Литература / Літинського В. (ред.) - Геодезичний енциклопедичний словник (2001)

вача 11 кг, потужність живлення 30 Вт. Зовнішній вигляд мекометрів ME 3000 і ME 5000 показано на рис. 13.

МЕЛЬНИК ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ (18.05Л941). У 1964 закінчив геодезичний факультет Львівського політехнічного ін-ту (ЛПІ). 1964-71 - інженер-гео- дезист проектних установ Івано-Франків- ська. 1974 закінчив аспірантуру в ЛПІ. З 1985 працював у Волинському державному ун-ті ім. Лесі Українки (доц., проф., за- в. кафедри, декан географічного факультету). Кандидатську дисертацію захистив 1981, докторську; „Теорія і практика фотограмметричних методів в електронно-мі- кроскопічних дослідженнях" - 1995. Засл. працівник народної освіти України (1992). Дійсний член Нью-Иоркської Академії наук та Національного географічного т-ва США. Опублікував понад 60 наукових праць з прикладної фотограмметрії, інженерної геодезії, ерозієзнавства та растрової електронної мікроскопії. Підготував кількох кандидатів наук.

МЕНЗУЛА {мензула; plane table; Messtisch

т): складова частина комплекту для зні-

мання топографічного; складається з мензульної дошки 1, підставки 4 з встанівними пристроями, приладь (бусоль 2, центрувальна вилка J). М. поділяють на М. з металевою підставкою (рис.) і полегшену. М. винайшов Преторіус (1590). 14.

МЕНЗУЛЬНА ДОШКА (мензульная доска; plane table drawing board; Messtisch m): дошка, на якій закріплюють планшет. 14.

МЕРЕЖА БАЗИСНА (базисная сеть; basis network; Basisnetz n) створювалась на кінцях рядів тріангуляції 1 кл. для визначення довжин крайніх сторін рядів. Вона складається з одного або двох геодезичних чотирикутників. Найкоротшу сторону в М. б. вибирають так, щоб її можна було виміряти базисним приладом з відносною похибкою не більше 1 :1500000. Цю сторону наз. базисом. Довжина базису має бути не менше 6 км. Найдовша сторона М. б. є крайньою стороною ряду тріангуляції, довжину якої визначають за виміряною довжиною базису та кутами М. б. Цю сторону наз. вихідною. Довжини вихідних сторін задають м-б мережам тріангуляції та контролюють його. 13.

МЕРЕЖА ГЕОДЕЗИЧНА (геодезическая сеть; geodetic network; Vermesungsnetz n, geodatisches Netz n): мережа закріплених на земній поверхні чи споруді пунктів геодезичних, планове або висотне положення яких визначене у спільній для них системі планових координат чи висот. 14. МЕРЕЖА ГЕОДЕЗИЧНА МОРСЬКА

(морская геодезическая сеть; marine geodetic network; geodatisches Seenetz n)\ мережа геодезична, пункти якої розташовані в межах акваторії моря. М. г. м. потрібні для поширення єдиної системи координат на дні Світового океану і забезпечення координатами науково-дослідних, знімальних та ін. робіт. Найчастіше застосовують елементарні фігури в морських геодезичних мережах, які є рівносторонніми трикутниками і квадратами. 6.

МЕРЕЖА ГЕОДЕЗИЧНА ОПОРНА

(іопорная геодезическая сеть; control geo-

detic network; geodatisches Grungnetz n):

мережа геодезична планових або висотних пунктів, створена на основі Державної геодезичної мережі для отримання відповідної густоти геодезичних пунктів. М. г. о. є основою для однозначного знімання місцевості в різних м-бах, топогра- фо-геодезичного вишукування, інженерногеодезичного проектування інженерних споруд та винесення їх на місцевість, встановлення в проектне положення та монтаж різного обладнання, спостереження за різними видами деформацій тощо. 13.

