Topiha_V.TVPS_navch_posib

одягають чистий халат і клейончастий фартух, закочують рукава до плеча, старанно миють руки теплою водою з милом, витирають чистим рушником і дезінфікують йодистим спиртом, а рани та подряпини, особливо біля нігтів, обробляють розчином йоду, за відсутності спирту руки можна продезінфікувати водним розчином йоду (до 1 л перевареної води додають 20…25 мл розчину йоду), розчином риванолу (1г риванолу на 500 мл води) чи фурациліну (1:5000).

Така санітарна підготовка необхідна для профілактики бактеріального забруднення статевих органів свиноматки, а також для запобігання обслуговуючого персоналу від можливого зараження інфекційними хворобами (бруцельоз, лептоспіроз) чи гнильними мікроорганізмами, які можуть спричинити септичне запалення.

Підготовлену руку повільно вводять у родові шляхи і проводять діагностичне дослідження, визначають розташування плода, намічають можливий хід акушерської допомоги.

Правильним вважається положення, коли поздовжні осі тіла матки та плода збігаються, а неправильне – поперечне чи вертикальне.

Правильним передлежанням є головне – передні кінцівки та голова розміщені вперед за напрямом до вивідних родових шляхів, або тазове – попереду задні кінцівки.

Правильною позицією вважається верхня, коли спина плода при виведенні повернута до спини матері, а неправильною – нижня, коли спина плода повернута до нижньої стінки черева матері чи бокова.

За нормальних родів плід виходить в тазову порожнину передньою частиною тіла з витягнутими до виходу родових шляхів свиноматки передніми кінцівками та головою (головне передлежання) чи задньою частиною тіла з утягненими задніми кінцівками (тазове передлежання).

Після оцінки положення, передлежання та позиції необхідно спробувати надати плоду правильного розміщення. Для цього слід у період паузи між переймами трохи відсунути плід назад і поправити його, а під час

241

посилення переймів захопити голову пальцями і підтягнути по ходу родових шляхів. Після витягання першого плоду спостерігають за перебігом опоросу. Наступні плоди, як правило, виходять без сторонньої допомоги. Якщо після витягання плоду вихід наступного плода затримується більше ніж на 30 хв., то для попередження загибелі плодів, що залишилися, від асфіксії їх витягують.

Затримання посліду або частини його у свиней спостерігають порівняно рідко. Як правило, це буває за недостатнього моціону поросних свиноматок, особливо на останньому місяці поросності та різних травмах, що призводять до запалення плаценти. Затримання посліду може бути зумовлено ослабленням скорочувальної можливості матки (гіпотомія).

При затриманні посліду чи його частини у свиноматки після опоросу відмічають занепокоєння та легкі потуги.

Часто в результаті затримання посліду спостерігається порушення рефлексу молоковіддачі, несприятливий хід післяродових процесів: лактації, інволюції матки. Затримання посліду супроводжується післяродовим запаленням матки (катаральне), яке може перейти в гнійне.

Для стимуляції діяльності матки при затриманні посліду рекомендується не пізніше як через 2…3 год. після виходу плодів підшкірно ввести 0,5%-ний розчин прозерину в дозі 0,8…1,0 мл чи гормональні препарати (пітуітрин в дозі 1 мл, окситоцин в дозі 30 МО з інтервалом в 1,5…2 год.). Для профілактики інфікування родових шляхів доцільно усередину матки вливати (не більше 500 мл) розчин риванолу (1:1000).

Для нормалізації стану організму свиноматки після опоросу їй потрібно дати 3…4 л теплої води, а краще збираного молока.

Своєчасна акушерська допомога надалі визначає нормальний хід післяродових процесів, зберігає репродуктивну можливість свиноматок.

У новонароджених поросят в тканинах тіла знаходиться до 82% води (у новонароджених телят – 73%). У зв’язку з цим у поросят обмін речовин і енергії відбувається інтенсивно, і вони дуже швидко ростуть і розвиваються

242

у перші місяці життя. Жива маса поросят у перші 30 днів життя збільшується в 4,5…5 разів, за другий місяць – у 3, за третій – в 1,5…2 рази порівняно з живою масою новонароджених.

