23. Дисидентський рух та його культурницька діяльність.

У 1950—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і нац прав. Дисидентство виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху(Хрущов). Спочатку осередок укр дисидентів складали «шістдесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Юлій Шелест, Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий. Однією з головних організаційних форм руху наприкінці 60-х років стає виготовлення і розповсюдження самвидаву. Нац рух згуртовується за допомогою всеукраїнського підпільного видання. Це був «Укр вісник» за ред В. Чорно-вола. рух починає ясно усвідомлювати важливість організації справи, значення нелегального видання, різних методів і форм роботи. Таким чином, поєдналися у своєму поступі найкращі риси попереднього етапу з урахуванням досвіду підпільних груп. Характерна риса дисидентства — відстоювання національних інтересів українського на-роду, тобто органічне включення у сферу діяльності нац. фактора. Специфіка дисидентського руху полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур (партій, об'єднань), ні цілісної загальної програми. Ідеологічний спектр дисидентського руху в Україні був націонал-комуністичної (І. Дзюба), а від неї аж до платформи, близької інтегральному націоналізму Д. Донцова та ідеології ОУН (В. Мороз).

23. Розвиток науки і техніки в Україні в 50-80-ті рр. ХХст.

У 1953 р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. В 60-ті роки був запроваджений восьмирічний всеобуч, а в 70-ті — завершено перехід до загальної середньої освіти.Радянська наука і техніка домоглися величезних успіхів в освоєнні космосу. У 1957 р була створена перша космічна ракета. 4 жовтня 1957 Великих успіхів в кінці 50 - начачале 60-х рр. досягли радянські вчені. На передньому краї розвитку науки трималася фізика, стала в свідомості людей тієї епохи символом науково-технічного прогресу і торжества розуму. Роботи радянських фізиків отримали всесвітню популярність. Нобелівськими лауреатами стали Н. Н. Семенов (1956, дослідження хімічних ланцюгових реакцій), Л. Д. Ландау (1962 р, теорія рідкого гелію), Н. Г. Басов і А. М. Прохоров (1964, спільно з І. Таунсом, праці з радіоелектроніки, створення першого квантового генератора - мазера). В СРСР була пущена перша в світі атомна електростанція (1954 р), побудований найпотужніший у світі прискорювач протонів - синхрофазотрон (1957 р).60—80-ті роки українська наука істотно реформувалась. Так, на середину 60-х років Україна мала розгалужену мережу науково-дослідних установ, кількість яких постійно збільшувалась. Лише протягом 1959—1965 pp. у республіці було створено 73 наукові установи. Усього в цей період діяло понад 830 наукових установ, у яких працювало 95 тис. чол., з них близько 2 тис. мали ступені доктора і майже 20 тис. — кандидата наук. Базовим центром наукових досліджень була республіканська Академія наук. Науковими колективами в цей час було видано низку фундаментальних праць з історії України, держави і права, археології, філософії, літератури і мистецтва, які, втім, не дістали однозначної оцінки наукової громадськості. Серед них варто назвати такі багатотомні праці, як "Історія Української РСР", "Історія міст і сіл Української РСР", "Археологія Української РСР", "Історія українського мистецтва", "Історія української літератури", "Словник української мови", "Українсько-російський словник". Було випущено також Українську Радянську Енциклопедію та інші, але незважаючи на певну низку ідеологем, вони несли значну кількість позитивної інформації.