МЕРЕЖА ГЕОДЕЗИЧНА ПРОСТОРОВА (пространственная геодезическая сеть; spatial geodetic network; geodatisches raumliches Netz n): мережа геодезична, положення пунктів якої визначено в просторовій прямокутній системі координат. У космічній геодезії такі мережі будують у м-бі Землі або в межах окремої країни. В інженерно-геодезичних роботах М. г. п. можна побудувати за результатами наземних спостережень на невеликому будівельному майданчику (під час будівництва окремої споруди), коли площа будівельної території та задана точність визначення координат пунктів дають змогу знехтувати сфероїдною формою Землі. 7.

МЕРЕЖА ГЕОДЕЗИЧНА СУЦІЛЬНА

(ісплошная геодезическая сеть; continuous geodetic network; geodatisches durchgangiges Grungnetz n): мережа, яка складається з декількох стичних рядів трикутників, центральних систем або геодезичних трикутників. 13.

МЕРЕЖА ГЕОМЕТРИЧНА (геометрическая сеть; geometric network; geometrischesNetzn): мережа геодезична,створена як мережа знімальна, положення точок якої на планшеті визначене засічками кутовими графічними за допомогою мензули та кіпрегеля. Основою для побудови М. г. є геодезичні пункти. Побудова М. г. аналогічна тріангуляції з тією різницею, що вершини трикутників на планшеті визначають графічно, опираючись на нанесені на нього геодезичні пункти. 7.

МЕРЕЖА ГІДРОГРАФІЧНА (гидрографическая сеть; hidrographic network/ Gewassernetz n): сукупність водотоків і водоймищ, а також боліт, каналів і джерел у межах якоїсь конкретної території. Мережа постійних водотоків утворює річкову мережу. 4.

МЕРЕЖА ГРАВІМЕТРИЧНА (гравиметрическая сеть; gravimetric network; gravimetrisches Netz n): система пунктів, у яких виконано гравіметричні спостереження підвищеної точності, що досягається спостереженням точнішим ґр ав і м етр о м, багаторазовими вимірюваннями, одночасними спостереженнями декількома гравіметрами тощо. 6.

МЕРЕЖА ГРАВІМЕТРИЧНА ОПОРНА

(опорная гравиметрическая сеть; control gravimetric network; gravimetrisches Grungnetz n): система гравіметричних пунктів підвищеної точності. М. ґ. о. складається зі світової опорної мережі (СОМ), державних (національних) опорних мереж (ДОМ) і місцевих (польових) опорних мереж (MOM). СОМ створюється для забезпечення єдності вихідних національних абсолютних значень і м-бу відносних визначень. ДОМ створюється на території окремих держав відносним методом у вигляді окремих полігонів. MOM - мережа гравіметричних пунктів підвищеної точності, що використовують для врахування зміщення нуль-пункту в рядових рейсах і приведення знімання до єдиної системи. 6.

МЕРЕЖА ЗАЛЕЖНА (несвободная сеть; unfree network; abhangiges Netz n): мережа геодезична, в якій є більше вихідних даних, ніж потрібно. М. з. нівелювання - це мережа, в якій вихідними даними є висоти більш ніж одного пункту; в тріангуляції - вихідними даними є довжини і дирекційні кути більш ніж однієї сторони; в трилатерації-дирекційні кути більш ніж однієї сторони при заданих координатах не менше одного пункту. 13.

МЕРЕЖА ЗНІМАЛЬНА (съемочная сеть; survey network; Netz nfiirderAufnahme f)\ син. знімальна основа. Мережа

геодезична, пункти якої визначають додатково до точок Державної геодезичної мережі та мереж згущення для забезпечення топографічних знімань. Точки М. з. визначають аналітичними (мікротріангуляція, ходи теодолітні й ходи тахеометричні, засічки) та графічними методами (мережа геометрична, ходи мензульні, засічки кутові графічні). М. з. опирають на пункти вищих за точністю побудов. Граничні похибки положення точок М. з. у плановому відношенні щодо пунктів Державної геодезичної мережі і мереж згущення не більше 0,2 мм у м-бі карти. Похибки висотного положення нормуються інструкцією залежно від м-бу знімання і перерізу рельєфу. 14; 19.

