Topiha_V.TVPS_navch_posib

Свині чорно-бурої масті. На спині й між вухами щетина дещо довша і утворює подібність гриви. Самки мають по два соски. Ці свині мешкають великими стадами в Південній Америці.

Китицевуха свиня (Potamochoerus, porous). Дуже красива тварина.

Вуха цієї свині довгі, загострені, обрамлені довгим волоссям, яке утворює на кінчиках вух китиці (рис. 4). Свині червоно-бурої масті, а лоб, тім’я, кінцівки та щоки – чорного кольору. Краї вух, смуга по лінії верху, брови й смуга біля ганаш – білого або трошки жовтуватого кольору. Така складна кольорова гама тварини надає їй прибраності й пишності. За розмірами китицевуха свиня не поступається європейському дикому кабану і має схожі з ним за формою голову, тулуб і кінцівки. Свині мають 40 зубів. У самок розвинуті лише чотири соски. Мешкає китицевуха свиня в східній і західній Африці.

Рис. 4. Китицевуха свиня

Зазначені дикі форми свиней ніякого відношення до сучасних домашніх тварин не мають. Свідченням цього є різниця між ними за рядом зоологічних ознак. Так, їх зубна система дуже відрізняється від зубної системи домашніх свиней. Окремі ознаки – бородавки у бородавочників, особливі ікла у бабірусів, китиці на вухах у китицевухих, трипалість у пекарів відсутні навіть у найдальших предків домашніх свиней.

21

За даними дослідників, загальні ознаки між домашніми породами свиней і дикими формами існують тільки у європейського та азіатського диких кабанів.

Європейські та азіатські дикі свині мають підвидові особливості, що і пояснює різноманітні їх форми, але за зоологічними і біологічними ознаками вони близькі один до одного, а за зубною системою повністю однакові. Багато спільного спостерігають у будові черепа.

Європейський дикий кабан (Sus scrofa ferus). Дуже велика й сильна тварина, жива маса якої в зрілому віці досягає 120…140 кг, а в деяких випадках – 200…250 кг (жива маса вбитого у 1940 р. в Чернігівській області дикого кабана становила 340 кг). Європейський дикий кабан має аркоподібну спину, плоский тулуб з дуже розвинутою передньою частиною. Голова вузька, довга, пряма, з великою потилицею. Має дуже розвинуті ікла. Слізні кістки прямокутної форми. Дуже розвинуті груди, особливо у самців. Кінцівки довгі й міцні, мають чотири пальці з міцними ратицями. Висота в холці дорослих свиней досягає 90…100 см (рис. 5).

Рис. 5. Європейський дикий кабан

Шкіра груба, покрита довгою жорсткою щетиною темно-бурого або темно-сірого кольору. Кінці щетинок розсічені. Волосяний покрив включає

22

також невелике ніжне підшерстя – пух, який оберігає кабанів від холоду в зимовий період, а літом – від укусів комах. Якість підшерстя змінюється залежно від пори року – взимку він щільніший, ніж улітку. На потилиці і по лінії верху спини щетина грубіша й довша і утворює подібність гриви. Хвіст довгий і на кінці має китицю волосся. У самок по 8…10 сосків. Багатоплідність становить 4…6 поросят, але є дані, що вона значно вища і досягає 6…10 голів. Самки поросяться один раз на рік з настанням тепла у березні–травні. Поросята народжуються з повздовжніми світлими плямами, які зберігаються до 4-місячного віку. Молоко матері молодняк споживає до пізньої осені. Ростуть поросята дуже повільно. Статевої зрілості свині досягають у 4…5-річному віці. Свині живуть 20-25 років. Типові ознаки європейського дикого кабана – це наявність 44 зубів, сильно розвинуті ікла у самців, які мають трикутну форму на зрізі, зігнуті й спрямовані уверх. При пережовуванні корму ікла труться одне об одне і таким чином загострюються.

Мешкає дикий кабан невеличкими стадами по 20…30 голів. Самці живуть поодинці і повертаються у стадо тільки в період парувального сезону. Кабани мешкають в густих чагарниках, заростях біля води. Люблять купатися, добре плавають. Основним кормом є жолуді, каштани, гриби, ягоди, коріння, личинки комах, плазуни, миші. Нападають вони і на посіви кукурудзи та інших зернових культур, картоплі, буряків, баштани тощо.

Азіатський дикий кабан (Sus orientalis, Sus cristatus, Sus vittatus).

