- •Методи та типи правового регулювання підприємницької діяльності
- •2. Завдання державного регулювання антимонопольної діяльності
- •3. Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)
- •4.Співвідношення понять «правове регулювання» та «державне регулювання» підприємницької діяльності
- •5. Способи демонополізації та заходи щодо їх реалізації
- •Відповідно до зазначених способів демонополізації Програмою передбачається реалізувати такі заходи:
- •6. Особливості продажу окремих продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв, комісійної торгівлі непродовольчими товарами, а також продажу товарі у кредит
- •7. Державне регулювання оподаткування
- •8. Мета опублікування звітів амку. Принципи їх оприлюднення
- •9. Правові гарантії забезпечення належної якості товарів
- •10. Державне регулювання захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів
- •11. Обов’язки суб’єктів природних монополій
- •12. Гарантійні строки та терміни як спосіб посилення захисту прав споживачів
- •14. Порядок визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку
- •15. Права споживача у разі порушення виконавцем умов договору про виконання робіт і надання послуг
- •16. Галузі народного господарства та їх класифікація
- •17. Види правопорушень антимонопольного законодавства
- •18. Право споживача на інформацію про товари (роботи,послуги)
- •19. Правове регулювання матеріально – технічного постачання та збуту
- •20. Неправомірне використання ділової репутації підприємця
- •21. Право споживача на обмін товару належної якості
- •22. Правове регулювання енергопостачання
- •23. Неправомірне збирання, розголошення,використання та схилення до розголошення комерційної таємниці
- •24. Основні засади державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини
- •25. Фінансова та банківська діяльність
- •26. Захист від недобросовісної конкуренції на основі спеціального законодавства
- •27. Судовий захист прав споживачів
- •28. Правове регулювання договорів комерційної концесії
- •29. Яка інформація вважається комерційною таємницею?
- •30. Поняття та види правопорушень у сфері захисту прав споживачів
- •31. Принципи державного регулювання підприємницької діяльності.
- •32. Порівняльна реклама і закони про товарні знаки.
- •33. Суб’єкти банкрутства.
- •34. Функції та цілі державного регулювання підприємницької діяльності.
- •35. Визначення недобросовісної конкуренції на основі статті 10 – Біз Паризької конвенції з охорони промислової власності.
- •36. Судові процедури банкрутства
- •37. Правові наслідки прийняття органами державної влади та управління неправомірних актів, що порушують законні інтереси підприємництва.
- •38. Кримінальні санкції щодо захисту від недобросовісної конкуренції.
- •39. Учасники та сторони в процедурі неплатоспроможності.
- •40. Нормативне забезпечення державного регулювання підприємницької діяльності.
- •41. Рішення антимонопольного комітету, його територіальних відділень у справах про недобросовісну конкуренцію.
- •42. Підвідомчість та підсудність справ про банкрутство господарським судам.
- •43. Контроль і нагляд державних органів та їх посадових осіб.
- •44. Визначення недобросовісної реклами за Законом України "про рекламу"
- •45. Правові вимоги до заяви боржника, кредитора про порушення справи про банкрутство.
- •46. Уповноважені державні органи загальної та спеціальної компетенції. Субєкти контролю.
- •47. Антимонопольний комітет України, його правовий статус.
- •48. Підстави для порушення провадження у справі про банкрутство.
- •49. Державне регулювання риинку цінних паперів.
- •50. Адміністративно-процесуальні засади діяльності Антимонопольного комітету України.
- •51. Загальні умови порушення провадження у справі про банкрутство.
- •52. Правове положення, мета діяльності та повноваження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
- •53. Особливості антимонопольно-конкурентної відповідальності
- •Глава 28. Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства
- •54. Забезпечення грошових вимог кредиторів
- •55. Державне регулювання інвестиційної діяльності (перебрати можна ще)
- •56. Види відповідальності за порушення антимонопольного законодавства
- •57. Припинення провадження у справі про банкрутство
- •58. Правове регулювання приватизації державного майна
- •59. Адміністративно-правові санкції за порушення антимонопольного законодавства
- •60. Наслідки визнання боржника банкрутом
- •61. Корпоративне управління: поняття та правове закріплення.
- •62. Джерела правового регулювання відносин у сфері захисту прав споживачів.
- •63. Черговість задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.
- •64. Правове регулювання промислової власності. Поняття та зміст.
- •65. Міжнародні договори у сфері захисту прав споживачів.
- •66. Державна політика запобігання банкрутства.
- •67. Суб’єкти державного регулювання та державного управління у сфері промислової власності.
- •68. Правове значення договорів про надання фінансово-кредитних послуг для захисту прав споживачів (покупців)
- •69. Підстави для застосування процедур банкрутства до суб’єктів підприємництва.
- •70. Уповноважені державні органи в сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
- •71. Система державних органів, що здійснюють захист прав споживачів, їх повноваження.
- •72. Стадія провадження у справах про банкрутство.
- •73. Державне регулювання природних монополій.
- •74. Обов’язки виробників, продавців (постачальників)
- •75. Мирова угода. Поняття та порядок укладання.
- •76. Податки в системі державного регулювання і стимулювання господарської діяльності.
- •77. Розгляд скарг на рішення органів державної виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів, їх службових осіб, також на дії таких осіб.
- •78. Основні принципи державного регулювання неплатоспроможності.
- •79. Особливості державного забезпечення захисту прав споживачів.
- •80. Державне регулювання належної якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини.
- •81. Поняття банкрутства як засіб відновлення платоспроможності боржника.
- •82. Система державних органів, що здійснюють захист прав споживачів.