МЕРЕЖА ІНЖЕНЕРНО-ГЕОДЕЗИЧ- НА ПЛАНОВА (плановая инженерно-гео- дезическая сеть; plane geodetic network; geodatisches Horizontalnetz n): мережа геодезична побудована для розв'язання інженерних задач; її точність залежить від допустимої похибки локалізації планового положення точок земної поверхні або СПО-

РУДИ. 1.

МЕРЕЖА ІНЖЕНЕРНО-ГЕОДЕЗИЧ- НА ПРОСТОРОВА (пространственная инженерно-геодезическая сеть; spatial geodetic network; geodatisches Netz n im Raum m): мережа геодезична просторова, точність якої визначається допустимою похибкою планово-висотних вимірювань на об'єкті. Побудову таких мереж доцільно виконувати електронними тахеометрами з вимірюванням горизонтальних і вертикальних кутів та віддалей. Найефективнішою є побудова комбінованих мереж, в яких аналізують вплив похибок вимірюваних елементів на координати пунктів. Окремий випадок М. і-г. п. - просторова ортогональна мережа для будівництва висотних споруд. Основою побудови такої мережі є базова мережа вихідного горизонту, яку ортогонально передають на монтажний горизонт за допомогою приладів вертикального проектування оптичних. Висоти цих пунктів, а точніше їх дублерів (робочих

реперів), визначають передаванням висот з реперів вихідного горизонту. 1. МЕРЕЖА НЕЗАЛЕЖНА (свободная сеть;free network; unabhangiges Netz n): мережа геодезична, в якій є тільки необхідні вихідні дані. В мережі тріангуляції потрібними вихідними даними є довжина і дирекційний кут однієї сторони та координати одного пункту; в мережі трилатерації - дирекційний кут однієї сторони та координати одного пункту; в мережі полігонометрії- дирекційний кут однієї сторони та координати одного пункту. Ці дані необхідні для визначення м-бу мережі, її орієнтування та розташування на поверхні віднесення. 13. МЕРЕЖА НІВЕЛІРНА (нивелирная сеть; levelling network; Nivellementnetz n):

мережа геодезична, утворена з нівелірних ходів, прокладених на місцевості за спеціальною програмою для висотного забезпечення розв'язання різноманітних наукових і практичних задач.

Державну М. н. поділяють на мережі I, II, III і IV кл., і послідовно розвивають за науково опрацьованою програмою. Мережа І і II кл. є головною висотною основою, яка визначає єдину систему висот на всій території країни і використовується як з науковою, так і практичною метою. Мережі III і IV кл. створюють для забезпечення топографічних знімань та розв'язування інженерних задач. Віддаль між нівелірними пунктами, які закріплюють на місцевості реперами і стінними марками, для мереж усіх кл. встановлена 5-7 км. Нівелірні лінії І і II кл. закріплюють фундаментальними реперами через 50-80 км, а також у вузлових точках і поблизу основних морських водовимірних станцій. Нівелювання І кл. повторюють через кожні 25 років. Нівелірні мережі місцевого значення, які наз. також мережами технічного нівелювання, створюють на основі Державних нівелірних мереж як висотну основу для великомасштабних знімань та для забезпечення вишукувальних і будівельних робіт. Вимоги до мереж технічного нівелювання визначають відомства, що виконують такі роботи. 16.

лової лінії геомагнетного поля на поверхню Землі. М. м. 3. - складна крива, використовувати яку під час спостережень незручно. Тому користуються поняттям площини магнетного меридіана, тобто вертикальної площини заданої точки, що вміщує вектор напруженості геомагнетного поля в цій точці (магнетну стрілку). Зображення цієї площини на поверхні Землі також наз. М. м. 3. заданої точки (див. Полюси магнетні Землі). 14.

МЕРИДІАН НЕБЕСНИЙ (небесный меридиан; celestial meridian; Himmelsmeridian m): див. Небесна сфера. 10.

МЕРИДІАН ОСЬОВИЙ (осевой меридиан; central meridian; Nullmeridian m): див. Проекція Ґавсса-Крюгера. 17.