Поширений у Південній і Східній Азії (Китай, Японія, Монголія, острови Ява, Суматра та ін.). Різноманітні умови мешкання азіатського кабана сприяли динамізму його генетичних і фенотипових ознак. Виділяють кілька різновидностей дикого кабана: китайський, сіамський, острівний, карликовий, гімалайський тощо. Цей комплекс азіатських диких свиней є родоначальником великої і багатої за різноманітністю форм примітивної групи домашніх свиней сходу і півдня Азії.

Усі азіатські свині значно менші за розмірами від європейського

23

дикого кабана. Череп їх трохи ширший, коротший і вищий, ніж у європейських свиней. Голова розвинута слабо, нижньощелепна частина коротша, ніж у європейського. Профіль голови ввігнутий, ікла розвинуті слабо. Слізні кістки мають квадратну форму. Довжина тулуба азіатських свиней досягає 120…140 см; жива маса – 100…150 кг. Шкіра дуже груба, покрита чорною щетиною. На щоках виділяється жовто-бура смуга довжиною 10…12 см, тому деякі автори називають їх смугастими.

Підшерстя паклеподібне, має жовто-бурий колір. Потилиця і верхня частина голови світлого кольору, ратиці – чорні.

2.3. Доместикаційний процес свиней (приручення і одомашнення)

За морфологічними ознаками дикі кабани Південно-Східної Азії і Центральної Європи полярно протилежні. Середземноморський дикий кабан займає проміжне положення.

У процесі індивідуального розвитку європейського кабана можна виявити перехід форм черепа від характерних ознак південно-азіатського кабана (у 2…4-місячному віці) до середземноморського (у 6…10-місячному віці), а далі (в зрілому віці) він набуває особливостей, характерних для європейського кабана. Таке явище розглядає Г.П. Алерберг як відродження історичних етапів розвитку (філогенез) в індивідуальному розвитку філогенетично значно молодшої форми (європейський кабан). Це прояв біогенетичного закону.

При одомашненні свиней їх черепи зазнають деяких змін, ніби повертаються до древніших за походженням форм диких свиней. І.Д. Іваненко показав усі суттєві зміни, які виникли у свиней під впливом доместикаційного процесу вже на стадії аборигенних порід. При порівнянні

24

дикого кабана із сучасними культурними породами ці різноманітності будуть ще суттєвішими. Розвиток свиней в одомашнених умовах відбувається за принципом випадання кінцевих стадій і збереження молодших стадій розвитку, що дозволяє тваринам пристосовуватися відповідно до змін умов життя штучним добором і підбором.

Уперший період після одомашнення (3000-1200 років до н. е.) свині за формою тіла ще мало чим відрізнялися від дикого кабана. Для них були характерні плоске тіло, високі ноги, велика голова з довгим прямим рилом і стоячі вуха, високий гребінь щетини на шиї, холці і спині.

Найперше, що сформувалося у домашньої свині – це коропоподібна спина. Різко змінився весь вигляд свиней Європи в районі Середземномор’я

вперіод 480-400 років до н. е. Тут з’явився тип тварин, у яких було дуже багато нових ознак і особливостей – висячі вуха, вигнута голова тощо. З’явилася загальна ніжність будови тіла.

Уперіод греко-римської культури відбулися зміни типу будови тіла місцевих свиней епохального значення. Але Північна і Східна Європа мала ще дуже примітивних свиней (чуваські, середньоруські, українські, сибірські, білоруські та ін.). Ці свині дуже відрізнялися за екстер’єром і конституцією, продуктивністю. Масть їх була дуже різноманітна, вони погано росли і мали низьку плодючість. За описом І.Д. Іваненка відомо, що у домашніх українських свиней статева зрілість наставала раніше, ніж у диких, кількість поросят в одному опоросі досягала 9…11 голів, а за рік їх було два. Статевий ритм не був пов’язаний з порою року, а залежав від вгодованості. Ріст закінчувався на 6…8 місяців раніше. Голова значно скоротилася, а тулуб подовшав. Шкіра і щетина стали ніжнішими, підшерстя уже не розвивалося. Кишечник став довшим і відносно до диких становив 13,5:1.

Примітивні домашні свині стали значно скороспілішими. В процесі доместикації свиней не залишилося жодного органа, який би не піддався змінам. Чим більш окультуреною ставала свиня, тим глибше у її

25

представників спостерігаються зміни в будові і функціях. В умовах доместикації мозок робиться більш плоским і більш округленим, розгалуження борозен значно спростилося.

Значні зміни відмічаються в очах. У домашніх свиней значно послабшав зір, але посилилося сприймання кольорів.

Довговухий і коротковухий типи домашніх свиней були поширені по всій Європі. Довговухий тип свиней зазнав більшого впливу доместикації (в Росії чухонські свині).

