3.2. Союз римлян та готів в боротьбі з гунами. Битва на Каталаунських полях.

Готи і об’єднані з ними загони гунів і аланів, після перемоги під Адріанополем, без перешкод спустошили придунайські римські провінції, невдало намагалися штурмувати Константинополь, дійшли до Альп та до кордонів Італії. Граціан вручив імперію загиблого Валента в руки полководця Феодосія, який зумів відновити імперію. Готи отримали право оселитися на землях східної імперії, їх вожді стали воєначальниками у Феодосія, а загони готів - основою його армії.

Готи Алафея і Сафрака оселилися в 380 р. на правах федератів у Паннонії, готи Фрітігерна осіли у Фракії. Ці племена ймовірно об'єдналися під час повстання готів в 395 р. під проводом Аларіха і стали називатися везеготами. Остготами історик Йордан назвав ті готські племена, які залишилися в Причорномор'ї і підкорилися гунам.¹⁷¹

У 395 р. після смерті імператора Феодосія об'єднана Римська імперія була остаточно розділена між його синами на Західну і Східну (Візантію), правителі яких використовували варварів-германців для вирішення своїх конфліктів. У 401 р. везеготи під керівництвом Аларіха перейшли зі Східної імперії до Західної, де після низки невдалих боїв в Італії були змушені укласти мирний договір з римлянами і осісти в області Ілліріка.

У 405 р. в Італію вторглися варварські орди Радагайса, що складалися в основному з готів. Сучасні історики припускають, що до складу орд входили також племена вандалів і свевів. У 406 р. Радагайс капітулював під Флоренцією, але скориставшись тим, що римські легіони були відправлені з Галії на захист Італії, в Галію, перейшовши Рейн, увірвалися вандали, свеви, алани, пізніше бургунди і франки.

У 408 р. Аларіх вперше оточив Рим, а в 410 р. захопив і розграбував столицю імперії. Потім вестготи на чолі з новим вождем Атаульфом в 412 р. з Італії вирушили в Галлію.¹⁷²

Особистість Атаульфа можна вважати символічною для завершення процесу, який охопив колишніх тервінгів і змінив їх протягом одного покоління. Готи Аларіха все більше і більше почали перетворюватись на вершників. Цей процес був остаточно закінченим за правління саме Атаульфа. Вже до 400 р. кавалерія готів Аларіха мала якісну перевагу. Вона була досить легко озброєна, що дозволяло надзвичайно мобільно пересуватись полем бою, крім звичного меча та списа готські вершники мали на озброєнні також й луки, що дозволяло в будь-який період бою прикрити піхоту. Вестготська кавалерія стала таким чином прекрасним доповненням ослабленої римської армії, яка хорошими вершниками ніколи не славилась. Яскравим прикладом цьому є легендарна битва в 451 р. на Каталаунських полях на описі якої й варто зосередити увагу.¹⁷³

Отже, Гуни і підкорені ними племена, населяли степовий простір від Дунаю до Волги. Центром їх володінь стала колишня римська провінція Паннонія. Гуни загрожували існуванню як Західній, так і Східній імперіям, і обидва імператора повинні були відкуповуватися від них щорічною даниною. Своєї вершини гуннська могутність досягла при знаменитому привителю Аттілі.¹⁷⁴

В 451 р. Атілла вторгається в Галію. Пройшовши вогнем і мечем країною, повністю вирізавши населення взятих гунами міст, від старих до немовлят, він дійшов до міста Авреліан (сучасний Орлеан). Оборону міста очолив місцевий єпископ Анніан.

Гуни насідали, вони вже маєже зайняли передмістя і руйнували облоговими машинами міські стіни. На допомогу оточеним вирушила армія на чолі з Флавієм Аецієм, «останнім великим римлянином», який свої молоді роки провів в полоні в гуннів, та вождем вестготів Теодоріхом.¹⁷⁵

Опинившись в Галлії, Аецій дізнався, що його союзники-вестготи не збираються захищати Галію, а будуть чекати грізного завойовника на своїй власній території. Тільки красномовство знатного римського посла змусило старого короля Теодоріха змінити свою думку і заявити, що в якості вірного союзника Аеція і римлян він готовий ризикнути своїми володіннями і власним життям. Король разом з синами очолив одноплемінників і став під знамена Аеція. Його приклад підтримали багато інших племен: лети, арморікани, сакси, бургунди, бреони, алани, і частина франків.

