Тема 15. Боротьба за українську державність на західноукраїнських землях у 20-30-х роках.

Перш за все слід проаналізувати соціально-політичне ста­новище західноукраїнських земель в 20-30 роки. Потрібно вести мову про примусове включення цих земель до складу Польщі (Західна Україна), Румунії (Північна Буковина та Бесарабія), Че-хословаччини (Закарпаття). Покажіть міжнародне визнання анек­сії" західноукраїнських земель, характерні риси і особливості польсько-чесько-румунської моделі панування в українському регіоні, боротьбу українців за покращення своєї долі, роль украї­нського фактора у внутрішній політиці офіційної влади.

Важливо підкреслити, що політика влади до місцевого на­селення мала в цілому дискримінаційний характер. Анексовані західноукраїнські землі перебували у становищі напівколоній. Промислове виробництво тут дедалі більше занепадало. Землі українського селянства були захоплені й передані представникам панівної нації. Український регіон розглядався як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Значного ти­ску досягло політичне та національно-культурне пригнічення українців.

Така політика викликала в українському суспільстві про­тест, який виявлявся у парламентських опозиційних діях, страй­ках, збройних виступах, політичних замахах, в організації масо­вих національних товариств, у боротьбі політичних об'єднань та партій за українську державність.

Дайте оцінку політичним партіям краю: Українському На-ціонально-Демократичкому Об'єднанню (виступало за здобуття незалежності Української держави парламентськими методами боротьби), Українській Військовій Організації (повна соборність

і самостійність України), Організації українських націоналістів (українська нація - абсолютна цінність; Українська самостійна соборна держава; боротьба проти польського та радянського ре­жимів; національна революція на всіх українських землях). Не­обхідно розібратися в суті внутрішнього конфлікту і розколу в Організації Українських націоналістів (мельниківці та бандерів­ці). Отже, в міжвоєнний період на західноукраїнських землях ви­користовувались різні форми боротьби за відстоювання інтересів українського народу.

Далі треба з'ясувати проблему проголошення незалежності Карпатської України. Нагадаємо, що ця подія відбулася в березні 1939р. Закарпаття вперше за свою багатовікову історію стало не­залежним, являло собою республіку з президентом (А.Волошин) і виборним Сеймом, мало українську державну мову, синьо-жовтий колір державного прапору, державні герб і гімн.

Але доля краю була трагічною. За допомогою Німеччини війська Угорщини розпочали агресію проти незалежної Карпат­ської України і за три дні окупували все Закарпаття (хоча парти­занські дії продовжувались ще довго). Маленька республіка За­карпаття могла стати прикладом у боротьбі всього українського народу за державність. Тому волевиявлення карнатоукраїнців бу­ло негативно зустрінуте і керівництвом СРСР, І керівництвом Німеччини, і лідерами тих держав, які шукали свою політичну гру в умовах сповзання світу до другої світової війни. Фактично за тих умов завоювати українську державність, утворити само­стійну соборну Україну було неможливо. "Українську карту" ро­зігрували противники незалежності України.

Та залишилась історична пам'ять про бажання західних українців мати свою державність, про проголошення незалежно­сті Прикарпатської України, про героїчну нерівну боротьбу наро-

62

ду за її захист, про гіркі уроки розчленування України сусідніми державами і неспроможність українців активно і з користю для себе впливати на світову політику.

Тема 16. Українська державність і право у роки другої світової війни (1939-1945рр.)<

Спочатку визначіть суть українського питання напередодні другої світової війни. Українські землі залишалися роз'єднаними і входили до складу СРСР, Польщі, Румунії, Чехословаччини. Ці чотири держави мали різний соціально-політичний устрій, але однаково намагались перешкодити створенню незалежної Украї­ни. Англія, Франція, США своє відношення до українського пи­тання звіряли зі своїми геополітичними інтересами. Німеччина активно, претендувала на українські землі, хотіла відірвати їх від Росії, розглядала Україну як місце реалізації своїх економічних інтересів. Щодо самого українського народу, то, на жаль, він са­мостійно не міг вирішити свого національного питання, не міг створити свою національну державу. В цих умовах драматичну долю України вирішували СРСР і Німеччина (див. таємні прото­коли пактів і договорів 1939р. про фактичне розмежування сфер інтересів двох держав). Безумовно, роз'єднаність території Украї­ни була значним дестабілізуючим чинником політичного життя Європи.

