- •Методи та типи правового регулювання підприємницької діяльності
- •2. Завдання державного регулювання антимонопольної діяльності
- •3. Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)
- •4.Співвідношення понять «правове регулювання» та «державне регулювання» підприємницької діяльності
- •5. Способи демонополізації та заходи щодо їх реалізації
- •Відповідно до зазначених способів демонополізації Програмою передбачається реалізувати такі заходи:
- •6. Особливості продажу окремих продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв, комісійної торгівлі непродовольчими товарами, а також продажу товарі у кредит
- •7. Державне регулювання оподаткування
- •8. Мета опублікування звітів амку. Принципи їх оприлюднення
- •9. Правові гарантії забезпечення належної якості товарів
- •10. Державне регулювання захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів
- •11. Обов’язки суб’єктів природних монополій
- •12. Гарантійні строки та терміни як спосіб посилення захисту прав споживачів
- •14. Порядок визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку
- •15. Права споживача у разі порушення виконавцем умов договору про виконання робіт і надання послуг
- •16. Галузі народного господарства та їх класифікація
- •17. Види правопорушень антимонопольного законодавства
- •18. Право споживача на інформацію про товари (роботи,послуги)
- •19. Правове регулювання матеріально – технічного постачання та збуту
- •20. Неправомірне використання ділової репутації підприємця
- •21. Право споживача на обмін товару належної якості
- •22. Правове регулювання енергопостачання
- •23. Неправомірне збирання, розголошення,використання та схилення до розголошення комерційної таємниці
- •24. Основні засади державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини
- •25. Фінансова та банківська діяльність
- •26. Захист від недобросовісної конкуренції на основі спеціального законодавства
- •27. Судовий захист прав споживачів
- •28. Правове регулювання договорів комерційної концесії
- •29. Яка інформація вважається комерційною таємницею?
- •30. Поняття та види правопорушень у сфері захисту прав споживачів
- •31. Принципи державного регулювання підприємницької діяльності.
- •32. Порівняльна реклама і закони про товарні знаки.
- •33. Суб’єкти банкрутства.
- •34. Функції та цілі державного регулювання підприємницької діяльності.
- •35. Визначення недобросовісної конкуренції на основі статті 10 – Біз Паризької конвенції з охорони промислової власності.
- •36. Судові процедури банкрутства
- •37. Правові наслідки прийняття органами державної влади та управління неправомірних актів, що порушують законні інтереси підприємництва.
- •38. Кримінальні санкції щодо захисту від недобросовісної конкуренції.
- •39. Учасники та сторони в процедурі неплатоспроможності.
- •40. Нормативне забезпечення державного регулювання підприємницької діяльності.
- •41. Рішення антимонопольного комітету, його територіальних відділень у справах про недобросовісну конкуренцію.
- •42. Підвідомчість та підсудність справ про банкрутство господарським судам.
- •43. Контроль і нагляд державних органів та їх посадових осіб.
- •44. Визначення недобросовісної реклами за Законом України "про рекламу"
- •45. Правові вимоги до заяви боржника, кредитора про порушення справи про банкрутство.
- •46. Уповноважені державні органи загальної та спеціальної компетенції. Субєкти контролю.
- •47. Антимонопольний комітет України, його правовий статус.
- •48. Підстави для порушення провадження у справі про банкрутство.
- •49. Державне регулювання риинку цінних паперів.
- •50. Адміністративно-процесуальні засади діяльності Антимонопольного комітету України.
- •51. Загальні умови порушення провадження у справі про банкрутство.
- •52. Правове положення, мета діяльності та повноваження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
- •53. Особливості антимонопольно-конкурентної відповідальності
- •Глава 28. Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства
- •54. Забезпечення грошових вимог кредиторів
- •55. Державне регулювання інвестиційної діяльності (перебрати можна ще)
- •56. Види відповідальності за порушення антимонопольного законодавства
- •57. Припинення провадження у справі про банкрутство
- •58. Правове регулювання приватизації державного майна
- •59. Адміністративно-правові санкції за порушення антимонопольного законодавства
- •60. Наслідки визнання боржника банкрутом
- •61. Корпоративне управління: поняття та правове закріплення.
- •62. Джерела правового регулювання відносин у сфері захисту прав споживачів.
- •63. Черговість задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.
- •64. Правове регулювання промислової власності. Поняття та зміст.
- •65. Міжнародні договори у сфері захисту прав споживачів.
- •66. Державна політика запобігання банкрутства.
- •67. Суб’єкти державного регулювання та державного управління у сфері промислової власності.
- •68. Правове значення договорів про надання фінансово-кредитних послуг для захисту прав споживачів (покупців)
- •69. Підстави для застосування процедур банкрутства до суб’єктів підприємництва.
- •70. Уповноважені державні органи в сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
- •71. Система державних органів, що здійснюють захист прав споживачів, їх повноваження.
