Topiha_V.TVPS_navch_posib

переводять в основне стадо. Після другого опоросу визначають індекс за сумою двох перших опоросів (у середньому). Якщо з переведених в основне стадо свиноматок з першим опоросом деякі з них після другого знизили продуктивність за сумою двох опоросів нижче встановленого середнього рівня для стада, їх вибраковують; решту з них залишають у стаді, щоб одержати молодняк для племпродажу, а найпродуктивнішими поповнюють провідну групу.

При підготовці даних до бонітування цей індекс визначають для всього стада і за його величиною встановлюють межі для свиноматок провідної групи, групи розмноження та тих, що вибраковують із стада.

У практиці селекційно-племінної роботи для ранжування маточного поголів’я за продуктивністю можна використовувати оціночний індекс іншої конструкції, до якої входять, крім вищенаведених показників, і дані енергії росту поросят у підсисний період.

І = В + 2W + 35 G,

де В – кількість поросят при народженні, голів; W – кількість відлучених поросят, голів; G – середньодобовий приріст поросят до відлучення, кг.

Останнім часом у селекції материнських форм використовують оціночний індекс, до якого відносять ряд додаткових показників, що сприяють більш об’єктивній оцінці свиноматки (М.Д. Березовський,

Д.В. Ломако, 2000).

Оціночні індекси використовують при характеристиці відгодівельних якостей молодняку свиней (І):

де А2 – валовий приріст за період відгодівлі, кг; В – кількість днів відгодівлі; С – оплата корму, к. од.

Для оцінки ремонтного молодняку після зняття з вирощування можна використовувати оціночний індекс такої моделі:

І = 100 + (242 × К) – (4,13 × L),

121

де 242; 4,13 – константи; К – середньодобовий приріст, кг; L – товщина шпику, мм.

Техніка використання оціночних індексів досить проста і полягає в характеристиці кожної тварини за величиною індексу – з наступним установленням відповідних рангів за групою оціненого молодняку. Кнурців і свинок з найвищим індексом відбирають для поповнення стада замість вибракуваних кнурів і маток.

На основі генетико-математичного аналізу достатньої кількості за відтворювальної якості запропоновано індекс відбору в материнських лініях, умовно названий комплексним показником відтворювальної якості (КПВЯ):

КПВЯ = 1,1 Х 1 + 0,3 Х 2 + 3,3 Х 3 + 0,35 Х 4,

де Х1 – багатоплідність, голів; Х2 – молочність, кг; Х3 – кількість поросят до відлучення у 2-місячному віці, голів; Х4 – маса поросяти до відлучення у 2-місячному віці, кг.

Питоме значення кожної з ознак, що входять до індексу, в підсумковій оцінці складає відповідно 9, 11, 20 і 60.

При мінливості багатоплідності і межах від 6 до 14 голів, молочності – від 35 до 70 кг, кількості поросят до відлучення – від 6 до 12 голів і маси гнізда за відлучення – від 70 до 240 кг КПВЯ може набувати значення від 60 до 160 балів.

Схема селекції в материнських лініях з використанням КПВЯ дуже проста: для ремонту від кращих маток залишають усіх нормально розвинутих свинок (3…5 голів); усі вони оцінюються за першими опоросами, а в провідну групу вводяться лише ті сім’ї, де КПВЯ найбільш високий. Одночасно отримані дані використовують для оцінки за якістю потомства батьків оцінених свинок: у стаді залишають лише тих, які свою високу відтворювальну здатність підтвердили високою продуктивністю потомків.

Для селекції за відгодівельними і м’ясними якостями рекомендовано селекційні індекси двох типів: для попереднього відбору за даними власної

122

продуктивності і для підсумкової оцінки провідних продовжувачів ліній за результатами контрольної відгодівлі їх потомства. Індекси першого типу мають наступний вигляд:

СІ100 = 1,2 (225 – Х1) + 0,1 (Х2 – 450) + 8 (35 – Х3), СІ120 = 0,8 (260 – Х1) + 0,1 (Х2 – 500) + 10 (39 – Х3),

де Х1 – вік досягнення 100 або 120 кг живої маси., днів; Х2 – середньодобовий приріст живої маси від відлучення до досягнення кінцевої маси, г; Х3 – товщина шпику на рівні 6…7-го грудних хребців, мм.

