33. Суб’єкти банкрутства.

Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги  кредиторів  не  інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

         Юридичний склад банкрутства визначається наступними критеріями і від-сутність одного з них не дає суду права визнати боржника банкрутом:

- наявність встановленого судом неоплаченого грошового зобов'язання кредиторів;

- недостатність майнових активів на покриття боргових зобов'язань;

- незадовільні результати санації чи мирової угоди.

       Суб’єктом банкрутства  вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання  встановлена господарським судом. Суб’єкт банкрутства ще інакше називається банкрутом. Суб’єктом банкрутства не можуть бути тільки відокремлені структурні підрозділи юридичної особи – філії, представництва, відділення тощо та казенні підприємства. До кола суб’єктів банкрутства включені навіть юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду та фізичні особи – підприємці. Окрім того, перелік можливих банкрутів розширено за рахунок підприємств, що перебувають у стані приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства.

Кредитор є однією з головних процесуальних постатей процедури банкрутства. Кредиторами називаються практично всі особи, які мають грошові вимоги до боржника. До числа кредиторів відносяться органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильною і своєчасною сплатою податків і зборів. Законодавством не встановлено будь-яких обмежень по статусу кредиторів. Ними можуть бути будь-які українські, іноземні фізичні та юридичні особи.

          До учасників процедури банкрутства відносяться також арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також інші особи, які беруть участь у провадженні у справі  про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

34. Функції та цілі державного регулювання підприємницької діяльності.

Основними функціями державного регулювання економіки є:

-     регулювання макроекономічних процесів і пропорцій;

-     регулювання зовнішньоекономічних відносин;

-     розроблення і регулювання науково-технічної, інвестиційної та соціальної політики;

-     захист внутрішнього товаровиробника і пріоритетних виробництв;

-     розроблення і регулювання регіональної політики;

-     соціальний захист населення;

-     захист особи, інтересів товаровиробника і держави;

-     утримання і забезпечення ефективної роботи органів державної влади.

У період становлення ринкових відносин до цих функцій долучаються додаткові:

-     формування інститутів державного регулювання економіки; створення умов та інфраструктури існування ринку; розвиток місцевого самоуправління;

-     здійснення програм роздержавлення і приватизації власності;

-     підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції; здійснення цінової політики;

- кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом.

Л. Дідківська виділяє такі функції ДРЕ:

1.  Цільову, яка полягає у визначенні цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку економіки.

2.  Стимулюючу, яка передбачає формування таких важелів і регуляторів, які здатні ефективно впливати на діяльність суб´єктів господарювання.

3.  Регламентуючу, здатну з допомогою нормативно-правової бази визначити певні правила діяльності для суб´єктів господарювання, сформувати відповідний правовий простір.

4.  Коригуючу, яка зводиться до внесення певних змін у хід реалізації економічної політики з метою усунення негативних екстремалій.

5.  Соціальну, яка передбачає регулювання державою соціальних відносин, перерозподіл доходів, соціальний захист і соціальні гарантії.

6.  Контролюючу, яка означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням нормативно-правових актів, норм і стандартів.

7.  Безпосереднє управління неринковим сектором економіки.

Цілі і пріоритети в соціально-економічному розвитку становлять основу об´єктів регулювання.

Цілі економічного розвитку визначаються для країни в цілому, окремих її регіонів, інститут національних одиниць, груп населення. Вони мають бути конкретними, кількісно визначеними. Пріоритети - це найважливіші соціально-економічні процеси, на стимулювання яких спрямовується у певний період переважна частина ресурсів за допомогою відповідних регуляторів.