15. Розвиток освіти і науки XVII-XVIII ст.

Попри несприятливі умови розвитку, освіта в Україні XVII—XVIII ст. залишалася на досить високому рівні. Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи. Їх кількість протягом XVIII ст. невпинно зростала. Так, у Слобідській Україні в 1732 р. було 129 шкіл, а в семи з десяти полків Гетьманщини тоді діяло 866 шкіл. Сільські й міські школи утримувалися громадою — усім дорослим населенням села чи міської парафії, отже, були справді народними. Подібні початкові школи існували й на західноукраїнських землях. Там ними опікувалися здебільшого братства. Здібні та охочі до науки діти мали змогу продовжити освіту в колегіумах. За тих часів українські колегіуми були всестановими: у них навчалися не лише діти священиків, козацької старшини і шляхтичів, а й вихідці з селян і міщан. Кількість студентів у колегіумах була значною На західноукраїнських землях також було чимало шкіл середнього типу. Більшістю з них опікувалися єзуїти. Вищим навчальним закладом в Україні, головним осередком науки й мистецтва протягом XVII—XVIII ст. залишалася Києво-Могилянська академія. Підтримка гетьмана Івана Мазепи, зокрема здобуття в 1701 р. статусу вищого навчального закладу, сприяла розквітові цього навчального закладу Випускники «Могилянки» заснували чи не всі духовні семінарії та академії в Російській імперії, відіграли важливу роль на перших етапах історії Московського та Петербурзького університетів. Взагалі важко переоцінити роль Києво-Могилянської академії в розвитку української культури, та й не тільки її, а й сусідніх народів, наприклад братнього білоруського народу. Розвиток природничих наук. Протягом XVII—XVIII ст. дедалі дужче зростала зацікавленість природничими науками. У лекціях провідних професорів Києво-Могилянської академії використовувалися елементи астрономії, фізики, біології, медицини. У курсі філософії більшого значення набувала фізика, до якої вводили такі розділи, як рух, космологія тощо. З'явилися курси натурфілософії — попередниці природознавства..

Велика увага надавалася вивченню математики. Києво-Могилянська академія надавала студентам і медичні знання. Офіційно клас медицини було відкрито 1802 р.

16. Українське (козацьке) бароко. Барокова архітектура і мистецтво.

Козацьке бароко — назва мистецького стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. Укр бароко відрізняється від західноєвропейського стриманішими орнаментами та спрощеними формами. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що мав прояви не лише в архітектурі, образотворчому мистецтві та літ-рі, але й в цілому культурному, і навіть побутовому житті гетьманської України. Це був близький родич західноєвропейського бароко, але одночасно й глибоко нац стиль.Укр архітектори того часу намагалися об'єднати в кам'яному храмовому будівництві європейський вплив мистецтва бароко із набутими ними самими традиціями будівництва дерев'яних храмів. В українських церквах того періоду спостерігається кілька типів, один з яких — це здебільшого монастирські собори — сходить до традицій давньоруської архітектури, а решта — до типового українського дерев'яного церковного зодчества.До них передовсім належать київські Софійський собор, церкви Видубицького та Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор Києво-Печерської Лаври та інші. Це взагалі бурхливий розвиток як мистецтва: архітектури, іконопису, портретного живопису, гравюри, художнього литва тощо, так і ремесла. Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного. Дух епохи бароко в Укр стверджували великі нац зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти нац та релігійного утиску.Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку -європейського бароко, з другого — народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з нац шкіл цього великого художнього стилю.

17. Козацтво як феномен…….

18. Література в Україні ХVІІ– ХVШ ст.

з другої половини ХVІІ ст. розпочався період піднесення літ-рної творчості. Для літ-ри цього періоду характерними були такі риси: зберігався зв’язок літ-ри з релігійним світоглядом; мистецтво слова поступово ставало самостійною галуззю творчості; виразніше виявлялися світські й естетичні функції літ-ри, вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення; головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також її зв’язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літ-ри. Найбільш яскраво барокові риси проявляються у поезії. Громад­політ поезія пов’язана з нац­визвольної війною під проводом Б. Хмельницького та Руїною. У цих творах змальовуються історичні події, дається їх аналіз, висловлюються різноманітні точки зору. У реліг­філософ творах цих авторів порушувалися морально-етичні проблеми. У поезії цього напряму найбільше проявляється стиль бароко — символіка, алегорія, гра слів. Великою популярністю користувалися епіграми, в них перепліталися реліг­філософ та побутові сюжети. Значної популярності набула й сатирична віршована літ-ра. У них були колоритні побутові сцени, висміювалися вади суспільства, прославлялася чесна праця хлібороба і ремісника. До богословської літ-ри належать і проповіді. Їх автори використовують багато художніх прийомів, вдаються до порівняння, алегорій, метафор тощо. У своїх проповідях вони викривають хворі місця суспільства, засуджують аморальні вчинки, дають настанови щодо правильного життя. Продовжує розвиватися й агіографічний жанр (опис житій святих). Від середини ХVІІ ст. у літературі набув поширення жанр езопівської байки. Її вивчали в школах, розповсюджували в рукописних збірках. Згодом ці байки сприяли формуванню нової укр літ-ри. Великий пласт літ-го доробку складає істор літ-ра. Серед неї слід виділити «Синопсис» — короткий нарис історії Укр та Московії від найдавніших часів до останньої чверті ХVІІ ст.