МЕРИДІАННА ЧАСТИНА (меридиональная часть; meridionalpart; Meridionalanteil m): віддаль на поверхні еліпсоїда уздовж меридіана від екватора до паралелі з певною широтою. 5.

МЕРКУРІЙ (Меркурий; Mercury; Merkur

пі): найближча до Сонця планета, період обертання якої навколо Сонця 88 діб. Середній радіус планети 24401 км, плане- то-центрична гравітаційна стала 22032,1± 0,9 км3/с2, середня густина 5,5 г/см3. Прискорення сили ваги на поверхні близько 3,72 м/с2, тобто в 2,6 разу менше, ніж на Землі. М. не має супутників. 11.

„МЕРТВА ЗОНА" У ФОТОТЕОДОЛІТНОМУ ЗНІМАННІ („мертвая зона " при фототеодолитной съемке, „dead" zone; tode Zone fbei der Phototheodolitaufnahme f): частина території, що не зобразилась на фотознімках. 8.

МЕТЕОРНІ ТІЛА (метеорные тела; meteoric body; Meteorkdrpern m рГ): тверді частинки, що рухаються в міжпланетному просторі навколо Сонця і є продуктом розпаду комет, подрібнення астероїдних тіл унаслідок їх зіткнення тощо. Світлове явище, яке виникає на висоті від 130 до 80 км під час влітання М. т. у земну атмосферу, наз. метеором. Дуже яскраві метеори наз. болідами. Крім поодиноких спорадичних метеорів час від часу спостерігають М. т.,

які об'єднуються в метеорні потоки, або зоряні дощі. 18.

МЕТОД ВИБІРКОВИЙ (выборочный метод; selective method; Methodef Datenauswahlschatzungf): метод, який дає змогу охарактеризувати загальні риси т. зв. генеральної сукупності, за результатами експерименту (вибірки). Генеральна сукупність - це та обширна сукупність, з якої одержують вибірку. 20.

МЕТОД ВИМІРЮВАННЯ СИЛИ ВАГИ СТАТИЧНИЙ (статический метод измерения силы тяжести; Schwerkraftmessverfahren n): метод, коли спостерігають положення рівноваги тіла сталої маси, на яке діють сила ваги і компенсувальна сила, прийнята за еталон. Ґрунтується на зважуванні тіла сталої маси М, тобто компенсація сили ваги Mg еталонною силою F, при якій досягається статична рівновага Mg + F=0. Як еталонну використовують пружну силу деформації ниток і пружин, а також силу, яка діє на провідник зі струмом у магнетному полі. Прилад для вимірювань сили ваги статичним методом наз. гравіметром. 6.

МЕТОД МЕРЕХТІННЯ (метод мерцания; scintillation method; Flimmernmethode f): удосконалений компенсаційний спосіб екстремумів. У ньому використано симетричність відносно мінімуму кривої залежності сили сигналу, отримуваного із компенсаційної комірки Керра або компенсаційної комірки Поккельса, від різниці фаз прямого і відбитого коливання. М. м. передбачає маніпуляцію різниці фаз у ділянці мінімуму світла, тобто періодичну зміну її стрибками на величини +Аір та - Д , . Різницю фаз можна змінювати стрибкоподібно, змінюючи

вимірювальну частоту /(і) на +AF і -AF.

Коли частота /([)не дорівнює частоті /т і п , на якій є мінімум світла, то сила світла, яке пройшло крізь компенсаційну комірку, теж змінюється стрибками, тобто мерехтить (рис., а), якщо середнє значення частоти збільшити ДО Д2у яке ближче ДО / т і п , ТО

мерехтіння світла стане слабшим (рис., б).

п;

б

Якщо середнє значення частоти /(3) дорівнюєfmin, то сила світла не змінюватиметься, тобто мерехтіння зникне (рис., в).

fWfmi»

Якщо далі збільшувати середнє значення ч а с т о т и т о мерехтіння знову з'явиться (рис., г).

