Topiha_V.TVPS_navch_posib

виробництва м’яса в цій галузі.

Таблиця 2

Динаміка виробництва свинини у 10-ти найбільших країнах-виробниках, тис тонн

Найінтенсивніше ведеться свинарство у Франції, Данії, Італії, Німеччині, США та Угорщині. Тут останніми роками на кожну голову виробляють 131…151 кг свинини, а на кожну свиню на початок року реалізують на м’ясо від 1,3 до 1,9 голови. Ці показники свідчать про високий вихід життєздатних поросят і добре організовану інтенсивну відгодівлю молодняку.

У різних регіонах України свинарство з давніх часів було традиційною галуззю тваринництва. Завдяки своїм біологічним особливостям свиня завжди в селянській родині вважалась джерелом доходу і при доброму до неї відношенні майже ніколи не була збитковою у дбайливого господаря.

Виробництво м’яса усіх видів тварин в Україні за період 2004-2008 pp. наведено в таблиці 3.

У 1990 році питома вага свинини у загальному виробництві м’яса в

11

Україні сягало 36,2%, а у 2008 р. знизилося до 30,9%.

Таблиця 3

Виробництво м’яса у забійній масі в Україні за 2004-2008 pp., тис т

За загального підвищення виробництва м’яса питома вага свинини протягом 2004-2008 рр. залишається досить високою і коливається від 31% до 35%, прицьомуспоживаннясвинининадушунаселення– нарівні11…14 кг.

Основні показники розвитку свинарства України за 2001-2008 рр. наведено в таблиці 4.

Зменшення поголів’я в Україні в окремі роки відбувалося в результаті скорочення поголів’я основних свиноматок та зменшення виходу приплоду в розрахунку на 100 основних свиноматок. Однією з причин цього явища є погіршення в забезпеченні свинарства кормами. Зараз кількість свиноматок у порівнянні з 1990 роком знизилася на 59,6%.

Для забезпечення науково-обґрунтованих норм харчування виробництво свинини в Україні в найближчі роки повинно становити 1,6…1,8 млн тонн у забійній вазі. Щоб досягти таких показників, необхідно довести середньодобові прирости свиней на вирощуванні і відгодівлі до 550…650 г, заготовляти не менше 11 т концентрованих кормів на одну свиноматку з приплодом.

12

українська м’ясна, червона білопояса породи свиней та новий тип свиней породи дюрок української селекції «Степовий».

На сучасному етапі в Україні є господарства, які вже працюють інтенсивно і високорентабельно, мають продуктивність тварин на рівні кращих зарубіжних господарств. В південному регіоні України це ВАТ «Племзавод «Степной», ТОВ «Агропромислова компанія» Запорізької області, СВК «Агрофірма «Миг-Сервіс-Агро» Миколаївської області, «Дністро-Гібрид» Одеської області, «Фрідом Фарм Бекон» Херсонської області та ін. В цих господарствах від 1 свиноматки реалізують 16…18 голів племінного молодняку або в перерахунку на свинину – 2,0…2,5 т м’яса.

Ефективне ведення галузі свинарства в цих господарствах забезпечено завдяки:

чіткій організації племінної роботи з використанням комп’ютерних програм, що дає змогу виявити оптимальні варіанти відбору та підбору при формуванні генеалогічної структури стада та підвищення генетичного потенціалу продуктивності порід;

повноцінній годівлі відповідно до фізіологічних вимог організму тварин усіх статево-вікових груп з використанням білково-вітамінно- мінеральних добавок (преміксів) вітчизняного та зарубіжного виробництва, розробці рецептури комбікормів на основі комп’ютерних програм;

впровадженням сучасної технології з індивідуальним утриманням та нормованою годівлею холостих, поросних маток та ремонтних свинок;

людського фактору, який полягає в тому, що технологічні і ветеринарні кадри володіють сучасними методами селекції та годівлі з використанням комп’ютерних програм, а ветеринарні спеціалісти розробляють заходи, що здатні запобігти інфекційним та іншим хворобам

тварин.

