Topiha_V.TVPS_navch_posib

включення в раціон відгодівельних свиней значної кількості цих кормів одержують свинину дуже низької якості, яка непридатна для консервування та тривалого зберігання.

Якщо корми цієї групи в раціоні становлять не більше 25% (за загальною поживністю) і не менше 50% припадає на корми першої групи, то можна одержувати м’ясо досить доброї якості (для цього за два місяці до забою корми третьої групи з раціону вилучають).

Окремі інгредієнти комбікормів, які добре збалансовані за елементами живлення, на якість свинини негативно не впливають. За кордоном проведена значна робота щодо вивчення впливу окремих кормів на продуктивність свиней та якість продукції.

За даними І. Єсперсена та Я. Клаусена, які вивчали свинарство Данії, ячмінь, пшениця, жито та овес сприятливо впливають на якість свинини. Якщо у концентрованому кормі міститься більше ніж 1/3 кукурудзи, то свинина стає маслянистою. Невелика кількість коренеплодів позитивно впливає на якість свинини; згодовування їх у великих кількостях збільшує період відгодівлі і надає дряблості та м’якості шару шпику в хребетній частині. Варена картопля за годівлі в помірних дозах надає свинині щільності, білого кольору та приємного смаку. За посиленої годівлі буряками дещо сповільнюється процес відгодівлі, а шпик у ділянці хребта стає значно м’якшим, ніж за годівлі зерном та збираним молоком. Використання м’ясо-кісткового борошна за посиленої годівлі буряками також негативно впливає на консистенцію і вигляд свинини. Годівля харчовими відходами також значною мірою негативно впливає на якість одержаної свинини.

Дослідження датських вчених показали, що замінювати збиране молоко багатими на протеїн кормами рослинного походження можна повністю, оскільки вплив цих кормів на смакові якості свинини є в основному нейтральним. За годівлі люпиновим шротом та горохом також одержують якісну свинину. Соєвий шрот надає свинині доброї консистенції

321

і якості, з невеликою кількістю збираного молока чи сироватки він надає свинині відмінної якості.

Значною мірою на смак свинини впливає дрібна риба та відходи рибопереробної промисловості. М’ясо свиней, які одержували до 30…40 кг відходів рибопереробної промисловості, в деяких випадках може мати присмак риби навіть при забої після досягнення живої маси 90 кг. За дослідження впливу корму та режиму годівлі на якість свинини слід звертати увагу не лише на консистенцію шпику, а й на колір свинини, бо не властивий м’ясу колір часто супроводжується м’якою консистенцією, причому частіше зустрічається у свиней при відгодівлі в холодних приміщеннях.

Одним з поліпшуючих якість свинини кормом є цукор. Годівля цукром завжди підвищує якість свинини. Якщо в останню добу перед забоєм дати свині 1…2 кг цукру чи меляси, то свинина матиме свіжий і приємний смак, а трішки просолена буде мати приємний аромат. На результати відгодівлі значною мірою впливає вітамін B12, який міститься в кормах тваринного походження (в рослинних кормах він звичайно відсутній).

Вміст важких металів в продуктах забою. В останнє 20-річчя у зв’язку з різким погіршенням стану екології у світі і в нашій країні особливе значення надається одержанню екологічно-чистої продукції – сировини для промисловості і, насамперед, високоякісних продуктів харчування, які відповідають сучасним вимогам здоров’я людини і безпеки населення.

В зв’язку із загостренням цієї проблеми, яка на даний час є недостатньо вивченою, присвячені дослідження науковців, які висвітлюють важливі питання щодо її вирішення. А.М. Царенко (1998), вважає, що основним критерієм якості продукції виступає її екологічна безпека не лише на стадії споживання, але й на стадії виробництва.

Органічні і неорганічні поєднання важких металів використовуються в

322

багатьох галузях промисловості, застосовуються в сільському господарстві як гербіциди й інсектициди (гранозан та ін.). Миш’як і деякі важкі метали (мідь, ртуть, вісмут) входять до складу різних лікарських форм; розчини сулеми, оксицианістичної ртуті і діоциду використовуються як антисептики.

В цю групу входить більше 40 елементів із високою атомною вагою і відносною щільністю більше 5,0. До них відносяться: мідь, кадмій, золото, залізо, свинець, миш’як та ін.