Основа генофонду сучасних свиней не є тільки спадщиною цих двох диких форм. З великої різноманітності форм диких кабанів, які жили й живуть на території євроазіатського континенту, майже всі є потомками в тій чи іншій мірі і в свій час взяли участь у збагаченні генофонду сучасних порід домашніх свиней.

Дія доместикаційних факторів протягом певного часу (інтенсифікація годівлі, поліпшення умов утримання тощо) разом із застосуванням міжпородного схрещування, добором та підбором і відповідною системою вирощування молодняку дозволили глибоко змінити здатність до росту, тип будови тіла і багатоплідність аборигенних свиней, створити сучасні породи свиней різних спеціалізацій.

2.4. Корінні породи Європи та Азії

Корінні породи Європи. Аборигенні свині Європи розділяються на дві групи: довговухі і коротковухі. Сформувалися в умовах екстенсивного господарства при відносно незадовільній годівлі і несприятливих умовах утримання. Свині цих груп стали невибагливими, дуже витривалими, але пізньоспілими й низькопродуктивними.

26

Довговухі європейські свині. До групи європейських довговухих свиней відносять руських, польських, чухонських, довговухих старих англійських, німецьких, датських маршевих, довговухих шведських.

Свині цих порід різняться між собою за живою масою і розвитком кістяка. Екстер’єр у них подібний, характеризується значною довжиною тулуба, вузькою головою з плоским лобом і прямим профілем, довгими, нависаючими на очі вухами, рівною або трохи аркоподібною міцною спиною. Тулуб плоский, вузький, крижі трохи звислі. Кінцівки міцні, поставлені рівно, високі. Шия середньої довжини, вузька. Під нижньою вилицею, як і в дикого кабана, часто знаходиться пара так званих сережок. Свині можуть розривати навіть дуже задернілі ґрунти. Шкіра груба, щетина густа, а на холці і спині – довша й грубіша. Масть різна.

Тварини пізньоспілі, ріст закінчується на третьому році життя. Свиноматки паруються у 1,5…2-річному віці. У цьому віці кабанців і зверхремонтний молодняк ставлять на відгодівлю. При відгодівлі на доброякісних кормах одержують тверде, зернисте сало й високоякісне м’ясо. Свині непогано використовують грубі і соковиті корми, але витрати кормів на приріст живої маси значні – 8…10 к. од. Маса відгодованих свиней у 2…3-річному віці досягає 250 кг, а старих англійських свиней – до 350 кг і більше. Довговухі свині добре використовують пасовища, характеризуються високою резистентністю. Свиноматки багатоплідні – 10…14 поросят. Молочність свиноматок в основному залежить від умов годівлі. Жива маса дорослих свиней в звичайних умовах досягає

160…180 кг.

Коротковухі європейські свині. До коротковухих європейських свиней відносять південноруських, баварських, сибірських. Свині характеризуються плоским і коротшим, ніж у довговухих свиней, тулубом. Голова має середні розміри, профіль трохи ввігнутий, вуха невеликі, загострені, спрямовані уверх. Жива маса дорослих свиней досягає 110…130 кг і більше. Багатоплідність свиноматок становить 9…12 поросят.

27

Молочність добра. Свиноматки характеризуються добрими материнськими якостями.

Скороспілість коротковухих європейських свиней трохи вища, ніж довговухих.

Довговухі і коротковухі свині були поширені на території царської Росії. Вони становили 70…80% поголів’я всіх свиней цієї країни.

Корінні породи свиней Азії. Народи сходу значно раніше європейців почали вдосконалювати свої аборигенні породи у результаті відбору кращих тварин, підбору пар, поліпшення годівлі і утримання. В Китаї, Японії та на прилеглих островах були створені цінні породи свиней, які характеризувалися високою скороспілістю. Ці свині надалі значною мірою вплинули на розвиток свинарства в Європі.

Довговухі азіатські свині. До цієї групи відносять маскову, північнокитайську, маньчжурську, монгольську породи. Довговуха маскова свиня свою назву одержала із-за великих звислих вух і складок шкіри на голові, які нагадують маску. Ця порода характеризується високою скороспілістю, доброю здатністю до відгодівлі, багатоплідністю (за один опорос народжує 15…20 поросят). Зазначена особливість маскової свині дуже цінувалася заводчиками Англії і Німеччини. Вони використовували кнурів маскової породи для схрещування із свиноматками європейських порід з метою збільшити багатоплідність, але успіхів не досягли. Довговуху маскову свиню розводять в Китаї.