- •83. Державна реєстрація харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів.
- •84. Особливості санаційної процедури.
- •85. Державні гарантії щодо забезпечення громадянам захист їх інтересів як споживачів.
- •86. Обов’язкова сертифікація харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, послуг у сфері громадянського харчування та сертифікація систем якості їх виробництва ( надання).
- •87. Мирова угода як засіб відновлення платоспроможності.
- •88. Державна система сертифікація.
- •89.Контроль за додержанням порядку ввезення харчових продуктів, продовольчої сировини ісупутніх матеріалів в Україну.
- •90. Повноваження державного органу з питань банкрутства.
48. Підстави для порушення провадження у справі про банкрутство.
Процедура банкрутства виникає тоді, коли вичерпано всі можливості отримання заборгованості шляхом позовного провадження або іншого досудового вирішення. Чинне законодавство України передбачає дві підстави для порушення справи про банкрутство боржника: справу може бути порушено за заявою кредиторів або на підставі заяви боржника. Подача кредитором до господарського суду заяви про визнання боржника банкрутом є однією з форм здійснення кредитором свого права звернення стягнення на майно боржника. Як вже було вказано вище, згідно Закону, підставою для порушення справи про банкрутство є заява боржника або кредитора. При цьому справа про банкрутство порушується господарським судом при наявності наступних умов:
-
якщо вимоги кредитора (кредиторів) до боржника за грошовими зобов'язаннями (в т.ч. по виплаті заробітної плати, сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) сукупно складають не менш трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати;
-
якщо вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців з дня встановленого для їх погашення строку;
-
якщо вимоги є безспірними [2].
При визначенні розміру вимог за грошовими зобов'язаннями кредитора не враховуються:
а) суми збитків;
б) неустойка (пеня, штраф);
в) суми фінансових санкцій до боржника;
г) зобов'язання, які виникли внаслідок завдання шкоди життю і здоров'ю громадян;
ґ) зобов'язання з виплати авторської винагороди;
д) зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи, які виникли з такої участі. Безспірними вважаються такі вимоги, які визнані боржником в претензійному порядку, вирішені в юрисдикційному або досудовому порядку.
Такі вимоги підтверджуються:
-
виконавчим документом (виконавчий лист, наказ господарського суду, виконавчий надпис нотаріуса і т.п.);
-
інкасовими дорученнями (розпорядженнями), за якими здійснюється безспірне стягнення коштів з рахунків боржника;
-
документами, які підтверджують визнання боржником вимоги кредиторів (відзив на претензію, платіжне доручення про перерахунок податків (обов'язкових платежів) [20].
У випадку, якщо кредитор до надання заяви до господарського суду не приймав заходів щодо отримання заборгованості поза процедурами банкрутства, згідно наявним в нього виконавчим документам, господарський суд може повернути заяву такого кредитора про визнання боржника банкрутом. При наявності виконавчих документів для розгляду справи про банкрутство необхідні відомості про те, чи не були виконані стягнення за цими документами в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Тому, згідно ст. 7 Закону, такі відомості кредитор зобов'язаний викласти в заяві з посиланням на підтверджуючі їх докази. Недотримання кредитором цього обов'язку може бути визнано підставою для повернення його заяви господарським судом. Згідно пункту 7 ст. 7 Закону кредитор повинен надати разом з заявою документи, що підтверджують розмір заборгованості за зобов'язаннями. Такими документами при наявності виконавчих документів є постанови державного виконавця про порушення виконавчого провадження, про повернення виконавчого документу стягувачу, про закінчення виконавчого провадження. Ненадання кредитором вказаних документів може бути підставою для повернення господарським судом заяви про визнання боржника банкрутом (при відсутності доказів, що підтверджують визнання боржником вимог кредитора). Для ініціювання спрощеної процедури банкрутства (ст. 52 Закону) не обов'язкові розмір вимог, їх безспірність та строк виконання зобов'язань. Подаючи в господарський суд свою заяву, кредитор повинен надати суду докази, що він дійсно є кредитором, і що боржник не в змозі задовольнити його вимогу. Аналіз чинного податкового законодавства дозволяє зробити наступний висновок. Згідно з пунктом 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в разі затримки оплати вартості товарів (робіт, послуг) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна він має право збільшити на таку суму свої валові витрати в звітному періоді В разі, якщо продавець не подає заяву до господарського суду, він повинен збільшити валові витрати на суму заборгованості. Боржник вправі ініціювати справу про банкрутство лише при наявності в нього майна, достатнього на покриття судових витрат. Боржник повинен в місячний строк звернутися до господарського суду щодо порушення справи про банкрутство в випадках передбачених ст. 51 Закону [2]. Закон встановлює вимоги до заяви щодо порушення справи про банкрутство, недотримання яких є підставою для повернення судом заяви.
Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором в письмовій формі, підписується керівником боржника або кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна включати:
-
найменування господарського суду, до якого подається заява;
-
найменування (прізвище, ім'я, та по-батькові) боржника, його поштова та юридична адреса;
-
найменування кредитора, його поштова та юридична адреса, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві відмічаються прізвище, ім'я та по-батькові, а також місце його проживання;
-
номер (код), ідентифікуючий кредитора як платника податків та зборів (обов'язкових платежів);
-
викладення обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документу про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;
-
перелік документів, що додаються до заяви (ст. 7 Закону)[2].
Таким чином, порушення провадження в справі про банкрутство відбувається за заявою або кредитора (кредиторів) або боржника. Поданню заяви передують певні умови, вказані в Законі , за наявності яких можна порушувати провадження в справі.