Селекційні індекси для кінцевої оцінки і відбору провідних продовжувачів ліній побудовані на використанні значень шести змінних і тому точність їх дещо вища:

СІ100 = 1,3 (200 – Х1) + 0,1 (Х2 – 650) + 67 (4,1 – Х3) + 2 (Х4 – 93) + +4 (33 – Х5) + 15 (Х6 – 10,2),

СІ120 = 1,3 (224 – Х1) + 0,1 (Х2 – 670) + 50 (4,4 – Х3) + 1,3 (Х4 – 96) + + 4,4 (40 – Х5) + 10 (Х6 – 11,0),

де Х1 – вік досягнення 100 або 120 кг живої маси, днів; Х2 – середньодобовий приріст живої маси, починаючи із 30 кг і до досягнення живої маси 100 або 120 кг; Х3 – витрати кормів на 1 кг приросту живої маси, к. од.; Х4 – довжина туші, см; Х5 – товщина шпику на рівні 6…7-го грудних хребців, мм; Х6 – маса задньої 1/3 напівтуші, кг.

Прийоми індексної селекції мають застосування також в інших галузях тваринництва.

Оцінюючи племінну цінність кнурів і маток за власною продуктивністю, за показниками продуктивності бокових родичів і якістю потомства, використовують такі ж методичні принципи, що і за оцінки інших видів сільськогосподарських тварин.

Однак, слід підкреслити, що за відгодівельними показниками найбільш точно оцінити племінні якості можна на випробувальних станціях. Наприклад, якщо на випробувальних станціях коефіцієнти успадкування середньодобового приросту становлять до 0,40, то в умовах господарства

123

вони в 2 рази менші (0,20). У той же час, за товщиною шпику, коефіцієнти успадкування, за даними випробувальних станцій і господарств, практично не відрізняються. Так за зняття підсвинків з контрольної відгодівлі жива маса їх має бути 100 кг, тому по тих тваринах, у яких вона 95 або 105 кг проводиться перерахунок показників. Корекція фактичних даних за віком досягнення живої маси 100 кг проводиться відповідно за формулою:

Х В 100П m ,

де В – фактичний вік тварини в день останнього зважування, днів; m – фактична жива маса тварини в день останнього зважування, кг; П – середньодобовий приріст тварини за контрольний період випробування, кг.

Метод модальної селекції. За визначення племінної цінності кнурів за окремими селекційними ознаками, отриманими на основі контрольної відгодівлі потомків, використовується метод пробітів. За ознаками, які селекціонуються на збільшення (середньодобовий приріст, довжина туші, маса задньої 1/3 напівтуші), індекс племінної цінності методом пробітів (І) розраховуються за формулою:

де Хі – середня продуктивність і-ої ознаки по групі потомків кнура, якого оцінюють; Хі – середня продуктивність однолітків потомків оцінюваного кнура; δ – середнє квадратичне відхилення ознаки за потомками всіх оцінюваних кнурів.

За ознаками, що селекціонуються на зменшення (товщина шпику, витрати корму на 1 кг приросту, вік досягнення живої маси 100 кг), індекс плідника розраховується за формулою:

Залежно від величини індексу (пробіта) кнурам дається категорія племінної цінності: поліпшувачі (5,7 і більше), нейтральні (5,6…4,4) і погіршувачі (4,3 і менше).

124

5.2.2. Основи оцінки, відбору та підбору в свинарстві

Прогнозування майбутньої продуктивності тварин є одним з головних питань, що визначають темпи селекційного процесу.

Існуючі методи оцінки свиней, як правило, ґрунтуються на інформації про власну продуктивність. При цьому залишаються невикористаними показники предків, потомків та бокових родичів. У даний період із великого обсягу інформації, що зосереджена в племінній документації, використовується для оцінки тварин не більше 10%. Крім того, сама система оцінки тварин не враховує принципу нелінійності зв’язку, генотипу пробанда на відповідні фенотипи предків, потомків або бокових родичів, за даними яких ведеться відбір.

Залежно від успадкування ознаки (h2) необхідно застосувати ту чи іншу тактику оцінки. В одних випадках залучення даних родоводу розширює можливість оцінки генотипу пробанда, в інших – не дає додаткової інформації.

Неправильний підхід закладено і в використанні бічних родичів за оцінки тварин. Як правило, критерієм оцінки є абсолютні відхилення груп сибсів або напівсибсів від пробанда. Така оцінка буде занадто умовною, оскільки при цьому не враховується величина успадкування ознаки, що оцінюється, і «коефіцієнту шляхів», тобто зв’язку між спорідненими особинами і твариною, що оцінюється. На точність оцінки впливає також кількість родичів, які до цього залучені.