Т

-ЛІлЦ

_LL-ч

Отже, відсутність мерехтіння свідчить, що середнє значення частоти точно дорівнює частоті, на якій спостерігаємо мінімум світла, і різниця фаз дорівнює цілому числу періодів. Уточнення різниці фаз М. м. автоматизують. При цьому маніпулятором змінюють частоту і під впливом мерехтіння світла автоматично змінюється середнє значення частоти до зникнення мерехтіння. М. м. використано у світловіддалемірах СГ, геоменсорах, георанах, мекометрах ME 5000 та ін. 13.

МЕТОД МОМЕНТІВ (метод моментов; method of moments; method of moments; Momentmethodef): полягає в тому, що невідомі теоретичні значення тих чи інших параметрів прирівнюються до їх статистичних аналогів. Зокрема, в нормальному законі параметрами є математичне сподівання т і середнє квадратичне відхилення <7. Використовуючи М. м., можна записати т = т*, а = о", де т* і а* - статистичні аналоги математичного сподівання і сер. кв. відхилення відповідно (див.Числові характеристики статистичного розподілу). 20.

МЕТОД НАЙМЕНШИХ КВАДРАТІВ

(метод наименьших квадратов; leastsquare method; Methodefder kleinsten Quadrate n pi): один із основних методів, який використовується під час апроксимації шуканих функцій. Його суть полягає в тому, що параметри тієї чи іншої функції шукають за умови [W] = min, V, - різниця між апро-

ксимуючою функцією і результатами вимірювання. 20.

МЕТОД ОПТИЧНОГО МНОЖЕННЯ ВІДДАЛЕЙ (метод оптического умножениярасстояний; method of optical inscrease ofdistances; Methodefder optischen Distanzvermehrungf):див.Відносний інтерференційний метод. 13.

МЕТОД ПІЗНАННЯ КАРТОГРАФІЧНИЙ (картографический метод познания; cartographical metod of cagnition; kartographisches Erkenntnisverfahren n): спосіб отримання у свідомості людини опосередкованого образу реальної дійсності на

основі дослідження відповідного змісту карти - своєрідної моделі картографічної. Виділяють (К. О. Саліщев, 1982) три етапи процесу М. п. к.: 1) початковий, що зводиться до отримання первинних просторових картографічних моделей у вигляді карт; 2) проміжний, коли зміст первинних моделей аналізується, опрацьовується і перетворюється на якісно нову удосконалену картографічну модель - похідну карту, на якій відтворюються й якісно інші образи реальної дійсності, порівняно з первинними картами; 3) завершальний, що зводиться до наукового аналізу похідних карт та кращого пізнання на основі цього аналізу дійсності, тобто зводиться до процесу використання карт. Ці етапи М. п. к. відповідають окремим етапам моделювання картографічного. 5.

МЕТОД РАДІОЛАГА (метод радиолага; radiolog method; Funklogmethodef): визначення неоднозначності результатів вимірювань фазовою одночастотною системою - радіолагом. 6.

МЕТОД СУПУТНИКОВИХ НАВІГАЦІЙНИХ СИСТЕМ ІНТЕГРАЛЬНИЙ

(интегральный метод спутниковых навигационных систем; integral method ofsattelite navigation systems; integrale Navigationssatelitensystemsmethode f): різницеводистанційний метод визначення координат судна; ґрунтується на прийманні та відліку кількості імпульсів биття між частотою прийнятого від ШСЗ радіосигналу і опорною частотою еталонного генератора супутникової навігаційної апаратури. Така операція виражається інтегруванням допплерівського зсуву частоти fd у певному інтервалі часу

Т2+ЛТ2

Na= \fddt Т+АТ\

де ТХ\Т2- початковий і кінцевий моменти випромінювання радіосигналу навігаційного ШСЗ (НШСЗ); ЛТХ і ЛТ2 - інтервали часу проходження радіосигналу від НШСЗ до судна. 6.

