2.4. Вторгнення готів в середині ііі ст.

Після смерті в 235 р. імператора Александра Севера Римську імперію охопила криза влади, що розтягнулася до 284 р. У цю епоху імператори змінялися дуже часто, вмираючи в основному насильницькою смертю в результаті громадянських воєн, армійських заколотів і змов. Легіони проголошували у віддалених від Риму частинах імперії одночасно різних «солдатських імператорів», яких нерідко самі незабаром вбивали, а римський сенат на противагу їм обирав своїх «сенатських імператорів». Система управління єдиною імперією практично розвалилася. Імператори, що сиділи в Римі, вимушені були визнавати одних узурпаторів, щоб в союзі з ними боротися проти інших або проти зовнішніх ворогів.¹²²

Внутрішня нестабільність імперії частково викликала загострення і на кордонах. У 226 р. в Персії прийшла до влади войовнича династія Сасанідів, представники якої організували походи на східні рубежі римських володінь. Другий Сасанідський шах Шапур I (241-271 рр.) запам’ятався тим, що в 260 р. зумів полонити римського імператора Валеріана. З півночі, імперію, що ослабла, атакували племена германців, даків і інших варварів, зокрема готів.¹²³

Згідно з Йорданом за часів царя Філімера готи від берегів Вісли досягли північного узбережжя Чорного моря, розселившись між Дніпром і Азовським морем. Вони вступили в конфлікт з Римською імперією на нижньому Дунаї при імператорові Каракаллі в 210 р. Про появу готів на Дунаї в цей час повідомляє Йордан.¹²⁴ У фрагменті однієї з праць автора VI ст. Петра Магістра міститься розповідь про те, що в 230 р. готи вже отримували щорічну дань від римлян.

Греки, а вслід за ними римсько-візантійські історики перенесли назву скіфів, що мешкали до н. е. в степах на північ від Чорного моря, на нових поселенців - готів.¹²⁵ У цю епоху до скіфів відносили не тільки готів, але розповсюдили етнонім як загальну назву на всі варварські народи на північ і схід від нижнього Дунаю.

Згідно з істориком Дексіппом Скіфська (або Готська) війна почалася за імператора Бальбіна в 238 р., коли карпи^* напали на римську провінцію Мезія, прилеглу до південного берега Дунаю в його нижній течії.¹²⁶ У письмових джерелах, що збереглися, відсутні будь-які відомості про Скіфську війну впродовж подальших 10 років.

Активні військові дії розпочались весною 250 р. Три військові колони з території Молдавії і Валахії вторглися на землі Риму. Метою нападу були провінції Дакія і Мезія, включаючи і територію Фракії, які були спустошені багаторічним військовим походом. Похід здійснювався під керівництвом готського короля Книви, який, окрім свого власного народу, мобілізував і ряд інших племен. Хід і результат військового походу показують, що готи вже досягли вершини своєї влади і впливу. Серед всіх народностей що брали участь в нападі, вони мали вже явну перевагу.¹²⁷

За повідомленням Йордана, військо готів розділилося на два загони: головні сили (сімдесят тисяч чоловік) під командуванням Книви наступали по долині р. Ятра; другий загін готів наносив допоміжний удар на м. Філіппополь з метою дезорганізації тилу римської армії.¹²⁸ Наявність двох взаємодіючих загонів говорить про те, що у готів було єдине військове керівництво й організована взаємодія двох військ.

На час вторгнення готів в Нижню Мезію головні сили римської армії під командуванням намісника Мезії Требоніана Галла були зосереджені в районі м. Оскус. Це було добре укріплене місто, до того ж прикрите природними перешкодами - системою озер. Оскус мав важливе стратегічне значення, оскільки знаходився у вузлі великих доріг: дороги, що йшла уздовж Дунаю, дороги на Філіппополь, дороги на м. Сердіка. Цей укріплений пункт (Оскус) був базою римської армії, яка, спираючись на нього, могла завдавати удари у фланг і тил загонам готського війська. Шлях на Філліполь перекривав римський табір Нові та м. Нікополь. Таким чином основним змістом першого етапу війни була облога готами римського табору Нові і бій під Нікополем.

Нові був добре укріплений, оскільки мав важливе тактичне значення: він прикривав переправу через Дунай і знаходився на шляху до Філіппополя. Тому першим завданням головних сил готів було оволодіння Нові, що повинне було забезпечити їм зв'язок із загоном, що наступав на Філіппополь, а також безпечний шляху відступу.

Готи зуміли оточити Нові, але на допомогу фортеці прийшли римські легіони під командуванням Галла, внаслідок чого готи змушені були зняти облогу Нові і рушили долиною р. Ятра на Нікополь.¹²⁹

Розташований біля Балканських гір Нікополь також мав важливе тактичне значення: ця римська фортеця перекривала головні проходи через Балканський хребет і знаходилася у вузлі доріг Мезії і Фракії. У Нікополі сховалося місцеве населення Мезії. Сюди ж прибув з підкріпленнями Децій.

