції і порядку скли­кання. Участь у ньому брали голови родин. Вони вирішували всі питання за принципом більшості серед присутніх. Найчастіше ві­че розглядали питання обрання і затвердження князя, війни і ми­ру. Щодо системи управління, то в Київській Русі вона не була чітко визначена. На перших етапах державності функціонувала десяткова система управління. Вона збереглась від часів воєнної демократії і допомагала виконувати адміністративні, фінансові, господарчі й інші функції. Із розвитком феодальної державності набула силу двірцево-вотчинна система управління, центром якої був палац Великого князя з усіма його службовцями. Представ­никами князя у містах були посадники, яким допомагали княжі тіуни, вірники, мечники, отроки. Усі вони виконували адмініст­ративно-судові функції. Боярські вотчини поступово звільнялися від князівської юрисдикції. Органом самоуправління була сільсь­ка територіальна община (верв). Єдиною державною релігією Ки­ївської Русі стало християнство.

Зверніть увагу на судово-процесуальну сферу Київської Русі. Суд не був відокремлений від адміністрації. Княжий суд вів сам князь, або його посадники та тіуни. Бо яри-власники мали право суду населення у своїх вотчинах. Церковний суд розглядав усі правопорушення духовенства, а також деякі справи простих людей (злочини проти моралі, порушення церковних законів, ро­динні сварки, чародійство тощо). Сам судовий процес мав змага­льний характер і відповідні стадії (заклич, "свод", "гоніння слі­ду"). Судовими доказами були: свідчення послухів та видоків (очевидців), суди божі, присяга, жереб і власне зізнання (хоча пам'ятки права не вказують на останній судовий доказ). Судове рішення виносилось в усній формі.

Тепер дайте характеристику права Київської Русі. Основ­ними джерелами права були: звичаєве право (найдавніше джере-

ло), договори Русі з Візантією (у них виражене змішане русько-візантійське право, що містило норми кримінального, цивільного та міжнародного законодавства), княже законодавство (було від­бито в договорах князя з народом та княжих грамотах), церковні устави (перш за все для церковного судочинства; найважливіші з них - церковні устави Володимира і Ярослава), Руська Правда (відома пам'ятка права Київської Русі в трьох редакціях).

Вивчаючи питання цивільного права, наведіть приклади охорони приватної власності на землю, регламентації зобов'язань (вони виникали з нанесення шкоди І з договорів), найбільш по­ширених договорів (купївлі-продажу рухомого майна, договір позики, договір поклажі, договір особистого найму, устав банк­рутства). У спадковому праві розрізняйте спадкування за запові­том і за законом; батьківський двір переходив до молодшого си­на, старші сини одержували свою долю; ні мати, ні дочки не пре­тендували на спадщину, за виключенням дочок бояр і дружинни­ків.

У кримінальній галузі права поняття "злочин" трактувалось як образа, що наносила матеріальні та моральні збитки (дещо піз­ніше - й як порушення закону); суб'єктами злочину могли бути тільки вільні люди; життя, честь і майно феодальної верхівки су­спільства захищались більш суворими покараннями, у порівнянні з простою вільною людиною, а холоп взагалі не захиіцався зако­ном. Суб'єктивною стороною злочину виступали намір тр необ­ережність. Злочини поділялися на державні, проти особи, майно­ві, проти релігії, сім'ї і моральності. Серед видів покарань були: потік та пограбування (вигнання злочинця й конфіскація Його майна), віра (грошове стягнення, яке йшло на користь князю), продаж (штраф, який також забирав князь); відшкодування збит­ків здійснювалося теж за допомогою штрафів (головництво, урок, повернення крадених речей тощо).

ч

> *'

10

11

На завершення зазначте, що головний осередок Київської Русі склався на території сучасної України, а Середнє Подніп­ров'я з Києвом було центром об'єднання різних слов'янських племен. У межах Русі одночасно відбувався процес етногенезу українців, росіян і білорусів.