Особливості терморегуляції. Через високий вміст води в організмі новонароджених поросят і майже повної відсутності волосяного покриву та підшкірного жиру, що затримують виділення тепла, температура тіла швидко знижується: у перші 30 хв. життя – на 1,5…2°С, а далі залежно від температури – на 3…4°С і навіть на 5…10°С. Організм поросят переохолоджується, порушуються функції внутрішніх органів і систем, що призводить новонароджених до загибелі. Слід зазначити, що поросята протягом 16…19 год. на добу відпочивають, лежачи на підлозі. За значною різницею температури тіла та підлоги переохолодження організму посилюється; поросята можуть захворіти на пневмонію і загинути, а перехворілі надалі матимуть низьку продуктивність. Поросята-сисуни, які одержали можливість пересуватися в приміщенні з різною температурою повітря, в перші дні життя віддають перевагу відпочинку в місцях, де температура 32…34°С, а у 7-денному віці – 29…31°С. Однак така температура приміщення малопридатна для підсисних свиноматок, бо це призводить до перегрівання їх організму, зниження апетиту та молочності. В усіх маточниках підтримують температуру на двох рівнях: в межах 16…20°С (оптимальна для свиноматок) і 35…25°С – в місцях відпочинку поросят. Температуру в зоні відпочинку регулюють залежно від віку поросят. Поросята періодично виходять у більш холодну зону станка (для годівлі та відправлення фізіологічних потреб), що сприяє підвищенню їх резистентності і позитивно впливає на стан здоров’я та розвиток.

Особливості кровопостачання. У зв’язку із швидким зменшенням вмісту води в тілі свиней частка крові в загальній масі тіла з віком знижується від 7,5…8% при народженні до 3,5…2% у дорослих тварин. Також сповільнюється інтенсивність обмінних процесів. Порівняно з дорослими тваринами кров новонароджених поросят меншою мірою забезпечує захисні

243

функції організму. В їх крові майже відсутня гамма-глобулінова фракція білка, яка входить до складу імунних тіл, що захищають організм від різних захворювань, і значно менше лейкоцитів. У результаті організм поросяти в перші дні життя зовсім беззахисний проти різних захворювань.

З молозивом поросята одержують щоденно до 30 г білка, який на 45…50% складається з гамма-глобулінів. Білки молозива, не розщеплюючись, без порушення структури імунних тіл всмоктуються в тонкому відділі кишечника і надходять у кров. У крові вони нагромаджуються, забезпечуючи захисні функції організму протягом першого місяця життя поросят, до кінця якого в їх крові починають самостійно вироблятися імунні тіла.

Укрові поросят за нестачі заліза та міді в молоці матері знижується вміст гемоглобіну. Якщо в 100 мл крові у новонароджених поросят міститься 10,9 г гемоглобіну, то вже на 10-й день життя його кількість знижується до 4…5 г, а на 15…20-й – часто до 3…4 г, внаслідок чого розвивається анемія. Поросята стають блідими, мерзнуть, з’являється в’ялість. Вони погано ссуть матір, іноді починають проносити. Якщо не вжити заходів, поросята гинуть. За введення в їх організм залізовмісних препаратів розвиток анемії припиняється

івміст гемоглобіну відновлюється до норми, з віком кількість гемоглобіну в крові поросят та її бактерицидні якості зростають(рис. 65, 66).

У30-денних тварин бактерицидність крові досягає 30…32%, у 60 днів – 35…37, у дорослих свиней – 49…50% умовних показників бактерицидної дії. Крім того, збільшується фагоцитарна активність лейкоцитів крові. У 30-денних поросят вона дорівнює 26…28%, у 60-денних – 37…38, а у дорослих свиней –

60…64%.

Особливості системи травлення. Вітчизняний фізіолог академік О.В. Квасницький установив, що поросята народжуються з анатомічно і функціонально недорозвинутою системою травлення.