Отже, свинарство у світі має стійку позитивну динаміку і посідає провідне місце у забезпеченні населення м’ясними продуктами і в

14

перспективі збереже своє лідируюче становище.

Україна в минулому була великим виробником свинини і цілком забезпечувала свій внутрішній ринок цим видом м’яса.

З урахуванням раніше досягнутого рівня і досвіду передових господарств потенціал виробництва свинини в Україні може бути не менш ніж 2 млн тонн, що покриває потреби внутрішнього ринку і формує експортні можливості цієї продукції. Досягнення такої кількості свинини цілком можливе за інтенсивного використання наявного генофонду свиней та впровадження сучасних технологій годівлі та утримання.

15

Р о з д і л 2

ПОХОДЖЕННЯ СВИНЕЙ

2.1. Походження і класифікація свиней

Домашні свині згідно із зоологічною класифікацією належать до класу ссавців Mammalia, надряду копитних Ungulata, ряду парнокопитних

Artiodactyla, підряду бугорчатозубих Neobunodontia, родини свиней Suidae.

Велика родина свиней Suidae поширена на всій Землі і об’єднує п’ять родів: карликові свині Porcula, бородавочник Phacochoerus, лісові Hylochoerus, річкові Potamochcerus, дикі форми, від яких походять домашні свині та власне домашні свині Sus. Ця родина представлена великою кількістю видів і, головним чином, підвидів. Але найбільше практичне значення для людини має рід Sus, окремі представники якого стали джерелом при формуванні всіх домашніх порід свиней.

Рід Sus має дуже давнє походження. Сліди його існування зафіксовані в міоцені 27 млн років тому. Перші місця мешкання свиней були в Південно-Східній Азії (Індія), а потім поширилися в Центральну Азію, Африку, Європу. В Центральній Європі свині мешкали майже 150 тис років тому.

Теперішні наукові дослідження з високою ймовірністю дають підстави вважати, що всі сучасні домашні свині ведуть своє походження від трьох диких форм: Sus scrofa vittatus – дикого кабана Південно-Східної Азії, Sus scrofa medit ceraneus – середземноморського дикого кабана і Sus scrofa scrofa

– дикого кабана Центральної Європи та Північної Азії.

Процес одомашнення свиней, як свідчать наукові дані, відбувався близько 5000-8000 тис років тому. Вчені виділяють два центри

16

одомашнення – східно-азіатський (Китай) і європейський (узбережжя Середземного моря, Балтія та Україна).

Всі дикі форми виду Sus scrofa мають багато загальних біологічних властивостей, окремі різновидності якого і тепер мешкають у різних районах Євроазіатського континенту. Ареал диких свиней сьогодні – це європейське та африканське узбережжя Середземного моря, райони Польщі, України, Балтії, Центральна Африка, весь Азіатський континент від півдня Іорданії, Сирії, Іраку, Ірану до 50 північної широти.

Згідно з найпоширенішою нині точкою зору свині всіх теперішніх порід за походженням діляться на дві основні групи – азіатського і європейського коренів.

Від європейського дикого кабана (Sus scrofa ferus) походять свині корінних довговухих і коротковухих порід Європи, а від азіатських диких форм (Sus orientalis, Sus cristatus, Sus vittatus) – свині корінних довговухих порід Азії.

Азіатських домашніх свиней класифікують на довговухих та коротковухих.

Європейських свиней теж класифікують на довговухих і коротковухих.

