1.2. Германці на початку і ст. Н.Е. Передумови та причини битви в Тевтобурзькому лісі.

Щоб зрозуміти германський спосіб ведення війни, необхідно вивчити спочатку політико-соціальний устрій цього народу.

На початку нашої ери германці розпадалися на народності, з яких кожна володіла територією в середньому до двохсот квадратних кілометрів. Оскільки велика частина місцевості була покрита лісом і болотами, жителі мали лише невеликі заорювання, живлячись переважно молоком, сиром і м'ясом, то в середньому населення не могло перевищувати 250 чол. на 2,5 квадратних кілометри; таким чином, окремі народності налічували до 25 тис. чол. населення, найбільші, можливо, - від 35 до 40 тис. чол. Між Рейном і Ельбою поміщалося 20 таких народностей. Германія таким чином була дуже рідко заселеною. Племена поділялись на роди, або сотні. Ці союзи називалися родами, тому що вони утворювалися не довільно, а залежно від родинного споріднення. Кожен залишався в тому союзі, в якому він був народжений. Сотнями ж роди називалися тому, що вони включали близько ста сімейств або бійців. Фактично число бійців, звичайно, не могло відповідати цій цифрі; слово «сотня» германці вживали взагалі як велике кругле число.⁴³

Рід або сотня, величина яких досягала 400-1000, можливо, навіть 2 тис. осіб, розміщувалися на просторі від одного до декількох квадратних кілометрів і жили разом в одному поселенні. Землеробство, яким в основному займалися жінки і не придатні для війни і полювання чоловіки, було досить примітивним.⁴⁴

На чолі кожної общини стояв виборний посадовець, який називався альтерманом, або гунно, сама ж община називалася то родом, то сотнею.⁴⁵

Альтермани були представниками общини в мирний час і вождями чоловіків під час війни. Вони жили з народом і в народі, вони були такими ж вільними членами общини, як і усі інші. Але, звичайно, що серед них почало утворюватися щось на зразок аристократії; у кожній народності були окремі особи, які стояли вище за інших членів общини. Народні зібрання кожної народності вибирали "князів", або "проводирів", які роз'їжджали округом, проводячи суд, займалися дипломатією з чужими пллеменами, і один з них повинен був під час війни брати на себе вище командування.⁴⁶

Основною формою військової організації германців був чотирикутник – каре - тісно згуртована маса, однаково сильна з усіх боків, не лише з фронту і тилу, але і з флангів. Каре було основною тактичною побудовою у германців, як фаланга у греків і римлян.⁴⁷

Перевага фаланги перед каре полягала в тому, що вона могла ввести в бій значно більше бійців і зброї. 10 тис. чол. у 10-шеренговій фаланзі мали в першій шерензі 1 тис. чол., тоді як каре тієї ж кількості мало 100 чол. у глибину і 100 чол. по фронту. Таким чином, фаланга могла оточувати суперника; якщо каре не пробивало її негайно, воно дуже швидко могло бути оточене з усіх боків. Греко-римська фаланга могла вважатися розбитою, як тільки вона була розірвана. Германці набагато швидше могли втратити всякий зовнішній порядок, але могли безладними групами і абсолютно розрізнено атакувати або відступати серед скель і лісів. Таким чином зберігалися внутрішній зв'язок, взаємна довіра, уміння діяти інстинктивно або за закликом вождя. Германці не лише були придатні для бою «лінія на лінію», але особливо підходили для розсипного бою, для нападу в лісі, для засідок, удаваних відступів і взагалі для партизанської війни.⁴⁸

У перервах між війнами германці проводили час в неробстві. «Непробудно пити і день і ніч ні для кого не було ганебним заняттям. Танці серед закопаних в землю мечів і списів було однією з найулюбленіших розваг, але особливим успіхом користується гра в кості. Програвши все майно, германці ставили свою свободу і своє тіло. Програвший добровільно віддає себе в рабство.»⁴⁹ Втім, придбаних таким чином рабів прагнули позбутись, оскільки такий виграш не приносить шани.⁵⁰

