Нейро-ендокринні синдроми в гінекології

– це клінічні симптомокомплекси, при яких зміни функціонального стану статевої системи хворої поєднується з порушенням функціонального стану інших систем організму, що, як і статева система, регулюються гіпоталамо-гіпофізарним відділом нервової системи.

Найбільш поширенішими нейроендокринними гінекологічними синдромами, які не характеризуються вірілізацією та гірсутизмом, є наступні:

- передменструальний синдром;

- клімактеричний синдром;

- посткастраційний синдром;

- синдром передчасного виснаження яєчників.

Передменструальний синдром

– це складний симптомокомплекс, що характеризується різними психоемоційними, вегетосудинними і обмінно-ендокринними порушеннями, які проявляються в лютеїнову фазу МЦ. Частота передменструального синдрому коливає в широких межах в різні вікові періоди: до 30 років у 20%, після 40 років – до 55% жінок, частіше спостерігається у жінок розумової праці.

Основними причинами виникнення даного стану є:

• Абсолютна чи відносна гіперестрогенія;

• Гіперпростагландинемія

• Порушення обміну нейромедіаторів в ЦНС

Клініка і діагностика

В залежності від кількості симптомів ПМС, їх тривалості та інтенсивності розрізняють 2 форми:

Легка – поява 3-4 симптомів за 2-10 днів перед початком місячних при значній вираженності 1-2 із них.

Важка – поява 5-12 симптомів за 3-14 днів до початку місячних при значній вираженності 2-5 із них.

Відповідно до цієї класифікації в ході розвитку захворювання розрізняють три стадії ПМС:

Компенсована – симптоми ПМС з роками не прогресують, з’являються в другу фазу МЦ і з наступленням менструації зникають.

Субкомпенсована – випадки, при яких важкість захворювання з часом погіршується , а симптоми ПМС зникають із припиненням місячних.

Декомпенсована – прояви ПМС тривають ще протягом кількох днів після закінчення менструації.

В клініці ПМС розрізняють групи розладів:

Психоемоційні

• Емоційна лабільність

• Роздратованість

• Збудження

• Погіршення пам’яті

• Втомлюваність

• Слабкість

• Безсоння

Неврологічні

• Головний біль

• Головокружіння

• Гіперестезії

• Кардіалгії, аритмії

• Часті приступи астми

Порушення водно-електролітного балансу

• Периферичні набряки

• Збільшення маси тіла

• Нагрубання молочних залоз

• Вздуття живота

• Зміна питомої ваги сечі

• Порушення діуреза

Гастроінтестинальні

• Зміна апетиту аж до анорексії чи булімії

• Зміна смакових пристрастей

• Нудота, блювання

• Метеоризм

Шкірні прояви

• Вульгарні вугрі

• Зміна жирності шкіри

• Підвищена пітливість

• Свербіж

• Гіперпігментація

Є 4 основних клінічних форми ПМС:

Нейропсихічна форма – превалюють депресивні розлади, агресивність, головний біль, головокружіння.

Набрякова форма – домінують симптоми затримки рідини: набряки, нагрібання молочних залоз, масталгія, збільшення маси тіла.

Цефалічна форма – проявляється головним болем, що часто супроводжуються вегетативними розладами.

Кризова форма – характеризується симпатоадреналовими кризами, що виникають гостро без передвісників. Кризи закінчуються так само гостро, як і починаються і супроводжуються виділенням великої кількості світлої сечі.

Діагностика базується на такому характерному прояві, як циклічність патологічних симптомів. З даних параклінічних методів мають значення визначення рівня пролактину, естрадіолу, прогестерону, зміни на кардіограмі, електроенцефалограмі, рівень діурезу, функціональний стан нирок за екскреторними урограмами, за рівнем залишкового азоту, креатиніну, зміни на дні ока, периферійного зору, можливі зміни турецького сідла та шийного відділу хребта.

Лікування

1. нормалізація режиму праці і відпочинку із дозованим фізичним навантаженням

2. дієта із виключенням або ж обмеженим вживання солі, копченостей, простих вуглеводів, жирів тваринного походження, алкоголю, тонізуючих напоїв.

3. включення в раціон вітамінів групи В, мікроелементів.

4. загальний масаж комірної зони, бальнеотерапія, ендоназальний елекрофорез з вітаміном В₁, центральна електроанальгезія.