З розвитком людства, рівня цивілізації, встановлення відповідних відносин між окремими суспільствами починаються й активні міграції порід тварин. Коли породи Європи і Азії почали взаємопроникати на відповідні території, їх схрещували між собою. Формувалися нові генотипи свиней, які характеризувалися відповідними комбінативними ознаками. Так, азіатські свині у деяких випадках проникали в Європу, змішувалися з місцевими тваринами і це стало основою для виникнення нових змішаних порід, як, наприклад, середземноморських свиней Італії, Іспанії, Португалії та південно-західної Франції, які об’єднують в так звану романську групу. Під вплив східних свиней потрапили також місцеві свині Балкан і території Угорщини, в результаті чого виникла нова група – кучеряві свині. До складу

17

кучерявих свиней входять баконські, сцалонтирські, мангалицькі, сербські і македонські (рис. 1).

Свійські корінні породи свиней Європи

Довговухі:

Польська; Північна російська; Чухонська; Стара англійська; Північна європейська.

Коротковухі:

Південна російська; Баварська; Ганноверська

Свійські корінні породи свиней Азії Довговухі:

Маскова; Північнокитайська; Монгольська Коротковухі:

Сіамська; Карликова; Китайська

Рис. 1. Схема походження домашніх свиней

Економічно міцні країни Європи завозили свиней із середземноморських та східних країн, схрещували з місцевими корінними породами і таким чином вивели цілий ряд сучасних висококультурних порід. Особливо чисельність порід різко збільшилася у XIX-XX ст.

18

2.2. Дикі предки та родичі свиней

Бородавочник (Phacochcerus aethiopicus). Особливістю цих свиней є своєрідна будова черепа: голова їх за зовнішніми ознаками схожа на голову бегемота – довга, масивна, розширена в нижній частині. Біля щік і збоку очей розміщені 2…3 пари великих, твердих, спрямованих уверх бородавок. Бородавочники мають 28 зубів, дуже розвинуті ікла, особливо верхні. Вуха невеликі, спрямовані вверх і дещо вперед. Тулуб довгий, із дуже розвиненою передньою третиною. Кінцівки короткі, але міцні. Тіло покрите рідкою короткою щетиною чорного або болотяно-жовтого кольору. На спині, особливо на передній частині тіла, щетина довша і утворює щось подібне на гриву (рис. 2).

Рис. 2. Бородавочник

Мешкають бородавочники в Центральній і Південно-Східній Африці. Живуть в основному біля річок і в місцевостях з багатою рослинністю. На цих тварин полюють і одержують від них міцні шкури та смачне м’ясо. Жива маса дорослих бородавочників становить 120…160 кг і більше, довжина тулуба – 145…190 см, висота в холці – 65…85 см.

Бабіруса (Babyroussa babirussa). Це найбільші за розмірами свині від усіх диких форм. Жива маса їх досягає 250 кг і більше. Вони мають

19

невелику, дуже загострену вниз, з широким лобом голову. Вуха маленькі, спрямовані вверх і трохи загнуті назад. Особливу будову мають ікла, які ростуть із спрямованих уверх зубних луночок. Вони не відточуються зубами нижньої щелепи, як в інших диких свиней, а в дорослих кабанів піднімаються догори носовими кістками й загинаються кінцями назад. Бабіруси мають 32 зуби.

Тулуб у цих тварин масивний, спина аркоподібна. Кінцівки високі, міцні. Шкіра зморшкувата, складками, товста, вкрита чорною короткою щетиною. На спині виділяється смуга щетини жовто-бурого кольору (рис. 3).

Рис. 3. Бабіруса

Пекарі, або таясу (Tajassuidae). Це найменші за розмірами свині серед представників диких форм. Довжина тулуба становить 80…85 см, висота в холці – 30…40 см. Голова невелика, коротка, загострена. Вуха маленькі, спрямовані вверх і трохи назад. Хвіст дуже короткий. На задніх кінцівках є три пальці. Ікла розвинуті слабко. Пекарі мають 38 зубів.

У ділянці крижів знаходиться залоза-сумка, наповнена маслянистою рідиною з дуже неприємним запахом. Якщо свиням загрожує небезпека, тоді із залози розбризкується рідина, і хижак перестає їх переслідувати.

20