- •Методи та типи правового регулювання підприємницької діяльності
- •2. Завдання державного регулювання антимонопольної діяльності
- •3. Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)
- •4.Співвідношення понять «правове регулювання» та «державне регулювання» підприємницької діяльності
- •5. Способи демонополізації та заходи щодо їх реалізації
- •Відповідно до зазначених способів демонополізації Програмою передбачається реалізувати такі заходи:
- •6. Особливості продажу окремих продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв, комісійної торгівлі непродовольчими товарами, а також продажу товарі у кредит
- •7. Державне регулювання оподаткування
- •8. Мета опублікування звітів амку. Принципи їх оприлюднення
- •9. Правові гарантії забезпечення належної якості товарів
- •10. Державне регулювання захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів
- •11. Обов’язки суб’єктів природних монополій
- •12. Гарантійні строки та терміни як спосіб посилення захисту прав споживачів
- •14. Порядок визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку
- •15. Права споживача у разі порушення виконавцем умов договору про виконання робіт і надання послуг
- •16. Галузі народного господарства та їх класифікація
- •17. Види правопорушень антимонопольного законодавства
- •18. Право споживача на інформацію про товари (роботи,послуги)
- •19. Правове регулювання матеріально – технічного постачання та збуту
- •20. Неправомірне використання ділової репутації підприємця
- •21. Право споживача на обмін товару належної якості
- •22. Правове регулювання енергопостачання
- •23. Неправомірне збирання, розголошення,використання та схилення до розголошення комерційної таємниці
- •24. Основні засади державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини
- •25. Фінансова та банківська діяльність
- •26. Захист від недобросовісної конкуренції на основі спеціального законодавства
- •27. Судовий захист прав споживачів
- •28. Правове регулювання договорів комерційної концесії
- •29. Яка інформація вважається комерційною таємницею?
- •30. Поняття та види правопорушень у сфері захисту прав споживачів
- •31. Принципи державного регулювання підприємницької діяльності.
- •32. Порівняльна реклама і закони про товарні знаки.
- •33. Суб’єкти банкрутства.
- •34. Функції та цілі державного регулювання підприємницької діяльності.
- •35. Визначення недобросовісної конкуренції на основі статті 10 – Біз Паризької конвенції з охорони промислової власності.
- •36. Судові процедури банкрутства
- •37. Правові наслідки прийняття органами державної влади та управління неправомірних актів, що порушують законні інтереси підприємництва.
- •38. Кримінальні санкції щодо захисту від недобросовісної конкуренції.
- •39. Учасники та сторони в процедурі неплатоспроможності.
- •40. Нормативне забезпечення державного регулювання підприємницької діяльності.
- •41. Рішення антимонопольного комітету, його територіальних відділень у справах про недобросовісну конкуренцію.
- •42. Підвідомчість та підсудність справ про банкрутство господарським судам.
- •43. Контроль і нагляд державних органів та їх посадових осіб.
- •44. Визначення недобросовісної реклами за Законом України "про рекламу"
- •45. Правові вимоги до заяви боржника, кредитора про порушення справи про банкрутство.
- •46. Уповноважені державні органи загальної та спеціальної компетенції. Субєкти контролю.
- •47. Антимонопольний комітет України, його правовий статус.
- •48. Підстави для порушення провадження у справі про банкрутство.
- •49. Державне регулювання риинку цінних паперів.
- •50. Адміністративно-процесуальні засади діяльності Антимонопольного комітету України.
- •51. Загальні умови порушення провадження у справі про банкрутство.
- •52. Правове положення, мета діяльності та повноваження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
- •53. Особливості антимонопольно-конкурентної відповідальності
- •Глава 28. Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства
- •54. Забезпечення грошових вимог кредиторів
- •55. Державне регулювання інвестиційної діяльності (перебрати можна ще)
- •56. Види відповідальності за порушення антимонопольного законодавства
- •57. Припинення провадження у справі про банкрутство
- •58. Правове регулювання приватизації державного майна
- •59. Адміністративно-правові санкції за порушення антимонопольного законодавства
- •60. Наслідки визнання боржника банкрутом
- •61. Корпоративне управління: поняття та правове закріплення.
- •62. Джерела правового регулювання відносин у сфері захисту прав споживачів.