Слід дати оцінку входженню Західної України до складу СРСР та УРСР. На основі відомого пакту Молотова-Ріббентропа радянські війська у вересні 1939р. перейшли польський кордон і зайняли територію Західної України. Як на Вашу думку, що це було: визвольний похід для врятування єдинокровних українців і білорусів, чи воєнна експансія тоталітарного режиму? У жовтні 1939р. у Західній Україні відбулися вибори до Українських На­родних Зборів. На першому засіданні депутати ухвалили декла­рацію з проголошенням встановлення радянської влади в цьому краї і возз'єднанням його з СРСР та входженням до УРСР. Насту­пного місяця (14 листопада) 1939р. Верховна Рада УРСР ухвали-

64

65

ла Закон* про прийняття Західної України до складу Української РСР.

Спочатку населення Західної України знаходило пороз­уміння з радянською владою, яка відіграла певну роль в об'єд­нанні України, запровадила безкоштовне медичне обслуговуван­ня, почала проводити націоналізацію фабрик і заводів, обіцяла вирішити аграрне питання, відкривала- українські школи тощо. Але потім ситуація докорінно змінилася і утвердження радянсь­кої влади почало здійснюватися жорстокими методами, шляхом уніфікації державного ладу, управління всіма сферами життя. За­боронялися політичні партії й громадські об'єднання, руйнували­ся місцеві традиції та звичаї. На керівні посади призначали кадри зі східних областей. Місцеве населення звинувачувалось в анти-радянських настроях. Набирали силу індустріалізація та колекти­візація на радянський зразок, прокотилися хвилі депортацій. Де­які українські регіони опинились під німецькою окупацією (Лем-ківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя).

Процес "збирання" українських земель під опікою СРСР продовжувався до червня 1940р., коли демарш СРСР проти ру­мунського уряду привів до вступу радянських військ на терито­рію Бесарабії та Північної Буковини. За законом Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940р. до складу Української РСР були вклю­чені північна частина Буковини та два південні повіти Бесарабії (Акерманський і Хотинський). Водночас зі складу України було вилучено Молдавську Автономну Республіку, частина її терито­рії ввійшла до нового державного об'єднання -Молдавської РСР.

Принциповим є питання про напад Німеччини на Радянсь­кий Союз 22 червня 1941р., про політичну оцінку нової ситуації та визначення місця і ролі Української РСР у той доленосний час.

Переважна більшість українського народу сприйняла фашистську агресію як загрозу своєму існуванню. Справедлива боротьба за визволення рідної землі від гітлерівських військ увійшла в істо­рію як Велика Вітчизняна війна., її слід розглядати як складову частину другої світової війни. Україна відігравала важливу роль у боротьбі Союзу РСР з німецько-фашистськими загарбниками: український народ дав збройним силам понад 6 млн. воїнів, сотні полководців і воєначальників; розвинута економіка України змі­цнила воєнно-політичний потенціал СРСР, його харчові можли­вості; територія України стала ареною запеклої боротьби з воро­гом; по мірі визволення цієї території від окупації внесок України в перемогу посилювався.

Щодо окупації української території німецькими загарбни­ками, то вони розчленували країну на свій розсуд і проводили політику геноциду. Частина території підпорядковувалася безпо­середньо німецькій воєнній адміністрації. Землі між Північним Бугом і Дністром дістали назву "Трансністрія" і знаходились під владою Румунії- союзниці Німеччини. В Західній Україні з'явив­ся "дискрикт Галичина", як різновид німецької колонії. А на бі­льшій частині українських земель був створений "Рейхскомісарі-ат Україна", очолюваний німецьким катом і ненависником украї­нців - Еріхом Кохом. Пригадаємо, що Закарпаття ще з березня 1939р. було окуповане союзницею Німеччини - Угорщиною. На окупованих територіях гітлерівці ставилися до українського на­селення як до "нижчої раси". У ньому вони бачили лише своїх рабів, яких треба витісняти і знищувати. До Німеччини вивозили працездатну молодь (біля 2,5 млн. осіб), грабували цей багатий край, створювали тут концентраційні табори і гетто, знищували населення (за період окупації загинуло 3,9 млн. цивільних лю-

67

дей), позбавляли його будь-яких прав. Репресивний режим забез­печували воєнні структури, міські й волосні управи (бургомістри, старшини), сільські старости, поліцаї, комендатури, військово-польові суди, таємна поліція, каральні загони, німецькі колоністи. Землю, надра України гітлерівці оголосили власністю Німеччини.