У свинарстві, як і в інших галузях, можуть траплятися різноманітні комбінації споріднених тварин і при цьому визначальним критерієм оцінки буде не лише їх середня величина продуктивності, а й величина «коефіцієнтів шляхів» між ними. У зв’язку з цим великого значення набуває розробка системи оптимізації методів визначення племінної цінності тварин, що враховують усі можливі критерії оцінки.

Інтенсифікація селекційного процесу вимагає науково обґрунтованих підходів за проведення племінного відбору. При цьому одним із

125

найважливіших завдань є підвищення ступеня точності оцінки генотипу тварин. Існуючі наукові підходи до вирішення цієї проблеми можуть бути реалізовані з розвитком обчислювальної техніки. Необхідність розробки системи оптимізації методів визначення племінної цінності тварин диктується також тим великим розривом, що створився між методами оцінки тварин та теоретичними дослідженнями.

Теоретичні основи оцінки племінних якостей плідників.

Ефективність відбору плідників значною мірою залежить від правильної оцінки їх племінної цінності. Оцінка племінних якостей тварин ґрунтується на законах генетики, відповідно до яких продуктивність будь-якої особини (фенотип) зумовлюється її генотипом та впливом факторів навколишнього середовища.

Якщо всі генетичні фактори віднесені до впливу зовнішнього середовища, то фенотипову цінність тварин (Р) можна визначити за такою формулою:

Р = G + U,

де G – генетична цінність тварин; U – відхилення від генетичної цінності, зумовлене впливом факторів зовнішнього середовища.

Генетичну цінність тварин визначають адитивним ефектом генів (А) і відхиленням від нього, зумовленим домінуванням (D) та взаємодією генів (в основному епістаз):

G = А + D + 1.

Адитивно-генетична або загальна племінна цінність тварини за однією з господарсько-корисних ознак визначається загальним ефектом усіх генів, що впливають на цю ознаку, її можна визначити на основі фенотипу самої особини, її предків або потомків.

Домінування й епістаз трапляються лише в окремих комбінаціях генів і характеризують специфічну комбінаційну племінну цінність, яку можна встановити на основі спеціальних експериментів як для окремих спаровуваних особин, так і за схрещування спеціалізованих ліній.

126

Специфічна цінність виявляється за схрещування та гібридизації у птахівництві й свинарстві, що дає змогу вести селекцію на гетерозис.

У свою чергу фактори середовища (U) поділяють на систематичні (С), що зумовлюють однаковий вплив на тварин (наприклад, рівень годівлі у стаді), та на випадкові (Е), які з однаковою ймовірністю можуть впливати на будь-яку окрему ознаку (наприклад, вік тварин):

U = С + Е.

Для правильної оцінки племінної цінності тварин необхідно усунути вплив як систематичних, так і випадкових факторів середовища шляхом комплектування одновікових перевірюваних тварин.

Із генетичних позицій мета оцінки та відбору плідників полягає в тому, щоб з одного боку, запобігти поширенню у популяції мутантних генів, що зумовлюють виявлення у потомків генетичних морфологічних дефектів та захворювань, а з другого – підвищити частоту генів, що контролюють формування високої продуктивності й відтворювальної здатності, пристосованості до умов експлуатації і т.п.

Щодо спадкових аномалій, то вони, як і інші якісні ознаки, успадковуються за законами Г. Менделя. Нормально розвинені плідники, які є носіями спадкових дефектів, мають гетерозиготний генотип за цією ознакою. Ефект летальних генів виявляється лише в гомозиготному стані генотипів.

Летальні гени можна виявити на основі випробування за потомством. Наприклад, для оцінки плідників на наявність у генотипі летальних генів їх спермою необхідно запліднити дочок. Якщо плідник є носієм летального гена, то у його гомозиготних потомків, одержаних від такого парування, виявляються спадкові аномалії. Однак цей метод не має практичного значення, тому що широке застосування його на практиці призвело б до великих втрат через інбредну депресію, а також негативно позначилось би на темпах селекції.

Сучасна система оцінки та відбору плідників уже в перший рік

127

використання дозволяє встановити, чи є вони носіями летальних генів. Відповідно до програми оцінки плідників за потомством кількість

маток, яких запліднили, достатня для того, щоб виявити носіїв спадкових аномалій.

Кількісні ознаки (вихід м’яса в туші) мають безперервний характер мінливості. Оцінити племінну якість плідника за такими ознаками означає оцінити середній ефект генів, які він передає потомкам. Кожний потомок має випадкове поєднання половини батьківських і материнських генів. За цими ознаками ми не можемо одержати повних відомостей про спадкові задатки плідника.