Під Нікополем відбувся бій головних сил римлян і готів, в якому готи під командуванням Книви зазнали поразки. Джерела повідомляють, що готи лише убитими втратили 30 тисяч чоловік, і що це нібито було рівнозначно знищенню їх головних сил.¹³⁰ Насправді ж загін Книви продовжував боротьбу і після поразки під Нікополем. За повідомленням Прокопія Кесарійського, готи відступили в гори і форсували гірські проходи з метою з'єднання із загоном, що діяв під Філіппополем.¹³¹

Добре укріплений римлянами Філіппополь мав важливе стратегічне значення: це був економічний і політичний центр придунайських провінцій, вузол стратегічних доріг, що зв’язували Дунай з Егейським морем і Боспор з Римом, основна база римської оборони. Місто було розташоване на горбах і прикрите з одного боку р. Гебр, що сприяло організації його оборони. У фортеці знаходився сильний гарнізон під командуванням намісника провінції Пріска, який підтримував зв'язок з головними силами польової армії римлян, що діяла на півночі під командуванням Деція. Фортеця підготувалася до тривалої оборони.¹³²

Для облоги і штурму фортеці, за даними джерел, готи застосовували облогові машини - тарани, штурмові сходи, облогові башти на колесах.

Оточивши Філіппополь, готи провели рекогносцировку^* його укріплень, виявили найбільш слабкі місця оборони і приготували все необхідне для атаки. Потім відбувся штурм. В той час, як легка піхота готів обстрілювала стіни, решта воїнів підкотила башти і встановили тарани. Римляни обороняючись метали великі камені, запалені факели, смолу і сірку, підпалюючи і руйнуючи облогові машини. Не дивлячись на це, важка піхота готів встановила штурмові сходи і намагалася оволодіти фортечними стінами. Проте атака була відбита.

Після невдалого штурму готи перейшли до тривалої облоги міста, засипавши рів і звівши земляні насипи, які незабаром досягли висоти стін. Тоді римські солдати почали надбудовувати стіни і зривати нічними атаками облогові роботи. В цей час з півночі прийшло повідомлення про поразку готів під Нікополем. Багаті городяни почали вимагати організації загальної евакуації з метою деблокади міста. У зв'язку з цим Децій писав городянам Філіппополя: «Якщо ви хочете зберегти свої життя вам потрібно залишитися усередині міста. Через декілька днів ми з’явимось під стінами міста і звільнимо вас. Ви повинні нам довіряти».¹³³

Попереджений Пріском про наявність значних сил супротивника під Філіппополем, Децій мав намір деблокувати місто ударом польової армії, організувавши її взаємодію з гарнізоном фортеці.

Для деблокади Філіппополя римські легіони з-під Нікополя рушили форсованим маршем через Балкани. Децій, мабуть, планував не дозволити з'єднатися під Філіппополем двом готським загонам. Після маршу римляни розташувалися на відпочинок. Табір, швидше за все споруджений не був, не організував Децій і регулярної охорони. Скориставшись безпечністю римлян, готи під командуванням Книви раптово атакували відпочиваючі легіони і змусили їх рятуватись втечею. Римляни безладно відступили на північ до Оскуса для з'єднання з легіонами, що знаходилися там, під командуванням Галла.

Після перемоги над військом Деція готи продовжили свій марш на Філіппополь і з'єдналися із загоном, що штурмував місто. Тепер співвідношення сил різко змінилося на користь готів, що негативно позначилося на моральному стані римлян. Незабаром Філіппополь був захоплений готами, в чому чималу роль зіграла зрада Пріска. Амміан Марцеллін писав: «Зруйнований був Філіппополь, причому вбито було в стінах міста сто тисяч чоловік»¹³⁴

Місто було розграбоване, жителі частково перебиті, частково взяті в полон. Важливий стратегічний пункт опинився в руках готів; проте це не дезорганізовувало римську оборону, оскільки армія під командуванням Галла утримувала Оскус.¹³⁵

Таким чином, успіхи готів в основному мали тактичне значення і навіть оволодіння Філіппополем в даній ситуації не відігравало великої стратегічної ролі, оскільки комунікації готів знаходилися під контролем римлян. Стратегічна ситуація для готів склалася несприятливо - фактично вони виявилися блокованими у Фракії.

Негативну роль зіграла тут перевантаженість награбованим майном і полоненими. Втрати в боях, витрата на охорону великих обозів і полонених різко ослабили боєздатність готів.

Відправити обози і полонених за Дунай і отримати звідти підкріплення було не можливим, оскільки комунікації контролювалися римлянами.

Зиму 250-251 р. Децій і Галл використали для скликання в район Оскуса свіжих сил, для посилення укріплень і для підготовки контратаки.

