2.1. Походи Тиберія та Германіка в першій половині і ст.

Знищення армії Вара стало каталізатором загального антиримського повстання, в зв’язку з чим римлянам довелося швидко залишити германську територію і навіть покинути міцну базу Алізо, комендант якої Луцій Цедіцій залишив фортецю лише після того, як закінчилося продовольство. З обозами, жінками і дітьми він успішно дійшов до головного рейнського табору - Ветера.⁷⁹

Наслідки знищення легіонів Вара у військовому плані були досить швидко загладжені - Тиберій знову очолив рейнські легіони, чисельність яких зросла до восьми. Здавалося, що посилення армії з талановитим командувачем на чолі мало на меті відновлення операцій римлян в Германії і чергове встановлення їх влади тут. Проте цього не відбулося.⁸⁰

Війна між Римом і германцями на даному етапі, була війною не рівних супротивників, а війною між цивілізованою, великою, світовою Імперією і хоробрими, але відсталими варварськими племенами. Результат в такій боротьбі на перший погляд був вирішений наперед і очевидний, оскільки перевага однієї сторони – римлян, була величезною. Тому викликає чимале здивування припинення Августом, Тиберієм і наступними імператорами подальшої масованої експансії римлян в Германії.

Можливі мотиви, якими керувався імператор Август в ухваленні такого дивного рішення полягають в наступному. По-перше, завоювання Германії не було пріоритетним, економічно вигідним завданням, оскільки Германія була заселена бідними, відсталими і войовничими племенами, та й римляни постійно вторгаючись, розоряли германські землі. Крім цього недавно було придушене доволі серйозне паннонське повстання. Загибель трьох легіонів Вара викликала значні фінансові проблеми - потрібно було відновлювати дорогі легіонні з'єднання. До цієї економічної причини додавалась ще й політична: Август не збільшував армію. Двадцять вісім легіонів, що охороняли кордони Імперії і вели завоювання, залишали в себе в тилу величезні, слабо контролюючі простори такі, як Паннонія, Іллірія, де римська влада спиралася більше на лояльність місцевого населення ніж на малочисельні римські частини. У разі раптового, масового повстання, римські легіони, розкинуті на кордонах варварського світу виявлялися ізольованими від центральних регіонів Імперії. Якщо центр повстання був недалеко, то прикордонні легіони встигали придушити його. Але, якщо бунт відбувався в глибині варварських територій то війська змушені були віддалятись від метрополії Імперії, і в разі нового масштабного повстання легіони навряд чи встигли б своєчасно передислокуватися і придушити повстання. Звичайно, при відповідному збільшенні армії такої проблеми не існувало б. Але, Август, можливо пам'ятаючи про всевладдя військових за часів громадянських воєн (83—82 до н. е), наполегливо не збільшував чисельність армії. Це вело до обмеження можливостей римської військової експансії, а звідси й до обмеження розмірів Імперії, оскільки невелика римська армія не могла вести постійний широкомасштабний наступ і закріплюватися на завойованих рубежах. Тому, що існувала загроза повторення паннонського повстання, але в набагато більшому масштабі.⁸¹

При Августі римські легіони на Рейні були засобами контролю не тільки за Германією, але і за римською Галлією, про це повідомляє Тацит.⁸² При перенесенні ж західного кордону імперії на Ельбу легіони не змогли б контролювати Галлію, хоча там теж могло виникнути антиримське повстання. Воно і виникло при Тиберієві, але завдяки рейнським легіонам було швидко придушене. Можливо цим і пояснюється припинення Августом агресивної військової політики Риму в Германії після стабілізації становища на Рейні. ⁸³

У 14 р. Август помер і на престол зійшов Тиберій (14-37 рр. н.е.). Подальші події в Германії можна реконструювати дуже детально завдяки Тациту, який є основним автором, що писав про даний період.

Користуючись зміною принцепсів, в рейнських і паннонських легіонах піднялося повстання, викликане важкими умовами служби. Протеже Тиберія, Цезар Германік (15 р. до н.е. – 19 р. н.е.), за особистої ініціативи повів легіони на чергове завоювання Германії чисельністю 12 тис. легіонерів (4 неповних легіони, 26 когорт ауксиларіїв^ і 8 загонів кінноти). Германік просуваючись лінією р. Ліппи розділив армію на 4 колони, щоб охопити більшу територію і завдав несподіваного удару марсам. Жорстокість розправи над марсами викликала обурення серед бруктерів, тубантів і узіпетів, й вони вирішили знищити армію Германіка, коли вона повертатиметься назад. Тацит описує похідний бойовий порядок Германіка: «Попереду йшла частина кінноти і когорти допоміжних військ, за ними перший легіон; воїни двадцять першого легіону прикривали лівий фланг обозів, що знаходилися посередині, воїни п’ятого легіону прикривали правий фланг, двадцятий легіон прикривав тил, позаду нього рухалася решта армії».⁸⁴ Така схема оборони й забезпечила Германіку перемогу над об’єднаною армією бруктерів, тубантів і узіпетів. На цьому закінчилася військова кампанія 14 р., що мала характер демонстрації військової сили, після катастрофи Вара.