- •63. Черговість задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.
- •64. Правове регулювання промислової власності. Поняття та зміст.
- •65. Міжнародні договори у сфері захисту прав споживачів.
- •66. Державна політика запобігання банкрутства.
- •67. Суб’єкти державного регулювання та державного управління у сфері промислової власності.
- •68. Правове значення договорів про надання фінансово-кредитних послуг для захисту прав споживачів (покупців)
- •69. Підстави для застосування процедур банкрутства до суб’єктів підприємництва.
- •70. Уповноважені державні органи в сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
- •71. Система державних органів, що здійснюють захист прав споживачів, їх повноваження.
- •72. Стадія провадження у справах про банкрутство.
- •73. Державне регулювання природних монополій.
- •74. Обов’язки виробників, продавців (постачальників)
- •75. Мирова угода. Поняття та порядок укладання.
- •76. Податки в системі державного регулювання і стимулювання господарської діяльності.
- •77. Розгляд скарг на рішення органів державної виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів, їх службових осіб, також на дії таких осіб.
- •78. Основні принципи державного регулювання неплатоспроможності.
- •79. Особливості державного забезпечення захисту прав споживачів.
- •80. Державне регулювання належної якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини.
- •81. Поняття банкрутства як засіб відновлення платоспроможності боржника.
- •82. Система державних органів, що здійснюють захист прав споживачів.
- •83. Державна реєстрація харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів.
- •84. Особливості санаційної процедури.
- •85. Державні гарантії щодо забезпечення громадянам захист їх інтересів як споживачів.
- •86. Обов’язкова сертифікація харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, послуг у сфері громадянського харчування та сертифікація систем якості їх виробництва ( надання).
- •87. Мирова угода як засіб відновлення платоспроможності.
- •88. Державна система сертифікація.
- •89.Контроль за додержанням порядку ввезення харчових продуктів, продовольчої сировини ісупутніх матеріалів в Україну.
- •90. Повноваження державного органу з питань банкрутства.
28. Правове регулювання договорів комерційної концесії
Господарський кодекс України
Стаття 366. Договір комерційної концесії
1. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
2. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.
Комерційна концесія - це підприємницька діяльність, що здійснюється на підставі договору комерційної концесії і полягає у наданні однією стороною концесійних відносин (правоволодільцем) другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку права використання на платній основі комплексу належних правоволодільцеві виключних прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Комерційна концесія (зарубіжні аналоги - франчайзинг, франшиза) - оптимальний засіб забезпечення розширення бізнесу комерційних організацій (зазвичай крупних) без тягаря створення філій та дочірніх підприємств у певній місцевості й навіть на території іншої держави. За допомогою системи договорів комерційної концесії комерційна організація - правоволоділець отримує можливість збільшити виробництво певних товарів (надання певних послуг) з підтриманням відповідних (зазвичай високих) стандартів їх якості, залучивши до цього інших суб'єктів підприємництва та контролюючи їх діяльність. У такий спосіб швидко створюється розгалужена мережа бізнесу комерційної організації - правоволодільця.
В Україні правове регулювання відносин щодо комерційної концесії забезпечується:
-Господарським кодексом; глава 36 "Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання (комерційна концесія)", яка містить положення щодо: поняття та предмета договору комерційної концесії (ст. 366);
форми та реєстрації договору комерційної концесії (ст. 367); комерційної субконцесії (ст. 368); винагороди за договором комерційної концесії (ст. 369); обов'язків правоволодільця (ст. 370); обов'язків користувача (ст. 37і); обмеження прав сторін за договором комерційної концесії (ст. 372); відповідальності правоволодільця за вимогами, що заявляються до користувача (ст. 373); зміни та розірвання договору комерційної концесії (ст. 374); наслідків зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця (ст. 375); законодавства про комерційну концесію (ст. 376);
-Цивільним кодексом, глава 76 якого ("Комерційна концесія" - статті 1115-1129) містить положення, які є аналогічними (з деякими відмінностями) відповідним положенням ГК;
Серед договорів на передачу прав в останні десятиліття широкого застосування у країнах з розвинутою економікою набув договір франчайзингу. Однак в Україні для законодавчого регулювання комерційних відносин, відомих у міжнародній практиці, як "франчайзинг" і "франшиза", використовується термін "комерційна концесія". Правовідносини сторін у договорі комерційної концесії регулюються статтями 1115-1129 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) і статтями 366-376 Господарського кодексу України (далі-ГКУ).