На весні 251 р. готи розпочали загальний відступ, обходячи укріплені райони Західної Мезії.¹³⁶

Децій наказав Галлу силами легіонів, що знаходилися під його командуванням, зайняти берег Дунаю, перехопивши шляхи відступу готів. Армія під командуванням Деція повинна була розгромити головні сили відступаючого супротивника. Готувалося оточення готського війська.

Як тільки готи вийшли на рівнину, вони були атаковані римськими військами і втратили частину свого обозу. Тоді ж готи розпочали мирні переговори і запропонували повернути римлянам всю свою здобич, якщо ті безперешкодно пропустять їх за Дунай. Децій відкинув цю пропозицію, розраховуючи знищити готів в бою. Наслідком цього був бій при Абрітті, що знаходилася, мабуть, в сучасній Добруджі.

Готи розташувалися для оборонного бою, використавши болотисту місцевість. Бойовий порядок складався з трьох ліній. Головні сили знаходилися в третій лінії, розташованій за болотом, через яке, мабуть, були влаштовані приховані проходи для відступу першої і другої ліній. Перша і друга лінії повинні були вимотати і ослабити римлян, а потім заманити їх за собою до болота, де передбачалося оточити супротивника силами третьої лінії.

Римські легіони, були розташовані фалангою і не мали резерву. Децій розраховував відкинути супротивника одним ударом своїх легіонів.

Римляни атакували першу лінію супротивника. Під час атаки загинув син Деція. Щоб загибель сина імператора не справила пригноблюючого враження на римські легіони, Децій голосно заявив: «Хай ніхто не засмучується - смерть одного солдата невелика втрата для держави».¹³⁷

Легіони посилили натиск і відкинули першу лінію готів. Але за нею опинилася друга. Римлянам довелося здійснити другу атаку, яка також закінчилася успішно, але достатньо сильно втомила легіонерів.

Про завершальний етап бою повідомляє Йордан: «Коли і ця (тобто друга лінія) була перекинута, поблизу болота з'явилися войни готів з третьої лінії. І тут Децій за порадою Галла - йти через болото - не знаючи місцевості, необачно провів атаку і зав'язнув в болоті зі всім військом. Вороги почали обстрілювати римське військо з метальних машин. Один зі снарядів влучив у Деція і вбив його».¹³⁸

Отже, відкинувши другу лінію готів, Децій, за невдалою порадою Галла, вирішив атакувати їх третю лінію, не організувавши розвідки місцевості. В цей час головні сили третьої лінії готів контратакували римлян з флангів і завершили їх оточення. У бою загинув Децій, але Галл з частиною сил вирвався з оточення.

Причиною поразки римлян в бою при Абрітті римські історики вважають зраду Галла, який одразу ж після бою був проголошений імператором і почав мирні переговори з противником. Фактично ж основною причиною поразки римлян були фатальні прорахунки в тактиці, внаслідок чого римляни потрапили в пастку, влаштовану готами і втратили більшу частину війська.

Галл зобов'язався безперешкодно пропустити готів зі всією здобиччю за Дунай і за відмову їх від нових нападів на Римську імперію щорічно виплачувати їм дань. На цих умовах був підписаний принизливий для римлян договір.

Політичні наслідки поразки римлян були досить значні. Виявилася слабкість рабовласницької держави, що панувала декілька сторіч в басейні Середземного моря. За відсутності у римлян регулярних, добре навчених військ, оборонні лінії не були непереборною перешкодою для готів і інших племен, - вони легко проривалися. До того ж супротивник знаходив підтримку з боку значних верств населення римських провінцій.

Війна з готами показує, що римська армія успішно билася при взаємодії польових військ з фортецями. Фортеці були стійкі за підтримки польових військ, а війська успішно діяли, спираючись на фортеці. У польовому ж бою римські легіони терпіли поразки. Фортеці без підтримки військ не витримували тривалої облоги. Бойовий порядок римської армії в бою при Абрітті не мав тактичної глибини, не мав навіть резерву, тому римські легіони не могли подолати опору супротивника і протидіяти його маневру.

Готи у війні з Римською імперією показали високу боєздатність своїх військ, яка зберігалася навіть при невдачах і в стані стратегічного оточення. Готські загони добре маневрували на театрі військових дій і взаємодіяли між собою. У разі невдачі вони своєчасно виходили з бою і зберігали боєздатність. Широко використовувалася раптовість в наступальних і оборонних боях.

Бойовий порядок готів мав тактичну глибину, що додавало йому стійкість і здатність краще вимотувати супротивника фланговими ударами з подальшим його оточенням. Для ослаблення сили опору ворога вдало використовувалася болотиста місцевість. Цю особливість дій готів античні історики називали готським способом ведення війни.

Розділ ІІІ. Взаємовідносини Римської Імперії з готськими племенами в другій половині IV - середині V ст.