Вчені США вивчили фізико-хімічні властивості важких металів, швидкість нагромадження й обміну в живих організмах, стабільність продуктів їхнього перетворення, токсичність у розчинній формі, доступній тваринам у природних умовах і т.д. На підставі цих критеріїв за потенційною небезпекою забруднення метали розподілили на наступні групи:

1.Надзвичайно висока: Ag, An, Cd, Cu, Hg, Pb, Sb, Sn, Fe, Zn.

2.Висока: Ba, Bi, Ca, Fe, Mn, Mo, P, Ti, U.

3.Помірно висока: Al, As, B, Be, Br, Cl, Co, F, K, Zr, V, Na, N, W.

За даними О.А. Коваль (2005), був досліджений вміст у м’ясі піддослідних свиней, забитих за живою масою 100 кг, наступних елементів: мідь (Cu), свинець (Pb), кадмій (Cd), цинк (Zn), що входять до складу першої групи, і миш’як (As) – до третьої групи. Елементи металів визначали за допомогою атомно-абсорбційного спектрофотометра ААS-3.

Результати досліджень по вмісту вище означених металів у м’ясі свиней червоної білопоясої породи (які належали СЗАТ «Ольвія» Миколаївської області) у порівнянні з гранично допустимою концентрацією (ГДК) у продуктах забою наведено в таблиці 58.

Аналіз одержаних даних свідчить про те, що вміст у м’язовій тканині міді, свинцю, цинку, кадмію і миш’яку знаходиться у межах допустимих норм, що м’ясо відповідає вимогам якісної, екологічно-чистої продукції.

323

Технологічні особливості утримання свиней на відгодівлі.

Технологія відгодівлі свиней у спеціалізованих свинарських підприємствах значно відрізняється від технології на невеликих фермах.

Для успішної відгодівлі свиней важливе значення мають розміри станків, фронт годівлі, спосіб обгородження станків тощо.

Розміри станків повинні відповідати величині групи тварин та оптимальній щільності їх розміщення. Так, для одержання високих приростів і зменшення витрат кормів оптимальною є група з 10…15 голів. З практики передових свинарських господарств відомо, що кращі результати одержують за гніздового утримання молодняку на відгодівлі. За формування груп поросят з кількох гнізд можна рекомендувати з’єднувати три гнізда у дві групи, що відповідно становитиме 12…15 голів у станку.

Для одержання високих приростів кращим фронтом годівлі вважається такий, за яким на кожну тварину є окреме місце біля годівниці. Якщо виходити з нормативних вимог, згідно з якими для свиней на відгодівлі площа для відпочинку повинна бути 0,5…0,7 м2, а глибина станка

– до 3,5 м, то для кожної тварини необхідно мати 0,3 м годівниці. Також використовують самогодівниці і застосовують годівлю у вволю. Встановлено, що тварини за регламентованої годівлі (дворазова – ранком і

324

ввечері) витрачають кормів більше, а оплачують корми продукцією гірше, ніж за використання автоматичних годівниць і годівлі вволю.

Свиней відгодовують від 30…35 кг до 120…125 кг протягом 160…175 днів. За формування групи на відгодівлю різниця в живій масі не повинна перевищувати 2…4 кг. У процесі відгодівлі переформування груп не рекомендується.

На не великих фермах важливе значення має вибір матеріалу для виготовлення годівниць. Дерев’яні годівниці швидко спрацьовуються і з цієї причини їх рідко виготовляють з деревини. Годівниці із заліза довговічніші, але коштують дорого. Залізобетонні, незважаючи на порівняно високу міцність, досить швидко руйнуються під дією лугів. Використовують годівниці з азбестоцементних труб, які розпилюють уздовж на дві частини. Вони мають гладеньку поверхню, гігієнічні, стійкі проти дії кислот і лугів, міцні та довговічні. На промислових комплексах використовують годівниці промислового виробництва (рис. 74).

Рис. 74. Самогодівниці для свиней різних технологічних груп

325

Інколи станки роблять комбінованими як за виготовленням, так і за використанням матеріалів. Ґратчасті огородження сприяють кращому обміну повітря в станках, забезпечують нагляд за тваринами, більш економні за витратами будівельних матеріалів. Але в станках із ґратчастими перегородками тварини ведуть себе неспокійно, роблять спроби встановити контакт з особинами, які знаходяться в сусідньому станку.