244

з введенням

Hb г відсотків

без введення

Об’єм шлунка у новонароджених поросят не перевищує 25…30 мл, тонкого відділу кишечника – 100 мл, а загальний об’єм усього шлунковокишкового тракту – 160 мл. Проте вже в перші дні життя поросята ссуть матір через кожні 1,5…2 год. і кожний раз одержують по 30…50 г молозива, а за добу

– 300…500 г. Через короткі відрізки між годівлями шлунок поросят не встигає повністю звільнитися від раніше виссаного молока і під тиском нових його порцій розтягується і збільшується в об’ємі. До 40…45-денного віку шлункове травлення у поросят зводиться до зсідання молока. Вже через 30 хв. після годівлі 35%, через 1 год. – 60, a через 2 год. – 90% місткості шлунканадходитьу тонкий відділ кишечника. У новонароджених поросят цей відділ добре розвинутийів19 разівдовшийтулуба. Підтискомвсебільшоїкількостімолока, що надходить, об’єм тонкого відділу кишечника також збільшується. У зазначеному відділі в основному відбувається перетравлення молока і всмоктування поживних речовин. Товстий відділ кишечника в цей період не зазнаєвеликогонавантаженняізбільшуєтьсянезначно.

До 20-го дня життя об’єм шлунка в них збільшується в 9, а тонкого відділу кишечника – в 7 разів. Порося в цьому віці вже може випити за добу до

245

2,5…3,0 л молока, що значно більше, ніж утворюється в наймолочнішої свиноматки. Відчуваючи голод, поросята охоче з’їдають підкорм, який важче перетравлюється, ніж молоко, тому збільшується навантаження на товстий відділ кишечника, об’єм якого з 20-го по 70-й день життя зростає більше ніж у 20 разів. Об’ємшлунказацейжеперіодзбільшуєтьсятількив9, тонкоговідділу кишечника – у 8 разів. До 2-місячного віку поросят шлунково-кишковий тракт вже спроможний переробити потрібну кількість корму, і подальше збільшення всіх його відділів різко знижується, у річному порівняно з 2-місячним віком об’єм шлунково-кишкового тракту свиней збільшується в 3,5…4 рази, в той час якжива масазацей жеперіод – у 8…10 разів. Поросятанароджуються, маючи 8 молочних зубів. Проте в перші дні життя вони ними лише обороняються і тільки частково ссуть. Зуби, допомагаючи у перетиранні корму, розвиваються у поросят у 15…30-денному віці. Під час прорізування зубів поросята гризуть тверді предмети, у цей період їм необхідно давати підсмажене зерно і мінеральнийпідкорм.

До 20…25-денного віку у складі шлункового соку поросят немає вільної соляної кислоти. Пепсин, що міститься в ньому, неактивний і не може розщеплювати білок молока, а сам шлунковий сік в перші дні життя поросят не має бактерицидних властивостей, які перешкоджають розвитку патогенних мікроорганізмів. Тому молодняк протягом цього періоду зазнає різних шлунково-кишкових захворювань. Відсутність у складі шлункового соку новонароджених поросят вільної соляної кислоти виправдана. Білки молозива в шлунку не розщеплюються і, потрапляючи в тонкий відділ кишечника, всмоктуються цілими молекулами з непорушеною структурою імунних тіл, надходятьукров, забезпечуючиорганізмуімунітет.

Зазнаючи протягом 30…45 днів життя великого білкового та жирового функціонального навантаження, травні органи поросят відповідають на це підвищеноюактивністюферментівпідшлунковоїзалози, розщеплюючи білкита жири. Післявідлучення поросят від матерів у раціоні необхідно збільшити вміст вуглеводних кормів, у зв’язку з цим активність ферментів, що розщеплюють

246

вуглеводи, підвищується, а ферментів, що розщеплюють білки та жири, – знижується.

