Індивідуальне заняття № 8-9 (4 год.)

ТЕМА: ПОВНИЙ СИНТАКСИЧНИЙ РОЗБІР РЕЧЕННЯ

Зі вставними та вставленими конструкціями

Схема синтаксичного аналізу простого речення

1. Записати речення.

2. Визначити граматичну основу і підкреслити члени речення.

3. Дати загальну характеристику простого речення:

а) просте речення;

б) за наявністю чи відсутністю головних членів речення та можливістю членування (односкладне, двоскладне, нечленоване );

в) за наявністю чи відсутністю другорядних членів речення (поширене, непоширене);

г) за наявністю обов'язкових членів речення (повне, неповне);

ґ) за ускладненістю структури (неускладнене, ускладнене: однорідними членами речення, звертаннями, відокремленими членами речення, вставними або вставленими конструкціями);

д) за характером предикативних відношень (стверджувальне, заперечне: загальнозаперечне, частковозаперечне);

є) за метою висловлювання (розповідне, питальне, спонукальне, бажальне);

є) за інтонацією (окличне, неокличне).

4. Охарактеризувати члени речення і компоненти словосполучень.

Зразок:

Твої слова — як білий вітер з дюн, зіщулених від подиху стихій (ПахлТ).

Речення просте, двоскладне, поширене, повне, ускладнене відокремленим означенням, вираженим дієприкметниковим зворотом, стверджувальне, розповідне, неокличне.

(Що?) слова — простий підмет, виражений іменником у називному відмінку;

слова (які є?) як вітер — складений іменний присудок, виражений нульовою абстрактною дієслівною зв'язкою та порівняльним зворотом;

слова (чиї?) твої — узгоджене означення, виражене займенником;

як вітер (який?) білий — узгоджене означення, виражене прикметником;

як вітер білий (який? звідки?) з дюн —другорядний член речення з однобічною тричленною залежністю, з атрибутивно-обставинним значенням, виражений прийменниково-відмінковим зворотом;

з дюн (яких?) зіщулених від подиху стихій — узгоджене означення, виражене дієприкметниковим зворотом;

Я, звичайно, лише контурно окреслив материк Симоненкової поезії, виділив тільки найголовніші опори, на яких тримається небо його творчості. Незважаючи на особисте несприйняття – хай то буде і смакове – деяких Драчевих новацій чи, скажімо, подекуди безпідставного „огрублення” мовного ряду тощо, - скажу (і час підтверджує): нашій поезії поталанило, що вона запопала собі саме такого обранця. У кожного, твердить Драч, мусить бути своє сонце, своя заповітна верховина, у вічному русі до якої ми очищаємось од випадкового, від хатянської суєти суєт, стаємо вищі і красивіші. Все, зрештою, має точку втоми. І все, зрештою, обходиться, коли поет не втрачає первородного зв’язку з отчою землею, що відроджує енергію духу рівно настільки, скільки ти їй віддав самого себе. З приходом Дмитра Павличка у поезію війнуло свіжим вітром Покуття, живицею смерекових лісів Франкового краю...(Власне зупиняюся, аби не збитись на кучеряво-сентиментальний перелік зовнішніх ознак місцевої екзотики.) Він приніс щось таке в усталену атмосферу, умовно скажемо „східноукраїнської” поезії, що примусило всіх, от метрів до „та інших” одразу ж звернути на нього увагу. Дмитро Павличко, отже, належить до тих перших, хто високі еталони суспільно-громадських вимог приміряв до морально-етичних законів... (З тв. Б.Олійника).