18.Мотиви та стимули.

У свідомості людини потреби перетворюються на інтерес або мотив, який і спонукає людину до певної цільової дії. Мотив трактується як усвідомлене спонукання до дії. Мотив тісно пов’язаний з потребою, оскільки в них схожі сутності. Потреби людини – це нестача чогось, мотиви – це спонукання людини до чогось. Мотиви з’являються майже одночасно з виникненням потреб і проходять певні стадії, аналогічні стадіям формування потреб. Отже, мотив – це те, що породжує певні дії людини. Мотив знаходиться „всередині” людини, має „персональний” характер, залежить від безлічі зовн. і внутрішніх стосовно людини чинників. Мотив не тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що треба зробити і як саме здійснюватиметься ця дія.

Модель мотивації через потреби: Потреба (нестача чогось) переходить в Інтерес далі в Мотив далі в Дію і в Результат (задовол потреби, часткове задовол, відсутність задовол) і знов в Потребу (нестача чогось).

Поряд з категоріями „мотив” і „інтерес” у теорії і практиці широко використовується термін „стимул”. Термін „стимул” означає спонукання до дії, спонукальну причину. В основі цих спонукальних дій лежать зовн. чинники (матеріальні, моральні тощо). Отже, під стимулом розуміємо зовн. спонукання, які мають цільову спрямованість. Мотив – це також спонукання до дії, але в основі його може бути як стимул (винагорода, підвищення по службі, адміністративна ухвала – наказ, розпорядження тощо), так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність, страх, благородство). Стимул перетворюється на мотив лише тоді, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею. Наприклад, щоб премія (стимул) стала мотивом поведінки і діяльності конкретного працівника, потрібно, щоб він усвідомлював її як справедливу винагороду за працю. Тоді намагання заслужити премію сприятиме підвищенню ефективності праці. Проте для деякої частини працівників, котрі не мають надії отримати премію (низька фахова підготовка, недисциплінованість тощо), ця можлива винагорода не трансформується в мотив, залишаючись на рівні потенційного стимулу.

19.Економічна поведінка.

Людина ек. – головний творчий суб’єкт ринкової економіки. Вона: оцінює альтернативи, вибирає, знаючи ціну вибору, має раціональну економічну поведінку, володіє обмеженою інформацією, еволюціонує.

Вона характеризується: - визначальною роллю особистого інтересу в мотивації ек. поведінки; - компетентністю екон. суб’єкта в особистих справах; - головним мотивом господ. діяльності людини в ринк. економ. є максимізація прибутку або максимізація корисності.

Різним категоріям суб’єктів (людина, фірма і держава) притаманні деякі загальні принципи ек. поведінки, які пов’язані з вир-твом, розподілом і споживанням ек. благ.

В ек. системі людина виступає як виробник, як суб’єкт ек. відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного вир-тва. 3 основні категорії – корисність, ціна й дохід – складають зміст теорії поведінки споживача. Корисність – задоволення від споживання споживчого блага. Максимізація корисності – це отримання найбільш високої можливості корисності в ситуації ек. вибору. У повсякденному житті постійно доводиться вибирати, вирішувати, як використати обмежені ресурси, час і доходи. Максимізуючи корисність, ек. суб’єкт завжди відмовляється від деяких благ, тому що благо, яке він обрав, має альтернативну вартість.

Споживча поведінка – це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та уподобань. У ринковій економіці, де проблеми дефіциту не існує, а кількість різновидів товарів і послуг завжди є значною, перед споживачем постає проблема вибору. Проблема ускладнюється тим, що сума коштів, призначених для придбання товарів і послуг, завжди обмежена, а це змушує споживача звертати увагу на корисність споживчих благ. Ек теорія розрізняє сукупну і граничну корисність. Сукупна корисність - сумарний корисний ефект, отриманий споживачем від споживання всіх наявних одиниць даного блага. Гранична корисність - корисний ефект, отриманий споживачем від споживання додаткової одиниці даного блага. В ек теорії сформульовано закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного блага корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується. Поведінка споживача пояснюється тим, що типовий споживач: має свою систему переваг та свій смак; має свою уяву про ціни та наявність на ринку взаємодоповнюючих товарів (“сублементів”) та взаємозамінюючих товарів (“субститутів”); обмежений споживчим бюджетом.

Економічну поведінку товаровиробника визначає закон спадної продуктивності: якщо один з факторів виробництва є змінним, а інші – постійними, то починаючи з певного моменту гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного фактора буде зменшуватися.