5. Запровадження християнства та його значення в культурі Київської Русі.

Х. мала великий вплив на розвиток її культури та державності. Зміна релігії спричинила світоглядні зміни в людей – політеістична поганська релігія змінилась на монотеістичну – православне християнство. Щодо змін в культурі, то Х. Русі справила великий вплив на розвиток кам'яної, архітектури, створила умови для виникнення такого виду мистецтва як іконопис, який набув самостійного розвитку, традиції візантійської іконографії послабились, і почали створюватися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису. Також запровадження християнства сприяло розвитку освіти та книгописання. Звичайно, ці зміни не були одномоментними, але все ж таки, як ми бачимо, вже за сто років, в ХІ сторіччі й пізніше, християнство досить міцно займає свої позиції в Київській Русі. позитивні зміни, які принесло за собою прийняття Х. досить численні. Негативні також були, але переоцінити роль цієї події в історії нашого народу неможливо. Завдяки цій події взагалі визначилося майбутнє Київської держави-Русь стала пов`язаною в першу чергу з християнським Заходом, а не з ісламським Сходом. через своє велике значення, питання про запровадження християнства на Русі завжди цікавило істориків: кількість наукових праць, статтей, монографій, нарисів на цю тему не підлягає підрахунку. Спільним всіх цих досліджень є те, що ніхто із дослідників не може применшувати значення цієї події-однієї з найвизначніших подій нашої історії, яке стало поворотною подією у житті наших предків і «вплинули на наші життя».

6. Князівський світ. Рицарський етос.

Слово «князь» утвердилося в побуті досить пізно — воно має готське походження і в цій літературній формі прийшло на Русь із Болгарії. Князі були багатими. їх виділяв і багатий одяг — плащ-корзно, застібнутий на плечі дорогою фібулою, особлива кругла обшита хутром шапка, дорогі хутра і візантійські матерії, меч. Князі не мали постійного місця проживання, вони княжили там, де їм відвів місце батько або старший родич, що сидів на Київському «столі», або там, де їм вдавалося захопити «стіл» силою. чим багатшим був князь, тим більше було у нього «слави», чим щедріше він ділився багатствами, тим більше було у підвладних честі і сили. Першим князем Русі, якому дорікали за «скупість» і який дійсно не так щедро влаштовував цілотижневі пири в гридниці, був Ярослав Мудрий. тому, що він починає замість «годування» народу на пирах «годувати» церкву як надійного гаранта свого військового щастя. Впродовж усієї історії Київської Русі князь залишався передусім воїном. Для захисту від постійних нападів кочовиків були необхідними загони кінних воїнів-професіоналів. Хар-ною ознакою рицарства є рицарський етос - стиль життя будь-якої суспільної групи, загальна орієнтація якої-небудь культури, прийнята в ній ієрархія цінностей, яка або виражається в неприхованому вигляді, або може бути виведена з поведінки людей. Билини оспівують подвиги богатирів, виводячи ідеальні типи воїнів-дружинників, особистісні зразки для групи. Герої билин, богатирі, відрізняються тими ж рисами, що і герої рицарських епосів Європи – силою, мужністю, військовою вправністю, шляхетністю, красою, відданістю вірі, володарю, безкорисливістю, піклуванням про старих, слабих, немічних, вдів та сиріт. їх справа - війна, прагнення до слави - мета життя. Достатньо згадати двобій І. Муромця та Святогора, постійне дружнє бойове суперництво І.Муромця, Д. Микитича, А. Поповича. патріотизм – характерна риса рицарсько-богатирського етосу Київської Русі. Важливе місце в рицарському етосі займає поняття честі. Турбота про свою честь була важливим обов`язком рицаря. норми рицарського етосу ввійшли в народну мораль, стали обов`язковими не лише для воїнів, але для значної частини населення. Рицарські норми вплинули на формування укр менталітету, нац хар-ру, стали його складовою. Рицарський етос набув особливого значення в періоди визвольної боротьби, породжуючи масовий героїзм, а в часи неволі живлячи дух незалежності та волелюбства. І після занепаду Київської Русі рицарство відродилось в запорізькій вольниці.