МЕТОД ФАЗОВОГО ЗОНДА (метод фазового зонда; phase sounding method; Methode f der Phasensondierung f): різни- цево-відцалемірна система, призначена для морської та повітряної навігації. Комплект системи фазового зонда складається з трьох або чотирьох передавальних станцій, розташованих на кінцях базисів і необмеженої кількості приймально-індикаторних приладів, які встановлюють на суднах та літаках. Одна зі станцій (середня) задавальна, інші - відбивні. Віддаль між передавальними станціями залежить від місцевих умов і становить 150-200 км. Визначення координат рухомої станції (фазовий зонд) за виміряними різницями віддалей і координатами базисних станцій наз. задачею фазового зонда. 6.

МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ ВЕРТИКАЛЬНИХ ЗМІЩЕНЬ (методы измерения вертикальных смещений; methods for measurement ofvertical displacement; Methodenf pi der Messung f der senkrechten Verschiebunqj): у інженерній практиці спостережень для визначення осідань споруди застосовують такі геодезичні методи: нівелювання геометричне - на відкритих легкодоступних точках споруд; нівелювання гідростатичне та нівелювання гідродинамічне - на закритих важкодоступних точках, розташованих приблизно на одному горизонті; нівелювання тригонометричне - на відкритих, але важкодоступних точках зі значним перепадом висот; нівелювання мікрометричне - на відкритих легкодоступних точках прецизійних споруд і технологічного обладнання, розташованих приблизно на одній висоті; фотограмметричний та стереофотограмметричний методи - для визначення зміщень точок споруд у двох і трьох напрямах (осях координат) відповідно. Ці методи грунтуються на вимірюванні аплікат деформаційних реперів на знімках, які отримані в двох циклах спостережень. Шукане зміщення визначають за формулою h = (z0- z ) Y / f , де z0, Z — виміряні на знімку аплікати, Y - віддалення

фронтальної площини споруди від фотостанції,/- фокусна віддаль фототеодоліта. Якщо висота фототеодоліта в різних циклах неоднакова, у подану формулу додають поправні члени, як у нівелюванні тригонометричному. 1; 7.

МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ ГОРИЗОНТАЛЬНИХ ЗМІЩЕНЬ Сметоды измерения горизонтальных смещений; Methods for measurment of horizontal displacement; Methodenfpl der Messungfder horizontalen Verschiebung f):

створно-однокоординатний, здебільшого використовується для лінійних споруд. Найуживаніші способи цього методу: спосіб малого кута та спосіб рухомої марки. У способі малого кута вимірюють малий кут g між напрямом створу і напрямом на деформаційну марку. Якщо відомо віддаль d до неї, відхилення q від створу обчислюють за формулою q = Jsing. Точність цього способу залежить від точності вимірювання кута. У способі рухомої марки нестворність q вимірюють уведенням марки в колімаційну площину теодоліта, орієнтованого по створу. Нестворність відлічують на шкалі мікрометричного гвинта марки. Іноді використовують радіокеровані марки; лінійно-кутовий, полягає у визначенні двокоординатних зміщень деформаційної марки за різницями горизонтальних кутів або віддалей, виміряних у різних циклах спостережень у пунктах геодезичної деформаційної мережі. Сюди належать способи: тріангуляції, трилатерації, латерангуляції, прямих і обернених кутових, лінійних та лінійно-кутових засічок. Вимірюючи одночасно в цих способах і вертикальні кути, можна отримати третю (вертикальну) складову просторового зміщення деформаційної марки, що робить ці способи універсальними. 1.

МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ ПЕРІОДУ І АМПЛІТУДИ КОЛИВАННЯ МАЯТНИКА (методы иШёрения~период^~м^ амплитуди колебания маятника; methods of measurement of period and amplitude of pendulum oscillations; Methodenfpl der Me-

ssungfder Periode fund der Amplitude f der Pendelschwingung f): існують два M. в. п. і а. к. м.: фотографічний і фотоелектронний. Основні величини, які використовують для абсолютних та відносних вимірювань сили ваги динамічним методом: період коливання маятника, який треба вимірювати з

