Тема 10. Експертні та навчальні системи

Поняття експертні cистеми і їх відмінність від інших систем. Типові проблеми, що розв’язуються експертними системами. Інструментальні програмні засоби для створення експертних систем. Сучасні експертні системи.

Типи навчальних систем. Комп’ютерне тестування. Перспективи розвитку комп’ютерних навчальних систем.

Тема 11. Технологія використання комп’ютерної техніки в галузі менеджменту

Специфічні особливості інформації, що виникає в галузі економіки та менеджменту. Доцільність використання ком­п’ютерної техніки та програмних засобів під час розв’язання завдань менеджменту. Структурні одиниці економічної інформації. Форми використання комп’ютерної техніки.

Програма — сукупність інструкцій (команд), яка в цифровому вигляді записана в пам’яті ПК, і задає виконання арифметичних або логічних дій, зчитування з пам’яті даних для виконання арифметичних чи логічних операцій або запис їх результатів у пам’ять, уведення даних із зовнішнього пристрою в пам’ять або виведення даних з пам’яті на зовнішній пристрій.

Рахівниця — давній інструмент для роботи з числами, на якому можна було виконувати лише додавання та віднімання чисел. Широко використовувалася до появи калькуляторів у 70-х роках ХХ століття.

Схема інтегральна — електронна схема (чіп), у якій на одній пластині розміщені мініатюрні транзистори та сполучення між ними.

Транзистор — напівпровідниковий прилад (з германію, кремнію чи іншого матеріалу-напівпровідника), що має три типи виведення і призначений для посилення, генерування та перетворення електричних сигналів.

Тема 2. Теоретичні основи інформатики

2.1. Теоретичні відомості та методичні поради до вивчення теми

Вивчаючи цю тему, потрібно розглянути такі питання.

1. Складові інформатики, економічна інформатика.

2. Поняття економічної інформації.

3. Вивчення обсягів економічної інформації.

4. Структурні одиниці економічної інформації.

5. Поняття класифікації та кодування економічної інформації.

2.1.1. Складові інформатики

Персональний комп’ютер (ПК) — засіб для роботи з інформацією, й усі науки, які спрямовані на створення засобів обробки інформації та використання її, об’єднані єдиним терміном «інформатика».

Один з напрямків інформатики — теорія проектування обчислювальної техніки, її елементарної бази: різних допоміжних пристроїв.

Другий напрямок — це проблеми математичного забезпечення роботи обчислювальних машин. Розробка програм, тобто ство­рення досконалого математичного забезпечення — програмного продукту, це дорогий і трудомісткий процес.

Третій напрямок можна назвати «власне інформатика». Це питання алгоритмізації і постановки завдань, тобто зведення економічної задачі до задачі, сформульованої мовою математики, або побудова й аналіз математичних моделей за допомогою ком­п’ютерів.

2.1.2. Поняття економічної інформації

Інформатику нині розглядають не лише як галузь на- уки, а й як галузь економіки. При цьому ПК, автоматизовані системи різних класів і типів водночас із системами штучного інтелекту є активними компонентами інформатики, що замінюють людину в різноманітних процесах управління, наукових досліджень тощо. Автоматизація та комп’ютеризація — це доконечна потреба перебудови нашої економіки. Тому вивчення інформатики потрібне всім спеціалістам. Оволодівши основами інформатики, спеціаліст зможе працювати з персональним комп’ютером, використовувати знання, дані яких зберігаються в автоматизованому банку даних (АБД), використовуючи ПК для розв’язання завдань планування, управління, контролю. Проте для цього треба одержати відповідну підготовку: знати мови програмування; вміти працювати й мати доступ до ПК; знати основи математичного моделювання завдань, що розв’язуються в економіці.

2.1.3. Вивчення обсягів економічної інформації

Економічна інформатика вивчає структуру, загальні властивості й закономірності інформації, а також основні закономірності процесів інформаційної комунікації.

Під економічною інформацією розуміють сукупність даних (відомостей), що їх використовують для здійснення функцій управ­ління народним господарством і його окремими ланками. До найважливіших властивостей економічної інформації належать:

1. переважання алфавітно-цифрової форми подання;

2. висока питома вага вихідних даних, що підлягають обробці;

3. значний обсяг умовно-сталої інформації;

4. дослідження таких інформаційних одиниць, як обліково-планові показники;

5. висока точність результатів розв’язання задач;

6. широке використання документної форми носіїв даних;

7. переважання дискретної форми числових величин.

Крім загальних властивостей, кожний різновид економічної інформації характеризується властивостями, що випливають із методологістичних принципів розв’язання тих чи інших функціо­нальних завдань управління.