У результаті пристосувальної реакції поросята, незважаючи на неповноцінність шлункового травлення, досить добре використовують корми: білки материнського молока перетравлюються на 99,8%, жири – на 99,6%. Поживні речовини інших кормів перетравлюються гірше: білок коров’ячого молока – на 96%, жири – на 95,1, білок сирого зерна – 73,9, вареного чи запареного– на86%.

Особливості лактації у свиноматок. Молочність свиноматок залежить від їх генетичних та індивідуальних особливостей, рівня й біологічної повноцінності годівлі, кількості і живої маси поросят, а також від кратності ссання матері. Як відмічають дослідники, індивідуальні відмінності за молочною продуктивністю для свиней більшості сучасних порід значно більші міжпородних відмінностей. Молочність свиноматок-першоопоросок, як правило, трохи нижча, ніж тварин з двома опоросами і більше. Свиноматки з довгим тулубом, на якому розміщено 12 нормально розвинутих сосків і більше, маютьбільшупотенційнумолочність, ніжтваринизкороткимтулубом.

Значною мірою на молочну продуктивність свиноматок впливають кількість і форма сосків, а також рівномірність їх розміщення на тілі. Молочність свиноматок знижується при наявності кратерних сосків (вивідний отвір закривається при стисканні соска під час ссання), «сліпих сосків» (без вивідного отвору) та вкорочених (поросята при ссанні не можуть міцно його захопити). Зазначені вади стійко передаються спадково не тільки по материнській, але й по батьківській лінії. Всіх тварин з такими сосками вибраковують, відбираючи для подальшого відтворення тільки молодняк, що має не менше 12 (бажано і більше) добре розвинутих і рівномірно розміщених сосків.

Не менш важливе значення має здатність свиноматок при годівлі поросят лягати так, щоб був вільний доступ до всіх сосків, у тому числі й до задніх нижнього ряду. За даними П. Інгліш із співавторами до 20% свиноматок,

247

здебільшого старих, а також деякі молоді, дуже ожирілі тварини (при концентратному типі годівлі та безвигульному утриманні) лягають для годівлі, закриваючи поросятам доступ до 3…4 задніх сосків нижнього ряду. Це, звичайно, знижує молочну продуктивність і призводить до загибелі поросят, що ссутьзаднісоскинижньогоряду. Такихсвиноматокпотрібновибраковувати.

У деяких тварин на другий-третій день після опоросу в усіх сосках зменшується чи зовсім припиняється виділення молока. Найчастіше це спостерігають із-за запалення (маститу) часток вим’я внаслідок затримання в залозистій тканині залишків не виссаного молока, бактеріального забруднення, простуди чи механічного травмування залози. В деяких випадках причиною зниження молочності чи повного припинення молоковиділення із всіх часток вим’я є захворювання свині «синдромом ММА» – маститом (М), метритом (М – запалення матки) і агалактією (А – пригнічення молокоутворення). Причиною такого захворювання можуть бути бактерії, різні стресові фактори та запальні процеси із-за затримання невиссаного молока в молочній залозі та часточок посліду в матці. «Синдром ММА» найчастіше спостерігають у надто ожирілих старих і дуже вгодованих молодих свиноматок у господарствах, які допускають цілорічне безвигульне утримання свиней і біологічно неповноцінний концентратний тип годівлі. Захворілим свиноматкам багаторазово (з годинною перервою) ін’єктують окситоцин і одночасно систематично спонукають до годівлі поросят. Коли лікувальні заходи не допомагають, таких тварин вибраковують, оскільки при наступних опоросах вони залишаються слабкими. Отже, біологічно повноцінна годівля та правильне утримання поросних і підсисних свиноматок – основний фактор одержання високої молочної продуктивності.

