Тема 1 загальна рецептура

1.1. Предмет і задачі фармакології. 1.2. Основні етапи розвитку фармакології. Внесок вітчизняних і зарубіж­них вчених у розвиток фармакології. 1.3. Загальна реце­птура. 1.3.1. Рецепт. Структура рецепта. Правила ви­писування рецептів. 1.3.2. Тверді форми ліків. 1.3.3. Рідкі форми ліків. 1.3.4. М'які форми ліків. 1.3.5. Форми ліків для ін'єкцій.

1.1. Фармакологія (грец. pharmacon — ліки, отрута; logos — вчення; єгип. фармакі — той, хто дарує зцілення) — це наука про лікарські засоби. Застосування лікарських засобів — універсальний метод надання медичної допомоги пацієнтам. Завдяки досягненням фармакології стало можливим лікування більшості тяжких інфекційних захворювань, цукрового діабету, інфаркту міокарда тощо. Поряд з тим слід знати, що сучасні високоак­тивні лікарські засоби можна порівняти зі скальпелем хірурга. Невміле поводження з ними може зашкодити пацієнту. Ще дав­ньоіндійський лікар-філософ Сушрута (VI ст. до н.е.) писав: «Ми живемо у світі ліків. У руках обізнаної людини — це напій безсмертя, а в руках невігласа — ніж». Тому вивчення фармако­логії в системі підготовки медичних сестер посідає особливе місце. Фармакологія існує на стику багатьох наук — медико-біологічних (хімії, анатомії, мікробіології, гігієни), клінічних і фармацевтич­них (фармакогнозія — наука про лікарські рослини, аптечна тех­нологія лікарських форм).

Фармакологія — наука, що вивчає взаємодію лікарських засо­бів з організмом. Вона складається з двох великих розділів: загаль­ної і спеціальної фармакології.

Загальна фармакологія вивчає основні закономірності взаємо­дії лікарських речовин з організмом.

Спеціальна фармакологія вивчає фармакокінетику та фармакодинаміку окремих лікарських засобів.

Фармакокінетика вивчає процеси всмоктування, розподілу по організму, перетворення і виділення ліків. Фармакодинаміка ви­вчає локалізацію дії, механізм, види дії лікарських речовин.

Після вивчення курсу «Основи фармакології з рецептурою» студент повинен знати:

а) загальні правила оформлення рецептів та заповнення рецеп­турних бланків, їх зберігання;

б) класифікацію лікарських засобів за основними фармакологічними групами;

в) основні питання фармакокінетики і фармакодинаміки ви­вчених лікарських засобів;

г) застосування лікарських засобів, їх побічну дію та заходи запобігання;

д) правила обліку і безпечного зберігання сильнодіючих, отруйних речовин і наркотичних засобів, а також рецептурних блан­ків.

Студент повинен уміти:

а) оформити рецепти;

б) оформити вимоги на лікарські засоби для лікувально-про­філактичних закладів, вписувати в них лікарські засоби;

в) аналізувати терапевтичну та побічну дію лікарських засобів;

г) розбиратися в питаннях сумісності лікарських засобів;

д) орієнтуватися в класифікації лікарських засобів; є) користуватися довідковою літературою.

Студент має бути поінформованим про:

а) нові лікарські засоби;

б) взаємодію деяких лікарських засобів та сумісність при ком­бінованому застосуванні;

в) ембріотоксичну та мутагенну дію лікарських засобів.

1.2. В історії розвитку фармакології можна виділити два етапи.

І..Емпіричний. Завдяки досвіду людина ознайомлювалася з от­руйними і лікувальними властивостями рослин та методами їх об­робки в певних пропорціях. Історія лікознавства пов'язана з іме­нами славнозвісних лікарів.

У Стародавній Греції — Гіппократ (459—377 pp. до н.е.), збір­ник його медичних праць «Кодекс Гіппократа» зберігся до наших часів. Гіппократ вважав, що основною зброєю лікаря має бути ніж, слово і рослини (без жодних перетворень).

У Стародавньому Римі найвидатнішим лікарем-ученим був Клавдій Галєн (131—210), який вперше запропонував робити витя­жки з рослин. До нашого часу застосовують такі лікарські форми і називають їх галеновими препаратами.