На вдосконалення управлінської діяльності істотно впливають раціоналізація потоків інформації, процесів руху її та перетворення; організація систем інформації; поліпшення забезпечення інформацією керуючих елементів. Тому питання управлінської й інформаційної діяльності тісно взаємозв’язані.

Термін «інформація» означає повідомлення, відомості, знання, потрібні для прийняття рішень. Поняття якості інформації невіддільне від процедур прийняття рішень: тільки цілком вірогідна інформація може забезпечити якість рішення, допомогти керівникові уникнути помилок. Інформатика виступає тут як дисципліна, що створює технологію роботи з інформацією. Справді, брак інформації призводить до того, що особа, яка приймає рішення, легко може припуститися помилки. Недоліки планування часто-густо спричинені браком надійної інформації. Надмір інформації також може бути шкідливим і призводити до втрати цілісності, тому інформації потрібно стільки, скільки треба, не більше і не менше.

2.1.4. Структурні одиниці економічної інформації

У процесі обробки даних на ПК широко використовується поняття структури інформації. Структурою визначається будова інформації та передбачається виділення певних її елементів (частин), що називаються одиницями. Одиниці бувають простими й складними. До простих належать такі елементи, які не можна поділити на частини. Складні одиниці — складені, утворені з інших інформаційних одиниць, простих або складних. При ієрархічній (багаторівневій) структурі економічної інформації одиницею нижчого рівня є реквізит, що становить одиницю інформації, яка не підлягає будь-якому членуванню. Реквізити являють собою слова або числа. Реквізити, що характеризують об’єкт управління якісно, називають ознаками, а кількісно — основами. Узяті окремо реквізити — ознаки й основи — не забезпечують всебічної характеристики явищ в економіці. Тому вони об’єднуються, утворюючи таку інформаційну одиницю, як показник. Він може бути простим (складатися з однієї основи й однієї ознаки) або складним (налічувати низку ознак). В управлінні використовуються також одиниці інформації, що складаються з самих реквізитів-ознак. Такі одиниці прийнято називати інформаційними повідомленнями. Інформаційне повідомлення — своєрідний показник, роль основи в якому відіграє провідний рекві­зит — ознака.

Вищий рівень інформаційної одиниці — набір даних, що є сукупністю однорідних показників і реквізитів-ознак на зовнішньому запам’ятовувальному пристрої. Набір даних називається файлом за термінологією ряду систем програмування.

Набір даних (файл) поділяється на частини, які не збігаються з одиницями інформації; сукупність наборів даних, що стосуються однієї ділянки управлінської роботи, часто називають інформаційним потоком.

Будь-які складові інформаційні одиниці (від окремих показників до інформаційної системи в цілому) можна розкладати, зрештою, на реквізити й тим самим підраховувати кількість мінімальних одиниць інформації, що лежать в основі її структурних побудов.

2.1.5. Поняття класифікації та кодування економічної інформації

Основні методи організації й пошуку економічної інформації в умовах застосування обчислювальної техніки по- требують попередньої класифікації та кодування. Класифікація передає кодуванню номенклатуру об’єктів і являє собою впорядкування економічних явищ та предметів з урахуванням їх взаємозв’язків. Кожен об’єкт класифікації характеризується рядом властивостей, що називаються ознаками класифікації. У процесі кла­сифікації утворюються множини та підмножини, які об’єднують частину об’єктів класифікації за однією чи кількома ознака- ми. Отже, визначаються класифікаційні групування. Розрізняють ієрархічну, фасетну та дискрипторну системи класифікації, до кожної з яких ставляться такі вимоги:

1. достатня місткість, що забезпечує врахування всіх об’єктів класифікації;

2. гнучкість, що дає змогу розширювати множини класифікованих об’єктів і вносити зміни;

3. можливість функціонування разом з іншими класифікаторами однорідних об’єктів;

4. простота введення класифікатора.

Класифікатор — це систематизоване зведення назв класифікаційних групувань, їх кодових позначень.

Ієрархічна система класифікації передбачає встановлення між класифікаційними групуваннями відношення підпорядкування (ієрархії). Великі групування поділяються на ряд дрібних, послідовно конкретизуючи властивості об’єктів. Наприклад, група матеріалів, підгрупа і різновид їх. Отже, класифіковані поняття будуються у вигляді ієрархічного логічного дерева з послідовною конкретизацією властивостей об’єктів. У результаті створюється складна багаторівнева ієрархія понять.

Фасетна система класифікації — багатоаспектна, де класифікована множина утворює незалежні групування за цілим набором ознак, сформовані в паралельні незалежні фасети (групування). Наприклад, ознаки об’єктів перепису населення. При фасетній системі класифікації набір ознак забезпечує розв’язання конкретних завдань. Наприклад, підрахунок кількості населення за націо­нальністю, статтю, віком. Окремі ознаки всередині фасетів при цьому часто утворюють ієрархічну структуру.