У станках із суцільними перегородками свині ведуть себе спокійно, а для випорожнення вибирають окрему частину площі станка. У результаті цього в таких станках значно чистіше, а гігієнічні умови утримання кращі.

Міжстанкові перегородки краще робити з двох частин – суцільної та ґратчастої. Суцільну перегородку монтують з таким розрахунком, щоб відокремити станки у тій їх частині, де тварин відгодовують, а ґратчасту – над гнойовим каналом.

Огорожу в передній частині станка роблять з кутового заліза, труб або стального прута. Вона може бути нерухомою або рухатися в нижній частині з таким розрахунком, щоб можна було позбавити тварин можливості діставати до годівниці під час роздавання кормів або її прибирання чи миття.

Огорожі подібного типу добре зарекомендували себе в багатьох великих свинарських підприємствах країни.

Жива маса свиней, яких знімають з відгодівлі. В умовах промислового виробництва свинини одним з актуальних питань є доцільність підвищення живої маси тварин у кінці відгодівлі.

В останніх рекомендаціях жива маса свиней у кінці відгодівлі повинна становити близько 100 кг. До важчих кондицій свиней відгодовувати не рекомендується, оскільки після досягнення зазначеної маси свині в основному приростають за рахунок жирової частини туші. При цьому витрати кормів значно зростають.

Протягом останніх років як у нас, так і за кордоном значно підвищилася м’ясність свиней, що дає можливість одержувати м’ясні туші

326

за більшою передзабійною масою. На промислових комплексах проектом передбачається зняття свиней з відгодівлі живою масою 112…118 кг.

У більшості країн з розвинутим свинарством жива маса свиней в кінці відгодівлі підвищилася (Угорщина – 117 кг, Польща – 115 кг). В Англії 30% свинини одержують від свиней, яких забивають заи живою масою 260 англійських фунтів, або 118,5 кг.

Слід зазначити, що дійсно з підвищенням маси тварин витрати кормів на виробництво одиниці приросту дещо збільшуються. Але показник витрат кормів на одиницю приросту не відбиває повних витрат кормів на виробництво свинини, оскільки не охоплює витрат кормів до постановки на відгодівлю, а також на годівлю маточного поголів’я. Необхідно враховувати не тільки корми за період відгодівлі, а й всі корми на виробництво свинини.

Збільшення живої маси свиней при забої до 120 кг вигідніше за одночасного підвищення інтенсивності відгодівлі. Відомо, що процес інтенсивного жироутворення починається з 6…7-місячного віку і старше.

За результатами досліджень А.В. Черненко (2008), встановлено, що молодняк свиней внутрішньопорідного типу породи дюрок української селекції «Степовий», порід ландрас і велика біла зарубіжної селекції за чистопородного розведення та схрещування, за відгодівлі до живої маси 120…140 кг, характеризувався високим виходом пісного м’яса з туші на рівні 60,80…57,53% відповідно. Гістологічний аналіз м’язової тканини та економічна ефективність проведених досліджень, дає можливість стверджувати, що ці генотипи доцільно відгодовувати до більших вагових кондицій.

Тому для одержання м’ясних туш необхідно, щоб свині досягали живої маси 120 кг у 7…8-місячному віці.

Щоб забезпечити виробництво високоякісної м’ясної свинини за живої маси 120 кг у кінці відгодівлі, необхідно:

вести селекцію на високу м’ясність в усіх породах та створювати спеціалізовані батьківські й материнські форми для схрещування в

327

системах гібридизації;

більш широке використання гібридизації в товарних свинарських господарствах;

розробити оптимальну технологію відгодівлі на повноцінних раціонах, що забезпечить підвищення інтенсивності відгодівлі.

7.5. Основіні технологічні вимоги виробництва свинини в сільськогосподарських підприємствах

Обсяг виробництва свинини в сільськогосподарських підприємствах зумовлюється наявністю кормової бази. План виробництва розраховується з урахуванням наявності ріллі. В середньому з розрахунку на кожний гектар ріллі можна одержувати 3 ц товарної свинини. При утриманні не більше чотирьох основних і чотирьох перевірюваних свиноматок на 100 га ріллі й забезпечити одержання не менше 18 поросят за рік від основної і 8 – від перевірюваної тварини та відгодовуючи їх до досягнення живої маси 110…120 кг, виробляють близько 330 ц свинини на 100 га ріллі, а з урахуванням відгодівлі вибракуваних однієї основної і трьох перевірюваних свиноматок – до 345…350 ц.