В Арабських халіфатах відомим лікарем-філософом був Абу Алі Ібн-Сіна (980-1037). Він є автором всесвітньо відомого твору «Канон лікарської науки», в якому є розділи з описанням майже 900 лікарських засобів, виготовлених з рослин, мінералів та орга­нів тварин.

У Київській Русі досвід лікознавства був узагальнений Київсь­кою князівною Євпраксією Мстиславівною (1107—1172), онукою Володимира Мономаха, в її праці «Мазі». і У Західній Європі пізнього середньовіччя важливу роль у роз­витку медицини відіграв Парацельс (1493—1541). Він увів у медич­ну практику солі металів. Особливу увагу приділяв дозуванню І ліків. До нашого часу зберігся його афоризм: «Все є отрута, ніщо не позбавлено отруйності. Лише доза робить отруту непомітною».

ІІ. Науковий етап розвитку фармакології почався з кінця XVIII — початку XIX ст. Сприяли цьому всесвітньо відомі відкрит­тя в біології, хімії, фізіології, патології тощо. Відкриваються експе­риментальні лабораторії, в яких вивчають фармакологічні власти­вості різних речовин.

Науковий етап розвитку фармакології в Україні розпочався в Києво-Могилянській академії. Випускник академії Нестор Амбо-дик-Максимович (1744—1812) — автор першого вітчизняного по­сібника «Врачебное вещесловие или описание целительных растений, во врачевстве употребляемых, с изьяснением пользы и употребления оных».

Сприяли розвитку фармакології в Україні кафедри фармаколо­гії при медичних університетах у Харкові (1805), Києві (1841), Львові (1897) та Одесі (1900). Засновник вітчизняної фармако­логії — видатний учений і педагог В.І. Дибковський (1830-1870). Він є автором підручника «Фармакологія», в якому виклав класи­фікацію лікарських засобів, описав закономірність їх взаємодії. Відомий фармаколог і токсиколог О.І. Черкес (1894—1974) створив українську школу, фармакологів. Професор Ю.О. Петровський (1905—1957) видав першу в Україні монографію «Клінічна фарма­кологія».

Значний внесок у розвиток фармакології зробили вчені науко­во-дослідних інститутів, у тому числі Національної академії наук та Академії медичних наук України, особливо Інституту фармако­логії та токсикології (Київ) та Державного наукового центру лікар­ських засобів (Харків).

1.3. Загальна рецептура — це розділ фармакології, який вивчає правила виписування рецептів і способи призначення лікарських засобів.

Лікарські засоби — речовини або їх суміші природного, синте­тичного чи біотехнологічного походження, які застосовують для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей, або зміни стану функцій організму.

До лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції); готові лікарські засоби (лікарські препарати); гомеопатичні засо­би; засоби, які використовують для виявлення збудників хвороб, а також для боротьби зі збудниками хвороб або паразитами; лікарсь­кі косметичні засоби та лікарські домішки до продуктів.

Діючі речовини (субстанції) — біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або чинять профілак­тичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів (визначення термінів від­повідає Закону України про ліки).

Лікарський препарат — це лікарський засіб у вигляді певної лікарської форми.

Лікарська форма — це наданий лікарському засобу чи лікарсь­кій рослинній речовині зручний для застосування стан і вигляд, за якого досягається потрібний терапевтичний ефект.

Лікарські препарати і лікарські форми, складові частини яких, дози і спосіб виготовлення наведено у Фармакопеї, називають офіцінальними, а лікарські форми, які готують в аптеці за рецеп­том лікаря, — магістральними.

Державна фармакопея України — правовий акт, який містить загальні вимоги до лікарських засобів, фармакопейні статті, а та­кож методики контролю якості лікарських засобів, довідкові таб­лиці, таблиці вищих разових та добових доз отруйних та сильно­діючих лікарських засобів для дорослих і дітей.

1. Отруйні — Venena, список А.

До них належать отруйні та наркотичні речовини, які зберіга­ють під замком у шафах з написом «Venena», «А» у спеціально об­ладнаних кімнатах.

В аптеці, а також відділеннях стаціонару та поліклінічному від­діленні вони підлягають предметно-кількісному обліку. Відпо­відальними особами у стаціонарі призначають завідувачів від­діленнями та старших медсестер. За порушення правил обліку, зберігання та використання наркотичних анальгетиків, отруйних речовин медичний персонал притягують до адміністративної та кримінальної відповідальності.