- •72. Стадія провадження у справах про банкрутство.
- •73. Державне регулювання природних монополій.
- •74. Обов’язки виробників, продавців (постачальників)
- •75. Мирова угода. Поняття та порядок укладання.
- •76. Податки в системі державного регулювання і стимулювання господарської діяльності.
- •77. Розгляд скарг на рішення органів державної виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів, їх службових осіб, також на дії таких осіб.
- •78. Основні принципи державного регулювання неплатоспроможності.
- •79. Особливості державного забезпечення захисту прав споживачів.
- •80. Державне регулювання належної якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини.
- •81. Поняття банкрутства як засіб відновлення платоспроможності боржника.
- •82. Система державних органів, що здійснюють захист прав споживачів.
- •83. Державна реєстрація харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів.
- •84. Особливості санаційної процедури.
- •85. Державні гарантії щодо забезпечення громадянам захист їх інтересів як споживачів.
- •86. Обов’язкова сертифікація харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, послуг у сфері громадянського харчування та сертифікація систем якості їх виробництва ( надання).
- •87. Мирова угода як засіб відновлення платоспроможності.
- •88. Державна система сертифікація.
- •89.Контроль за додержанням порядку ввезення харчових продуктів, продовольчої сировини ісупутніх матеріалів в Україну.
- •90. Повноваження державного органу з питань банкрутства.
37. Правові наслідки прийняття органами державної влади та управління неправомірних актів, що порушують законні інтереси підприємництва.
Видання актів з порушенням правової форми завдає значної шкоди режиму законності, оскільки самодіяльні акти не передаються до наглядових органів та органів державної статистики, а це ускладнює нагляд та звітність.
38. Кримінальні санкції щодо захисту від недобросовісної конкуренції.
Кримінальна відповідальність передбачена за злочини, що порушують вимоги законодавства щодо зберігання комерційної таємниці. Згідно зі ст. 231 Кримінального кодексу України умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що складають комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, — караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років. Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих або інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, — тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 232 Кримінального кодексу України у вигляді штрафу від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
39. Учасники та сторони в процедурі неплатоспроможності.
Сторонами у банкрутстві згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є кредитори, які в подальшому формують комітет кредиторів у кількості не більше семи осіб, та боржник, який в разі відкриття ліквідаційної процедури визнається банкрутом. Прийняття в 1999 р. нової редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розширило коло суб'єктів банкрутства. За Законом суб'єктом банкрутства не можуть бути лише відокремлені структурні підрозділи юридичної особи - філії, представництва, відділення та казенні підприємства. Суб'єктами банкрутства за чинним законодавством визнаються юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду, та фізичні особи-підприємці. Проте законом передбачені випадки, коли неможливе застосування процедури банкрутства щодо окремих категорій підприємств, які зазначені в ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Згаданою ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" боржник визначається як суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Після встановлення факту неплатоспроможності боржника він постановою суду визнається банкрутом. Кредиторами у процедурі банкрутства можуть виступати юридичні і фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, може звернутися із заявою до господарського суду тільки на суму, яка не забезпечена заставою, або на суму, яка дорівнює різниці між повною сумою боргу та виручкою, що може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги відповідно до ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Крім кредитора та боржника, при провадженні справ про банкрутство до числа учасників процедури банкрутства Законом віднесені арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, наприклад Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника (ст. 1 Закону). Особлива роль в процедурі банкрутства належить арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору). Залежно від стадії провадження справи про банкрутство він має різні права та обов'язки, але слід зазначити, що в процесі розгляду справи арбітражний керуючий є ключовою фігурою, яка наділена широким колом прав та обов'язків, які він виконує під контролем суду, в межах, установлених законодавством, і несе персональну відповідальність за вчинені дії в рамках процедури банкрутства. Залежно від стадії процедури банкрутства він має повноваження з розпорядження і контролю за майном боржника, керує фінансовим оздоровленням підприємства або безпосередньо організує продаж майна банкрута, особисто очолює ліквідаційну комісію.
Арбітражний керуючий здійснює контроль за діями керівника боржника або навіть очолює орган управління боржника залежно від виду процедур. Арбітражний керуючий призначається господарським судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому господарському суду України. Кредитори мають право запропонувати кандидатуру арбітражного керуючого, яка відповідає вимогам, що передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) визнається фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та Діє на підставі ухвали господарського суду. Одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону. В разі, коли господарському суду не запропоновано кандидатуру арбітражного керуючого в установленому Законом порядку, господарський суд має право призначити арбітражним керуючим працівника державного органу з питань банкрутства за поданням останнього. Закон визначає, що арбітражним керуючим може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в порядку, передбаченому Законом України від 1 червня 2000 р. № 1775-ІП "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".