Важливо також проаналізувати зміни в державному устрої СРСР і Української РСР в умовах війни. На більшій частині тери­торії СРСР і на всій Україні вже в перший день війни було запро­ваджено воєнний режим, а подекуди - стан облоги. Це був особ­ливий правовий режим із розширенням повноважень військової влади та застосуванням надзвичайних заходів по охороні держа­вної безпеки і громадського порядку. З метою мобілізації всіх ре­сурсів Союзу РСР був створений (ЗО червня 1941 р.) Державний Комітет оборони (ДКО) з надзвичайними повноваженнями, Його органами на місцях виступали міські комітети оборони та упов­новажені. Очолював Комітет оборони Сталін. Створена при ДКО Рада у справах евакуації займалася перебазуванням промислових підприємств у східні райони СРСР (в Україні діяли уповноважені Ради та евакуаційні пункти), Було започатковано Комітет з облі­ку і розподілу робочої сили. Ради всіх рівнів не проводили сесій­ної роботи. Фактично працювали тільки Президії Верховних Рад і виконавчо-розпорядчі органи. Раднаркоми СРСР і УРСР забезпе­чували виконання рішень ДКО. Щодо центральних органів влади УРСР, то у зв'язку з окупацією України вони вимушені були ева­куюватися (до Саратова, Уфи), потім переїхали до Москви, а далі до Харкова (лютий 1943); до Києва повернулися у листопаді 1943 року.

З визволенням українських земель почалося відновлення органів радянської влади в Україні. На перших порах довелося

продовжити термін дії довоєнних виборних органів влади; посту­пово поповнювався депутатський корпус; з березня 1944р. відно­вила свою роботу Верховна Рада УРСР; почав працювати Радна-рком; у надзвичайно тяжких умовах розрухи відбулося віднов­лення діяльності й місцевих Рад та їх виконкомів.

Зверніть увагу на те, що умови війни диктували необхід­ність перебудови роботи правоохоронних органів. Так, почали функціонувати військові трибунали. Ознайомтеся зі спеціальним Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941р. про порядок їх організації і ведення справ. Поясніть, як здійснювала­ся організаційна робота військових трибуналів (через Нарко-мгост) і наглядові функції (колегії Верховного Суду і Пленум Верховного суду СРСР), де створювались військові трибунали, що було зроблено з територіальними судами і прокуратурою, яким був склад трибуналів, термін розгляду справ. Зазначте той факт, що трибунали володіли широкою підсудністю і мали право розглядати всі злочинні діяння, включаючи спекуляцію і хуліган­ство. Прокоментуйте воєнізацію всіх ланок прокуратури, об'єд­нання наркоматів державної безпеки і внутрішніх справ, специ­фіку роботи міліції, посилення репресії в діяльності органів дер­жавної безпеки. З визволенням України відновили свою діяль­ність управління НКВС, обласні та народні суди, органи проку­ратури і міліції,

Характеризуючи розвиток правової системи УРСР воєнної Доби, треба показати її роль у вирішенні завдань оборони країни і охорони суспільства, зазначити сувору централізацію всіх галу­зей права.

У цивільному праві головними були питання захисту прав власності, розширення прав наркоматів, спрощення порядку пе-

редачі майна між державними підприємствами і установами, по­рядок передачі продукції у власність споживача (на основі пла­нових актів, договорів), збереження, оплата, заселення житлової площі сімей військовослужбовців, прийняття спадщини, розши­рення кола спадкоємців.

У сімейному праві проаналізуйте відповідні заходи: по влаштуванню дітей-сиріт, створенню довідкової системи при НКВС, дитячих будинків, трудових колоній; вдосконаленню по­рядку усиновлення; посиленню охорони материнства І дитинства; підвищенню вимог до реєстрації шлюбу і його розриву.