Дізнавшись про наближення ворога, Аттіла зняв облогу Орлеана, куди його передові загони вже встигли проникнути, і почав поспішно відступати, поки, після зворотної переправи через р. Сену, не опинився на рівній і гладкій рівнині, що носила назву Каталаунських полів (сучасна область Шампань у Франції) і була зручною для дій його кінноти. Перед битвою вождь гунів визнав за необхідне надихнути своє воїнство промовою і зумів запалити в них бажання боротися. Поки воно не згасло, Аттіла поспішив вибудувати військо в бойовому порядку. Центр зайняв він сам на чолі своїх гунів, які відрізнялися відвагою і особистою відданістю йому. Підвладні йому народи, ругії, герули, тюрінгії, франки і бургунди розташувались по обидві сторони від центру. Правим крилом командував цар гепідів Ардаріх, лівим - відразу три вожді остготів. Вони стали навпроти споріднених їм вестготів, з якими готувалися схрестити зброю.

Римські союзники вишикувалися за іншим принципом. У центрі Аецій поставив аланів - це плем'я підозрювали можливій зраді і збиралися суворо стежити за всіма їхніми пересуваннями. Аецій очолив ліве крило, Теодоріх - праве, а син Теодоріха зайняв пагорби на фланзі війська Аттіли, захоплені союзниками напередодні битви.

Розпочали битву вестготи, задівши свій звичний стиль бою – метальний. Після того, як обидві сторони довго обсипали один одного метальними снарядами, їхні кіннота і піхота вступили в рукопашний бій. Гуни зуміли пробитись через слабкий центр ворожого війська і, розвернувшись вліво, накинулись на вестготів. Коли Теодоріх, проїжджаючи уздовж рядів свого війська, намагався підбадьорити його, він був вбитий дротиком знатного остгота, впав з коня і був затоптаний копитами власної кінноти.

Ряди вестготів були засмучені, і Аттіла вже святкував перемогу, коли син Теодоріха вдарив з пануючих висот по оголеному флангу противника і відкинув його. Від повної поразки гунів і їх союзників врятувала лише ніч. Спорудивши у своєму таборі укріплення з возів, вони приготувалися захищатися за ними. Не сподіваючись на успіх оборони, Аттіла наказав скласти для себе поховальне багаття і мав намір кинутися в нього, якщо табір буде взято.¹⁷⁶

Однак союзники Риму зазнали не менших втрат. Тому коли вони наступного дня спробували штурмувати ворожий табір, їх перші загони були зупинені і частково винищені градом стріл, що летіли з-за гуннских возів. Сина Теодоріха, що горів бажанням помститися за смерть батька, Аецій зумів вмовити відступити, вказавши йому, що за його відсутності брати спробують захопити королівську владу. Насправді ж Аецій вважав, що надмірне посилення вестготів, істинних переможців в «битві народів», було б небезпечно в першу чергу для Риму, який вони одного разу (у 410 р.) вже захоплювали.¹⁷⁷

Після відходу вестготів Аттіла був вражений тишею, яка запанувала на завалених купами трупів Каталаунських полях, і кілька днів не виходив з-за укріплень, побоюючись пастки. Потім він відступив за Рейн, і його відступ став свідченням останньої перемоги, здобутої від імені Імператора Західного Риму.¹⁷⁸

В результаті битви на Каталаунських полях велике і нетривке державне об'єднання гунів починає розпадатися, а незабаром після смерті Атілли (453 р. остаточно розвалилося. Гуннськая небезпека згуртувала на короткий час різнорідні сили навколо Римської імперії, але після Каталаунскої перемоги і процеси внутрішнього роз'єднання імперії посилилися. Варварські королівства перестали зважати на імператорів і проводили самостійну політику. Щодо вестготів то даний бій та битва при Адріанополі стали вершиною тактики і стратегії цього племені.