5. застосування діуретиків (верошпірон – антиальдостероновий ефект)

6. застосування НПЗЗ

7. застосування оральних контрацептивів (медіана, дарілія)

8. застосування гестагенів (дуфастон, утрожестан, лютеїна, норколут) при НЛФ

9. при емоційній лабільності з 10 дня циклу показані психотропні засоби – нейролептики (сонопакс 1 таб. на ніч), і транквілізатори (седуксен, рудотель).

Синдром передчасного виснаження яєчників

• це комплекс патологічних симптомів (аменорея, непліддя, припливи жару), що виникає у жінок до 38-40 років, які раніше мали нормальну менструальну і дітородну функцію.

Лікування полягає у призначенні замісної гормональної терапії КОКами до періода природної менопаузи.

Післякастраційний синдром

являє собою комплекс патологічнгих симптомів – нервово-психічних, вегето-судинни, обмінно-ендокринних, що виникають після тотальної резекції яєчників.

Клініка. Перші симптоми післякастраційного синдрому виникають через 2-3 тижні після операції і досягають повного розвитку через 2-3 місяці. Перші 2-3 роки у переважної більшості хворих переважають нейровегетативні порушення, у 16% - психоемоційні, у 11% - обмінно-ендокринні. Згодом після операції зростає число обмінно-ендокринних порушень, при цьому психоемоційні порушення зберігаються тривалий час, а число нейровегетативних зменшується. Дефіцит естрогенів, визваний втратою яєчників, сприяє збільшенню ризику виникнення захворювань в гормонольнозалежних органах та серцево-судинній системі (гіпертонія, ішемічна хвороба серця, дисгормональна кардіопатія). Пізніше з’являються атрофічний кольпіт, цисталгія, а також обмінні порушення – гепатохолецистит, випадіння волосся. Порушення гормонального гомеостазу сприяє проявленню метаболічних порушень: зміни ліпідного обміну, ферментних систем, обміну вітамінів, мікроелементів, згортання крові, зміни метаболізму в судинній стінці та розвиток атеросклерозу. Після видалення яєчників, внаслідок послаблення процесів регенерації в тканинах ясен, може розвиватись пародонтоз.

У жінок, що хворіють на післякастраційний синдром, досить часто розвивається глаукома з важким прогресуючим перебігом. Це пояснюється тим, що естрогени впливають на структуру кута передньої камери ока, регулюючи внутрішньоочний тиск.

Лікування повинно бути з урахуванням віку, екстрагенітальної патології, обсягу оперативного втручання і включати немедикаментозну, медикаментозну гормональну і негормональну терапію.

Молоді жінки після повного видалення яєчників повинні одержувати препарати статевих гормонів до досягнення віку природньої менопаузи (з урахуванням протипоказів). Гормональна терапія здійснюється призначенням естроген-гестагенних препаратів (фемостон, новінет, регулон, ліндінет, фемоден, марвелонта інші) в циклічному режимі (1 таб. 1 раз на день).

Клімактеричний синдром (КС)

– це своєрідний симптомокомплекс, що ускладнює природню течію клімактерію. Він характеризується нервово-психічними, судинно-вегетативними та обмінно-ендокринними порушеннями, що виникають на фоні вікових змін в організмі. Середній вік виникнення КС – 45-48 років.

Клімактеричний синдром – це нейровегетативний криз, що виникає на фоні дефіциту естргенів, що зумовлений віковими змінами функції яєчників. Клімактеричний період починається від перших порушень менструальної функції до стійкого припинення менструацій протягом 2-х років. Фази клімактеричного періоду наступні:

1. Гіпергормональна (40-45 років) – характеризується збільшенням рівня естрогенів та матковими кровотечами.

2. Гіпогормональна (46-50 років) – проявляється симптомами, характерними для зниження рівня естрогенів.

3. Гормональна (більше 51 року) або гонадотропна – підвищення рівня гонадотропінів при зниженому рівні гормонів яєчників.

