Висновки

Підводячи загальні висновки варто сказати наступне. Германці як етнос сформувалися на півночі Європи з індоєвропейських племен, що осіли в районі Ютландії, нижньої Ельби і на півдні Скандинавії. Їх стали виділяти як самостійний етнос тільки з I ст. до н. е. Римляни вперше зіткнулись з германськими племенами в кін. ІІ ст. до н. е. в ході нашестя кімврів та тевтонів. На той час про германців було мало що відомо; основними джерелами до вивчення тогочасного германського світу є праці Цезаря та Тацита. З поч. І ст. н. е. розпочинається новий етап у римсько-германських відносинах. Відбувається загострення взаємовідносин, що в результаті приводить до битви в Тевтобурзькому лісі, де як відомо римляни зазнали поразки. Щоб зрозуміти причини такої невдачі римлян варто перш за все звернути увагу на спосіб ведення війни давніми германськими племенами. Їхньою основною формою військової організації було каре, що мало значні тактичні переваги над фалангою – найпоширенішим видом бойового ладу в римлян. Германці набагато швидше могли втратити будь-який зовнішній порядок, але могли безладними групами і абсолютно розрізнено атакувати або відступати серед скель і лісів. Таким чином зберігалися внутрішній зв'язок, взаємна довіра, уміння діяти інстинктивно або за закликом вождя. Германці не лише були придатні для бою «лінія на лінію», але особливо підходили для розсипного бою, для нападу в лісі, для засідок, удаваних відступів і взагалі для партизанської війни. Битва в Тевтобурзькому лісі ідеально демонструє стиль ведення бойових дій германцями. Під час цього бою були в наявності практично всі чинники, що надавали значну перевагу германцям: лісиста місцевість, елемент несподіванки, неорганізованість римської армії, перевага в кількості, досвід германського воєначальника Армінія та повна нездатність командувача римлян Квінтілія Вара приймати відповідні рішення. Без сумніву одним з найважливіших чинників перемоги германців була згуртованість племен. Армінію вдалось об’єднати в одній армії зразу декілька народностей, що в результаті значно збільшило військовий потенціал германського війська. Протилежна ситуація склалась в результаті каральних походів Тиберія та Германіка. Германські племена не були об’єднані, й тому Тиберію і Германіку вдалось досить легко підкорити повсталі племена. Та все ж таки повністю встановити римську владу на території Германії Тиберію та Германіку не вдалось. Стратегічним інтересом Германія для Римлян не була. Римляни через складні умови місцевості видозмінили спосіб ведення бойових дій, замінили переважаючий принцип генеральної битви, рядом дрібних боїв, також змінили спосіб постачання військ. Повний контроль над провінцією не був встановлений, що в результаті привело до масштабного Батавського повстання. Перебіг даного повстання демонструє якісно новий етап в розвитку війського мистецтва давніх германців. Це вже були не відсталі варвари з досить примітивними навиками ведення війни. На даному етапі германці активно залучались для військової служби в римських легіонів в якості найманців. Крім того декілька когорт батавів були особистими охоронцями імператора, що свідчить про відмінну військову підготовку германців. Батавське повстання було війною рівних суперників. Звичайно, що Римське військо мало значно більші резерви для підсилення своїх військ – воно могло сподіватись на допомогу легіогіонів з навколишніх провінцій. У батавів такого резерву не було. Та не зважаючи на це вони змогли протриматись практично два роки ведечи майже відкриту війну з легіонами. Причиною поразки германців були з одного боку вдалі маневри римських військ, з іншого певні прорахунки батавських командувачів.

Яскравим прикладом вдалого ведення війни проти Риму є так звані Маркоманські війни. Германські племена на той час зуміли об’єднатись. У них було спільне командування та чітко визначені цілі. Таким чином можна провести паралелі з повстанням Армінія. Тоді римлянами було проведено декілька каральних експедицій та піти дальши вони не наважились. Римський імператор Марк Аврелій розромивши основні сили повстанців не зупинився на досягнутому а продовжив похід в глибину германських територій й тим самим здобув відносний мир на наступні декілька десятиліть. Зрозуміло, що бунти виникали і надалі та вони не були настільки масштабними і небезпечними для Римської Імперії. Відносний мир з германцями тривав до сер. ІІІ ст., коли свої набіги на кордони Імперії розпочинають готи. Військова справа готів знаходилась на дещо вищому щаблі розвитку в порівнянні з германським племенами, що жили на Рейні. Готи мали досвід ведення облоги фортець, вміли користуватись таранними машинами. Найсильнішим родом військ в готів була кіннота, зокрема кінні лучники. Найяскравіше стиль ведення війни готами показаний під час нападів на кордони Імперії в 250-251 рр., а саме під час штурму ними двох римських міст – Філліполя та Абрітти. Війна з готами показує, що римська армія успішно билася при взаємодії польових військ з фортецями. Фортеці були стійкі за підтримки польових військ, а війська успішно діяли, опираючись на фортеці. У польовому ж бою римські легіони зазнавали поразки. Характерною ознакою цього є битва при Адріанополі. Під час даного бою римські війська опинились відрізаними від міста, що в результаті закінчилось їхньою поразкою. Фортеці ж без підтримки військ не витримували тривалої облоги. Крім цього бойовий порядок римської армії, зокрема, в бою при Абрітті, не мав тактичної глибини, не мав навіть резерву, тому римські легіони не могли подолати опору супротивника і протидіяти його маневру.

Готи у війні з Римською імперією показали високу боєздатність своїх військ, яка зберігалася навіть при невдачах і в стані стратегічного оточення. Готські загони добре маневрували на театрі військових дій і взаємодіяли між собою. У разі невдачі вони своєчасно виходили з бою і зберігали боєздатність. Широко використовувалася раптовість в наступальних і оборонних боях. Яскравим прикладом таких дій готів є битва на Каталаунських полях. Саме тоді вестготам вдалось максимально ефективно скористатись своїми навичками ведення бою, що в результаті й принесло перемогу об’єднаним римсько-варварським військам.

Отже, військова справа германців пройшла складний етап розвитку, починаючи з неорганізованих та безладних нападів на Римську Імперію в кін. ІІ ст. до н. е. – поч. І ст., до добре продуманих вторгнень в сер ІІІ – сер. IV ст. Вершиною ж військової майстерності германців, а саме готів стала битва на Каталаунських полях.

Таким чином, при формуванні власної військової тактики та стратегії германці багато чого запозичили в римлян. Але на відміну від інших народів з якими воювала Римська Імперія, германцям вдалось зберегти свої ідентичність і своєрідність

В способі ведення військових дій германським племенам вдалось органічно поєднати власний досвід з римським.