Молочна залоза, особливо у молодих тварин, розвивається головним чином у підсисний період під впливом систематичного, дуже енергійного масажування її поросятами та інтенсивного відсмоктування ними молока. Кожне порося, як правило, ссе тільки один сосок. За кількістю поросят під свиноматкою, меншій за кількість сосків, молоко із вільних сосків не

248

відсмоктується. Частка вим’я запалюється і надалі залишається погано розвинутою. Такі тварини не можуть забезпечити молоком 10…12 поросят. Враховуючи це, досвідчені свиноводи за невеликою кількістю поросят у свиноматки протягом першого-другого дня після опоросу підсаджують до них поросят від багатоплідних тварин. Однак не кожна свиня прийме чужих поросят. Щоб свиноматка прийняла чужих поросят, їх обприскують дуже пахучою рідиною. Таким же розчином обприскують і її власних поросят. Свиноматок після відлучення поросят переводять на повторне запліднення або вибраковуютьзметоювідгодівлі.

7.3.3. Годівля свиноматок різного фізіологічного стану

Ефективність відтворення та продуктивність свиноматок значною мірою залежать від рівня їх забезпечення необхідними поживними і біологічно активними речовинами.

Найвищої продуктивності свиноматки досягають при нормованій і диференційованій годівлі згідно з їх виробничим використанням. Свиноматка повинна постійно перебувати в стані заводської вгодованості. Після підсисного періоду її вгодованість часто знижується. Тому для холостих свиноматок з поганою вгодованістю норми годівлі треба збільшувати на 15…20%. Але в цей період необхідно стежити, щоб не було ожиріння тварин, яких використовують для відтворення, бо жирні тварини погано запліднюються. У них часто спостерігають ембріональну смертність поросят або поросята народжуються малих розмірів. Молочність у таких свиноматок різко знижується.

Встановлено, що посилена годівля, яка не спричиняє ожиріння, позитивно впливає на овуляційний процес та багатоплідність. Після відлучення поросят така годівля скорочує сервіс-період та забезпечує підвищення багатоплідності у наступному опоросі. Високоенергетичний раціон прискорює появу у свиноматок статевої охоти на 3…13 днів раніше.

Рівень годівлі свиноматок повинен змінюватися залежно від раціону,

249

який використовують, та вгодованості самих тварин. У свинарстві при складанні раціонів обов’язково потрібно балансувати їх за такими амінокислотами, як лізин, метіонін, триптофан, цистин та повністю забезпечувати потребу в мінеральних речовинах і вітамінах. У складі оптимального раціону повинно бути близько 12% клітковини в перерахунку на суху речовину.

Біологічні особливості будови органів травлення свиней дають можливість згодовувати їм велику кількість соковитих і зелених кормів, які позитивно впливають на фізіологічний стан тварин, підвищують відтворювальну здатність та забезпечують одержання здорового молодняку. Використаннясоковитихізеленихкормівзабезпечуєрізноманітністьраціонівза всіма компонентами і полегшує організацію нормованої годівлі свиноматок з метою запобігання їхньому ожирінню. На практиці, як правило, молодих зростаючих і дорослих маток годують одним раціоном. Відсутність диференціації в годівлі молодих і дорослих поросних маток за достовірних розходженняхуживіймасійочікуванійбагатоплідностіпояснюєтьсявитратами на приріст у ростущих свинок за перший цикл відтворення близько 30 кг і за другий – 20 кг. Загальний приріст маси за період поросності повинен становити у дорослої матки близько 40…45 кг, а в маток до 2-х років – 50…55 кг. Протягом поросності варто вести постійне спостереження за вгодованістю свиноматок. За інтенсивного ведення свинарства маточне поголів’я повинно мати живу масу: свинки при осіменінні у віці 8…9 міс. – 120…140 кг, дорослі матки – 160…180 кг, на 84-й день поросності свинки 140…160 і дорослі – 180…200 кгіпередопоросомсвинки– 170…190 ідорослі– 220…240 кг.

Часто однієї із причин низької вгодованості поросних маток, навіть за годівлі за рекомендованими нормами, що є незадовільні умови утримання – низька температура і підвищена вологість у свинарниках. Установлено, що за температури навколишнього середовища у свинарниках для поросних маток нижче 17°С, норму їхнього енергетичного харчування варто підвищувати на 1,5…2 МДж обмінної енергії на кожний градус залежно від

250