Коротковухі азіатські свині. До коротковухих віднесені китайська (індокитайська), сіамська і китайська карликова породи свиней. Всі вони характеризуються короткою широкою головою з прямим лобом, увігнутим профілем, маленькими, прямостоячими загостреними вухами. Ганаші м’ясисті. Шия коротка, товста. Потилиця широка, м’ясиста. Груди глибокі й широкі. Тулуб округлений, майже циліндричний. Спина широка, часто провисла. Крижі широкі і рівні. Окости гарно виповнені, глибокі, округлі й спускаються до скакального суглоба. Кінцівки короткі, тонкі, широко

28

поставлені. Черево об’ємисте, обвисле. Хвіст високо прикріплений. Шкіра ніжна, тонка. Щетина рідка, м’яка, шовковиста, інколи кучерява, чорного, сіро-чорного або темно-червоного кольору. Бувають рябі свині (на білому фоні чорні або рудо-червоні плями). Тварини мають ніжну конституцію.

Жива маса свиней у дорослому віці досягає 100…125 кг, висота в холці 45…60 см (китайські карликові – 35…40 см), довжина тулуба 90…120 см. Скороспілість дуже висока – у 5…6-місячному віці закінчується відгодівля. При забої в цьому віці одержують дуже ніжну, жирну свинину, але м’ясо несмачне, водянисте, рихле, а сало м’яке. Витрати кормів на приріст живої маси не високі. Сало і м’ясо китайських свиней не придатне для довгого зберігання.

Багатоплідність свиноматок коротковухих порід становить 5…7 поросят за один опорос. Свині погано пристосовані до пасовищ, чутливі до холоду і вологості, оскільки конституція їх дуже ніжна.

Китайські коротковухі свині, особливо сіамські, значною мірою вплинули на свинарство Європи, їх широко використовували для схрещування з європейськими довговухими і коротковухими свинями.

Стародавні середземноморські свині змішаного походження.

Змішані породи стародавнього походження являють собою продукт схрещування європейських свиней із азіатськими. Найпоширеніше твердження, що таке схрещування відбувалося в стародавні часи завезенням азіатських свиней із східних країн. До цієї групи свиней відносять романських і кучерявих свиней.

Романські свині. Широко відомі в країнах Середземноморського узбережжя (Італія, Іспанія, Португалія). Більшість дослідників вважають, що походження романських свиней відноситься до глибокої давнини. Ця група є результатом схрещування місцевих аборигенних європейських тварин із стародавніми китайськими свинями. Підтвердженням цього служать знайдені кістки свиней при розкопках свайних будівель у Швейцарії. Дослідженнями Рутімейєра встановлено, що свині, яких розводили жителі

29

свайних будівель, належали до азіатської групи. Жителі Середньої Азії, які будували свайні споруди в Швейцарії за кілька тисяч років до нашої ери, при переселенні брали з собою домашніх тварин, в тому числі свиней.

Стародавній Єгипет і Месопотамія вели активну торгівлю з Римом і Афінами. Греки і римляни дуже високо цінували свинину як продукт харчування. Таким чином свині могли бути предметом торгівлі. Результатом схрещування зазначених порід і наступного розведення їх «в собі» стали свині змішаного стародавнього походження.

До романської групи відносять італійських, іспанських і португальських свиней. Незважаючи на деяку різницю в розмірах тулуба і окремих ознак, всі вони можуть бути охарактеризовані як культурна група, до якої належать тварини невеликих розмірів, ніжного складу, темних мастей. Будучи добре пристосованими до місцевих екологічних умов, вони не здатні до адаптації у північних регіонах. З групи романських свиней найбільше відомі неаполітанські і португальські.

Неаполітанська порода. В основному поширена в Італії і частково в Іспанії та Португалії. Ці тварини ніжної конституції, дуже чутливі до холоду і спеки. Чудово використовують пасовища. Шкіра у них тонка, ніжна. Щетина рідка, ніжна. Масть попелясто-сіра або темно-червона. Голова продовгувата, широка. Вуха середньої довжини. Тулуб мускулистий, спина широка, рівна. Крижі добре розвинуті, окости – округлені. Кістяк дуже легкий, але міцний. Жива маса досягає 140…160 кг, а інколи і 200 кг. Свиноматки багатоплідні – 9…11 поросят за опорос. Неаполітанські свині добре відгодовуються і від них одержують якісну свинину, що ціниться при виробництві ковбас «салямі». Скороспілість і оплата корму добрі. Вихід м’яса вищий, ніж у свиней інших європейських порід.

Португальська порода. Зовнішня будова свиней цієї породи близька до неаполітанських, але вони трохи дрібніші і мають грубіший склад тулуба.

Для свинини характерна висока якість: соковитість, рівномірне розміщення жирової тканини серед мускульних волокон (мармуровість).

30