Трудове право забезпечувало проведення трудових мобілі­зацій і впровадження трудової повинності, встановлення понад­нормової праці (3 години щоденно), скасування поточних та'до­даткових відпусток, застосування заходів до порушників трудо­вої дисципліни, працевлаштування і побутове обслуговування ін­валідів війни.

Через колгоспне І земельне законодавство підвищувався встановлений для колгоспників мінімум трудоднів. запроваджувався обов'язковий вихід на роботу працездатних колгоспників і підлітків (з 14 років), посилювалася боротьба з розбазарюванням колгоспних земель.

Кримінальне право підвищувало відповідальність за поши­рення брехливих чуток у воєнний час, за розголошення держав­ної таємниці і втрату таємних документів, за вчинені звірства до населення з боку гітлерівців та їх посібників, за спекуляцію (з розширенням складу злочину), зазіхання на державну, колгоспну і особисту власність громадян; самовільне залишення роботи, ухилення від військового обліку, приховування трофейної зброї тощо.

Зверніть увагу на посилення покарання, на широке засто­сування принципу аналогії і відшкодування в кримінальному праві, поширення кримінальної відповідальності за дії адмініст­ративного порушення, використання умовного засудження та відстрочку виконання вироку.

У кримінально-процесуальній галузі права треба уважно проаналізувати положення про військові трибунали (склад, роз­гляд судової справи, можливість участі засідателів, прокурора, адвоката, свідків, питання касаційного оскарження вироків); ви­значити вплив цього виду процесу на загальні суди; показати роль позасудового репресивного апарату; виявити формальне значення можливості забезпечення об'єктивного розслідування всіх обставин справи.

Необхідно також прокоментувати факт проголошення Ор­ганізацією українських націоналістів Акта відновлення Україн­ської держави. Готуючи напад на СРСР, деякі представники кері­вництва фашистської Німеччини планували створити на окупо­ваних територіях сателітні держави. Україні в цьому плані відво­дилось особливе місце оскільки передбачалося використати у війні проти СРСР так звану "Велику Україну". Останнє і привер­нуло до співпраці з німецькою стороною Організацію українсь­ких націоналістів (військові підрозділи "Нахтігаль" і "Рогчнд", створення Українського Національного Комітету, меморандум ОУН(Б) німецькому урядові з підтримкою політики Німеччини і задумом створення власної держави тощо). З початком війни Ні­меччини проти СРСР провід ОУН(Б) вирішив проголосити у Львові відновлення Української держави, що й було зроблено ЗО червня 1941 року. У заяві ОУН(Б) підкреслювалися історичний досвід визвольної боротьби 1917-1920 рр., союзницька вірність

70

71

Рейху, висловлювалася надія на створення незалежної України. Головою Державного правління було обрано Я.Стецька; почали формуватися крайові та місцеві адміністративні органи влади; створювалися військові школи та загони народної міліції; добро­вольці записувалися до української національної армії. Однак плани ОУН(Б) співпадали з німецькими лише в антирадянськму напрямі. У настроях керівництва Рейху взяло гору негативне ста­влення до утворення незалежної Української держави. Це загост­рило політичну ситуацію. До того ж, заважав розкол у самій ОУН на поміркованих (лідер А.Мельник) І радикалів (С. Бандера). 12 липня 1941р., за наказом з Берліна були заарештовані лідери ОУН(Б). Бандерівці перейшли в підпілля і розпочали формування збройних сил, які стали основою Української Повстанської армії (УПА). Студентам потрібно відповісти на такі принципові пи­тання: чи відіграла ОУН-УПА під час війни роль "третьої сили" на території України, чи дійсно ОУН переглянула свої позиції з питань національно-визвольного руху, чи була однозначною роль ОУН в українському державотворенні?

На завершення огляду даної теми потрібно проаналізувати причини визнання московським центром окремих атрибутів укра­їнської державності (складні реалії міжнародної та внутрішньої обстановки наприкінці другої світової війни), пояснити суттєвий зміст цих атрибутів (утворення військових республіканських фо­рмувань, надання республікам повноважень у зовнішніх відноси­нах), прокоментувати факт завершення об'єднання українських земель та наслідки "великого переселення" з прикордонних поль­сько-українських регіонів. Особливої уваги заслуговує визначен­ня ролі України у створенні ООН (Україна -одна із фундаторів ООН).