точністю 1 0~8-10~9 с, та амплітуда - з точністю Ґ. У фотографічному методі на фотоплівці реєструють коливання маятника, тобто відбиття світлового променя від дзеркала маятника. Щопівсекунди запис переривається короткими імпульсами (відблисками), які задають м-б часу. Період коливання маятника не дорівнює точно півсекунді, а тому відблиски поступово зміщуються відносно запису коливань. Отримують дві синусоїди відблисків з півперіодом (інтервалом збігання) декілька десятків секунд. Період і амплітуду коливань маятника отримують із опрацювання ділянки фотографічного запису біля осі синусоїди. У

фотоелектронному методі реєстрації світловий імпульс від маятника після перетворення на електричний надходить у спусковий електронний пристрій, що керує роботою двох схем: одна підраховує коливання кварцового генератора частоти, інша - реєструє коливання маятника (кількість електричних імпульсів). Поділивши кількість коливань кварцового генератора на добуток коливань і частоти, отримують період коливань маятника. 6.

МЕТОДИ ВИСОКОТОЧНИХ КУТОВИХ ВИМІРЮВАНЬ (.методы высокоточных угловых измерений; methods of high-accuracy angular measurements; Methodenfpl der hochgenauen Winkelmessung f): використовують для створення державних і точних інженерних мереж. Здебільшого застосовують два методи: кругових прийомів та у всіх комбінаціях.

Метод кругових прийомів, у якому вимірюють напрями, запропонував В. Я. Струве. Він полягає в тому, що трубу теодоліта тослідовно спрямовують на всі напрями, які потрібно виміряти з певного пункту. Один з напрямів приймають за перший і

на ньому завершують вимірювання. Один прийом вимірювань цим методом складається з двох спостережень усіх напрямів. В одному зі спостережень теодоліт обертають за напрямом руху годинникової стрілки, а в іншому - проти. В кожному прийомі змінюють положення лімба. Його застосовували в тріангуляції 2, 3 і 4 кл.

Метод у всіх комбінаціях полягає у вимірюванні окремих кутів, які утворюють всі комбінації по 2 із напрямів на пункті. Коли маємо 4 напрями, то вимірюють такі кути: 1-2, 1-3, 1-4, 2-3, 2-4, 3-4. Кількість кутів, які потрібно виміряти для п напрямів, становить (1/2)п(п - 1). Цей метод застосовують у тріангуляції 1 і 2 кл. Його запропонував К. Ґавсс. Для великої кількості напрямів на пункті та в умовах поганої видності застосовують метод неповних прийомів та видозмінений метод у всіх комбінаціях.

У методі неповних прийомів напрями поділяють на групи по три так, щоб за результатами вимірювань можна було визначити всі кути, які б вимірювалися у всіх комбінаціях. У кожній групі вимірювання виконують незалежно способом кругових прийомів без замикання горизонту. Поділити напрями на групи вдається тоді, коли кількість напрямів п, які потрібно виміряти із заданого пункту, непарна, а величина (1/2)п(п - 1) ділиться на три. Ці умови виконуються, коли п- 3, 7, 9, 13, 15 і т. д. Для іншої кількості напрямів, крім груп напрямів по три, залишається ще декілька поодиноких кутів, які потрібно виміряти. Цей метод запропонував Ю. А. Аладжалов.

Видозмінений методу всіх комбінаціях полягає у вимірюванні всіх кутів, які утворюють суміжні напрями, та кутів, які є сумою двох суміжних кутів. Його запропонував А. Ф. Томілін. 13.

МЕТОДИ ЗНІМАННЯ (методы съемки; survey methods; Aufnahmemethoden f pi): полярний метод полягає в тому, що один із пунктів знімальної основи (т. В) приймають за полюс (рис., д), а положення точок

контурів ситуації 1,2,3... визначають напрямами від лінії ВА (полярними кутами /3„ /32, /З3) та віддалями d{, d2, с/3 від по-

люса до визначуваних точок. Полярні кути вимірюють теодолітом, а віддалі - нитковим віддалеміром або будь-яким іншим приладом.

метод засічок - положення об'єктів місцевості (т. D) визначається відносно пунктів знімальної геодезичної основи (А,В,С) вимірюванням кутів (рис., б) - кутова засічка або віддалей /2, /3 - лінійна засічка (рис., в). Кутову засічку застосовують для знімання віддалених та важкодоступних об'єктів, лінійну-для об'єктів, розташованих близько від пунктів знімальної основи.