Цей договір має певні особливості. По-перше, його використання можливе виключно у сфері підприємництва. Учасниками, тобто сторонами договору, можуть бути тільки суб'єкти підприємницької діяльності. Ця умова ставить договір комерційної концесії у ряд суто підприємницьких договорів. Відносини між його учасниками регулюються спеціальними приписами цивільного та господарського законодавства про зобов'язання під час здійснення підприємницької діяльності.
Предметом договору комерційної концесії згідно з ч. 1 ст. 1116 ЦКУ є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації. Тобто предмет такого договору має комплексний характер. Його основою є комплекс виключних прав, закріплених за правоволодільцем.
До об'єктів права інтелектуальної власності, які можуть бути передані юридичною собою у рамках договору комерційної концесії, належать права на торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці, комп'ютерні програми. Також це можуть бути комерційні позначення, що становлять собою загальновідомі найменування підприємця чи результатів його діяльності. Інша група індивідуалізації правоволодільця - це певні послуги, що здійснюються під егідою відповідної торгової марки чи знака обслуговування. Особливістю предмета договору комерційної концесії є можливість використання належної правоволодільцю комерційної інформації (ноу-хау), його ділової репутації і комерційного досвіду, у тому числі у вигляді відповідної документації щодо організації і ведення підприємницької діяльності.
Попри розгалужене правове регулювання договірних відносин у цій сфері, досі не вирішеним залишається питання державної реєстрації договорів комерційної концесії. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 1118 ЦКУ договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволо дільця. Аналогічне правило міститься у ч. 2 ст. 367 ГКУ, згідно з якою державну реєстрацію договору комерційної концесії покладено на орган, що здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, який виступає за договором як правоволоділець. Державній реєстрації також підлягає розірвання договору комерційної концесії (ч. 4 ст. 374 ГКУ). З державною реєстрацією даного договору, крім того, пов'язана можливість його сторін посилатись на зміни договору комерційної концесії у відносинах з третіми особами (ч. 2 ст. 374 ГКУ).
Частиною 3 ст. 640 ЦКУ передбачено, що договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації. Однак на сьогодні до компетенції органів, які здійснюють державу реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, не віднесено реєстрацію договорів комерційної концесії, а також змін та розірвання таких договорів. Тому за відсутності державної реєстрації зазначених видів договорів, вони не вважаються укладеними, тобто не породжують відповідних правових наслідків. Відтак на практиці існуюча прогалина у законодавстві позбавляє можливості суб'єктам цивільного і господарського права використовувати інститут комерційної концесії, оскільки без державної реєстрації договори у цій сфері вважатимуться недійсними.
Як зазначалось вище, згідно з. 2 ст. 1118 ЦКУ і ч. 2 ст. 367 ГКУ державну реєстрацію договорів комерційної концесії має здійснювати орган, що здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Таким органом є державний реєстратор, який відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" проводить держану реєстрацію зазначених осіб. Частиною 4 ст. 6 цього Закону передбачено, що на посаду державного реєстратора призначається особа з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста та стажем роботи за фахом на державній службі не менше одного року, або стажем роботи в інших сферах управління не менше трьох років. Отже, Законом від державного реєстратора не вимагається не тільки спеціалізована юридична освіта в галузі інтелектуальної власності, а навіть базова юридична освіта.
Предметом договору комерційної концесії, як вже підкреслювалось, є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. За договором комерційної концесії можуть передаватись права одразу на декілька об'єктів інтелектуальної власності. Тобто, з юридичної точки зору, договір комерційної концесії с більш складним для аналізу під час реєстрації, ніж договори про передачу окремих об'єктів інтелектуальної власності, державну реєстрацію яких покладено на спеціалізований орган у сфері інтелектуальної власності. Відтак особа, яка буде здійснювати державну реєстрацію договорів комерційної концесії, повинна мати щонайменше юридичну, а в ідеалі-спеціалізовану освіту в сфері інтелектуальної власності.