Дескрипторна система ґрунтується на застосуванні координарного методу інформування, який передбачає, що зміст документів або показників можна досить повно й точно відобразити за допомогою списку або переліку ключових слів. Дескриптор — це нормалізоване ключове слово або словосполучення. Дескриптори об’єднуються в слова або тезауруси.

Тезауруси — це систематизовані списки об’єктів, їх ознак (властивостей) з ключовими словами.

Усі системи класифікації мають свої переваги й недоліки. Вибір тієї чи іншої системи залежить від мети досліджень економічних даних і має проводитися з урахуванням вимог усього комплексу завдань управління.

Класифікація — основа кодування інформації.

Кодування — це процес присвоєння економічній інформації умовних позначень, підпорядкованих певним правилам. Сукупність правил, за якими здійснюється кодування, називається системою кодування. Код є позначенням ознаки об’єкта у вигляді знака або групи знаків згідно з прийнятою системою кодування. Розрізняють два типи кодів: машинні та економічні. Машинні коди використовують для керування машиною та подання команд, економічні об’єднують усі види кодів, використовуваних для подання техніко-економічної інформації. Знаки, що використовуються в процесі кодування, становлять абетку коду. Число знаків абеткового коду, що використовуються в кодовому позначенні, називається основою коду. Цифрова абетка коду складається з цифр, мішана — з букв і цифр.

В обчислювальній техніці існує система, яка має назву двійкова система кодування, заснована на уявленні даних послідовністю усього двох знаків: 0 та 1. Іноді системи кодування називають системами числення. Також є вісімкова (від 0 до 7), шістнадцяткова (0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, А, B, C, D, E, F) та десяткова (від 0 до 9) системи числення. Наприклад, у десятковій — 46, у двійковій — 101110, у вісімковій — 56, у шістнадцятковій 2Е.

Кодування інформації тісно пов’язане із застосуванням методів сортування, впорядкування, групування, пошуку. Ці методи визначають призначення й структуру кодів. Кодування і зворотний процес — декодування — виконують при автоматизованій обробці даних багаторазово, починаючи зі складання документів або інших носіїв інформації, передання даних каналами зв’язку і закінчуючи видачею результативних відомостей користувачеві.

Для кодування економічної інформації використовуються такі системи кодування: порядкова, серійна, позиційна, шахова (матрична), комбінована.

Порядкова система кодування являє собою таке позначення позиційної номенклатури, яке відповідає її порядковим номерам. Розміщення, однак, для кодування може бути як випадковим, так і заздалегідь систематизованим. Порядковий код застосовується для ідентифікації малозначних, усталених списків назв. Переваги коду — легкість побудови, малозначність; недоліки — неможливість виділити класифікаційні групи та підгрупи ознак, неможливість розширення номенклатури у разі нових назв об’єкта.

Серійна система кодування — дальший розвиток порядкової. Ознаки попередньо групуються з урахуванням економічних вимог. Кожній групі відводиться серія номерів у порядку зростання, але з урахуванням резерву є вільні позиції на випадок появи нових об’єктів. Перевага цієї системи — легкість розширення номенклатури, коли прийнята система групування ознак не порушується, недолік — відсутність автоматичної можливості одер­жання кількох ступенів підсумків.

Позиційна система кодування застосовується для кодування багатоознакових номенклатур. Попередньо проводиться класифікація об’єктів з метою виділення груп, підгруп, різновидів ознак. Потім, кожному виду ознак відводиться один, два або кілька видів, так щоб старша в коді розміщувалася зліва, а нумерація молодшої ознаки починалася з першого номера. Переваги цієї системи — забезпечення групування даних за різними ознаками, можливість автоматичного стискання інформації, недоліки — багаторозрядність, громіздкість.

Шахова система кодування — різновид позиційної. Звичайно вона пов’язує одночасно дві ознаки у вигляді матриці, де одна ознака (старша) розміщується по горизонталі (по рядках), інша (молодша) — по вертикалі (по стовпцях). Код будується в комірках матриці як складової з двох характеристик.

Комбінована система кодування ґрунтується на поєднанні різних систем кодування з урахуванням їх переваг. Залежно від конкретних випадків доцільно використовувати, наприклад, серійно-позиційний код, порядково-серійний і т. д.

Вибір конкретної системи кодування залежить від обсягу кодованої номенклатури, її стабільності, від завдань, що стоять перед системою, зокрема від того, скільки часу потрібно буде на пошук даних, як і їх повнота, надійність і вірогідність.

Розділ 2. КОМП’ЮТЕРНА ТЕХНІКА ТА ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