2. Сильнодіючі — Негоіса, список Б.

Зберігають їх окремо від інших лікарських засобів у шафі з на­писом «Негоіса», «Б». Деякі з них, а також спирт етиловий підляга­ють предметно-кількісному обліку.

3. Інші лікарські засоби — Varia. Зберігають відповідно до вимог Фармакопеї.

У вересні 2001 р. в Україні вийшло перше видання Державної фармакопеї України (ДФУ), створене колективом державного під­приємства «Науково-експертний фармакопейний центр».

1.3.1. Рецепт — це письмове звернення лікаря, завідувачів фе­льдшерським чи фельдшерсько-акушерським пунктами до фарма­цевта про виготовлення та відпуск певній особі лікарського засобу із зазначенням способу його застосування. Це важливий медич­ний, фінансовий та юридичний документ, до якого необхідно ста­витися дуже уважно. Виписують рецепти за правилами, встановле­ними наказом МОЗ України №117 від 30.06.94 р.

Існує 3 форми рецептурних бланків (див. додатки 1—3):

Форма №1 — для виписування ліків дорослим і дітям за повну вартість;

Форма №2 — для виписування ліків безкоштовно чи на піль­гових умовах і засобів, що підлягають кількісному обліку;

Форма №3 — для виписування наркотичних препаратів (блан­ки рожевого кольору, мають відповідну серію і номер).

Структура рецепта:

Рецепт виписують на відповідному бланку, оформленому дру­карським способом. Рецепт складається з таких частин:

1. Напис «inscriptio», до якого входять:

• назва лікувально-профілактичного закладу і його код;

• вказівка щодо рецепта (дитячий чи дорослий);

• дата виписування рецепта (число, місяць, рік);

• прізвище та ініціали хворого, вік;

• прізвище та ініціали лікаря.

2. Звернення лікаря до фармацевта — «recipe», що означає «візьми». Скорочено — «Rp».

3. Після Rp.: іде перелік лікарських речовин (Designatio materiarum) латинською мовою у родовому відмінку із зазначенням їх кількості (дози).

Якщо у рецепті виписана одна речовина — то це простий ре­цепт, а якщо кілька — складний. Під час виписування складного рецепта назви препаратів пишуть одна під іншою і в певному по­рядку: спочатку основну лікарську речовину (basis), на дію якої розраховує лікар, потім допоміжну (adjuvans), яка посилює дію основної, потім, якщо потрібно, речовину, яка зменшує неприєм­ний смак і запах ліків (corrigens), і формівну речовину (constituens).

У рецептах кількість твердих та сипких речовин позначають у грамах або частках грама. Для практичної діяльності необхідні знання позначення доз у рецептах (в грамах або частках) і на упа­ковці (в міліграмах; табл. 1).

Таблиця 1. Позначення доз у рецептах

Одиниці маси,г	Позна­чення в рецепті	Прочитання умовного позначення	Позна­чення, мг
1	1,0	Один грам	1000
0,1	0,1	Один дециграм	100
0,01	0,01	Один сантиграм	10
0,001	0,001	Один міліграм	1
0,0001	0,0001	Один дециміліграм	0,1
0,00001	0,00001	Один сантиміліграм	0,01

Кількість рідких лікарських засобів у рецептах вказується в мілілітрах, краплях (наприклад: 1 ml; 100 ml; gtt). Якщо лікарська речовина дозується в одиницях дії (ОД), то в рецепті вказується кількість одиниць дії.

4. Приписка (Subscriptio) — вказівка фармацевту на технологію виготовлення, лікарську форму, кількість доз (латинською мо­вою).

5. Сигнатура (Signatura). Починається зі слова Signa (познач). Цю частину пишуть державною чи іншими мовами, згідно з зако­ном України «Про мови в Україні», без будь-яких скорочень.

6. Рецепт закінчується підписом лікаря і його особистою печа­ткою.

7. Додатково регламентується тривалість дії виписаного рецеп­та шляхом викреслювання окремих термінів.

Так, рецепти на лікарські засоби, що відпускають за рецептом на бланку №3, дійсні протягом 5 днів, на одурманюючі засоби і ті, що підлягають відпуску безкоштовно (форма №2), а також зазна­чені в пункті 15 вище згаданих правил — 10 днів, на решту — 2 міс.