е\ЛЛ

У і І Л

-V®ти і

А \

а

D

В

б

в

1 Зкж

Іо І2

СХ ^ Г Г

Л? 2

метод перпендикулярів, або метод прямокутних координат застосовують переважно під час знімання об'єктів, розташованих близько від ліній теодолітних ходів. До характерних точок контурів 1, 2 (рис., г) за допомогою екера встановлюють перпендикуляри (у{, у2...) до лінії знімальної основи ВС. Віддалі х„ х2 ... від початку лінії ходу до основи перпендикуляра вимірюють стрічкою, а довжини перпендикулярів УІ' У2 ~~ рулеткою.

метод створів застосовують для знімання точок, розташованих у створі сторін теодолітного ходу. Цим методом (рис., а) визначено положення точок с, d, e,f, к, п. Для визначення положення т. А створу 4-А вимірюють віддалі 1-А та 2-А. 12.

МЕТОДИ РЕЄСТРАЦІЇ ПРОХОДЖЕНЬ СВІТИЛ (методы регистрации прохождений светил; methods of recording transits; Registrierungsmethoden f pi des Himmelskdrptibergangs m):

об 'єктивні - запис на паперовій стрічці моментів часу під час візуальних (за допомогою контактного мікрометра) чи фотоелектричних спостережень або фіксація на фотоплівці під час фотографічних спостережень результатів проходжень світила в полі зору астрономічного приладу; суб'єктивні - реєстрація моментів часу про-

ходження світила органами зору та слуху спостерігача („око-вухо" та „око-клавіша"). 10. МЕТР (метр; meter; Meter п; Meter п): одиниця довжини в СІ. (Див. Одиниці міри довжин. Уперше М. визначений під час укладення метричної системи мір, комісією вчених Паризької Академії наук як одна десятимільйонна частка половини Паризького меридіана, довжина якого ви-

значена за геодезичними вимірюваннями у XVIII ст. 1799 виготовлено еталон М., - платинову лінійку завдовжки 10200 мм, завширшки близько 25 і завтовшки 4 мм, віддаль між штрихами якої дорівнювала 1 мм. Цей прототип зберігається в Національному архіві Франції і наз. „метр Архіву". На основі „метра Архіву" виготовлено 31 еталон із платиново-іридієвого сплаву. Один із них - № 6, згідно з постановою І Генеральної конференції з мір і ваг. 1889 затверджено міжнародний еталон М., після підписання Метричної конвенції 17 країнами світу (1875). На відполірованих ділянках на його краях нанесено по три поперечні та два поздовжні штрихи. Віддаль між осями середніх штрихів 1 м. Штрихові міри мають недоліки, основним з яких є те, що важко відтворити з потрібною тепер великою точністю прийнятий М. Тому XI Генеральна конференція з мір і ваг постановила прийняти за 1 м кількість довжин світлових хвиль, яка вкладається в ньому. 1983 XVII Генеральна конференція з мір і ваг прийняла визначення М. як віддаль, яку проходить у вакуумі плоска електромагнетна хвиля за 1/299792458 частки секунди. Точність нового еталона М.~10"9-10-11. 13; 19. МЕТРОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТЕОДОЛІТІВ (метрологические характеристики теодолитов; metrological characteristics of theodolites; metrologische Theodolitdaten npi): це такі параметри: діапазон вимірювань, похибка вимірювань тощо (табл.). 14.

МЕТРОЛОГІЯ (метрология; metrology; Metrologie f): наука про вимірювання, методи і засоби забезпечення їх єдності і способи досягнення потрібної точності. Геодезичні виміри, які виконані в різних місцях і регіонах, мають бути зіставлені на потрібному рівні точності. Тому найважливішою задачею метрологічного забезпечення геодезичних робіт є передавання одиниць вимірювання від еталонів робочим геодезичним приладам з мінімальними втратами точності. В інженерно-геоде- зичних роботах використовують пере-