Інтенсивне використання свиноматок з підвищеною збереженістю приплоду дає можливість різко підвищити виробництво свинини на 100 га ріллі.

У багатогалузевих господарствах, де займаються розведенням кількох видів сільськогосподарських тварин, які не конкурують між собою у використанні концентрованих кормів, щільність свинопоголів'я можна значно збільшити.

Виробничі групи свиней. В усіх типах господарств стадо свиней складається із різних статево-вікових груп, співвідношення між якими за

328

поголів’ям зумовлено напрямом, розмірами і особливостями господарства. Тривалість перебування тварин у виробничих групах залежить від віку і виробничого призначення.

Кнури-плідники. Цю виробничу групу створюють у племінних і репродукторних господарствах. Кількість кнурів у групі залежить від чисельності маточного поголів’я і способу парування. У неплемінних господарствах при відсутності або недоцільності із-за значної відстані користуватися послугами станції штучного осіменіння також створюють групи кнурів-плідників. Навантаження на плідника в умовах цілорічного інтенсивного його використання (два рази на тиждень) при природному паруванні – 50…70 свиноматок на рік. Кнурів можлина використовувати протягом 4…5 років. При штучному осіменінні кількість свиноматок, запліднених спермою одного кнура, може досягати 300…400 голів за рік. Щорічний ремонт батьківської групи повинен становити від 25% у племінних господарствах, до 40% у товарних. Кожного року групи основних кнурів замість вибракуваних тварин поновлюють за рахунок перевірюваних та закуплених з інших племінних господарств.

Основні свиноматки. До виробничої групи включають дорослих тварин, призначених для одержання молодняку. Групу основних свиноматок формують із тварин, які перевірені за результатами першого опоросу і проявили високі відтворювальні якості, підтвердивши свій генетичний статус, у господарствах багатоплідність свиноматки повинна бути не нижче 10…12 поросят, а великоплідність – не нижче 1,2 кг. Молочність свиноматок повинна складати 48…52 кг.

Свиноматок використовують протягом 2,5…4 років. Щорічний ремонт стада маточного поголів’я становить 30…40%. Щодо віку, то 50% свиноматок повинні бути 2…3-річні, 35% – 3…4-річні, свиноматок старшого віку повинно бути не менше 15%. Така структура дає можливість використовувати більшість тварин у період їх максимальної продуктивності, а цінних свиноматок використовувати протягом тривалішого часу для

329

реалізації їх генетичного потенціалу.

Перевірювані свиноматки – група молодих тварин, яких оцінюють за фенотипом у період від визначення першої поросності до відлучення поросят першого опоросу. Після цього свиноматок переводять до основного стада або вибраковують і направляють на відгодівлю. Для забезпечення високої ефективності відбору на кожну основну свиноматку, яку заміняють, повинно бути дві перевірювані.

За вибракування із стада 30…40% основних свиноматок необхідно мати стосовно основних близько 70…100% перевірюваних тварин. Групу перевірюваних свиноматок формують від найбільш продуктивних батьків, яких вирощують як племінних тварин і осіменяють у 8…9-місячному віці за досягнення живої маси 120…140 кг. Перевірені свиноматки, які до відлучення мають не менше 9 здорових поросят за 90…95%-ної збереженості і молочність не нижче 48 кг, можуть бути переведені в основне стадо.

Залежно від фізіологічного стану свиноматок ділять на кілька груп: холостих (яких готують до парування); умовно поросних; заключного періоду поросності та підсисних.

У групу свиноматок, яких готують до парування чи осіменіння, відбирають молодих, добре розвинених свиноматок, переведених із групи ремонтного молодняку, а також тих, що опоросилися відразу після відлучення поросят або після неплідного першого осіменіння. Тварин, які не запліднилися протягом двох статевих циклів, а також тих, що протягом двох опоросів характеризуються низькими відтворними і материнськими якостями, вибраковують.

До групи умовно поросних свиноматок включають всіх осіменених. Якщо протягом 32 діб після осіменіння свиноматка не реагує на пробника, її вважають заплідненою. Заключний період поросності триває 75…78 діб після того, як визначили, що умовнопоросні тварини є фактично заплідненими.

330