59. Які існують види утилізації посмертного матеріалу

УТИЛІЗАЦІЯ ТРУПІВ. Застосовують 4 методи (у залежності від характеру хвороби) утилізації трупів: переробка на ветеринарно-санітарних утильзаводах, спалювання, знезараження в біотермічних. ямах та захоронения на скотомогильниках. Найбільш безпечним у медико-ветеринарному відношенні й ефективним є спосіб знищення трупів тварин і вибракованної технічної сировини тваринного походження на ветеринарно-санітарних утилізаційних заводах.

Трупи тварин після патологоанатомічного розтину переробляють сухим способом в автоклавах й у вакуум-горизонтальних казанах під дією високих температур. У процесі переробки із трупного матеріалу одержують м'ясо- кісткове борошно, технічний жир, клей й ін.

Кожну партію готової продукції піддають бактеріологічному дослідженню. Якщо результати дослідження негативні, дозволяють вивіз і реалізацію продукції. У місцях, де немає ветеринарно-санітарних заводів, трупи тварин спалюють, знищують у біотермічних ямах. На підставі ветеринарно- санітарних правил при особливо небезпечних інфекціях (сибірська виразка, емкар, чуму великої рогатої худоби, сап й ін.) трупи спалюють у спеціальних трупоспалювальних печах або ямах. Такі печі є у великих ветеринарних лабораторіях і також у багатьох господарствах.

У польових умовах трупи тварин спалюють у ямі із природною тягою.

Закопування трупів на скотомогильниках є примітивним і нераціональним способом знешкодження трупів. Цей спосіб знезаражування при необережному поводженні становить небезпеку щодо розповсюдження стійких форм мікроорганізмів.

60.Які правила оформлення паталогоанатомічного діагнозу та висновку протоколу розтину.

Складання патолого-анатомічного діагнозу і його конструкції — вельми відповідальна справа, яка залежить від досвідченості фахівця ветеринарної медицини (уміння аналізувати й узагальнювати результати розтину, даних лабораторних досліджень, клінічного обстеження, анамнестичних відомостей) і досконалості проведеного розтину трупа. Певні труднощі при складанні патолого-анатомічного діагнозу виникають при диференціації прижиттєвих (патологічних) змін від атональних і посмертних (трупних), які в певній мірі можуть завуальовувати (затушовують), а іноді й підсилюють їх. Характер, ступінь інтенсивності та розвитку атональних і трупних змін залежать; 1) від основного захворювання і його ускладнень; 2) умов зовнішнього середовища, в яких перебуває труп після смерті; 3) давності смерті.

Аналізуючи кожний випадок смерті тварини, формулювання патолого-анатомічного діагнозу повинні чітко розмежовувати такі чинники: 1) основні і побічні; 2) специфічні й неспецифічні; 3) безпосередні й опосередковані; 4) зовнішні і внутрішні.

Кожний патолого-анатомічний діагноз повинен відповідати таким вимогам: 1) однозначність; 2) достатню семантичну адекватність; 3) відкритість.

Структура діагнозу. У відповідності з існуючими положеннями як патолого-анатомічний, так і клінічний діагнози, побудовані за нозологічним принципом, включають в себе три категорії, а саме: основне захворювання, його ускладнення і супутнє захворювання (супутні захворювання). Ці три категорії є складовими діагнозу.Основне захворювання в діагнозі повинно трактуватись однозначно і клініцистом, і патологоанатомом. Основним вважається захворювання (травма), яке само по собі або через безпосередньо його ускладнення є причиною смерті. Основна причина смерті і основне захворювання — поняття ідентичні.

Конкуруючими називають комбінацію з двох захворювань, кожне з яких окремо може спричинити смерть.Поєднаними хворобами називають комбінацію з двох захворювань різних за етіологією і патогенезом, які кожне окремо взяте несмертельні, а при поєднанні ускладнюють перебіг і спричинюють смерть. Фоновими хворобами запропоновано називати такі захворювання, які передують основному захворюванню, зумовлюючи особливий його стан, відіграють певну роль у виникненні і несприятливому перебігу ускладнень, що сприяло смертельному завершенню. Ускладнення — це такі патологічні процеси і стани, які патогенетично пов'язані з основними захворюваннями і виникають у розпалі його розвитку чи після згасання основних симптомів хвороби, ставши безпосередньо причиною смерті До супутних хвороб чи побічних знахідок належать такі хвороби та їх ускладнення, які передують основному захворюванню і суттєво не впливають на його розвиток і ускладнення.