1.3.2. До твердих лікарських форм відносять порошки, таблет­ки, драже, гранули тощо.

Таблетки (Tabulettae) — тверда дозована лікарська форма, яку одержують шляхом пресування лікарських та індиферентних речо­вин (цукор, крохмаль, тальк, натрію хлорид, вода, розчин желати­ну). Виготовляють таблетки круглої або овальної форми на фарма­цевтичних заводах. Застосовують внутрішньо. Перед вживанням краще подрібнити і розчинити в невеликій кількості води. Таблет­ки тривалого виведення і такі, що мають ентеросолюбільне по­криття, не можна подрібнювати (див. лекцію 2). Є спеціальні таб­летки для розсмоктування у роті, а також для введення у піхву, для імплантацій під шкіру.

Залежно від кількості лікарських речовин є прості (містять один лікарський засіб) та складні (містять два або декілька лікар­ських засобів) таблетки.

Виділяють ще один різновид таблеток — складні таблетки, що мають спеціальну офіцінальну назву («Седалгін», «Теофедрин» то­що).

Під час роботи з таблетками звертають увагу на якість. Вони повинні бути круглої або овальної форми з цілими краями, без плям, з гладенькою поверхнею. Перевіряють таблетки на міцність (при падінні на дерев'яну поверхню таблетки не повинні розбива­тися), розчинність (мають розпастися або розчинитися за 10 хв у воді -за температури 37 °С; таблетки, вкриті оболонкою, — за 30 хв).

Алгоритми виписування таблеток у рецептах		Приклади рецептів
Пропис простих таблеток a) Rp.: Назва л. р. — Р.Д. (разова доза) D.t.d. N... in tab. (у таблетках) S.		Виписати 10 таблеток, що містять 0,3 анестезину. Призначити внутрішньо по 1 таблетці 3 рази на день Rp.: Anaesthesini 0,3 D.t.d. N. 10 in tab. S. Внутрішньо по 1 таблетці 3 рази на день
б) Rp.: Tabulettas (таблеток) Назва л. р. - Р.Д. N. D. S.		Rp.: Tab. Anaesthesini 0,3 N. 10 D.S. Внутрішньо по 1 таблетці 3 рази на день
Пропис складних таблеток Rp.: Назва л.р. — Р.Д. Назва л.р. — Р.Д. D.td. N... in tab. S.		Виписати 10 таблеток, що містять 0,2 г теоброміну та 0,03 г фено­барбіталу. Призначити внутрішньо по 1 таблетці 2 рази на день Rp.: Theobromini 0,2 Phenobarbitali 0,03 D.t.d. N.lOintab. S. Внутрішньо по 1 таблетці 2 рази на день
Пропис складних запатентова­них таблеток Rp.: Tabulettarum «патентова назва» N... D. S.	Виписати 20 таблеток «Папазол». Призначити внутрішньо по 1 таб­летці 3 рази на день Rp.: Tab. «Papasolum» N. 20 D. S. Внутрішньо по 1 таб­летці 3 рази на день

Драже (Dragee) — тверда дозована лікарська форма, яку одер­жують шляхом багаторазового нашаровування лікарських і допо­міжних речовин на цукрові гранули. Застосовують внутрішньо: ковтають, не розжовуючи. Завдяки цукровій оболонці драже не відчувається неприємний смак і запах лікарських речовин.

Алгоритми виписування драже в рецептах	Приклади рецептів
Пропис драже: Rp.: Dragee (драже) Назва л. р. — Р. Д. D.t.d. N... S.	Виписати 20 драже, що містять 0,1 г діазоліну. Призначити внутрішньо по 1 драже 2 рази на день після іди Rp.: Dragee Diazolini 0,1 D.t.d. N. 20 S. Внутрішньо по 1 драже 2 рази на день після їди

Мікродраже — тверда дозована лікарська форма, яка утворю­ється шляхом нанесення лікарської речовини й цукрового сиропу на зернятка цукру.

Гранули (Granulae) — тверда лікарська форма, має вигляд однорідних частинок округлої, циліндричної або неправильної форми. Виготовляють на фармацевтичних заводах. Є недозованою лікарською формою. Призначають внутрішньо дорослим (дозують чайними ложками) та дітям (розчиняють у перевареній воді).