Тоді як відмінною рисою спартанців була згуртованість, германці, за твердженням Тацита: «Не терплять, щоб їх житла примикали впритул один до одного, селяться вони окремо і кожен сам по собі, де кому придивиться»⁵¹

У 5 р. н. е. була заснована імперська провінція Германія, про політичний устрій якої майже немає відомостей. 5-6 римських легіонів розташовувалися в прирейнских таборах, а також в укріплених таборах усередині Германії. Влітку римляни здійснювали походи в область проживання германських племен для розгляду судових справ, які вели римські юристи за римськими законами. Передбачалося переписати населення, обкласти його податками і організувати призов германців в римську армію, як робилося по усій імперії.⁵²

Проте Рим побоювався сильного царства, що сформувалося під керівництвом вождя маркоманів Маробода. Валлей Патеркул так описував Маробода: «Племенам і окремим людям, від нас що відокремилися, він надавав притулок; взагалі він діяв, як суперник, погано це приховуючи; і військо, яке він довів до сімдесяти тисяч піхотинців і чотирьох тисяч вершників, він підготував в безперервних війнах з сусідніми народами до значнішої діяльності, ніж та, яку він здійснював. Італія так само не могла себе почувати в безпеці через збільшення його сил, оскільки від найвищих гірських ланцюгів Альп, що означають межу Італії, до початку його меж не більше двохсот кілометрів».⁵³ Маробод уникав відкрито ворожих дій відносно імперії, з іншого боку він не укладав з Римом союзу і давав притулок ворогам імперії. У 6 році римляни організували військовий похід проти Маробода. Тиберій повів 5 легіонів від Дунаю на північ, легіони Гая Сенція Сатурніна з верхнього Рейну повинні були завдати удару у фланг і тил маркоманів.

Коли війська Тиберія виступили проти Маробода і вже близько підійшли до його володінь, в Паннонії і Далмації несподівано спалахнуло антиримське повстання. Про його масштаби свідчить Светоній. Він назвав цю війну найважчою, яку вів Рим після Пунічних воєн, повідомляючи про скликання 15 легіонів (більше половини усіх легіонів імперії).⁵⁴ Імператор Август призначив Тиберія командувачем військами для придушення повстання, а з Марободом укладений почесний для нього мир.

Намісником Германії за відсутності Тиберія був призначений Публій Квінтілій Вар, що був проконсулом Сирії. Веллей Патеркул дав йому таку характеристику: "Квінтілій Вар, що походив з сім'ї швидше відомої, чим знатної, був від природи людиною м'якою, спокійної вдачі, неповоротким і тілом і духом, придатним швидше до табірного життя, чим до військової діяльності»⁵⁵.

Повстання германців підготував і очолив Арміній, 25-річний син вождя херусків Сігімера. Арміній служив в римській армії, командуючи загоном германців, і заслужив на римське громадянство. Вар йому повністю довіряв, вони часто разом бенкетували. Римський намісник переніс свою ставку в землі херусків (район річки Везера) щоб звідти залагоджувати суперечки між германськими племенами і організувати збір податків.

Германці поводилися цілком мирно. Вар розпорошив війська по їх країні для боротьби з розбійниками, а Арміній тим часом готував змову, переконуючи інших вождів виступити проти римлян. Джерела не повідомляють, які саме племена виявилися залучені в змову, за непрямими даними крім херусків це були бруктери, марси і хавки. Один зі знатних херусків Сегест, чия дочка Туснельда була заручена за Армінієм, попередив Вара про небезпеку, але той визнав це наклепом на свого союзника і не зробив ніяких заходів.⁵⁶

Згідно із задумом Армінія спочатку повстали віддалені германські племена. Під приводом боротьби з ними Арміній зібрав військо і супроводжував римську армію Вара, що виступила в похід на повсталих, але потім відстав, чекаючи підходу нових сил. Військовий історик Г. Дельбрюк вважає, що Вар виступив не у військовий похід, а просто відводив війська з центральної Германії в зимові табори ближче до Рейну (як робилося завжди), про що свідчать пора року і величезний обоз з жінками і дітьми.