Клініка клімактеричного синдрому складається в першу чергу з порушення менструацій від аменореї до кровотеч аж до геморагічної метропатії Шредера, вторинної анемії, а також із суб’єктивних симптомів, що свідчать про розлад діяльності центральної нервової системи, в основному, її вегетативної ланки. Найбільш типові симптоми – це “приливи” жару до голови та верхньої частини тулуба, гіпергідроз, роздратованість, плаксивість. Ці суб’єктивні симптоми супроводжуються об’єктивними ознаками: синільниій кольпіт, уретроцистіт, крауроз вульви, атрофія вульви. В більш пізні терміни з’являються метаболічні зміни, що пояснюються недостачею естрогенів: остеопороз, “сухі” кон’юнктивіти, цисталгія, тригоніти та ін.

Симптомокомплекс клімактеричного синдрому розділяється на 3 групи:

• І група – нейровегетативні порушення такі, як підвищення артеріального тиску, головний біль, вестибулопатії, приступи тахікардії, нестерпність до високої температури, мерзлякуватість, трясівниця, почуття повзання мурашок, оніміння, зміни дермографізму, сухість шкіри, порушення сну, “приливи” жару, симпатико адреналові кризи.

• ІІ група – складається з обмінно-ендокринних порушень: опасистість, зміни функції щитовидної залози, цукровий діабет, дісгормональна метаплазія молочних залоз, біль у м’язах та суглобах, атрофія статевих органів, остеопороз.

• ІІІ група – їй притаманні психоемоційні порушення: пониження працездатності, втома, неуважність, послаблення пам’яті, роздраторваність, плаксивість, розлад апетиту, порушення статевого потягу. Тривалість захворювання в деяких випадках може досягати 10-15 років.

Лікування повинно бути поетапним та враховувати ступінь вираженості порушень. На І етапі рекомендується дотримування режиму праці та відпочинку, ранкова гімнастика, загальний масаж, рослинна дієта, обмеження вуглеводів, гідротерапія в домашніх умовах (обливання, обмивання, душ, ванни – хвойні, шалфейні, гарачі. ніжні); санітарно-курортне лікування в звичайній кліматичній зоні, в санаторіях південного узбережжя Криму в нежаркий сезон року; штучні преформовані фактори (анодична гальванізація головного мозку), електроанальгезія, фітотерапія – фітоестрогени (ременс, клімактоплан, клімасед, клімадінон та інші). До2-гоетапу переходять при неефективності немедикаментозних методів та стійкості симптомокомплексу: негормональна терапія симпатолітиками (обзідан, стугерон) та нейролептики (тазепам, френалон). На ІІІ етапі застосовують гормональну терапію у вигляді естроген-гестагенних препаратів (фемостон, паузогест, клиане) або чисто естрогенними препаратами (естрожель, овестін)на протязі тривалого часу.

Дисфункціональні маткові кровотечі (ДМК) (аномальні маткові кровотечі) -

це обільна, часта або пролонгована кровотеча із матки (гіпер-, полі-, пройоменорея), не пов’язана із органічною патологією органів малого таза, системними захворюваннями чи ускладненнями вагітності.

Патогенез. В основі патогенетичного механізму ДМК у всі вікові періоди лежать порушення утворення та виділення гонадотропних гормонів, які регулюють гормональну (та репродуктивну) функцію яєчників. У пубертатному періоді гонадотропна функція ще не сформувалася, виділення ФСГ та ЛГ мають хаотичний характер. У клімактеричному віці гонадотропна функція порушується через інволютивні процеси, мають перевагу утворення та виділення ФСГ, рівень ЛГ також підвищується, набуває монотонного характеру, порушується механізм зворотного зв'язку між яєчниками та гіпофізом.

Результатом порушення гонадотропної функції гіпофізу є гормональна дисфункція яєчників, яка протікає за типом ановуляцїї з атрезією чи персистенцією фолікулів. При цьому майже завжди має місце відносна (при атрезії фолікулів) чи абсолютна ( при персистенції фолікула) гіперестрогенія, оскільки відсутність повноцінного жовтого тіла в яєчниках призводить до дефіциту прогестерону. Гіперестрогенія є причиною розвитку гіперпластичних процесів ендометрія, у тому числі і атипових форм.

Патоморфологічним субстрактом кровотечі при ДМК є ділянки некрозу та крововиливу в гіперплазованому ендометрії. На інтенсивність кровотечі впливають фактори місцевого гемостазу — підвищення фібринолітичної активності, зменшення агрегації тромбоцитів та скоротливої активності судин базального шару ендометрія. Внаслідок цього гальмуються тромбоз та спазм судин - процеси, які припиняють кровотечу при нормальних менструальних циклах.