Як уже зазначалося, племінну цінність тварин за господарськокорисними ознаками можна визначити на основі адитивного ефекту генів і взаємодії між ними.

Оцінюють ці ефекти за даними продуктивності досить великої кількості потомків плідника. Так, адитивну племінну цінність кнура за селекційними ознаками можна оцінити за потомками, одержаними на основі парування його з випадково відібраними в стаді свиноматками. Якщо спермою кнура запліднити спеціально підібраних свиноматок, які належать до спеціальних порід чи ліній, то різниця між потомками може залежати від ступеня поєднання генотипів особин, що паруються. Особливо це важливо для селекційних програм, які передбачають одержання гетерозису. В молочному скотарстві та у вівчарстві неадитивний характер успадкування ознак виявляється рідко, а тому ці ефекти не мають великого практичного значення (М.З. Басовський, І.А. Рудик, В.П. Буркат, 1992).

Племінну цінність плідників можна оцінити на основі власних показників фенотипу предків, потомків та побічних родичів. Характеристика показника, за яким проводять оцінку племінної цінності, має бути репрезентативною, тобто слід ураховувати або всі виміри, або випадкову вибірку.

Племінну цінність тварин за селекційною ознакою можна виразити у

128

вигляді абсолютних показників або відхиленнями від середніх даних стада (популяції). Немає сумніву в тому, що племінна цінність тварин у різних умовах середовища виявляється по-різному, а це завжди треба враховувати. Якщо усунений вплив середовища , то адитивну племінну цінність плідника за власними показниками можна визначати за формулою (М.З. Басовський,

І.А. Рудик, 1992):

А h2 (P P) B ,

де Р – фенотип плідника; Р – середній фенотип ровесників; В – стандарт породи.

де h2 – коефіцієнт селекційної ознаки; m – кількість вимірювань ознаки; t – повторюваність ознаки.

Коефіцієнт успадкування означає регресію племінної цінності тварини та її генотип. Ступінь вірогідності оцінки племінної цінності за власними показниками визначають за формулою:

RA hm2 .

Для оцінки генотипу плідників за потомством використовують формулу:

А 2b (P P) ,

де b – коефіцієнт регресії фенотипу потомка на генотип плідника; Р – середня продуктивність потомків; Р – середня продуктивність ровесників потомків.

5.2.3. Відбір у свинарстві

У свинарстві розрізняють відбір масовий та індивідуальний. Масовий відбір застосовують у неплемінних господарствах, він

оснований на оцінці тварин за конституцією, екстер’єром, розвитком і

129

продуктивністю без урахування їх спадкових якостей, тобто якості нащадків. Масовому відбору тварин за фенотипом надається велике значення, адже фенотипові особливості тварин зумовлені їх господарською цінністю. У той же час ефективність масового відбору залежить від того, наскільки ознаки самої тварини (фенотип) відображають їх спадкові якості (генотип).

Індивідуальний відбір – є основною формою відбору в племінному свинарстві, за якої тварин оцінюють не лише за фенотипом, а й за якістю нащадків. У зв’язку з цим індивідуальний відбір ефективніше масового, він сприяє швидкому вдосконаленню стада. За індивідуальним відбором оцінюють за комплексом ознак кожну тварину. Направлення відбору, ознаки за якими він буде проводитися, цифрові показники продуктивності, передбачені на перспективу, відображаються в планах селекційно-племінної роботи зі стадом або породою.

Відбір за походженням. Відбір за походженням – це початковий і обов’язковий етап племінної роботи в свинарстві. Для цього у кожної племінної тварини має бути родовід (за 4-ма рядами предків). Розведення з урахуванням родоводу призвело до відбору за генотипом. Потомство тварин, предки яких розрізнялися бажаними якостями, як правило, більш цінне, ніж потомство тварин, які лише самі мають ці якості.

Оцінка за родоводом дозволяє ще до народження поросят якось мірою робити висновки про їх цінність. На продуктивні та племінні якості потомства найбільш спадковий вплив мають батько та мати, менший – потомки ІІ, ІІІ, ІV предків. Особливу цінність мають ті тварини, в родоводі яких є велика кількість високопродуктивних поколінь. За родоводом можна визначити, застосовували при одержанні даної тварини споріднене парування чи ні. Родоводи тварин, в яких містяться дані про продуктивну та племінну цінність батьків і більш далеких предків, дають можливість для складання генеалогії стада або породи: в ній (генетичній структурі) відображається багатий дослід племінної роботи, вивчення якого полегшує

130