Під час кампанії 15 р. Германік, завдав удару хаттам. Проте на цьому операції римлян цього року не закінчилися. Германік намагався також розгромити могутнє плем'я херусків, які на чолі з Армінієм підняли чергове повстання. Частину армії полководець розділив на декілька підрозділів, сам ж на кораблях перевіз чотири легіони до р. Емс, і з тридцятьма когортами напав на бруктерів. Між Емсом і Ліппою колони з'єдналися, спустошивши землі бруктерів і знайшовши у них орла дев’ятнадцятого легіону (один з трьох легіонів втрачених в Тевтобурзькому лісі). Далі намагаючись наздогнати Армінія, Германік потрапив в засідку в Тевтобурзькому лісі влаштовану саме Армінієм, але своєчасна допомога резервного легіону врятувала римлян від розгрому, а Арміній відступив в ліси.⁸⁵

Германік вирішив надалі не переслідувати Армінія, можливо закінчилося продовольство, а можливо він побоювався засідок. Тому він посадив свій загін на кораблі і відправився морем на Рейн. Іншій частині військ, було наказано, сушею через ліси і болота, добиратися до Рейну, оскільки флот Цезаря був обмежений. У зручних місцевостях для засідок Арміній організував напад на римлян, відрізавши армію від зовнішнього світу. Ситуація з Тевтобурзьким лісом повторювалася, але тепер було значно небезпечніше - легіонери, що потопали в болотах, з величезними труднощами відбивали атаки варварів. Проте солдатами керував не нерішучий, слабкодухий Вар, а жорсткий, вольовий ветеран на ім’я Цецина що прослужив в армії сорок років і володів величезним досвідом. Цецина вивівши легіонерів з боліт і залишивши велику частину обозу, відбиваючи безперервні атаки, організував кастраметацію,^* а коли варвари намагалися штурмом взяти табір, командувач зробив вилазку, зайшов в тил германців і майже повністю знищив їх.⁸⁶ Даний приклад показує, що і в безнадійній ситуації при грамотному керівництві дисциплінованою армією можна отримати перемогу.

Підсумовуючи підсумки кампанії 15 р. варто сказати, що операція з розгрому хаттів увінчалася успіхом, але подальша, з розгрому Армінія не досягла своєї мети. Арміній, вміло маневруючи, сховався в лісах, а при поверненні римської армії ледь не знищив корпус Цецини. Таким чином, кампанія мети не досягла і успіхи були половинчасті.

Сама військова політика при Германіку зводилася в основному до нещадної війни на знищення. Досвід військових дій морем Германік заклав в основу широкомасштабної наступальної кампанії 16 р., побудувавши 1 тис. вантажних суден. Досягнувши гирла Емса Північним морем, Германік вивантажив армію, яка складалась з восьми легіонів, такої ж кількості ауксиларних^* військ, і двох когорт допоміжних військ. Рухаючись вгору рікою, він обійшов Тевтобурзький ліс, уникнувши таким чином, можливих засідок і проблем з прокладанням комунікацій. Від Емса Германік вирушив до Везера, де на іншому березі зустрів Армінія, з об'єднаним германським військом під егідою херусків.⁸⁷ Зав'язалася сутичка між римською кіннотою і херусками проте до великої битви ця сутичка не привела. Наступного дня Германік форсував Везер і отаборився біля місця, де Арміній збирався дати йому генеральну битву, яка відбулась наступного дня на рівнині Ідіставізо. Германік розташував всю армію в три бойові лінії: перша з допоміжних загонів галлів і германців, друга з чотирьох легіонів і двох преторіанських когорт з самим Германіком і основною кіннотою, третя складалася з чотирьох легіонів з когортами союзників легко озброєної піхоти і кінними стрільцями. Германці вишикувавшись у вигляді колони, вдарили в центр бойового порядку Германіка. Він в цей час наказав частині кінноти атакувати фланги атакуючих германців, основна ж частина кінноти здійснила удар в тил викликавши серед варварів паніку.⁸⁸ Оточивши ворога Германік з легкістю розбив армію Армінія, який врятувався втечею, однак вже те, що Арміній наважився дати відкриту битву всій восьмидесятитисячній римській армії говорить про силу і могутність, яку мав Арміній з херусками до цієї битви. Германці намагалися взяти реванш, але в ході нової битви їхні залишки були знищені, Арміній був поранений, ангріварії, сусіднє плем'я на будь-яких умовах стали просити про мир у римлян.⁸⁹

Після перемоги над Армінієм Германік повернув легіони до Рейну тим же шляхом, що і прийшов - морем, але сильна буря розкидала кораблі, що викликало серед германців чутки про загибель Германіка і римської армії. Враховуючи жорстокість Германіка, варвари негайно повстали, тоді Цезар відправив воєначальника Гая Силія з тридцятьма тисячами піхоти і трьома тисячами вершників здійснити каральну експедицію. Силій завдав удару хаттам, а Цезар Германік марсам. Це була остання операція римлян в глибині Германії в 16 р.⁹⁰

Кампанія 16 р. була найбільшим успіхом Цезаря Германіка, він вважав, що ще рік і Германія буде остаточно римською. Але імператор Тиберій зняв Германіка з поста командувача рейнської армії і повернув його в Рим.⁹¹ Можливо, він це зробив побоюючись популярності Германіка в легіонах, особливо в рейнській армії. Як би там не було, але з погляду військової політики припинення завоювання Германії сприймається як крок назад. По-перше германці вже були практично підкорені, по-друге, за свідченням Тацита вони перейняли багато з римської військової тактики, що в майбутньому ускладнювало ведення війни з ними і, по-третє, відчувши жорстокі утиски в ході римських вторгнень, германці на довго запам'ятали образи. Все це в перспективі утворювало бомбу сповільненої дії, вплив якої Рим відчув вже незабаром, через п’ятдесят років.⁹²

Підсумовуючи в цілому військову політику Риму в Германії при імператорах Августі і Тиберієві, можна впевнено сказати, що вона зводилася в основному до військових кампаній. Розкриття суті військової політики в Германії демонструє декілька особливих моментів германської військової політики. Германці так і не були підкорені. Стратегічним інтересом Германія для Римлян не була. Римляни через складні умови місцевості видозмінили спосіб ведення бойових дій, замінили переважаючий принцип генеральної битви, рядом дрібних боїв, також змінили спосіб постачання військ.